Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.

Філософія (від грец. філіо – любов, софія – мудрість) – історичний тип світогляду, суспільна форма свідомості, яка на основі науково-теоретичних, раціональних знань та ірраціонального досвіду розкриває цілісне уявлення люди про світ та її місце в ньому

Філософія як певна система знань з’явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор (друга половина 6 ст. - початок 5 ст. до н.е.). Слово “філософія” походить від двох грецьких слів: “філео” – “люблю” та “софія” – “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”,“любомудріє”. Пояснення і закріплення в європейській культурі слова „філософія” пов’язане з ім’ям Платона (427 – 347 рр. до н. е.)

Починаючи вивчення філософії, насамперед потрібно звернути увагу на специфіку філософського знання. Філософія – навчальна дисципліна, вона має точки перетину з наукою, але при цьому не є наукою. На відміну від наукового знання, філософія передбачає суб’єктивність. Суб’єктивація філософського світосприйняття – істотний фактор доповнення ціннісними й смисловими характеристиками так званої об’єктивної істини. Через філософування кожна людина шукає своємісце у світі, своє призначення, тобто самовизначається як духовна істота. Окрім науки, філософія тісно пов’язана з мистецтвом і релігією. Головний предмет дослідження філософії – “людина-світ”. До проблем філософії належать питання: що таке світ? що таке людина? яке призначення людини в цьому світі? що таке абсолют? як людина може досягти істини? Тобто – це так звані світоглядні питання. Вони можуть розв’язуватися і на рівні буденного, міфологічного, релігійного мислення (світогляду). Проте у філософії ці питання знаходять своє теоретичне розв’язання. А тому філософія – це світогляд на теоретичному рівні.

Філософії передують принаймні ще два історичних типи світогляду: міфологічний та релігійний. Для першого з них характерна суб’єкт-об’єктна тотожність свідомості, єдність людини зі світом, людина не виокремлює себе ні з природного світу, ні від суспільства. Для релігійного світогляду властиве вже розчленування свідомості на усвідомлення реального і потойбічного, благочестивого та гріховного та ін. Філософський світогляд “запозичає” від міфології цілісність світосприйняття, а від релігії – амбівалентність свідомості, яка трансформується у філософську рефлексію.

Функції філософії: гносеологічна (пізнавальна) Гносеологічна функція філософії полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальне відношення людини на розкриття природи і сутності світу, природи і сутності самої людини, загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, збагачує людей знанням про світ, про людину, а з іншого боку - впливає на кожну з форм суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них у відношенні "людина-світ», а також визначає загальну логіку пізнавального відношення людини до дійсності: методологічна - Загальною для філософії є функція загальнометодологічна, котра полягає в тому, що її основоположні принципи, закони, понятійний апарат можуть бути використані у будь – яких сферах наук пізнання як загальні методи дослідження тих чи інших явищ…»[8,с.32] Таким чином, методологічна функція філософії дає для усіх форм суспільної свідомості, для теоретичної і практичної діяльності людини вихідні, що основоположні принципи, застосування яких визначає загальну спрямованість підходу до осмислення дійсності, спрямованість пізнавальної і практичної діяльності. Ця функція припускає, що відношення людини до світу повинно виходити з усвідомлення єю природи і сутності світу і людини, граничних основ буття, усвідомлення людиною свого місця у світі і відношення до нього, усвідомлення загальної структури світу і стану, у якому він знаходиться. Культуротворча (людинотворча) – наведені вище й інші функції філософії у своїй сукупності можна визначити як такі, що, з одного боку, постають як невід’ємні структурні елементи живого організму культури, а з іншого – як чинники її формування. Тим-то вони спрямовані й на формування самої людини через вироблення її смисложиттєвих настанов і залучення до вищих духовних цінностей, акумульованих і осмислених у філософських ученнях минулого і творах сьогочасних мислителів. Отже, підсумовуючи викладену тему, слід сказати, що філософія зародившись у надрах стародавнього суспільства, що досягло відповідного соціально-економічного стану, рівня освіти й демократії, продовжувала функціонувати на всіх етапах історичного розвитку. Вона через своїх речників задавала вищі духовно-культурні орієнтири, до яких прагнуло людство й кожна окрема людина у здійсненні свого життєвого покликання й універсально-світового призначення.

