Есе як вид письмової навчальної роботи

Індивідуалізація сучасних суспільних відносин та, як наслідок, індивідуалізація сучасної професійної освіти відкриті для застосування нових ефективних форм діяльності, зокрема навчальної. Ось чому есе (трансформований, адаптований, змінений жанр літератури) набуває все більшої популярності як вид письмової самостійної роботи, що здатний відобразити особисті міркування з конкретного питання або проблеми й свідомо не претендує на повноту й вичерпне трактування теми. Окрім того даний вид роботи не лише активізує студентський потенціал, а є методом контролю й перевірки знань більш високого порядку (аналіз, синтез, творче застосування знань і оцінка).

У перекладі з англійської, есе (essay) означає «нарис», «твір», «спробу самостійного аналізу» та «обґрунтування теоретичної гіпотези». Есе (фр. essai «спроба, проба, нарис», від лат. exagium «зважування») — літературний жанр прозового твору невеликого обсягу й вільної композиції. Відносно обсягу й функції межує, з одного боку, з науковою статтею й літературним нарисом (з яким есе нерідко плутають), з іншого боку — з філософським трактатом.

Есе виражає індивідуальні враження й міркування автора з конкретного приводу або предмета та є результатом власної рефлексії, що ґрунтується на вивченому матеріалі та власному соціальному досвіді. Есе припускає можливість висловлення автором своєї точки зору, особистої суб'єктивної оцінки предмета осмислення, дає можливість нестандартного (творчого), оригінального висвітлення матеріалу; характеризується вільним стилем з можливими елементами імпровізації, певного пафосу, іронії. Есеїстичному стилю властиві емоційність, образність, рухливість асоціацій, нерідко антитиповість мислення, орієнтація на інтимну відвертість і розмовну інтонацію.

Зауважимо, що на відміну від реферату, який адресується будь-якому читачеві та традиційно починається зі слів: «Я хочу розповісти про…», а закінчується словами: «Я можу сформувати наступний висновок…», есе – ближче до репліки, що адресується підготовленому читачеві, тобто людині, яка вже має уяву, про що йде мова. Власне, така «адресність» дозволяє авторові есе зосередити увагу на розкритті нового змісту та не обтяжувати текст різними службовими деталями.

На відміну від інших прийомів, методів контролю й перевірки знань, есе дозволяє здійснювати діагностику продуктивної, творчої складової пізнавальної діяльності студента через вміння ним аналізувати інформацію, здійснювати інтерпретацію та побудову міркувань на основі порівняння фактів, існуючих підходів та альтернатив, формулювати власні висновки, давати особистісну оцінку тощо.

Застосування есе сприяє більш чіткому й грамотному формулюванню думок, допомагає розташовувати ці думки в логічній послідовності, припускає вільне володіння мовою термінів та глибоке розуміння основних категорій та понять соціології, вчить приводити необхідні аргументи та наводити приклади.

Структура есе:

1. Титульний аркуш (заповнюється за рекомендованим зразком);

2. Вступ: місія студента щодо розгляду теми есе, його авторське бачення (проникливість, певна гострота, що несе вагомість суб’єктивності підходу до розгляду проблеми в есе), гіпотеза ( від анг. hypothesis - припущення, задум, намір) – несе авторську суб’єктивність і приймається за предмет дослідження або сутність та обґрунтування вибору цієї теми. Мета та завдання роботи — результат роботи в цілому та конкретні результати, на які очікують в ході розкриття теми. На цьому етапі дуже важливо правильно сформулювати питання, на які збираєтеся знайти відповідь у ході свого дослідження. При роботі над вступом можуть допомогти відповіді на наступні питання: «Чи потрібно давати визначення термінам, що пролунали в темі есе?», «Чому тема, яку я розкриваю, є важливою в даний момент?», «Які поняття будуть залучені до моїх міркувань?», «Чи можу я розділити тему на трохи більше дрібних підтем?», тощо.

3. Основна частина: теоретичні основи обраної проблеми й виклад основного питання. Ця частина припускає розвиток аргументації й аналізу, а також обґрунтування їх, виходячи з наявних даних, інших аргументів і позицій автора щодо даного питання. У цьому полягає основний зміст есе і саме це складає основні труднощі. Тому важливого значення набувають підзаголовки, на основі яких здійснюється структурування аргументації; саме тут необхідно обґрунтувати (логічно використовуючи дані або “строгі” міркування) пропоновану тезу. Залежно від поставленого питання аналіз проводиться на основі наступних категорій: причина — наслідок, загальне — особливе, форма — зміст, частина — ціле, сталість — мінливість. У процесі побудови есе необхідно пам'ятати, що один параграф повинен містити тільки одне твердження й відповідний доказ (одна головна думка). Там, де це необхідно, як аналітичний інструмент можна використати графіки, діаграми й таблиці.

4. Висновок: узагальнення й аргументовані висновки до теми. В цій частині підсумовується есе: вносяться пояснення, що підкріплюють зміст і значення викладеного в основній частині. Тобто, для складання висновка важливим є повторення, ілюстрація, цитата. Висновок може містити такий дуже важливий елемент як вказівка на застосування дослідження, на розвиток взаємозв'язків з іншими проблемами.