Студопедия — Фёдор Михайлович Достоевский 5 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Фёдор Михайлович Достоевский 5 страница






З прийняттям Конституції України 1996 р. місцеве самовряду­вання отримало конституційний статус, стало однією із засад кон­ституційного ладу України.

21 травня 1997 р. було прийнято Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», який відповідно до Конституції Украї­ни визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і від­повідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування. 6 листопада 1996 р. в м. Страсбурзі було підписано від імені Украї­ни Європейську хартію місцевого самоврядування (ратифікована Верховною Радою України 15 липня 1997 р., після чого вона стала частиною національного законодавства України). У хартії прого­лошуються найважливіші принципи місцевого самоврядування, яких мають дотримуватися всі держави - члени Ради Європи. В наступні роки Верховна Рада України прийняла ще ряд важли­вих законів, що безпосередньо стосуються питань організації міс­цевого самоврядування, серед них - Бюджетний кодекс України, Земельний кодекс України, закони України «Про службу в орга­нах місцевого самоврядування», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про столицю України місто-герой Київ», «Про органи самоорганізації насе­лення» тощо.

Таким чином, було закладено законодавчий фундамент для становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні від­повідно до вимог ст. 2 Європейської хартії місцевого самовряду­вання і на основі положень Конституції України.

Водночас слід зазначити, що ряд важливих принципів Євро­пейської хартії місцевого самоврядування, незважаючи на її ра­тифікацію Україною, все ще не отримав належного відтворення в чинному законодавстві та в суспільній практиці.

Так, по-перше, Конституція України (ст. 140) передбачає за­провадження місцевого самоврядування лише на низовому тери­торіальному рівні - рівні населеного пункту (села, селища, міста); на регіональному рівні ще існує система прямого державного управління, що виключає можливість існування регіонального самоврядування. Це певною мірою суперечить принципу, закріп­леному в ст. З Європейської хартії, який передбачає, що місцеве самоврядування означає «право і спроможність місцевих властен, у межах закону, здійснювати регулювання та управління значною часткою громадських справ...». Зазначене положення деталізується в ст. 13 Хартії, де визначено: «Принципи місцевого самоврядування, що містяться в цій Хартії, застосову­ються до всіх категорій властей, існуючих у межах території відповідної Сторони. Однак кожна Сторона, під час здання на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання чи затвердження, може визначити кате­горії місцевих або регіональних властей, якими вона має намір об­межити застосування цієї Хартії або які вона має намір вилучити з неї».

Оскільки Україна, ратифікуючи Хартію, не заявила жодних за­стережень, то з цього випливає, що право на місцеве самовряду­вання в Україні повинні мати територіальні громади («терито­ріальні співтовариства») всіх субнаціональних територіальних рів­нів, тоді як згідно з Конституцію України (ст. 140) таке право визнається лише за територіальними громадами сіл, селищ, міст.

На регіональному та субрегіональному рівнях (район, область) Конституція України також передбачає функціонування відповід­них органів місцевого самоврядування - районних, обласних рад, але вони мають специфічне призначення - представляють інтереси територіальних громад на регіональному рівні та наділені досить обмеженими повноваженнями, що, поряд з відсутністю в них влас­них виконавчих органів, свідчить про декоративний характер цих установ.

По-друге, під час закріплення компетенції місцевого самовря­дування неповною мірою було дотримано принципу субсидіарності, передбаченого ст. 4 Європейської хартії місцевого само­врядування.

Внаслідок цього значна частина повноважень місцевого само­врядування отримала статус «делегованих», а характер розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та місцеви­ми органами виконавчої влади призвів до виникнення «конкуренції компетенцій», коли ті самі повноваження було віднесено до відання різних органів публічної влади.

По-третє, ні в Конституції України, ні в чинному законодав­стві не визначено територіальної основи місцевого самоврядуван­ня, тобто території, в межах якої територіальна громада здійснює місцеве самоврядування. Тому досить проблематичною уявляється реалізація принципу незмінності територіальних кордонів місце­вих властей (ст. 5 Європейської хартії місцевого самоврядування).

