Пантелеймон Олександрович Куліш (1819~1897 pp.), як усі романтики, захоплювався фольклором, етнографією, історією України. Прихильник ідеї Жан-Жака Руссо про гармонію людини з природою, мріяв про повернення природно-патріархального побуту. За всієї суперечливості оцінок світогляду Пантелеймона Ку-ліша безсумнівно те, що любив рідну землю і відстоював право малоросів на окреме від імперії існування. Пантелеймон Куліш -захисник української незалежності, виступав за автономію України у складі Росії. Суперечливість світогляду пояснюється абсолютизацією філософії серця. Поняття серце має глибинні духовні пласти людини, позасвідомий національний та індивідуальний досвід. Серце - внутрішня глибінь людини. У ньому архаїчні конструкти світогляду, світосприймання, що впливають на> здійснення тієї чи іншої мети в майбутньому. Глибоко в душі лежить любов до Вітчизни, без якої людина втрачає суть, сенс і призначення життя. А все зовнішнє - вороже внутрішньому. Лише внутрішнє істинне. Таке вороже ставлення до зовнішнього приводить Пантелеймона Кулі-ша до протиставлення минулого сучасному. Хутірська філософія Пантелеймона Куліша оцінюється неоднозначно. Дехто вважає її національно-обмеженою. Сучасний публіцист Дмитро Наливайко вбачає у «хутірській філософії» відображення об'єктивного стану речей: інтелігенція України втратила національну самобутність, і її належало витіснити хутірською культурою. Мислення Пантелеймона Куліша поліфонічне, спрямоване на внутрішній світ людини, на її серце, яке розкривається у народному слові. Тому-то Пантелеймон Куліш так наполегливо захищає «мову серця». Любов до рідного слова зливається у нього з любов'ю до рідної землі, старого хутірського побуту, де тільки й можна почувати себе людиною. В єдності людини з природою виявляється антеїзм світогляду Пантелеймона Куліша.
35 Філософія поступу І. Франка
І.Франко /1856-1913 рр./ - класик української літератури, видатний мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії.Його філософським поглядам притаманний матеріалізм, свідомий діалектичний підхід до природи і суспільства, впевненість у пізнанні навколишнього світу. Згідно з марксизмом він надавав великого значення економічному фактору в суспільному розвитку, ролі народних мас як рушійних сил історії. Він був великим просвітителем гуманістом для українського народу, переклав на українську мову і коментував частину творів К.Маркса і Ф.Енгельса, пропагував вчення Ч.Дарвіна та його послідовника - матеріаліста Е.Геккеля. Обмеженістю філософії І.Франка слід вважати його надмірне захоплення позитивізмом,Велике значення для розвитку філософської думки має оригінальне світорозуміння видатної української поетеси Л.Українки /Косач/, роки життя /1871-1913/. В працях Українки позначається роль еволюційної теорії для розуміння історії і природи, роль вчення Дарвіна. Поетеса розвивала діалектичний погляд на суспільство, природні процеси. Велике світоглядне значення має поезія Українки, її роздуми над долею українського народу. Поетеса мужньо закликала пригноблені маси до боротьби за соціальне і національне визволення. Вона обстоювала гідність людської особистості, вважала необхідним розвивати духовні сили народу, вивчати духовні скарби людства.
36 Соціально- історична філософія Драгоманова та Грушевського
М.Драгоманов /1841-1895 рр./, мислитель і громадський діяч, історик і публіцист. Остаточно світогляд Драгоманова сформувався після еміграції за кордон з причин "неблагонадійності". На його погляди вплинули твори російських революційних демократів, соціалістів-утопістів. Свої погляди називав позитивізмом, хоч у розумінні природи стояв на матеріалістичних позиціях, Критично оцінював християнство. Драгоманов вірив у безмежні можливості людини пізнавати світ, відкривати його закономірності.Соціологічні погляди Драгоманова базувались на визнанні головною одиницею суспільства людської особи. Тому критерієм прогресу суспільства він вважав покрашення життя людини. Основною формою організації суспільства проголошується вільна спілка громадян, об'єднаних спільною мовою. Громадянський ідеал Драгоманова мав гуманний характер, відповідав ідеалам і прагненню українського народу до самостійної державності.
М.Грушевський /1666-1933 рр., український історик і громадський діяч. Основні твори - "Історія України-Руси", "Нарис історії київської землі" та ін. Це був вчений, що мислив широкими історико-філософськими категоріями. В центрі його уваги стояло питання національного визволення українського народу, що він пов’язував із загальнодемократичними перетвореннями. Мислитель підняв багато цікавого фактичного матеріалу, змальовуючи самобутню історію українського народу. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення для розбудови української держави і відродження самосвідомості народу в сучасний період.
