КОСТЕЦЬКА ТЖ

Гарантованість права на інформацію є одним із принципів інформаційних відносин у державі, суспільстві (ст. 5 Закону «Про інформацію»). Всім учасникам відповідних суспільних відносин дер«жава гарантує рівні права і можливості доступу до інформації.

Право забезпечується насамперед презумпцією відкритого характеру інформаційних відносин. Кожен має право вільно збирати, одержувати, зберігати, використовувати і поширювати будь-яку інформацію, за винятком обмежень, встановлених Конституцією, чинним законодавством.

Серед спеціальних юридичних гарантій права на інформацію:

- обов'язок органів виконавчої влади, місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

- створення у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які б забезпечували в установленому порядку доступ до інформації;

~~ створення механізму доступу до інформації;

- встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформацію;

- здійснення державного контролю за його додержанням тощо (ст. 10 Закону «Про інформацію»).

До конституційних гарантій здійснення права на інформацію належать положення ст. 50 Основного закону про заборону засекречення інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. Такими є відомості:

~ про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

- про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення;

- про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення стосовно прав і свобод людини і громадянина, а також фактів їх порушень; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

- інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Конституція України встановлює також випадки обмеження права на екологічну інформацію, а саме умови воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.

Наприклад, відповідно до положень Конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, схваленій на Нараді міністрів навколишнього природного середовища 5 червня 1998 р. у м. Орхусі (Данія) і ратифікованій Верховною Радою України, на запит щодо отримання екологічної інформації може бути відмовлено лише у випадку, якщо вона стосується:

• конфіденційності матеріалів роботи органів державної влади, міжнародних відносин, національної оборони та державної безпеки;

• справ, які були чи перебувають на розгляді суду чи по яких ведеться слідство (включаючи дисциплінарні розслідування) або які є предметом попереднього судового розгляду;

• комерційної та промислової таємниці, наприклад, стосовно сільського господарства та іншої господарської діяльності, включаючи інтелектуальну власність;

• конфіденційності приватних даних;

• матеріалів, що були надані третьою стороною, якщо ця сторона не має юридичних зобов'язань на це або не спроможна їх виконати та коли ця сторона не згодна передати іншій стороні ці матеріали; матеріалу, розголошення якого може призвести до загрози навколишньому середовищу, наприклад, інформація щодо поширення рідкісних видів.

У запиті може бути відмовлено, якщо інформація включає неповністю розглянутий матеріал.

Право на одержання інформації забезпечується також встановленим законодавством України обов'язком державних органів та органів самоврядування надавати відповідну інформацію.

За конституційними нормами, спосіб реалізації права на інформацію кожен обирає самостійно. Ніхто не може обмежувати право особи у виборі джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених, законом.

Серед форм забезпечення конституційного права на інформацію -створення належних юридичних, організаційних умов реалізації кожною особою права на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Громадянам надається право знати в період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, коли і з якою метою вони використовуються; мати доступ до інформації про них, заперечувати її достовірність, повноту, доречність тощо.

Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей (зібраних за чинним законодавством державними органами, організаціями і посадовими особами) про іншу особу.

Як гарантію встановлено обов'язок державних органів та організацій, органів місцевого самоврядування, інформаційних систем, що містять інформацію про особу, безперешкодно та безкоштовно надавати її на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованого доступу до неї. У разі порушень цих вимог законодавство гарантує захист громадян від завданої шкоди внаслідок неправомірного використання відповідних відомостей, інформації.

Для захисту особи від свавільного втручання в її життя Конституція України як обов'язкову умову збирання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу встановлює згоду особи (крім випадків, визначених законом) та обмежує подібні дії лише інтересами національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32).

Згідно з рішенням Конституційного суду України¹ без попередньої згоди особи забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про неї, крім випадків, визначених законом. Згода, наприклад, щодо збирання, зберігання, використання і поширення відомостей щодо недієздатної особи надається членом сім'ї або її представником.

За законодавством, зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети. Всі організації, які збирають такі відомості, повинні до початку роботи з ними здійснити у встановленому порядку державну реєстрацію відповідних баз даних. Необхідна кількість даних, яку

¹ Рішення Конституційного суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3,23,31,47,48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка) від ЗО жовтня І 997 р.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою і використовуватися лише для законно встановленої мети.

Відмова в доступі до такої інформації або її приховування, або незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені до суду (ст. З1 Закону України «Про інформацію»).

Таким чином, право на інформацію охороняється законом. Це означає, що суб'єкт конкретного права може вимагати усунення будь-яких порушень його правомочностей.

Зокрема, цивільно-правовими нормами передбачена охорона особи від недоброякісної інформації (недостовірної, брехливої), порядок відшкодування шкоди, завданої поширенням відомостей, що не відповідають дійсності. Відповідно до ст. 297 Цивільного кодексу України фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Вказані положення доповнюються також нормами інформаційного законодавства - законами «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» (ст. 37) «Про телебачення і радіомовлення» (ст. 64), які передбачають порядок спростування недостовірної інформації, поширеної через засоби масової інформації, а також право на відповідь.

Спростування інформації - одна з форм захисту честі, гідності та ділової репутації фізичних і юридичних осіб.

Особи, стосовно яких поширені недостовірні відомості або такі, що принижують їхню честь, гідність чи ділову репутацію чи завдають шкоди їхнім інтересам, мають право через суд або в інший установлений законом спосіб вимагати спростування подібної інформації.