По-четверте, сьогодні досить обмеженими в Україні є можли­вості територіальних громад самостійно визначати свої адміністративні структури (принцип, закріплений у ст. 6 Європейської хартії місцевого самоврядування), вони досить вичерпно визначені централізовано - в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». Крім того, в містах Києві та Севастополі ще не створено власних виконавчих структур місцевого самоврядування, а їхні функції покладено на відповідні місцеві державні адміністрації. Зазначене суттєво обмежує реалізацію принципу організаційної автономності.

По-п'яте, поки що рано говорити і про реалізацію в Україні принципу фінансової автономності місцевого самоврядування (прин­цип, закріплений у ст. 9 Європейської хартії місцевого самовряду­вання). Зокрема, ще не дотримуються вимоги ч. 2 ст. 9 Хартії щодо необхідності забезпечення відповідності обсягу фінансових ресурсів місцевих властей функціям місцевого самоврядування (за розрахун­ками фахівців органів місцевого самоврядування, вони профінансовані на 20-30%) та щодо необхідності формування частини фінансо­вих ресурсів місцевих властей за рахунок місцевих податків і зборів (частка останніх у дохідній частині місцевих бюджетів настільки мі­зерна, що не може суттєво впливати на їхню стабільність)'.

' Наприклад, у бюджетах міст обласного значення їхня частка 2000 р. становила лише 1-8% (Харків - 7,6, Вінниця - 5,2, Суми - 4,1, Черкаси - 3,4, Ніжин - 2,0, Люботин - 1,5 тощо). Виняток із загального правила станов­лять лише бюджети міст Хмельницького - 15,6% та Чернівців - 10,1%. (Див.: Основні соціально-економічні показники міст - членів Асоціації міст України.- К.: Асоціація міст України, 2001.- С. 18-20.)

5. Основи місцевого самоврядування в Україні

Конституційно-правова основа місцевого самоврядування; мате­ріальна та фінансова основи місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні базується на фундаменті, який становлять правові, матеріальні, фінансові, соціальні та інші умови і можливості діяльності територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого самоврядування з вирішення питань міс­цевого значення (муніципальної діяльності).

Ці умови та можливості називають основами місцевого само­врядування, і з-поміж них, насамперед, можна вирізнити консти­туційно-правові, матеріальні та фінансові основи.

Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні становлять норми-принципи Конституції України, що за­кріплюють найважливіші відносини, які виникають у процесі орга­нізації та функціонування місцевого самоврядування в Україні, зокрема територіальну організацію місцевого самоврядування, по­рядок і форми його здійснення, порядок формування й викорис­тання комунальної власності, гарантії самоврядних прав терито­ріальних громад.

Ці норми містяться у більш як двадцяти статтях Конституції України, і їх можна систематизувати в такі групи.

1. Норми, в яких закріплюються засади конституційного ладу, народовладдя, рівність усіх форм власності, гарантується місцеве самоврядування. До них відносять:

- визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7);

- здійснення народом влади безпосередньо і через органи міс­цевого самоврядування (ст. 5);

- самостійність місцевого самоврядування, його органи не входять до системи органів державної влади (статті 5, 140);

- визнання і рівний захист всіх форм власності, зокрема й ко­мунальної (ст. 13);

- зобов'язаність органів місцевого самоврядування діяти ли­ше на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19).

2. Норми, в яких регламентується діяльність місцевого самоврядування із забезпечення прав і свобод людини і громадянина,зокрема:

- право громадян знайомитися в органах місцевого самовряду­вання з відомостями про себе, які не є державною або іншою за­хищеною законом таємницею (ст. 32);

- право громадян брати участь у місцевих референдумах, віль­но обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування (ст. 38);

- право громадян на рівний доступ до служби в органах місце­вого самоврядування (ст. 38);

- право громадян проводити збори, мітинги, походи і демонст­рації, про які завчасно сповіщаються органи місцевого самовряду­вання (ст. 39);

- право громадян на індивідуальні чи колективні звернення (петиції) до органів місцевого самоврядування (ст. 40);

- право громадян користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами права комунальної власності (ст. 41);

- обов'язку органів місцевого самоврядування надавати житло громадянам, які потребують соціального захисту (ст. 47);

- безоплатного надання медичної допомоги в комунальних за­кладах охорони здоров'я (ст. 49);

- право громадян на освіту, яке забезпечується доступністю і безоплатністю освіти (крім вищої) в комунальних навчальних за­кладах (ст. 53);

- право громадян на відшкодування за рахунок місцевого бюджету матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).

