Космоцентризм і натурфілософія мілетців (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен).

Найчастіше, характеризуючи філософію Стародавньої Греції, дослідники звертають увагу на два періоди: докласичний та класичний. Вивчення докласичного періоду потрібно розпочинати з проблем космоцентризму. Через філософію греки хочуть зрозуміти світ як упорядкованість (грецьке слово “космос” перекладається як “порядок”). Усіх давньогрецьких філософів хвилює проблема першооснови світу, головного принципу його впорядкованості. Так, Фалес (бл. 625-547 до н.е) уважає першоосновою світу воду, Анаксимандр (610-546 р. до н.е.) – апейрон, Анаксимен (бл. 585-525 р.до н.е.) – повітря.

Геракліт Ефеський (бл. 544/540 – бл. 483 рр. до н.е.) уявляв собі світ як процес, “все тече, нічого не стоїть на місці”, “не можна двічі ступити в одну й ту саму річку”. Він зробив висновок, що світ – це вогонь. “Усе змінюється на вогонь, а вогонь на все: як золото обмінюється на товари, а товари на золото ”. Але водночас звівши всі речі до вогню, Геракліт убачає у цих процесах закон, міру, розум, мудрість. Кожен процес у світі, а надто вогонь, розгортається відповідно до певного закону, своєї міри. У Гераклітовій філософії, на відміну від більшості мислителів Стародавньої Греції, чільне місце посідає антираціоналізм і містицизм. “Природа полюбляє ховатися, Бог через свого оракула в Дельфах нічого не відкриває і не таїть, а показує своє значення через натяки”. Геракліт проголошує, що боротьба (війна) – рушійна сила і творчий принцип будь-якої зміни. “Війна батько усього, цар усього”. “Протилежності належать одна одній, найкраща гармонія у розбіжності, а все розвивається через боротьбу”.

Відкриття плинності світу Гераклітом, вочевидь, спиралося на його гіркий досвід, який він виніс із суспільних і політичних потрясінь його доби. Геракліт жив у епоху соціальної революції та став першим філософом, який вивчав не лише “природу”, а й приділяв велику увагу дослідженню етико-політичних проблем.

Окрім мілетської школи та Геракліта, докласичний період містить вчення піфагорейців, елеатів, атомістів. Тут студентам потрібно звернути увагу на проблему, пов’язану з формування діалектики як методу пізнання. Вона представлена принаймні трьома варіантами: гераклітівським, елейським і атомістичним.(МЕТОДИЧКА)

Античні філософи прагнули відшукати причину всіх явищ, що привертали до себе увагу. Поступово серед них формується уявлення про співвідношення великого світу природи (макрокосмосу) і малого людського світу (мікрокосмосу).

Представники однієї з перших у Стародавній Греції філософських шкіл, що виникла наприкінці VII ст. до н. є. на західному узбережжі Малої Азії в місті Мілеті, - Фалес (бл. 625-547 до н. е.), Анаксімандр (бл. 610-546 до н. е.) і Анаксімен (бл. 585-525 до н. е.) уявляли першоречовину буття в конкретно-речовій формі води (Фалес), повітря (Анаксімен), «апейрона», що в перекладі з давньогрецької мови означає «невизначене», «безмежне» (Анаксімандр) [23, с. 202].

Учнем і послідовником Фалеса був Анаксімандр (611-546 pp. до н.е.). Він першим серед старогрецьких філософів створив прозову філософську працю «Про природу» [36, c. 311]. Саме назви цієї та інших праць свідчать, що перші старогрецькі філософи, на відміну від староіндійських і старокитайських, були передусім натурфілософами. Анаксімандр першим дійшов до категоріального визначення начала, тобто того, що лежить в основі існування речей. Таке начало Анаксімандр назвав «апейроном». «Апейрон», за Анаксимандром, -- це щось безконечне, всеохоплююче і безмежне, незнищуване і таке, що перебуває у вічній активності і русі [31, с. 176].

Анаксимандр першим серед філософів висуває ідею еволюційного походження людини. Він вважає, що людина зароджується і розвивається до дорослого стану у череві величезної риби. Народившись дорослою, бо дитиною вона не змогла б самостійно вижити, людина виходить на суходіл і починає новий період свого існування.

Небесні світила Анаксимандр вважав не окремими тілами, а «віконцями» в непрозорих оболонках, які приховують вогонь. Земля має вигляд частини колони - циліндра, діаметр основи якого у три рази перевищує висоту: «з двох (плоских) поверхонь по одній ходимо ми, а інша їй протилежна».

Земля ширяє у центрі світу, ні на що не спираючись. Землю оточують велетенські трубчасті кільця-тори, наповнені вогнем. У самому близькому кільці, де вогню трохи, є невеликі отвори - зірки. У другому кільці з більш сильним вогнем знаходиться один великий отвір - Місяць. Воно може частково або повністю перекриватися (так Анаксимандр пояснює зміну місячних фаз і місячні затемнення). У третьому, далекому кільці є саме великий отвір, розміром із Землю, крізь нього сяє самий сильний вогонь - Сонце. Всесвіт Анаксимандра замикає небесний вогонь [9, с. 263].

Учень і послідовник Анаксимандра Анаксимен (585-524 pp. до н.е.) бачив першоосновою всього сущого повітря, яке він вважав найбільш безликим із чотирьох стихій. Анаксимен називає повітря безмежним, тобто «апейрон» [13, c. 205]. Таким чином, апейрон перетворюється із субстанції в її властивість. Апейрон, за Анаксименом, -- властивість повітря.

Повітря, за Анаксименом, всюди сутнє і перебуває в стані вічного руху. Всі речі, за Анаксименом, утворюються з повітря завдяки його згущенню і розрідженню. Анаксимен уперше розрізнив планети і зірки та зробив спробу дати природничо-наукове пояснення затемнення Сонця і Місяця, а також явища випадання снігу і граду.

Найцікавішим у філософії Анаксимена є розуміння ним душі. Загальновідомо, що Фалес і Анаксимандр мало говорили про душу і свідомість. А от Анаксимен бачив у безмежному повітрі начало і тіла, і душі. Душа є повітряне явище, і, маючи властивості повітря, вона здатна до творіння, творчості.