Законодавством встановлений порядок такого спростування громадянами, юридичними особами, державними органами через засоби масової інформації (ст. 37 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст. 64 Закону» Про телебачення і радіомовлення»).

Зокрема, у випадку, коли редакція друкованого ЗМІ (ДЗМІ) не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника у строк, що не перевищує

КОСТЕЦЬКА Т.А.

одного місяця з дня надходження вимоги, або за власною ініціативою опублікувати спростування у найближчому запланованому випуску. Про затримку або ж відмову виконати відповідну вимогу редакція зобов'язана письмово повідомити заявника, вказавши підстави відмови, а також можливі строк і час опублікування спростування.

Спростування має бути надруковане таким самим шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Обсяг спростування не може більш ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагмента опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту. Спростування може подаватися як відповідь, обсяг якої не перевищує спростовуваного матеріалу. Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються.

Редакція може відмовитися від публікації спростування у випадках:

- якщо це призведе до зловживання свободою діяльності ДЗМІ (ст. З Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»);

- суперечить рішенню або вироку суду, що набрав чинності;

- спростування є анонімним або стосується відомостей, які вже були спростовані;

- надійшло з вимогою заявника опублікувати його пізніше, ніж через рік з дня публікації, що спростовується.

Заявник має право оскаржити відмову в публікації спростування або порушення порядку його публікації до суду, який приймає скаргу до розгляду протягом року з дня публікації спростовуваних відомостей.

У разі поширення у програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи, громадянин або юридична особа відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» заяву з вимогою спростування мають подати до телерадюорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Право вимагати спростування мають офіційні представники громадянина, якіцо сам громадянин не має можливості вчинити такі дії.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Порядок спростування передбачає, зокрема, що телерадіо-організація зобов'язана розглянути заяву у семиденний термін з дня її надходження, якщо інше не передбачено законодавством України. Вона також на вимогу заявника зобов'язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагмента програми чи передачі або надати копію запису фрагмента з відповідною оплатою.

Якщо телерадіоорганізація не має достатніх доказів того, що поширені нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана терміново їх спростувати. Спростування повинно бути поширено тією ж телерадіоорганізацією і в такій самій програмі чи передачі, що й відомості, які не відповідають дійсності, або в інший час за домовленістю з особою, права якої були порушені.

У спростуванні має бути зазначено, які відомості не відповідають дійсності, коли і в якій програмі чи передачі телерадіо-організації вони були поширені. Якщо громадянин чи юридична особа надати текст спростування, то воно піддягає поширенню за умови відповідності вимогам Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Скорочення чи інші зміни в тексгі спростування, поданого заявником, без його згоди не допускаються.

Телерадіоорганізація, яка зобов'язана поширити текст спростування, на вимогу громадянина чи представника юридичної особи може надати йому можливість зачитати власний текст і передати його в записі. Якщо телерадіоорганізація відмовляється від спростування, вона зобов'язана терміново повідомити про це заявника.

У разі винесення судом рішення про спростування його текст поширюється телерадіоорганізацією в порядку, визначеному законом.

Телерадіоорганізація може відмовити особі у спростуванні поширеної інформації, якщо заяву про спростування було подано з порушенням вимог, встановлених законом.

Громадянин або юридична особа, стосовно якого (якої) у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і законні інтереси, також має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах цієї телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з вимогою

КОСТЕЦЬКА TJL

спростування чи ні.

У випадку, коли спростування у тому ж ЗМІ є неможливим унаслідок припинення його діяльності, воно може бути здійснено в іншому ЗМІ за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Якщо особа, яка поширила недостовірні відомості, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою встановити факт неправдивості інформації та її спростування (ст. 277 ЦК України).

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття і зміст конституційного права на інформацію.

2. Які види інформаційних прав та свобод особи передбачені законодавством?

3. Які правові форми ре&шзації права на інформацію?

4. Назвіть основні юридичні гарантії права на інформацію.

5. Які існують конституційно-правові гарантії захисту конфіденційної інформації про особу?

6. Чи встановлені конституційно-правові обмеження права доступу до інформації?

7. У чому сутність поняття правової охорони права на інформацію?

8. Які види правового захисту права на інформацію передбачені законодавством?

9. Який порядок спростування недостовірної інформації?

10. В яких випадках редакція, телеорганізація може відмовитися від спростування поширеної інформації?

11. У чому сутність права на відповідь?

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ТЕМА 7. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ

Поняття режиму доступу до інформації. Види інформації за правовим режимом доступу. Правовий механізм доступу до відкритої інформації. Інформаційний запит: поняття, види, процедура. Види інформації з обмеженим доступом. Відносини власності в інформаційній галузі.

Ключові слова: правовий режим доступу до інформації, відкрита інформація, інформація з обмеженим доступом, таємна інформація, конфіденційна інформація, право власності, інформація як товар.

Режим доступу до інформації - передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення, зберігання інформації (ст. 28 Закону України «Про інформацію»).

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом, а остання - на конфіденційну і таємну.

У більшості випадків інформація є відкритою, обмеження права на одержання подібної інформації забороняється. Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.

До основних видів відкритої інформації з передбачених законодавством належить: екологічна, масова, правова, статистична (за винятками, встановленими законодавством), офіційна документована (інформація про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування), соціологічна, довідково-енциклопедична.

Згідно із Законом України «Про інформацію» (ст. 29) доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:

- систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);

- поширення її засобами масової комунікації;

- безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.