Перевірка виконання госпрозрахункових завдань виробничими підрозділами, правильності стимулювання по наслідках виконання госпрозрахункових завдань.

Контроль витрат основної діяльності є однією з найважливіших ділянок ревізійної роботи, спрямованої на виявлення невикористаних резервів та непродуктивних витрат і втрат. Від обґрунтованості визначення витрат залежить об’єктивність оцінки фактичної виробничої собівартості готової продукції, робіт (послуг), витрат на управління та збут, інших витрат операційної діяльності, а також достовірність відображення результатів підприємницької діяльності у фінансовій та податковій звітності. Тому до основних зав­дань ревізії належать такі:

1) виявити наявні порушення щодо достовірності визначення витрат на виробництво та собівартості продукції, робіт і послуг, методики їхнього облікового процесу;

2) розробити заходи впливу для їхньої ліквідації, внесення відповідних коректив, притягнення до відповідальності винних службових осіб.

Джерела інформації для контролю собівартості продукції, виконаних послуг і робіт:

а) первинні документи: лімітні картки, відомості, накладні, акти, матеріальні вимоги на відпуск матеріальних цінностей для виробничої діяльності структурним підрозділам підприємства; розрахунково-платіжні відомості з оплати праці працівників, відомості розподілу трудозатрат і витрат на оплату праці працівників підприєм­ства; авансові звіти підзвітних осіб, рахунки-фактури, акти про одер­жані послуги від інших підприємств і т. ін.;

б) облікові регістри з аналітичного та поточного синтетичного бух­галтерського обліку (картки аналітичного обліку в розрізі об’єктів
витрат, групувальні відомості за видами витрат, журнал № 5, Книга головних рахунків за рахунками 23, 24, 25, 90, 91, 92, 93);

в) нормативні, планові калькуляції, розрахунки до них, кошториси загальновиробничих та адміністративних витрат і витрат на збут, статистична звітність з окремих показників річного звіту (ф. 2);

г) дані податкового обліку про валові витрати на виробництво, залишки незавершеного виробництва.

Основні нормативні акти, якими керується ревізор при здійсненні контролю:

· Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» (зі змінами і доповненнями від 24.12.2002 р.);

· Закон України «Про оподаткування прибутку» від 22 трав­ня 1997 р. (зі змінами та доповненнями);

· Положення (стандарт) бухгалтерського обліку(П(С)БО) 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318.

Ревізор повинен ознайомитися з особливостями організації
і технології виробничої діяльності підприємства, структурою
уп­равління, організацією процесу обліку витрат і формування
собівартості, що дасть можливість уточнити програму ревізії,
визначити головні напрями та методику здійснення контролю.

Далі ревізор вивчає та перевіряє інформацію про структуру
та склад витрат на виробництво за елементами та статтями витрат кожного об’єкта витрат.

Напрями ревізії основних прямих витрат на виробництво:

1. Перевірка матеріальних витрат на виробництво. Здійснюючи контроль матеріальних витрат, треба визначити обґрунтованість включення їх до виробничих витрат:

а) за номенклатурою матеріальних ресурсів, виходячи з аналізу напрямів цільового використання за призначенням безпосеред­ньо на виробничий процес відповідно до технології;

б) за оцінкою вартості матеріальних витрат (сировини, комплек­туючих, напівфабрикатів, палива, електроенергії тощо). При цьому проводиться нормативний контроль правильності визначення обсягів фактичних витрат за вартістю, виходячи з діючих ринкових і фактичних договірних цін, обсягів транспортно-заготівельних та особливо додаткових витрат (послуги товарних бірж, комісійні посередницькі послуги організацій і фізичних осіб, їх рівень у структурі ціни);

в) правомірність включення витрат на тару;

г) важливо встановити, чи виключена вартість зворотних відходів сировини, матеріалів, обґрунтованість їхньої оцінки, подаль­ше їхнє використання.

Матеріальні витрати як вартість матеріальних ресурсів на виробництво продукції, робіт (послуг) визначаються виходячи з: цін їхнього придбання (без урахування податку на додану вартість); націнок (надбавок); комісійних винагород, виплачених товарним біржам, посередницьким організаціям, включаючи брокерські послуги; митних зборів і транспортування, зберігання, доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.