3. Норми, що закріплюють правові, організаційні, матеріальні та фінансові основи місцевого самоврядування. Вони, зокрема, стосуються:

- порядку призначення чергових і позачергових виборів до ор­ганів місцевого самоврядування (ст. 85);

- підзвітності й підконтрольності місцевих державних адмініст­рацій радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами (ст. 118);

- обов'язку місцевих державних адміністрацій забезпечувати взаємодію з органами місцевого самоврядування та реалізацію пов­новажень, делегованих відповідними радами (ст. 119);

- складу представницьких органів місцевого самоврядування та принципів їх формування (ст. 141);

- матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142);

- державної підтримки місцевого самоврядування (ст. 142);

- предметів відання та повноважень місцевого самоврядування (ст. 143);

- можливості делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади (ст. 143);

- права органів місцевого самоврядування в межах повнова­жень, визначених законом, приймати рішення, які є обов'язковими на відповідній території (ст. 144);

- необхідності законодавчого врегулювання питань організації місцевого самоврядування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування (ст. 146).

4. Норми, в яких закріплено правові гарантії місцевого самоврядування. Ці норми стосуються:

- підстав і порядку зупинення рішень органів місцевого самоврядування та звернення до суду з метою їх оскарження (ст. 144);

- судового захисту прав місцевого самоврядування (ст. 145).

Поряд із Конституцією України систему нормативно-правових актів, що регламентують організацію і функціонування місцевого самоврядування в Україні, становлять закони України, відповідні акти Президента України і Кабінету Міністрів України, акти орга­нів місцевого самоврядування та акти, прийняті на місцевих рефе­рендумах.


 

 

Серед законів України, що містять норми, які регламентують питання організації та функціонування місцевого самоврядування, особливе місце посідає Закон України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» від 21 травня 1997 р., який є чільним законом із цих питань. Саме на підставі цього Закону розроблено та прийнято інші закони, в яких регламентуються окремі питання функціону­вання місцевого самоврядування, наприклад, закони України «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про органи само­організації населення» тощо. Необхідність прийняття цих законів прямо передбачена в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» або випливає з його положень.

* * *

Реальність місцевого самоврядування визначається, насамперед, матеріальними і фінансовими ресурсами, якими розпоряджається територіальна громада та які в сукупності становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Конституція України (ст. 142) до матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що пе­ребувають в управлінні районних та обласних рад.

Провідне місце у структурі матеріальної основи місцевого самоврядування посідає комунальна власність (схема 32). Кон­ституція України визначає комунальну власність як самостійну форму власності, суб'єктами якої є територіальні громади села (кількох сіл у разі добровільного об'єднання в сільську громаду їхніх жителів), селища, міста, району в місті.

Перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Територіальні громади можуть мати спільну власність - об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фі­нансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій.

При цьому в структурі об'єктів права спільної власності можна виділити:

а) об'єкти, що задовольняють спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних та обласних рад без визначення часток територіальних громад {спільна сумісна влас­ність),

б) об'єкти права комунальної власності, а також кошти місце­вих бюджетів, які за рішенням двох або кількох територіальних громад, відповідних органів місцевого самоврядування об'єдну­ються на договірних засадах для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підпри­ємств, установ та організацій з визначенням часток територіальних громад (спільна часткова власність).

Територіальна громада безпосередньо або через органи місце­вого самоврядування володіє, користується і розпоряджається належним їй на основі права комунальної власності рухомим і нерухомим майном, коштами та іншими об'єктами з метою за­безпечення надання населенню передбачених законом громад­ських послуг.

