Філософія з’явилась близько 2.5 тис. років тому. Вперше запровадив цю назву Піфагор. Поті Платон пояснив і закріпив філософія в європейській культурі. Предмет філософії можна визначити як систему знань про світ, ціле. Отже предмет філософія не є окремо взяті світ або людина, а система відношень людина світ. Формування предмету філософії не був швидким. Це був тривалий процес поступового виявлення специфічного філософського змісту.
Філософія тісно пов’язана з іншими світоглядами, а соме мистецтвом, наукою.
Наука – система теоретично обґрунтованих та перевірених на практиці знань.
спільне між філософ. та наукою
- свої знання представляють у теоретичній формі
- є структурними елементами наукового світогляду
- мають одно порядкові структурні елементи, мають закони, методи.
Філософія дає загальну цілу картину світу. Досліджує певну сферу дійсності. Філософія вивчає все найважливіше для людини. Предмет філософії є історично змінним. Вся історія філософії входить у предмет.
4 Структура і функції філософського знання
Структура
- Онтологія (вчення про суще)
- Гносеологія (вчення про пізнання)
- Логіка (вчення про правильне мислення)
- Етика (вчення про мораль)
- Естетика (вчення про прекрасне)
Філософія релігії, науки, культурології, історії і так далі…
Функції філософії
1. Світоглядна (вчить нас сприймати світ по іншому)
2. Пізнавальна (вчить пізнавати щось нове)
3. Логічна (вчить нас правильно мислити)
4. Соц. Адаптивна
5. Критична (вчить нас критикувати)
6. Виховна (Декарта. Лише філософія відрізняє нас від дикунів)
7 Умови та етапи розвитку античної філософії
Грецька філософія стала основою всього світу.
-Географ. Кліматичне середовище.
- Культурно історичне.
- Соціальні
Особливості грецької міфології (не шукає простих шляхів)
8 Ранньогрецька натурфілософія. Сократ
Давньогрецька філософія традиційно в українській історії філософії розглядається як одна з двох гілок античної філософії. При такому поділі часові рамки давньогрецької філософії охоплюють період від 6 століття до н. е. до приблизно 6 століття після народження Ісуса Христа. У вужчому сенсі термін «давньогрецька філософія» охоплює час від зародження до елліністичної філософії.
Філософія зародилась у Стародавній Греції близько 6 століття до н. е., як новий раціоналістичний спосіб бачення світу на противагу міфологічному світогляду попередніх століть. У своєму становленні вона спиралася на старогрецьку міфологію удавньогрецьке мистецтво та поезію та на ті фізичні, математичні, астрономічні знання, які вже були накопичені попередніми цивілізаціями Середземномор'я.Особливістю філософії Стародавньої Греції була схильність до космології, тобто до пояснення природи речей. Цим вона відрізняється від філософій Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, які почали складатися приблизно одночасно, в період, що одержав назву осьової доби. Індійська філософія бачила головну проблему в особистому вдосконаленні людини на шляху до просвітлення, тоді як китайську в основному цікавили питання управління державою. У давньогрецькій філософії психологія та етика обгрунтовувалися космологією.Завдяки своєму ухилу до космології давньогрецька філософія містила в собі зачатки природознавства, яке виділилося з філософії набагато пізніше. Давньогрецька філософія має фундаментальне значення для всієї західної філософії.
Сократ
Новий період давньогрецької філософії почався з Сократа (5 століття до н. е.), думки якого відомі у переказі Платона. Сократ не переймався питаннями космології, але, з іншого боку, відкинув релятивізм софістів і переніс дослідження у моральну область, прагнучи знайти загальне і безумовне знання не в чомусь зовнішньому, а в собі самому. Самопізнання є початок мудрості і справжньої людської діяльності, теоретичної та практичної. Викриваючи уявне знання, Сократ відшукував універсальний початок розумного пізнання. Він стверджував моральну гідність людини як вільно-розумної істоти, що повинна здійснювати вищу правду.
Сократ не заснував школи, але його послідовники, які по-різному тлумачили його вчення, заснували низку філософських шкіл після його смерті (так звані, сократичні школи, 4 століття до н. е.). Мегарська школа, заснована Евклідом Мегарським (Евбулід, Алексин, Діодор Крон), розвинула формальну діалектику Сократа. Той самий характер мала елідо-еритрейська школа (засновник Федон Елідський). Антисфен заснував школу кініків, Арістіпп — кіренську школу. Для обох останніх характерне заперечення можливості і корисності розумного пізнання, обмеження філософії практичною мудрістю. Вищу мету, з якою слід узгоджуватися, вони розуміли по-різному. Кініки бачили її в чесноті, яка полягала у самовизволенні від пристрастей і потреб (апатія), кіренаїки — у насолоді (Арістіпп) або у відсутності страждань (Гегесій). Найплідніший розвиток сократівська ідея досконалого розуму як джерела істинного знання отримала у вченні Платона, де вона перетворилась в умоглядний ідеалізм.