критична - Принцип "піддай усе сумніву", з часів античності що проповідує багатьма філософами, свідчить про важливість критичного підходу і наявність певної долі скепсису по відношенню до існуючого знання і соціокультурних цінностей. Він грає антидогматичну роль в їх розвитку... Методи філософії: загальнонаукові (абстрагування, синтез, аналіз, індукція, дедукція), спеціальні (діалектика, метафізика, феноменологія, герменевтика, психоаналіз). Філософія містить у собі такі розділи: онтологія, гносеологія (епістемологія), аксіологія, філософська антропологія. Існують також спеціальні філософські дослідження: філософія культури, філософія релігії, філософія права, філософія науки, філософія бізнесу і т.ін.

Кожна наука має свій метод. Проте філософія виступає найбільш загальною методологією, і в цьому суть її власного методу. Можна сказати, що філософський метод (від греч. methodos - шлях, пізнання) є система найбільш загальних прийомів теоретичного і практичного освоєння дійсності, а також спосіб побудови і обгрунтування системи самого філософського знання.

Як і методи інших наук, він бере початок в практичній діяльності людей і у своєму витоку є віддзеркаленням логіки і закономірностей розвитку об'єктивної дійсності. Це відноситься, звичайно, тільки до такої філософії, яка спирається на науку. Філософський метод задає загальні принципи дослідження. Проте різні філософські школи і напрями відповідно до своєї специфіки і розуміння предмета філософії формулюють і використовують різні філософські методи. Плюралізму філософських концепцій відповідає і плюралізм методів (дедукція, логічні методи; індукція, досвідчені методи; експеримент; рефлексія, самоспостереження). Загальне, що властиво їм усім, - теоретичне мислення, виражене у філософських категоріях, принципах і законах.

Матеріалізм і ідеалізм виступають як найбільш загальні підходи і способи розгляду буття і пізнання. Теорія пізнання із самого початку багато в чому визначається тим, що береться за первинне: матерія або свідомість, дух або природа, тобто матеріалістичні або ідеалістичні передумови. У першому випадку, загальний процес пізнання розглядається як віддзеркалення в сознинии об'єктивної дійсності, в другому - як самопізнання свідомості, абсолютної ідеї, спочатку присутніх в речах (об'єктивний ідеалізм), або як аналіз наших власних відчуттів (суб'єктивний ідеалізм).

Наступний аспект розрізнення філософських методів - діалектика і метафізика.

Під діалектикою мають на увазі вчення про найбільш загальні закономірності розвитку буття і пізнання, одночасно вона виступає і загальним методом освоєння дійсності, розглядаючи її як єдність і боротьбу протилежностей. Діалектика в принципі сумісна як з матеріалізмом, так і з ідеалізмом. У першому випадку вона виступає як матеріалістична діалектика (Маркс, Енгельс), в другому - як ідеалістична діалектика (Гегель).

Діалектика виникла і розвивалася разом з метафізикою як протилежним нею способом мислення і пізнання. Її особливість - тенденція до створення однозначної, статичної картини світу, прагнення до абсолютизації і ізольованого розгляду тих або інших моментів або фрагментів буття. Метафізичний метод характеризується тим, що розглядає предмети і процеси за одним принципом: або так, або немає; або біле, або чорне; або друг, або ворог і так далі. При розгляді руху метафізики тяжіє до відома різноманітних його форм до якої-небудь одній. Так, наприклад, для матеріалізму Нового часу було характерне зведення різних форм руху матерії до механічної (механістичний матеріалізм). Методологічна помилка виникає тоді, коли цей момент спокою або яка-небудь одна характеристика, сторона предмета дослідження виривається із загального взаємозв'язку і взаємообумовленості і зводиться в абсолют

Філософування завжди передбачає критичне, вільне від упереджень, догматів мислення.Філософія не допускає самозаспокоєності. Філософія – завжди проблема для самої себе. Питання, що означає бути філософом і як філософувати хвилює кожного філософа, і відповіді тут найрізноманітніші