Емпіризм і сенсуалізм у філософії Нового часу. Філософія Ф.Бекона, Дж.Локка, Т.Гоббса.

(методичка) Засновником сучасного індуктивного методу вважають Френсіса Бекона (1561-1626). Праці:“Новий Органон”, “Про гідність та примноження наук”, “Нова Атлантида”. Цей філософ різко критикував усю схоластичну філософію та науку, засуджував їх за безплідність і відставання від розвитку техніки та потреб життя. Справжня мета науки – приносити користь людині, збагачувати її новими винаходами. Лише завдяки науці людина може досягти могутності, панування над природою. “Знання – це сила”. Бекон приходить до висновку, що нова наука потребує нового методу, і робить цю проблему центральною у своїй філософії. Як досягнути істинного знання? Людський розум перебуває у полоні хибних уявлень, забобонів, суб’єктивних суджень, упереджень, які, неначе примари (ідоли), відволікають його від істини, заважають бачити речі такими, якими вони є. Бекон застерігав дослідника від можливих помилок, висунув вимогу попереднього очищення розуму і розробив учення про Ідоли (або Примари) розуму. Вони поділяються на чотири класи: Ідоли Роду, Печери, Ринку(Площі), Театру.

Ідоли Роду знаходять підґрунтя в природі людини, у племені чи самому роді людей. Твердження, що відчуття людей – міра речей, хибне. Розум людини подібний до нерівного дзеркала, яке додає до природи речей свою природу, відображає речі у викривленому й спотвореному вигляді. Ідоли Печери – це заблудження окремої людини. У кожного, окрім помилок, властивих людському роду, є своя особлива печера, яка послаблює та спотворює світло природи. Це відбувається з різних причин: особливих вроджених властивостей кожного, виховання та розмови з іншими, читання книг, а також від авторитетів, перед якими хтось схиляється, внаслідок різниці у враженнях, яка залежить лише від того, чи отримують їх душі упереджені, чи душі холодні та спокійні. Ідоли Ринку виникають унаслідок взаємопов’язаності та спільності людей. Люди об’єднуються мовою. Слова ж установлюються відповідно до розуміння натовпу. Слова буквально ґвалтують розум, змішуючи все, і ведуть людей до порожніх і численних суперечок і тлумачень. Ідоли Театру – це ідоли, що вселилися в душі людей з різних догматів філософії та неправильних законів доведення. Бекон зазначає, що скільки є визнаних філософських систем, стільки поставлених і зіграних комедій, які репрезентують вигадані та штучні світи.

Бекон визнає чуттєвий досвід основою достовірного знання, водночас він указує на недоліки чуттєвого сприйняття. Людські чуття дають лише знання зовнішніх властивостей речей. Цю ваду чуттєвості можна подолати за допомогою різних приладів, але цього замало. У достовірному знанні природи вирішальне значення має науковий дослід, експеримент.Отже, вихідний пункт методології Ф.Бекона – союз досвіду й розуму. Філософ говорить про три можливі шляхи пізнання: шлях мурашки, шлях бджоли, шлях павука. Правильним методом уважає шлях бджоли. Метод, за яким відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень – це метод наукової індукції. Індуктивний вивід завжди має тільки імовірнісний характер. Щоб він став достовірним потрібно повністю вичерпати всі можливі випадки, а це зробити практично неможливо. Крім того, зазначає Бекон, дослідники враховують лише факти й випадки, які підтверджують результат індуктивного узагальнення, ігноруючи ті, що його заперечують. Він пропонує свій варіант методу – елімінативну індукцію.

Томас Гоббс (1588-1679) продовжив і поглибив філософські погляди Бекона. Як математик і філософ він намагався створити філософський метод пізнання з урахуванням раціонально-математичних принципів мислення. Індуктивний метод Гоббс доповнив дедуктивним методом, запозиченим у Декарта. Гоббс створив визначну, для свого часу, концепцію про роль знаків у пізнанні та їх класифікацію (типологію). На його думку, значення знаків у житті людей не обмежується їх гносеологічними функціями: певною мірою можна навіть говорити, що знаки створили саму людину, і її можна визначити як істоту, що оперує знаками. Мову люди винайшли на самому початку своєї історії. За Гоббсом – мова великий засіб пізнання, але водночас вона джерело хиб і помилок. Передусім потрібно переконатися у нашому власному незнанні, щоб звільнити ґрунт пізнавальної діяльності від хибних, неправильних понять, які спричинені вживанням слів, що дезорієнтують.