Від імені та в інтересах територіальних громад правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 60 Закону України «Про місцеве са­моврядування в Україні» органи місцевого самоврядування вико­нують усі майнові операції щодо об'єктів права комунальної вла­сності, можуть здійснювати з ними будь-які господарські операції, зокрема передавати їх у постійне або тимчасове користування фі­зичним та юридичним особам, здавати в оренду, вносити як частку до статутного фонду акціонерних товариств, товариств з обмеже­ною відповідальністю, кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій, продавати, купувати, викорис­товувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, ви­значати в угодах і договорах умови використання та фінансування об'єктів комунальної власності, що приватизуються або переда­ються в користування та оренду тощо.

Важливим інститутом місцевого самоврядування є інститут йо­го фінансової основи - правові норми, що регулюють питання місцевих фінансів, тобто структуру, порядок і процедуру форму­вання, розподілення та використання місцевих коштів.

Предмет цього інституту - відносно самостійна система суспі­льних відносин, що виникають зі складанням проектів, затвер­дженням і виконанням місцевих бюджетів, визначенням джерел їхньої дохідної частини, встановленням місцевих податків і зборів, формуванням позабюджетних коштів, використанням коштів ко­мунальних підприємств тощо.

Згідно з Бюджетним кодексом України (ст. 63) бюджети місце­вого самоврядування містять надходження і витрати на виконання повноважень місцевого самоврядування, які складають єдиний ба­ланс бюджету місцевого самоврядування.

Бюджети місцевого самоврядування розробляють, затверджу­ють і виконують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення). При цьому втручання інших органів та організацій у процес складання, затвердження та виконання місцевого бюджету не допускається, крім винятків, установлених законами України.

Доходи бюджетів місцевого самоврядування мають бути до­статніми для ефективного здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування. Аналіз відповідних положень Бюджетного кодексу України дозволяє зробити висновок, що в ньому передбачаються різні шляхи формування дохідної частини місцевих бюджетів:

по-перше, за рахунок власних джерел (місцеві податки і збо­ри), що відповідає вимогам Європейської хартії місцевого само­врядування і гарантує фінансову автономність місцевого самовря­дування. Зокрема, ст. 9 Хартії встановлює, що принаймні частина коштів місцевого самоврядування повинна надходити за рахунок місцевих зборів і податків. У структурі дохідної частини бюджетів великих і середніх міст України, наприклад, частка власних дже­рел не перевищує 9-11%;

по-друге, до доходів місцевих бюджетів зараховуються закріп­лені доходи, тобто закріплені законом загальнодержавні податки, збори та інші обов'язкові платежі;

по-третє, в дохідну частину місцевих бюджетів можуть вхо­дити кошти з Державного бюджету України, що передаються з ме­тою надання фінансової підтримки місцевого самоврядування з боку держави, яка гарантує органам місцевого самоврядування до­хідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Фінансова допомога місце­вому самоврядуванню з боку держави може здійснюватись у фор­мі дотацій або субвенцій.

Дотації - це кошти, які передаються до місцевого бюджету з державного бюджету у випадках, коли коштів, що надходять із власних джерел і закріплених доходів, недостатньо для форму­вання мінімального розміру місцевого бюджету. Використання дотацій не має цільового призначення, вони виділяються держа­вою на безвідплатній та безповоротній основі.

Субвенції - це кошти, які виділяються з державного бюджету на певний строк для фінансування конкретних програм з метою соціально-економічного вирівнювання відповідних територій.

6. Система місцевого самоврядування

Поняття та елементи системи місцевого самоврядування; роль територіальної громади в системі місцевого самоврядування; ор­гани місцевого самоврядування: поняття і види; служба в органах місцевого самоврядування; органи самоорганізації населення.

Конституція України передбачає, що право територіальної гро­мади на місцеве самоврядування здійснюється громадою як безпо­середньо через різноманітні форми прямої демократії (місцевий референдум, місцеві вибори, загальні збори тощо), так і через діяльність виборних та інших органів місцевого самоврядування, тобто шляхом представницької демократії. Цим забезпечується поєднання прямої та представницької демократії.

Інститути місцевої демократії (пряма та представницька демократія) забезпечують тісний зв'язок населення, територіальної громади в цілому з органами і посадовими особами місцевого са­моврядування та гарантують вирішення всіх питань місцевого зна­чення в інтересах територіальної громади.