Крім цього, у вартість матеріальних ресурсів включаються витрати підприємств на тару та пакування, одержаних від постачальників матеріальних ресурсів, за винятком вартості цієї тари за ціною її можливого використання або реалізації (з урахуванням ви­трат на її ремонт).

З витрат на матеріальні ресурси, що включаються в собівартість продукції, виключається вартість зворотних відходів виробництва, під якими розуміють залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних ресурсів, що утвори­лися в процесі виробництва продукції і втратили повністю або частково споживчі якості вихідного ресурсу (хімічні або фізичні властивості), а тому використовуються з підвищеними витратами (зниження виходу продукції) або зовсім не використовуються
за прямим призначенням.

2. Важливе місце в структурі витрат на виробництво посідають витрати на оплату праці. За умов ринкової економіки підприємства мають право самостійно визначати розміри, порядок оплати праці всіх категорій персоналу підприємства. До основних витрат на оплату праці належать витрати на оплату праці основного виробничого персоналу підприємства, у тому числі й пре­мії за виробничі результати, що стимулюються, на компенсації у зв’язку з підвищенням та індексацією заробітної плати в межах норм, передбачених законодавством, а також витрати на оплату праці працівників, що не значаться в штаті підприємства.

У процесі контролю вивчається правомірність зарахування до витрат виробництва в розрізі об’єктів витрат при групуванні таких витрат за місцями їхнього виникнення (центрами витрат) та за видами продукції (за кожним найменуванням виробів на дебет відповідних субрахунків до рахунку 23 «Виробництво»). Для перевірки використовують машинограми, відомості розподілу трудозатрат та обсягів нарахованої заробітної плати працівникам структурних підрозділів підприємства за об’єктами витрат. Слід зазначити, що не всі виплати працюючим належать до витрат на оплату праці (матеріальна допомога, дивіденди, оплата путівок на лікування тощо).

Особлива увага звертається на обґрунтованість внесених виправлень щодо витрат на оплату праці як коригування раніше допущених помилок за минулі періоди (довідки бухгалтерії про перенесення витрат з одного об’єкта на інший, додаткові розрахункові відомості, виправлення в групувальних відомостях як додаткові записи).

Для узагальнення матеріалів перевірки з цього питання викорис­товуються дані про виявлені порушення під час перевірки розрахунків з працюючими (див. тему «Контроль грошових коштів та розрахункових і кредитних операцій»).

3. Тісно пов’язані з витратами на оплату праці витрати на обо­в’язкове державне соціальне страхування працівників (збори на обов’язкове державне пенсійне страхування, на загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами, зумовленими народженням і похованням, на загальнообов’язкове державне соціаль­не страхування на випадок безробіття, і на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання). Обґрунтованість їхнього включення до основних прямих витрат на виробництво визначається методами нормативної та арифметичної перевірки їхніх обсягів, виходячи з нормативних ставок нарахування й уточнених обсягів витрат на оплату праці як бази для розрахунку за даними групувальної відомості розподілу заробітної плати в розрізі об’єктів витрат. Із застосуванням методів порівняння та нормативного й арифметичного документального контролю перевіряється відповідність джерел виплати заробітної плати джерелу сплати внесків на соціальне страхування та правомірність їхнього віднесення до складу прямих витрат і включення до виробничої собівартості. При виявленні фактів завищення або заниження обсягів витрат на оплату праці в розрізі об’єктів треба обов’язково визначити взаємопов’язані відхилення щодо такої групи витрат.

4. Перевірка інших прямих витрат. До них належать надані основному виробництву послуги допоміжного виробництва, субпідрядних організацій у частині витрат, які безпосередньо за технологією виробничого процесу є його складовою або пов’язані з обслуговуванням конкретного об’єкта витрат (плата за оренду спеціального устаткування, експертизу, сертифікацію продукції
і т. ін.), витрати на відрядження працівників.