Джон Локк (1634-1704) стверджував, що істина досягається зусиллями людини у її взаємодії з речами. Жодних вроджених ідей не існує. Відчуття започатковують будь-яке знання (сенсуалізм). Ідеї, що виникають у розумі, одночасні з відчуттями. На думку Локка, існують первинні та вторинні якості. Первинні якості належать самим речам, невіддільні від них і існують у них самих так, як нами сприймаються. Це щільність, протяжність, фігура, рух (спокій), число. Вторинні якості речам не належать, а виникають у процесі їх чуттєвого сприйняття, це такі якості, як колір, смак, тепло, звук. Вони не існують незалежно від суб’єкта і тому вважаються уявними. Локк стверджував, що чуттєвий досвід, ідеї, які виникають через відчуття, становлять основу, фундамент пізнання. Іншим джерелом виступає рефлексія, спостереження над діяльностю нашого розуму. Рефлексія вторинна щодо відчуттів. Щоб вона виникла має існувати розвинений зовнішній досвід. Реально існують лише окремі чуттєві речі. Загальні ідеї утворюються завдяки діяльності розуму – процес абстрагування.

У своїх трактатах про державне правління Локк розвинувтеорію буржуазного конституційного ладу. Вчення Локка мало вплив на формування юридичного світогляду й установлення буржуазного конституційного правління в країнах Європи й Америки. Багато політичних діячів таких, як Джефферсон, Франклін Бріссо були прибічниками й послідовниками Локка. Він написав Конституцію для Північної Кароліни, ухвалену 1669 року. Концепція походження держави у Локка багато в чому подібна до концепції Гоббса. Держава – це результат суспільного договору, завдяки якому відбувається перехід від природного стану до громадянського. Але якщо Гоббс фактично ототожнював державу, суспільство, то Локк розрізняє їх. За Локком суспільство виникає раніше за державу. На противагу Гоббсу, він розглядає природний стан як такий, у якому панувала взаємна доброзичливість. Це був стан миру, доброї волі, взаємодопомоги й безпеки. Усі люди були вільними, незалежними та від народження рівними. За умов природного стану в житті людини панують природні закони, концентрований вираз яких – так зване природне право. Головними серед непорушних прав людської особистості Локк називає: свободу, право на власне життя, право власності. Усі люди мають рівне право на ініціативу, на вияв творчої енергії спрямованої на досягнення вигоди й щастя кожним індивідом. Ведучи мову про рівність людей у їх природному стані, Локк має на увазі рівність можливостей. Люди мають різні таланти, у них різні здібності, вони неоднаково працьовиті, а тому і розмір власності у них різний. Право на власність має фундаментальне значення для всієї правової системи громадянського суспільства. Саме власники становлять основу суспільного життя та держави, вони більше за інших зацікавлені в переході до громадянського стану. Головна мета вступу людей у суспільство – прагнення мирно й безпечно користуватися своєю власністю, а основним знаряддям і засобом для цього слугують закони. Держава, уважає Локк, повинна не обмежувати свободу та ініціативу людей, а гарантувати їх. Юридичні норми громадянського стану мають зберегти найкращі риси природного стану. Держава повинна гарантувати непорушні природні права людини: право на життя, свободу й власність – ці права є конституційним базисом правової держави. Виконавча влада, до якої Локк зараховував і судову, має належати кабінетові міністрів і лише частково королю. Джерело державної влади – народ, і народ, створюючи державу, не втрачає свого суверенітету. Якщо правитель не виконує своїх зобов’язань, то народ може скасувати свою угоду з ним. Народ має право навіть на насильницьке повалення державної влади, якщо вона не відповідає своєму призначенню. Локк був прихильником конституційної монархії і виступав як ідеолог політичного компромісу між абсолютною монархією й республікою.]