Сукупність різних організаційних форм та інститутів місцевої демократії, через які здійснюються функції та повноваження міс­цевого самоврядування, утворює систему місцевого самовряду­вання.

Водночас слід зазначити, що в юридичній літературі поняття «система місцевого самоврядування» розглядається у двох зна­ченнях - як «система місцевого самоврядування взагалі» і як «система місцевого самоврядування конкретного села, селища, міста».

Такий підхід застосовується з метою розмежування системи місцевого самоврядування в її широкому значенні - як сукупності всіх організаційно-правових форм та інститутів, через які здійсню­ється в Україні місцеве самоврядування,- та системи місцевого самоврядування в її вузькому значенні - певного організаційно-правового механізму здійснення місцевого самоврядування в ме­жах окремої адміністративно-територіальної одиниці - села, сели­ща, міста. При цьому слід мати на увазі, що на відміну від органів державної влади, які становлять єдину загальнодержавну систему, місцеве самоврядування не має і в принципі не може мати якоїсь єдиної в масштабі всієї країни системи. Це суперечить принципу організаційної автономності органів місцевого самоврядування і не відповідає їхній природі як органів конкретної територіальної громади. Система місцевого самоврядування, що склалася в межах окремого села, селища, міста, є повністю незалежною від аналогіч­ної системи в будь-якому іншому населеному пункті. Через це різні територіальні громади та їхні органи не характеризуються спільними системотвірними ознаками і не можуть становити єди­ної системи.

Отже, термін «система місцевого самоврядування» доцільно вживати для позначення організаційно-правового механізму здійс­нення місцевого самоврядування в межах окремої самоврядної адміністративно-територіальної одиниці - села, селища, міста,— територіальні громади яких виступають самостійними суб'єктами місцевого самоврядування.

Організація та функціонування системи місцевого самовряду­вання регламентується правовими нормами, які сукупно станов­лять організаційну (організаційно-правову) основу місцевого само­врядування

Згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Укра­їні» (ст. 6) система місцевого самоврядування охоплює (схема 33):

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

Крім того, в містах із районним поділом за рішенням територі­альної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Зрозуміло, що подібне нормативне визначення структури сис­теми місцевого самоврядування має узагальнювальний характер -у різних населених пунктах набір елементів системи може бути різним. Так, одні елементи (територіальна громада; сільська,

селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; вико­навчі органи сільської, селищної, міської ради) мають обов'язко­вий для всіх систем місцевого самоврядування характер, інші (ра­йонні в місті ради та їхні виконавчі органи; органи самоорганізації населення) притаманні лише окремим із них.

Що стосується районних та обласних рад, то віднесення їх до системи місцевого самоврядування обумовлене, на наш погляд, такими факторами:

по-перше, участь у формуванні цих органів приймають усі те­риторіальні громади району, області;

по-друге, діяльність районної, обласної ради поширюється на територію всіх населених пунктів району, області;

по-третє, районна, обласна рада беруть участь у здійсненні функцій та повноважень місцевого самоврядування у спільних ін­тересах усіх територіальних громад району, області.

* * #

Головним елементом системи місцевого самоврядування ви­ступає територіальна громада, яка безпосередньо здійснює міс­цеве самоврядування за допомогою різних форм прямої демокра­тії. Нормативне визначення територіальної громади дається у ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - це жи­телі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міс­та, що є самостійними адміністративно-територіальними одини­цями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Пріоритет територіальної громади в системі місцевого само­врядування прямо закріплено у ст. 143 Конституції України, згідно з якою громада вирішує питання місцевого значення безпосеред­ньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування. Відповідно до цих конституційних положень Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 6) характеризує територіаль­ну громаду як первинний суб'єкт місцевого самоврядування, основ­ний носій його функцій і повноважень.