При здійсненні контролю застосовують такі методичні прийоми та способи: візуальна перевірка оформлення і достовірності первинних документів та аналіз їхнього змісту щодо виду витрат на конкретний об’єкт та договорів з організаціями—виконавцями послуг, робіт, плановими калькуляціями; нормативна перевірка дотримання встановлених норм відшкодування витрат на відрядження; техніко-економічні розрахунки обсягів витрат; перевірка правильності кореспонденцій бухгалтерських рахунків на підставі аналізу змісту первинних документів.

Основні напрями контролю загальновиробничих витрат:

1) вивчення та оцінка виконання кошторисів загальновиробничих витрат (за рік, щоквартально, окремих статей витрат) методом аналізу даних аналітичного обліку за рахунком 91 «Загальновиробничі витрати»;

2) перевірка обґрунтованості включення витрат до складу загальновиробничих у розрізі постійних і змінних витрат та конкретних статей витрат:

а) на оплату праці апарату управління, виробничим підрозділам підприємств;

б) на обов’язкове державне соціальне страхування;

в) по нарахуванню зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

г) на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

ґ) на охорону праці, техніку безпеки й охорону довкілля;

д) на послуги зв’язку, комунальні послуги (опалення, освітлення, каналізація, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень);

3) перевірка правильності визначення загального обсягу місяч­них витрат;

4) перевірка правильності розподілу змінних і постійних загальновиробничих витрат у розрізі об’єктів основного виробництва.

Для дотримання єдиної методології бухгалтерського обліку на підприємстві повинен застосовуватись єдиний підхід до розподілу змінних і постійних загальновиробничих витрат (рис. 8.1).

Таким чином, контроль віднесення витрат на виробництво в частині загальновиробничих витрат здійснюється методом нормативної перевірки щодо правомірності включення до складу таких витрат на підставі вивчення первинних документів про такі витрати. Витрати, які безпосередньо не пов’язані зі здійсненням основної виробничої діяльності підприємства, належать до витрат невиробничого призначення, обліковуються на субрахун-
ку 949 «Інші витрати операційної діяльності» і щомісячно
списуються на фінансові результати діяльності.

 

Рис. 8.1. Схема розподілу загальновиробничих витрат

Важливе місце в контролі посідає візуальна перевірка наявності й достовірності первинних документів про витрати:

· на поточний і капітальний ремонт основних засобів як власних, так і орендованих чи зданих в оренду іншим підприємствам, організаціям;

· на відрядження працівників за кордон;

· на послуги, які надаються на підставі господарських договорів (комунальні послуги — водопостачання, каналізація, опалення; послуги зв’язку; електроенергія).

У разі виникнення підозр щодо фальсифікації чи недостовірності первинних документів проводиться детальне їх вивчення методом зустрічної перевірки цієї документації на підприємствах чи в організаціях, які надали такі послуги.

Перевірка правильності визначення виробничої собівартос­ті продукції, робіт (послуг) — це завершальна стадія контролю з даного розділу ревізійної роботи. При переході до контролю визначення виробничої собівартості продукції треба систематизувати та узагальнити інформацію про вплив попередньо виявлених порушень на обсяги витрат за періодами (кварталами року). Крім того, обсяги витрат на виробництво і випуск продукції в основному не збігаються в часі: є незавершене виробництво станом на перше число та його розміри постійно змінюються; можуть існувати витрати, які належать до майбутніх періодів.

Основні напрями контролю:

1) перевірка правильності оцінки обсягів незавершеного вироб­ництва на кінець місяця;

2) перевірка обґрунтованості й правомірності включення витрат до складу витрат майбутніх періодів, забезпечень майбутніх витрат (рахунки 39, 47);

3) перевірка розрахунку фактичних витрат на виробництво за видами продукції, що виробляється підприємством, видами вироб­ничої діяльності (видами робіт чи послуг, що виконуються підприємством на сторону, а також для непромислових господарств свого підприємства);

4) перевірка правильності ведення податкового обліку валових витрат на виробництво як узагальнення облікової інформації з різ­них журналів (№ 1, 3, 5) за звітний період для складання декларації про прибуток.

