Південноамериканський континент перетинають
тропічний і субтропічний грунтово-біокліматичні пояси. Суббо-
реальний і бореальний пояси ледве торкаються південного краю
цього континенту. Основна його частина лежить в тропічному
поясі.
Загальний характер грунтового покриву Південної Америки
зумовлений рядом факторів, а саме: перехід континенту через кліматичні пояси від північного тропічного до помірного; наяв-
ність гірського бар’єра вздовж західного узбережжя; перенесення
теплими вітрами з Атлантичного океану вологи з сходу на захід;
наявність холодної Перуанської течії вздовж Тихоокеанського уз-
бережжя і холодної Фолклендської течії вздовж узбережжя Па-
тагонії; наявність в тропічному і екваторіальному поясах давньої
фералітної кори вивітрювання, а в субтропічному поясі алювіаль-
них рівнин; наявність діючих вулканів в Північних і Південних
Андах.
У складі грунтового покриву Південної Америки домінують
тропічні червоноколірні грунти, які займають більшу частину ма-
терика. Вони поширені від північного узбережжя материка до
південного тропіка і від Анд до східного узбережжя.
В екваторіальному поясі, на рівнинах Амазонської низовини
клімат вологий. Тут випадає від 2000 до 5000 мм опадів. Перева-
жають вологі тропічні ліси (гілея, сельва), під якими формуються
червоно-жовті фералітні грунти. На північ і південь від цієї зони
розташовані тропічні області, де випадає 1000—2000 мм опадів за
рік, а сухий сезон триває 3—5 місяців. В цих умовах під сезонно-
вологими тропічними лісами і високотравними саванами форму-
ються червоні фералітні грунти.
У північно-східній частині Бразильського нагір’я клімат ще
сухіший, сухий сезон триває до 8 місяців. В цих умовах під ксе-
рофітними чагарниками і рідколіссям поширені червоно-коричневі
і червоно-бурі грунти. Особливі лучні ландшафти утворилися на
рівнинних територіях у верхів’ях р. Парани. В сезон дощів рівни-
на затоплюється, а в тривалий сухий сезон дуже пересихає.
В цілому в північній частині континенту зони зволоження збі-
гаються з напрямами термічних поясів, що зумовлює широтну
зональність ландшафтів і грунтів.
В субтропічному поясі умови зволоження неоднакові. Зони
зволоження змінюються меридіонально зі сходу на захід. В ре-
зультаті східного перенесення вологи з боку Атлантичного океа-
ну максимальна кількість опадів (1000—2000 мм) випадає на схід-
ному узбережжі. З просуванням на захід кількість опадів зменшу-
ється до 300—400 мм. Меридіональна протяжність зон зволоження
зумовлює такий самий напрям ландшафтних і грунтових зон.
У північно-східній частині, де найбільше зволоження, поширені
червоноземи вологих субтропічних лісів і чорноземовидні грунти
високотравних прерій. За ними послідовно розташовані зони суб-
тропічних чорноземів сухої пампи, сіро-коричневих сухих степів
і сіроземів субтропічних напівпустинь в комплексі з солонцями і
солончаками.
На півдні континенту в межах помірного клімату переважає
західне перенесення повітряних мас. Західні схили Анд на півдні Чилі дістають 2000—5000 мм опадів за рік. Тут сформувались
гірські бурі лісові і гірсько-лучні грунти. На території Патагонії
(в дощовому затінку) випадає всього 150—250 мм за рік. Посуш-
ливість клімату посилюється також холодною Фолклендською те-
чією. Тому на рівнинах помірного поясу Південної Америки пану-
ють ландшафти і грунти сухих і пустинних степів. Основний фон
грунтового покриву цього регіону утворюють бурі і сіро-бурі пус-
тинно-степові грунти. На значних площах поверхня грунту вкрита
панцирем грубих уламків гірських порід. На високому плато захід-
ної Патагонії сформувалися гірсько-каштанові грунти під сухими
чагарниковими степами. Південна частина Патагонії, де випадає
дещо більше опадів, також зайнята каштановими грунтами.
У всіх грунтах цього регіону вулканічний попіл міститься в
значній кількості.
Крайня південно-західна частина континенту належить до
субборєальної лісової області, яка представлена лише однією
Патагонсько-Вогняноземельською областю. Вона простягається
від 38 до 56° пд. ш.
У північній частині області багато діючих вулканів. Схили і
підніжжя гір вкриті потужним шаром вулканічного попелу (3—
4 м і більше). Більша частина області дістає від 2000 до 5000 мм
опадів за рік. На західних схилах і тихоокеанському узбережжі
поширені вічнозелені вологі ліси (гемігілея). Південна частина
Патагонських Анд і гори Вогняної Землі вкриті низькорослими
гігрофільними субантарктичними лісами і чагарниками, серед
яких трапляються ділянки субантарктичних луків.
У північній частині області поширені попелово-вулканічні ба-
гатогумусні кислі грунти («трумао»), червоноземи, бурі лісові і
гірсько-лучні грунти. В невеликому районі хвойного араукарієво-
го лісу Анд сформувалися гірські підзолисті грунти, а на крайньо-
му півдні Анд ближче до Магеланової протоки є ділянки гірсько-
тундрових грунтів.
У південній частині Анд і на Вогняній Землі під листопадними
лісами і чагарниками поширені кислі бурі лісові опідзолені торф’я-
нисті грунти. На східних схилах гір, де випадає мало опадів, під
чагарниковими злаковими степами сформовані гірсько-степові і
каштанові грунти.
Крайню південно-східну частину Вогняної Землі займають
степи з чорноземними грунтами.
Фолклендські острови і острів Південна Георгія вкриті дерно-
во-грубогумусннми грунтами субполярних лісів і луків.