Побудова філософських систем в Новий час значною мірою збігається з розробкою методу наукового пізнання. Ф. Бекон (1561-1626) одним з перших поставив перед собою завдання створення наукового методу, що дає справжнє і корисне знання. Він відкидає традиційні форми знання: схоластику, магію, аристотелевську логіку як помилкові і даремні, пропонуючи грандіозний проект "Великого відновлення наук», в рамках якого і написана його основна робота «Новий Органон» (1620). Їм поставлено мету спрямованого вивчення природи і оволодіння нею. Наука повинна приносити практичну користь: «Знання - сила». Ступінь влади людини над природою знаходиться, на думку філософа, в прямій залежності від ступеня знання законів природи.
Основним джерелом пізнання Ф. Бекон вважає чуттєвий досвід. Він досліджує основні можливі помилки на шляху досвідченого пізнання. Тут можливо як передбачення природи (пов'язана з перестрибуванням від даних чуттєвого досвіду до загальних положень), так і її тлумачення (справжнє пізнання на основі постійного сходження від приватного до загального). Він застерігає як від крайнощів емпіризму («шлях мурашки»), так і догматизму («шлях павука»), віддаючи перевагу збалансованому «шляху бджоли», яка збирає з квітів солодкі соки, але не залишає їх у тому вигляді, в якому висмоктує, а переробляє їх у мед власною діяльністю.
Особливе місце у вченні Бекона займає критика «ідолів» пізнання. Він виділяє чотири роду «ідолів»: 1) «ідоли роду» - загальні помилки, породжені самою людською природою, 2) «ідоли печери» - спотворені уявлення про дійсність, характерні для окремих людей, 3) «ідоли площі», або «ринку»- пов'язані зі спілкуванням людей і неправильним використанням мови, 4)«ідоли театру»- хибні уявлення про світ, некритично запозичені людьми з різних філософських систем.
Основна мета науки - дослідження «форм» природних речей, при цьому форма розуміється не в аристотелевско-схоластичному розумінні, а як сутність, закон явищ. Метод Бекона орієнтований в основному на якісне пізнання природи. Він полягає в збиранні та класифікації форм. Пошук форм здійснюється шляхом істинної індукції (наведення). Спирається на показання органів почуттів, вона є єдино істинною формою докази і ключем до пізнання природи.

Розвиваючи матеріалістичне вчення про природу, англійський учений Томас Гоббс (1588-1679) виходить з того, що світ складається з різноманітних, протяжних тіл, що мають фігуру, величину, положення та підпорядкованих законам механічного руху. Нічого безтілесного немає. Світ - єдина матеріальна субстанція. Якісне різноманіття природи він вважав продуктом людських сприйнять, в основі яких лежать механічні відмінності речей.
З позицій матеріалізму Т. Гоббс розробляв вчення про пізнання. Джерелом пізнання є зовнішні почуття. Всі операції пізнання вичерпуються, згідно з його вченням, операціями почуттів та уяви. Тіла, впливаючи на органи чуття, утворюють ідеї, мислення ж є додавання, вирахування ідей. Кожна ідея позначається словом, ім'ям, але загальні імена, такі як «субстанція», не мають тілесного аналога і вимагають критичного ставлення.
Гоббс розробив оригінальне вчення про державу і право. Він зробив спробу розкласти держава як складне ціле на його основні елементи, а останні він зводив до простих законам природи. У результаті філософ приходить до думки про необхідність розрізняти два стани людського суспільства: природне і цивільне.
Започаткована Гоббсом систематизація емпіризму отримала розвиток у англійського мислителя Джона Локка (1632-1704). Його вчення засноване на механіці Ньютона: природа розуміється як механічне взаємодія тілесних частинок. Локк - матеріаліст, у тому числі і в теорії пізнання. Навколишній світ предметів і речей визначає, на його думку, зміст відчуттів людини. У зв'язку з цим він відзначає: в розумі немає нічого, чого раніше не було б у наших почуттях. Локк досліджує форми пізнання і розглядає питання про джерела освіти ідей, понять. Вважаючи досвід єдиним джерелом всіх ідей, Локк розрізняє два його види: зовнішній і внутрішній, який дає відповідно відчуття і рефлексивні ідеї. Зовнішній досвід дає нам уявлення про первинні якості (форма, протяжність), що належать самим речам, і якостях вторинних (смак, колір), що належать пізнає суб'єкту. Розподіл досвіду на зовнішній і внутрішній, якостей на первинні та вторинні свідчить про відступ Локка від матеріалістичної теорії пізнання.
Локк виводить всі ідеї з чуттєвого досвіду, заперечуючи вчення Декарта про «вроджених ідеях». Людина народжується, подібний «чистої дошки». Розум сам не може виробляти ідеї і лише досвід, виховання, освіту дають йому матеріал. Розум - це поєднання простих ідей. Прості ідеї складаються в складні, особливий різновид яких - абстрактні ідеї. Серед них ідея «субстанції». Локк не заперечує її, але вважає, що ми не можемо мати про неї ясні і чіткі уявлення.
Локк розрізняє за ступенем ясності і виразності три види пізнання: 1) чуттєве, 2) демонстративне, 3) інтуїтивне, а за ступенем точності достовірне і ймовірне знання, досліджує різні форми ймовірності.