Здійснюючи контроль достовірності даних про наявність незавершеного виробництва, його реальні обсяги, ревізор вивчає особливості напряму та сфери підприємницької діяльності, проводить під час ревізії інвентаризацію незавершеного виробництва, може застосовувати прийоми експертної оцінки спеціалістами по об’єктах витрат. Відповідно до чинного законодавства про оподаткування прибутку підприємств обсяги матеріальних витрат у складі незавершеного виробництва впливають на рівень оподаткованого за звітний квартал доходу. Занижуючи обсяги незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу, підприємство фактично завищує валові витрати і занижує дохід підприємства, оподаткований податком на прибуток.

Як свідчать матеріали контролю Державної контрольно-реві­зійної служби, до основних порушень, які впливають на обсяги оподаткування, належать:

а) за об’єктивної наявності незавершеного виробництва на кінець місяця (кварталу) списання всіх витрат виробництва (за поточний звітний період на випуск продукції та реалізацію);

б) включення до складу витрат звітного періоду витрат майбут­ніх періодів, нарахування резервів з витрат невиробничого характеру діяльності підприємства або витрат капітального харак­теру — капітальний ремонт, реконструкція і т. д.;

в) неправомірність включення окремих видів витрат, як основних, так і накладних, по об’єктах витрат, що веде до завищення собівартості окремих видів продукції і вуалювання собівартості нерен­табельних видів продукції або окремих замовлень робіт і послуг;

г) порушення методики обліку витрат на виробництво та визначення виробничої собівартості видів готової продукції, що впливає на об’єктивність фінансових результатів роботи підприємства і достовірність визначення бази його оподаткування.

Реальність фінансових результатів фінансово-господарської діяльності підприємства залежить від правомірності застосованої методики розрахунку фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції.

Відповідно до чинного законодавства собівартість реалізованої продукції, робіт (послуг) складається з виробничої собівартості продукції, робіт (послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Основні напрями контролю:

1. Контроль розрахунку фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції. Для цього вивчають дані розрахунку фактичної собівартості готової продукції за поточний місяць та її за­лишки на початок і кінець місяця, використовуючи дані додаткових зведених відомостей до журналів № 5, 5А. Основні порушення при цьому виникають через неправильний розподіл фактичних відхилень від облікових цін на обсяг реалізації продукції поточного місяця, на залишок готової продукції наприкінці місяця:

Показники	У постійних облік.цінах	Фактичні відхилення від облік. цін	Фактична виробнича собівартість (гр. 2 + гр.3)
1. Залишок готової продукції на початок місяця	4 000	– 1 000	3 000
2. Випуск готової продукції за звіт­ний місяць	18 000	– 3 400	14 600
3. Середній % фактичних відхилень:	×	20 %	×
4. Реалізовано готової продукції (15000 × 20%)	15 000	– 3000	12 000
5. Залишок готової продукції на кінець місяця (7000 × 20%)	7 000	– 1 400	5 600

Крім цього, ревізор узагальнює виявлені порушення щодо складу витрат, включених до фактичної виробничої собівартості, систематизуючи інформацію з попереднього розділу ревізії вироб­ничої собівартості готової продукції в розрізі місяців і кварталів року з кінцевими підсумками загальних обсягів завищення або заниження фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції за ревізований період.

2. Перевірка правильності визначення і віднесення в дебет рахунку 90 нерозподілених постійних загальновиробничих витрат.

3. Перевірка правильності коригування фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції за наявності повернення покуп­цями раніше відвантаженої продукції як такої, що не відповідає умовам договору, наявності претензій при нестачах.

4. Контроль відображення в обліку фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції (дебет рахунку 90).

На заключній стадії контролю за кожен місяць проводиться перевірка правильності визначення і відображення фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції в системі рахунків бухгалтерського обліку за методом перевірки кореспонденцій рахунків у журналі № 5 з даними змісту первинних документів, на підставі яких вони складені (тобто дебет рахунку 90 з рахунками 23, 26, 25, 91, 64). Обов’язково підлягають перевірці обґрунтованість внесених виправлень і коригувань допущених помилок за минулі періоди методами аналізу даних первинних документів, порівняння, арифметичних розрахунків підсумкових даних журналів № 5, 5А і книги головних рахунків, що стосуються дебету рахунку 90.

