Пояснення. Однією з необхідних умов здійснення соціально-педагогічної діяльності є її ресурсне забезпечення

Однією з необхідних умов здійснення соціально-педагогічної діяльності є її ресурсне забезпечення. До ресурсів належать любі джерела та передумови отримання необхідних людям матеріальних і духовних благ, які можна використати за існуючих технологій та соціально-економічних відносин. У широкому розумінні ресурси розглядають як запаси чого-небудь, які можна використовувати за потреби; як джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися в міру необхідності з метою виконання певних завдань чи вдосконалення діяльності. Процес пошуку та залучення ресурсів називається фандрейзінгом.

Розглядаючи ресурси з точки зору природи та джерел походження, їх поділяють на внутрішні чи зовнішні щодо особи чи групи осіб; офіційні (формальні) чи неофіційні (неформальні); реально існуючі чи потенційні.

Базуючись на такому принципі соціально-педагогічної роботи як опора на потенційні можливості особистості й беручи до уваги те, що одним з основних видів соціальної допомоги є вироблення в клієнта навичок самодопомоги на основі внутрішніх резервів та певного соціального досвіду особистості, внутрішні ресурси можна розглядати як сукупність психологічних характеристик об’єкта (клієнта) та його когнітивних (знання) та операційних (уміння) компонентів. Виходячи з цього, до внутрішніх ресурсів соціально-педагогічної роботи зараховують: особливості психічних пізнавальних процесів особистості (сприймання, уваги, пам’яті, мислення, мови, уяви); особливості прояву емоційно-вольових процесів та станів; особистісні характеристики (особливості характеру, темпераменту, потреби, інтереси, цінності, мотиви); освітній рівень людини; професійні та соціальні уміння й навички, якими вона володіє.

Спираючись на внутрішні ресурси як наявний потенціал об’єкта (клієнта), слід вважати визначальною активну роль самої людини в задоволенні її потреб чи подоланні проблем.

Розглядаючи соціально-педагогічну роботу як професійну діяльність, пов’язану з використанням психологічних, соціологічних, педагогічних, управлінських методів та прийомів, зовнішні ресурси розглядають як сукупність можливостей для розв’язання індивідуальних та соціальних проблем, які можуть бути залучені як суб’єктом, так і об’єктом цієї діяльності.

До фінансових ресурсів можна зарахувати всі види грошових надходжень для організації на здійснення соціально-педагогічної роботи. Серед них бюджетні витрати на забезпечення діяльності різних соціальних служб, пенсії та інші види виплат, передбачені діючим законодавством для різних категорій населення, спонсорські надходження на рахунки державних, громадських організацій та фізичних осіб. У свою чергу такі надходження є різновидом офіційних матеріальних ресурсів. Прикладом неофіційних фінансових ресурсів можуть бути грошова допомога друзів, колег по роботі, спонсорів, яка безпосередньо передається людині, що потребує підтримки, або її близьким. До нефінансових ресурсів можна зарахувати приміщення, обладнання, книги, речі, ліки тощо.

Очевидним є той факт, що будь-яка діяльність не може здійснюватися без участі людей. Тому людські ресурси відіграють провідну роль у соціально-педагогічній роботі на рівні громади. Серед різновидів таких ресурсів можна визначати спеціалістів соціальної сфери (штатних соціальних працівників, соціальних педагогів, психологів, педагогів тощо), соціальних організаторів, членів ініціативних груп, волонтерів.

Кожна територіальна громада має низку соціальних інститутів, які надають соціальні послуги, забезпечують соціальні гарантії та соціальний захист населення. До найзагальніших ознак соціальних інститутів належать: виокремлення певного кола суб’єктів, які вступають у процесі діяльності у відносини, що набувають сталого характеру; певну більш-менш формалізовану організацію; наявність специфічних соціальних норм і правил, що регулюють поведінку людей у межах соціального інституту; наявність соціальноважливих функцій інституту, що інтегрують його в соціальну систему та забезпечують його участь в інтеграції цієї системи.

Соціальні інститути виконують дві важливі функції: сприяють соціалізації та інтеграції нових поколінь у суспільство, тобто створюють необхідну для розвитку громади спадкоємність; забезпечують необхідний для кожної соціальної системи рівень соціального контролю за діяльністю та спрямованістю поведінки всіх членів спільноти з метою збереження та підтримки впорядкованих суспільних стосунків.

Серед найпоширеніших інституційних ресурсів у виокремлюють: загальноосвітні заклади; позашкільні заклади; заклади системи охорони здоров’я, культури, різноманітні соціальні служби (соціальні служби для сім’ї, дітей та молоді, центри роботи з жінками, відділення соціальної допомоги, територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, центри соціально-трудової та професійної реабілітації інвалідів; реабілітаційні центри для дітей та молоді з функціональними обмеженнями; центри зайнятості, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх; соціальні гуртожитки, клуби за місцем проживання тощо), церква, неурядові організації.

Організація та здійснення соціально-педагогічної діяльності в межах зазначених соціальних інституцій неможлива без використання різноманітних технологій. Технологічні ресурси - сукупність форм, методів та прийомів, що застосовуються соціальними службами, закладами соціального обслуговування, громадськими організаціями та спеціалістами й волонтерами з метою задоволення потреб чи вирішення проблем окремих осіб чи соціальних груп. У практичній соціально-педагогічній роботі найчастіше застосовуються прикладні технології соціально-правового захисту, соціального обслуговування, соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального опікунства, патронажу, супроводу, рекламно-інформаційні технології.

Наявність матеріальних засобів, технологій та спеціалістів і волонтерів ще не є достатньою умовою для здійснення соціально-педагогічної діяльності. У вік бурхливого розвитку інформаційних технологій не можна не зважати на пріоритетні позиції інформаційного поля в забезпеченні високого рівня професійної діяльності. Важливими ознаками інформаційного ресурсу є те, що він може бути системоутворювальним і керівним чинником діяльності людини, суспільства й держави. Інформація як феномен – це тільки психічний відтінок дійсних явищ, процесів і об’єктів. Тобто, це ідеальний, не саморухомий образ, відірваний від свого носія і тому енергетично „мертвий”. Інформація зароджується винятково в суб’єктно-об’єктних відносинах і тому може бути „оживленою” тільки в діяльності людини.

Інформаційні ресурси соціально-педагогічної роботи - це окремі документи та масиви документів, результати інтелектуальної, творчої та інформаційної діяльності, бази та банки даних, всі види архівів, бібліотечні, музейні фонди та інші, що містять відомості та знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації.

Деталізуючи ці види інформаційних ресурсів, виокремлюють такі: різноманітні документи (закони, звіти, накази, постанови); спеціальну літературу; інформацію засобів масової інформації; інформаційну мережу Інтернет (інформаційно-пошукові сервери, сайти урядових, громадських організацій, організацій донорів); рекламно-інформаційну продукцію різноманітних соціальних служб та неурядових організацій; усну інформацію спеціалістів та волонтерів.

Організовуючи соціально-педагогічну діяльність, важливо також зважати на ресурс часу, оскільки саме від кількісних характеристик тривалості вирішення певних соціально-педагогічних проблем залежить як ініціативність людей, так і міра їх задоволеності певними послугами та змінами. Часовий ресурс у цілому складається з витрат часу, потрібних для реалізації кожного наміченого виду діяльності, і має бути визначений на підставі міркувань, планів, розрахунків. Визначаючи загальний часовий ресурс, слід враховувати, що окремі види діяльності можуть виконуватися одночасно, а деякі можуть бути реалізовані лише послідовно.