Утім, слід зазначити, що конституційний статус територіаль­ної громади ще не отримав належної законодавчої деталізації, не визначено порядку створення, реорганізації та ліквідації терито­ріальних громад, їхнього статусу юридичної особи тощо. Навіть більше, повноваження місцевого самоврядування в чинному за­конодавстві визначаються, як і за радянської системи, через ком­петенцію відповідних органів місцевого самоврядування. Це стримує розвиток місцевої демократії, стоїть на заваді станов­ленню дієздатних і самодостатніх територіальних громад. Пере­важна більшість територіальних громад не має демографічної, територіальної, матеріальної та фінансової основи для утримання комунальних та інших служб, необхідних для надання соціальних послуг населенню.

Усе це свідчить про те, що значною мірою територіальні гро­мади в Україні сьогодні існують лише на папері, вони ще не стали спільностями людей, об'єднаних не лише спільним проживанням, а й спільними інтересами та спільною участю у вирішенні питань місцевого значення, спільною відповідальністю за розвиток села, селища, міста, а в суспільній свідомості місцеве самоврядування ще ототожнюється з місцевими органами влади та їхніми посадо­вими особами.

Право територіальної громади на місцеве самоврядування за­безпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за ознакою на­лежності до відповідних територіальних громад. При цьому будь-які обмеження цього права залежно від їх раси, кольору шкіри, по­літичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соці­ального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороня­ються.

Основними формами участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є:

- місцевий референдум;

- вибори депутатів відповідної місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування (місцеві ви­бори);

- загальні збори (конференції) громадян за місцем проживання;

- колективні та індивідуальні звернення (петиції) до органів і посадових осіб міського самоврядування;

- громадські слухання;

- місцеві ініціативи;

- участь у роботі органів місцевого самоврядування та робота на виборних посадах міського самоврядування;

- інші, не заборонені законом, форми.

Правову основу місцевого референдуму, місцевих виборів, ін­ших форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування становлять Конституція України, закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р., «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (до 1 жовтня 2005 р. діє Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р.), Положення про загальні збори громадян за місцем проживання, затверджене постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р., статути терито­ріальних громад, рішення відповідних місцевих рад.

* * *

Пряма демократія як форма здійснення територіальною грома­дою місцевого самоврядування має виключно важливе значення для забезпечення пріоритетного положення територіальної грома­ди в системі місцевого самоврядування. Проте на практиці пере­важна більшість питань місцевого значення, віднесених до сфери компетенції місцевого самоврядування, вирішуються обраними громадою та іншими органами місцевого самоврядування, тобто шляхом представницької демократії.

Розкриваючи зміст поняття «орган місцевого самоврядування», доцільно виходити з положень Конституції України (статті 5, 19, 38 тощо), згідно з якими органи місцевого самоврядування є само­стійним видом органів публічної влади - вони не входять до сис­теми органів державної влади. Такий підхід дозволяє виділити ознаки, що, по-перше, притаманні будь-яким органам публічної влади, зокрема й органам місцевого самоврядування, по-друге, специфічні ознаки органів місцевого самоврядування як самостій­ного виду органів публічної влади.







Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 697. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

РЕВМАТИЧЕСКИЕ БОЛЕЗНИ Ревматические болезни(или диффузные болезни соединительно ткани(ДБСТ))— это группа заболеваний, характеризующихся первичным системным поражением соединительной ткани в связи с нарушением иммунного гомеостаза...

Решение Постоянные издержки (FC) не зависят от изменения объёма производства, существуют постоянно...

ТРАНСПОРТНАЯ ИММОБИЛИЗАЦИЯ   Под транспортной иммобилизацией понимают мероприятия, направленные на обеспечение покоя в поврежденном участке тела и близлежащих к нему суставах на период перевозки пострадавшего в лечебное учреждение...

Весы настольные циферблатные Весы настольные циферблатные РН-10Ц13 (рис.3.1) выпускаются с наибольшими пределами взвешивания 2...

Хронометражно-табличная методика определения суточного расхода энергии студента Цель: познакомиться с хронометражно-табличным методом опреде­ления суточного расхода энергии...

ОЧАГОВЫЕ ТЕНИ В ЛЕГКОМ Очаговыми легочными инфильтратами проявляют себя различные по этиологии заболевания, в основе которых лежит бронхо-нодулярный процесс, который при рентгенологическом исследовании дает очагового характера тень, размерами не более 1 см в диаметре...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия