Прогнози та перспективи розвитку сучасної цивілізації

61 культура як спосіб людського буття
Перше, на що слід звернути увагу, пояснюючи походження й сутність культури, – це спосіб буття людини у світі. Цілісне його розуміння може забезпечити лише філософія, у якій епістемне (наукове) й софійне (мудре) мислення знаходяться в органічній єдності, зберігаючи гуманістичне спрямування знань у цілісно-світоглядному вигляді. Адже філософія є теорією духовно-практичного (світоглядного) осягнення світу. Світогляд – інтегруюча основа єдності культури, бо його цілісність забезпечується універсальним проявом сутнісних сил людини. Відношення людини до світу багатовимірне, але ж будь-яка мірка в ньому – людська. Людина, її відношення до світу – центр єдності буття і наповнення його сенсом. У живому світі все має потребу в чомусь іншому. Людина також має спонукання до користування предметним світом. Але людина користується речовиною, енергією й інформацією наявного чуттєво-предметного світу, названого природою, зовсім не так як інші живі істоти, які задовольняють свої потреби діями за допомогою фізіологічних можливостей організму. Вона опосередкує відношення користування предметним світом знарядженою діяльністю й сумісністю дій. Звідси два моменти єдиного способу буття людини у світі: діяльність і спілкування. Але умовою їх можливостей є існування двох специфічних сфер реальності: матеріальної й ідеальної.

Матеріальне (чуттєво-предметне) буття – також людське (перш за все, діяльне) утворення. Без предметно-перетворюючої діяльності людина не змогла б осягати природне буття, створювати соціальну (штучну) предметність. Способи й засоби людської предметно-перетворюючої діяльності давні греки назвали „техне”, на відміну від самопороджуючої сили природи, яку вони називали „фюзис”. Продуктивні результати „техне” отримали назву артефакти (артес - штучний). Людина не може з нічого створити будь-чого, зате вона може універсально все перетворювати, надавати небувалої якості й форми. Мармур створила природа, але скульптуру робить людина.

Ідеальність (не відбивається у почуттях людини) є не що інше як уявлена у вигляді речі форма суспільно-людської діяльності. Такою „річчю” може бути вольовий імпульс, чуттєвий образ, знак, поняття, категорія у найрізноманітніших їх виявах. Далеко не всяке ідеальне – свідомість, а тим більше – духовність. І сьогодні лишається проблемним питання про самостійність ідеального буття (незалежність від матерії). Але, якщо навіть не відходити від наукових принципів, ідеальне притаманне всім тваринам, які мають нервову організацію, і – відповідно – психічні образи. Реальним носієм ідеальних властивостей (субстратом) є окремий індивід, але в результаті спілкування у просторі й часі багатьох індивідів утворюється спільна (консолідована) ідеальність, яка закріплюється за допомогою штучних знаків (означується)

Для культурології найважливішою є необхідність утримати органічну єдність чуттєво-предметного й ідеального буття, бо без неї нема підстав взагалі вести мову про культуру. Отже, дотримуючись цього принципу, розглянемо найважливіші моменти культури як способу буття людини у світі.

62 Проблема співвідношення культури і цивілізації в суяасній культурі
Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – це людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом (про нього йшла мова раніше, при розгляді філософії І. Канта), який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії.

Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку. Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури. Розглянемо їх детальніше.

Перша ознака цивілізації – рівень розвитку культури – досліджена в етнографічній, історичній, соціологічній та філософській літературі. Але саме при вивченні даної ознаки найчастіше відбувається ототожнення культури і цивілізації.

63 Цінность в системі культури
Поняття цінності й ціннісної орієнтації у світінастоль до важливо задля культури, настільки становить її сутність, що ми можемо, сміливо визначити культури як систему цінностей. Що й казати мається на увазі в культурології під цінністю?

Категорія цінності утворюється у людському свідомостіпу тим порівняння різних явищ.Осмисливая світ, людина вирішує собі, що у житті він вважає важливим, що немає, що дуже, що несуттєво, без що він можеобой тись, а без чого. Природно, що різні люди (і різноманітні лантух тури) визначають свій ціннісний світ по-своєму. Такимобразом, цінність не є річ, а є ставлення до речі, явища тощо. Загалом вигляді цінність можна знайти й чимось таке, без чого дана культура виявляється ущербної,емоционально-дискомфортной. Що стосується культурі особистості можнасказать, що цінність є те, без чого існування цієї особистості в цілому або частково утрачає будь-який сенс: такий цінністю виявляють ся, наприклад, кохана людина для закоханого, діти дляродителей, наука для вченого тощо. Будь-яка система цінностей динамична і рухається: вона змінюється у часі із віком, зміною життєвих обставин тощо.

У людській свідомості існує одночасно безліч цінностей, тому говоримо про їхнє системі, оскільки вони, зазвичай, не хаотично співіснують, а належним чином упорядковані. Системи цінностей зазвичай представляє зі бій ієрархію, у якій цінності розташовуються понарастающей значимості. Є рівень верховних, чи абсолютних цінностей, при втрати яких існування культури у даному виді абсолютно утрачає будь-який сенс. Таких цінностей трохи, а часто вірховная цінність взагалі лише одне. Нижче розташовуються цінности менш високої значимості тощо. Можна, наприклад,предло жити такої системи цінностей (розташованих у напрямку убування): сім'я, свобода, репутація, Бог, природа (зрозуміло, список не вичерпний). Ці самі цінності можна розмістити та інших ієрархічних послідовностях, наприклад: свобода,репутация, сім'я, природа, Бог чи Бог, репутація, сім'я, природа, свобода. Можливі, природно, та інші варіанти, і той набір цінностей.

64 Базові цінності людського буття
Ціннісні орієнтації в будь-якій галузі людської діяльності. Проте філософія розглядає тільки цінності, що виражають сутність людини, універсальні цінності, а також ті, що визначають ядро світогляду, ставлення людини до навколишнього середовища. Зміст ціннісних орієнтацій (базових або ключових) в різні епохи, у різних соціальних спільностей і особи відрізняються аж до протилежності. Але ціннісні орієнтації – атрибути людини та її ставлення до світу. Візьмемо істину. Істина цілком по-різному поясняється матеріальними або суб'єктивними ідеалістами. Індивідуальні плани – спрямованість особи, збігаються з перспективами соціального розвитку, виявляють цінність людини як активного борця, як творця нових суспільних відносин. Активність людини формується і проявляється в різних сферах соціального життя. Зростає значення різноманітних форм спілкування, внаслідок яких розвивається потреба ставитись до іншої людини, як до цінності. Така потреба в зрілої людини стає внутрішнім мотивом поведінки, визначаючи гуманний характер її помислів і вчинків. Як чудово сказав Йоганн Гете: “гуманність вкладає душу навіть у насолоду, дух – в потребу, грацію – в силу, серце – в велич”.

Гуманістичне виховання має метою виховання переконаної, цілісної особи, здатної не тільки до самостійних рішень, але й до творчої діяльності. Переконання не можна купити в книжковій крамниці, їх треба вистраждати власним життям, придбати власною працею. Формуються індивідуальними тільки власними зусиллями. Формування індивідуальності відбувається протягом всього буття людини і найяскравіше проявляються в моральній позиції. Людина як індивідуальність самобутня в моральних оцінках у визначенні ідей і мети життя, в прояві духовних потреб. В практиці соціального спілкування, в системі виховання формуються ціннісні особи як самостійної, самобутньої, активної і неповторної. Лев Толстой говорив, що людина подібна дробу: числівник означає її думку про себе, а знаменник - думку людей про неї, і тільки якщо знаменник більше чисельника, то дріб правильний. Самооцінка - це завжди порівняння, завжди зіставлення своїх дій і думок з певним еталоном з ідеалом.

У філософії досі не вироблено загальноприйнятої класифікації цінностей. Кожна з основних цінностей виражає суттєве ставлення до світу, що робить людину людиною, системи цінностей дає ціліше уявлення про відносини “людина - світ”. Гармонійна взаємодія цінностей створює ідеальні відносини між людиною і світом, а дисгармонія, абсолютизація одного чи кількох аксіологічних відносин “людина - світ” на шкоду обом.

В усіх аспектах взаємодії зі світом людина оцінюється на кінцеву цінність – благо.

Благо - найзагальніше поняття для визначення позитивної цінності (протилежність добру – нескінчене цінності зло), предмет або явище, що задовольняє певну людську потребу, що відповідає інтересам, менш і спрямованості людей.