У структурі витрат основної діяльності підприємства адміністративні витрати становлять до 60 %.

До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, які пов’язані з управлінням підприємницької діяльності, а саме: на оплату праці адміністративного та загальногосподарського персоналу, на службові відрядження цих працівни­ків, на утримання основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського призначення (операційна оренда, страхування майна, амортизація, охорона, опалення, водопостачання тощо), на послуги зв’язку, податки (крім таких, які включаються у виробничу собівартість), загальні корпоративні витрати, витрати на юридичні та інші професійні послуги, інші витрати загальногосподарського призначення. Особливість витрат цієї групи полягає в тому, що вони не включаються в собівартість продукції, робіт, послуг і відображаються у
звітному періоді їхнього виникнення на рахунку 92 «Адміністративні витрати», а наприкінці кожного місяця списуються з кредиту цього рахунку на фінансові результати (рахунок 79).

Під час контролю адміністративних витрат ревізор керується П(С)БО 16 «Витрати».

Джерелами інформації для контролю адміністративних витрат є дані журналу № 5 за дебетом рахунку 92 «Адміністративні витрати» та відповідної відомості аналітичного обліку за цим рахунком, первинних документів, групувальних відомостей і листків-розшифровок щодо розподілу витрат за призначенням (наприк­лад, амортизація основних засобів, опалення, освітлення, водопостачання, зв’язок і т. ін.).

Напрями ревізії:

1) оцінка виконання кошторисів адміністративних витрат за звітні періоди;

2) перевірка обґрунтованості, достовірності, правомірності включення до групи адміністративних витрат в цілому та за статтями витрат (на оплату праці, збори на обов’язкове соціальне страхування, нарахування амортизації, послуги зв’язку, кому­нальні послуги, представницькі витрати та ін.);

3) перевірка правильності відображення адміністративних витрат у поточному бухгалтерському та податковому обліку.

Контроль правомірності включення до групи адміністративних витрат здійснюється методом нормативно-правової перевірки на відповідність вимогам П(С)БО 16 «Витрати».

Контроль обґрунтованості адміністративних витрат щодо
обсягу та їхньої достовірності проводиться при вивченні первинних документів по суті відображених господарських витрат за
їхніми видами (системи витрат), використовуючи методичні прийоми аналізу даних окремих показників, за якими визначається достовірність документів, логічної перевірки взаємозв’язку з підприємницькою діяльністю, техніко-економічних розрахунків.

Якщо підприємство здає в оренду виробничі приміщення (особ­ливо, якщо це підприємство державної форми власності), разом
з перевіркою обсягів доходу від оренди проводиться інвентаризація та обстеження всіх приміщень для визначення наявних орендованих площ з подальшим вивченням умов договорів оренди щодо відшкодування комунальних та інших госпо­дарських витрат на їхнє утримання. На підставі даних поточного обліку про розподіл цієї групи витрат треба визначити, чи не занижені обсяги господарських витрат, які підлягають відшкодуванню орендаторами.

Для узагальнення виявлених порушень щодо адміністративних витрат використовуються матеріали перевірки з розділів конт­ролю розрахунків, у тому числі й з підзвітними особами за службовими відрядженнями, з працюючими по оплаті праці та соціальному страхуванню, контролю основних прямих витрат на виробництво, загальновиробничих витрат і витрат іншої операційної діяльності.

До можливих порушень щодо складу адміністративних витрат може бути віднесене включення витрат, пов’язаних не із загальним управлінням підприємства, а з утриманням соціально-культурних установ, житлового фонду, гуртожитків (тобто завищення валових видатків при розрахунку оподатковуваного прибутку).

У структурі витрат основної діяльності підприємства витрати на збут становлять до 45 %, чим визначається їхня значущість як об’єкта контролю.

Витрати на збут, пов’язані з реалізацією (збутом) готової продукції, товарів:

ü оплата праці, службові відрядження, комісійні винагороди продавцям та працівникам, які забезпечують збут;

ü витрати на рекламу та вивчення ринку;

ü витрати на передпродажну підготовку товарів, упакування готової продукції, ремонт тари;

ü транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з виконанням договорів постачання з покупцями, гарантійне обслуговування та ремонт, страхування, витрати на утримання основних засобів, пов’язані зі збутом, інші (операційна оренда, амор­тизація, комунальні послуги тощо).

Витрати цієї групи, як і адміністративні витрати, не включаються в собівартість продукції, робіт, послуг, відображаються у звітному періоді їхнього виникнення в журналі № 5 за дебетом рахунку 93 «Витрати на збут» і наприкінці кожного місяця списуються в дебет рахунку 79 «Фінансові результати».

Основним нормативним актом, яким керується ревізор під час контролю витрат на збут, є П(С)БО 16 «Витрати».

Контроль витрат на збут здійснюється за такими напрямами:

1) оцінка виконання кошторисів витрат на збут за звітні періоди;

2) перевірка обґрунтованості, достовірності, правомірності вклю­чення до групи витрат на збут в цілому та за статтями витрат.
При цьому особлива увага приділяється контролю транспортних витрат. Ці витрати можуть включатися у витрати підприємства за звітний період або відшкодовуватися покупцями. Тому треба вивчати умови складених з покупцями договорів на збут продукції, оскільки можливе завищення витрат за окремими видами поставок;

3) перевірка витрат на тару. Залежно від особливостей транспортування, виду готової продукції вивчаються операції щодо нарахування зносу зворотної тари, списання витрат на тару та збитків по тарі;

4) перевірка витрат на рекламу, гарантійний ремонт;

5) перевірка відображення в аналітичному і синтетичному
обліку витрат на збут, їхнє списання на фінансові результати
та відображення в податковому обліку як валових витрат звітного періоду. Особливу увагу ревізор звертає на коригування помилок минулих періодів у довідках бухгалтерії про виявлені помилки.

Матеріали ревізій щодо витрат на збут дають змогу визначити такі типові порушення:

а) завищення витрат на рекламу, гарантійний ремонт у податковому обліку валових видатків;

б) включення у витрати на збут вартості зворотної тари;

в) включення у витрати на збут за звітний період транспортних витрат, які підлягають відшкодуванню покупцями, та інші факти неправомірного віднесення витрат до цієї групи;

г) порушення в оформленні первинних документів про витрати цієї групи та в методиці їхнього бухгалтерського та податкового обліку.

 

Рекомендована література за темою

1. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність: Закон України
від 16 лип. 1999 р. № 996-XIV // Офіційний вісник України. — 1999. — № 33. — Ст. 1706.

2. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22 трав. 1997 р. (зі змінами і допов. від 24.12.2002 р. № 349-IV) // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 23. — С. 5.

3. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 берез. 1991 р. (зі змінами від 10.05.1993 р. № 48—93) // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 27. — Ст. 290.

4. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО): П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 берез. 1999 р. № 87; П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 берез. 1999 р. № 87; П(С)БО 9 «Запаси»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 20 жовт. 1999 р. № 246; П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 8 жовт. 1999 р. № 237; П(С)БО 16 «Витрати»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 груд. 1999 р. № 318 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 22. — Ст. 1217; 1999. — № 25. — Ст. 1217; 1999. — № 43. — Ст. 2166; 2000. — № 3. — Ст. 102.

5. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 листоп. 1999 р. № 291 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 52. — Ст. 2606.

6. Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 29 груд. 2000 р. № 356 // Ориентир. — 2000. — № 31.

7. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навч.-практ. посібник / За ред. С. Ф. Голова. — Дніпропетровськ: Баланс-Клуб, 2000.

8. Завгородний В. П. Налоги и налоговый контроль в Украине. — К.: А.С.К., 2000.

9. Контроль і ревізія: Навч. посібник / Є. М. Романів, Р. Л. Хом’як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. — Л.: Інтелект-Захід, 2001.

10. Сопко В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000.

11. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Підручник. — К.: Знання — Прес, 2001.