9 Основні ідеї платонівської філософії
Платон був учнем Сократа. 427р. - 347р. Існує світ ІДЕЙ. Вища ідея – це ідея Бога. Речі тіні ідей. Вирішує проблеми пізнання, Пізнання на думку платона – пригадування. Образ печери – подає особливості людського пізнання. Світло – це знання. Етика платона містить вчення про державу, можлива тільки тоді коли люди можуть здійснити тим до чого потрібні. Демократія не можлива. Благо людське – це щастя Вчення Платона є синтезом досократівського напрямку давньогрецької філософії (піфагорійці, Геракліт, Парменід), який прагнув осмислити мінливий і множинний світ явищ як всеосяжну єдність буття, і вчення Сократа про довершений розум. Центральним для філософії Платона є світ вічних, незмінних ідей, який єдиний є насправді реальним. Цілокупність ідей, яка в своїй єдності виступає як вище, справжнє буття є основою для пізнання. Ця цілокупність ідей втілюється у вигляді множинного чуттєвого світу, зв'язуючись з іншою першоосновою — відносним небуттям. Небуття — умова реалізації світу ідей у світі явищ, але останній, народжений і тому несе в собі небуття, вже не є справжнім. Істинність, як і саме існування, він отримує лише завдяки причетності до ідей. Людське пізнання пояснюється причетністю до цієї сущої істини душі людини, яка, будучи безсмертною, хоча і схильною до кругообігу, спочатку споріднена вищому буттю. Світ, як його бачить людина, є тільки відображенням справжнього реального світу, театром тіней, хоча до свого народження людина мала повне знання про реальний світ ідей. Пізнання правди Платон розуміє як спогад того, що душа споглядала до народження. Етичне вчення Платона містить в собі, з одного боку, споглядальний аскетизм, з іншого — прагнення до вдосконалення людського суспільства (реформа звичаїв, виховання; утопія держави, в якій панують філософи). В останній період життя Платона його філософія все більше зближується із піфагорейською містичною математикою. Цей характер успадкувала після його смерті Платонівська академія в особі його найближчих наступників — Спевсіппа, Ксенократа
10 Філософська система Аристотеля
У своїй філософській системі Аристотель зробив спробу об'єднати матеріалізм Демокрита й ідеалізм Платона. Р1м було висловлено дуже багато коштовних думок і положень, що мали величезне значення для подальшого розвитку філософії.Аристотелю належить також ряд історичних добутків. З, що дійшли до нас найбільший інтерес представляє 'Афінська полиття', що дає історичний нарис розвитку афінської держави й систематичний виклад основ афінської конституції.Батьком історії' прийнято вважати Геродота, уродженця Галикарнаса (у Малій Азії). Він жив в V в. до н.е., і його перу належить історичний добуток у дев'яти книгах, називане звичайно 'Історія' або 'Музи'. Ця праця Геродота присвячена в основному греко-перським війнам, але автор по ходу викладу робить більші екскурси в історію Єгипту, Персії, Скифии.Іншим видатним істориком був афінянин Фукидид (460-395 до н.е.), автор праці про Пелопоннесской війні, учасником якої він був. У добутку Фукидида ми вперше зустрічаємося із прийманнями й методами історичної критики, зі спробою дати неприкрашений виклад історичних подій.Слід згадати й про іншого афінського історика Ксенофонту (430-355 до н.е.), авторові численних історичних творів, з яких найбільш відома 'Грецька історія', що є.продовженням праці Фукидида.Так був закладений початок історичної науки.Період від смерті Олександра до завоювання Римом Греції й Близького Сходу прийнято називати періодом еллінізму. Під еллінізмом розуміється встановлення панування на Близькому Сході й взаємовплив двох цивілізацій: грецької й східної - їх економіки, політичних форм і культури. Розумове й культурне життя в ряді елліністичних держав била ключем. Виникали такі великі центри науки й мистецтва, як Антіохія, столиця царства Селевкидов, або Олександрія, столиця Птолемеевского Єгипту. В Олександрії була створена чудова наукова установа, яка прославила це місто. Воно називалося Музеєм (Мусейон, тобто храм муз) і являло собою одночасно велику бібліотеку, збори різного роду рідких предметів і добутків мистецтв, а також місце зустрічі вчених, де відбувалися наукові збори й диспути. Елліністична епоха дала ряд найбільших імен математиків, астрономів, географів.