37 Українська філософська думка 20 ст
У Галичині адептами філософії Гегеля були О. Чайковський (опублікував 1853 у Відні «Versuch der Vereinigung der Wissenschaftein») і Климентій Ганкевич, що дав перший огляд слов'янської філософії («Die Grundzuge der slawischen Philosophie»). Прихильниками німецького ідеалізму були українські романтики в літературі, а згодом і дехто з членів Кирило-Мефодіївського Братства (Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко), що виявилося головне в українському месіянізмі («Книги битія українського народу») та у «Філософії культури» Куліша, яка є синтезою людської екзистенції, природи і духа. Лінію своєрідної укр.-слов. філософії після Сковороди продовжив релігійний письменник-мислитель Микола Гоголь, на філософію якого складаються зглиблення внутрішнього світу людини, етичний плюралізм і вартості християнської культури. Радянські дослідження філософії в Україні концентрують значну увагу на суспільно-політичних поглядах провідних письменників і публіцистів другої половини 19 — поч, 20 ст., визначаючи їх як «революційних демократів» (Т. Шевченко, М. Павлик, С. Подолинський, О. Терлецький, М. Коцюбинський, П. Грабовський, Л. Українка й ін.). М. Драгоманов, найяскравіший представник української суспільно-політичної думки, зазнає від 1930-их pp. неґативної оцінки як «буржуазний націоналіст». Проте його з іншими сучасниками єднає філософський позитивізм, політичний лібералізм і демократичний соціалізм. Філософськи підбудовували свої праці філологи: О. Потебня («Мысль и язык», 1862; «Язык и народность», 1895) і Д. Овсянико-Куликовський; вони поклали початок окремої психологічної школи в мовознавстві і літературознавстві (т. зв. потебніянство). Соціолог-філософ М. Ковалевський, економіст М. Туган-Барановський і правник-неокантіянець Б. Кістяковський були провідними критиками філософії К. Маркса в дорев. Росії. Після другої світової війни діяла катедра філософії при УВУ в Мюнхені (керівники: Іван Мірчук, О. Кульчицький). Модерні філос. теорії вивчали о. В. Маланчук (нім. і франц. реалізм), В. Рудко (учень Н. Гартмана) і К. Митрович (екзистенціалізм і дослідження Г. Сковороди). Визначним інтерпретатором С. Кіркеґора був Г. Маланчук (див. додаток), що жив у Данії; більшість його праць появилася поданськи й англ. (м. ін. «Kierkegaard's Thought», 1974; «The Controversial Kierkegaard», 1980). У Філадельфії (Ля Саль Коледж) філософію викладає Є. Лащик, знавець філософії Т. Куна, А. Ейнштейна та В. Винниченка.
38 Поняття онтології, типи онтології матеріалізм, ідеалізм, монізм, дуалізм, плюралізм
Онтологія – це вчення про суще, про першооснови буття: система най-загальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягне-ння дійсності Існує два заперечення доцільності введення в філос. категорії буття: - категорія буття не говорить нічо-го про конкретні ознаки речей і тому її слід вилучити з розгляду; - поняття буття визначається через поняття існування і повторює його, то і в цьому випадку вона теж непотрібна. Очевидна необгрунтованість цих точок зору. Буття – це категорія, яка призначена для того, щоб фіксувати всезагальні зв’язки світу, а не кон-кретні ознаки речей. Філ.категорія буття включає в себе не тільки вка-зівку на існування, але й фіксує більш складний комплексний зміст цього іс-нування.
Матеріалі́зм — один з основних напрямків філософії, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне — вторинним
Ідеалізм — протилежний матеріалізму напрям філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ об'єктивної дійсності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовний початок: світовий розум, ідея, відчуття і т. Ін
Моні́зм — теорія, згідно з якою різні типи буття або субстанції, що здаються різними, врешті зводяться до єдиного джерела.
Дуалі́зм — доктрина, котра стверджує, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні у природі від розумового акту пізнання ізнання.
Плюралізм в філософії означає «доктрина множинності», згідно з якою існує кілька незалежних основ буття чи істинного знання, часто використовується як протилежність монізму («доктрина єдиності») та дуалізму («доктрині подвійності»).
39 Філософське розуміння буття, та його структура. Небуття
Буття – філософське поняття, яке позначає існуючий незалежно від сві-домості об’єктивний світ, матерію. Найбільш загальне і абстрактне поня-ття, яке позначає існування що-небудь взагалі. Розрізняються основні форми буття:
1) буття речей (тіл), процесів, які ще поділяються на: буття речей, про-цесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, виро-блений людиною; 2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і спе-цифічне людське буття; 3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне; 4) буття соціального, яке поділя-ється на індивідуальне (буття окремої людини в сусп. та в істор.процесі) і суспільне буття.Головні сфери буття – природі, сус-пільство, свідомість та розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об’єднанні певною загаль-ною основою.
40 Матерія як філософська категорія та її атрибути
Мате́рія (від лат. materia — деревина як будівельний матеріал) — поняття філософії, яке в різних історичних епохах, школах та філософських дисциплінах має різне значення. Перші формулювання поняття відомі з античної грецької філософії Платона, Аристотеля, стоїків. Особливого розвитку це поняття набуло в натурфілософії
Марксизм-ленінізм визначає матерію як «філософську категорію для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, незалежно від них»[1].
Все суще, все те, що існує об'єктивно, є різними формами існування та руху матерії у просторі та часі. Поняття матерії охоплює не тільки всі спостережувані об'єкти й тіла природи, але й всі ті, які в принципі можуть бути пізнані в майбутньому на основі вдосконалення засобівспостереження й експерименту. Весь навколишній світ є матерією у її нескінченно різноманітних формах і проявах.
Наведене ленінське означення матерії не обмежує її будь-якими конкретними елементами будови речей та Всесвіту, підкреслюючи тільки її матеріальність — об'єктивне існування незалежно від людської свідомості.
Визнання первинності матерії над свідомістю є основою філософського напрямку, який отримав назву матеріалізму.
