МЕТОД І МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ СФЕРИ ТУРИЗМУ 9 страница

Як відомо, в міжнародній класифікації саме вид економічної діяльності використовується як класифікаційна ознака суб’єктів господарювання туристичної галузі, незалежно від форм власності і організаційно-правових форм господарювання, а галуззю визнається “сукупність всіх виробничих одиниць, які беруть участь переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності” [3].

На координаційно-управлінський сектор туристичної галузі покладається завдання розробки та впровадження соціально-економічних заходів, які спрямовані на зміцнення економіки туризму і підвищення ефективності цієї галузі. Управлінські заходи мають здійснюватись науково - обгрунтовано з врахуванням закономірностей та особливостей фінансового забезпечення функціонування СГТГ.

Виробничо-збутовий сектор туристичної галузі (індустрія) є полем функціонування, взаємодії та розвитку всіх можливих учасників економічних відносин – суб’єктів господарювання різних видів економічної діяльності, що виробляють або забезпечують збут матеріальних благ та послуг туристичного призначення.

В економічній літературі немає однозначного визначення сутності індустрії туризму. Так, І. В. Зорін, В. А. Квартальов, розглядаючи це поняття, вважають, що до індустрії туризму, крім підприємств, які надають послуги з розміщення та харчування, треба віднести туроперейтингову, транспортну, навчальну, інформаційну, наукову, торгову, виробничу інфраструктуру туризму [24, 17,18].

Як галузь економіки туризм представлений туристичною індустрією та координаційно-управлінськими інституціями (рис.2).

Рис1.2 Класифікація суб‘єктів господарювання туристичної галузі за функціональним призначенням

Відповідно до Закону України “Про туризм”(в редакції 2001 року), туристична індустрія представлена сукупністю різних суб’єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, облаштування та перевезення туристів [7]. Деякі науковці дотримуються законодавчого визначення цього поняття, а також розглядає туристичну індустрію як “вид економічної діяльності”, яка реалізується на туристичному ринку[20, 13]. Окремі автори досліджують індустрію туризму в розрізі її складових – індустрію транспортного забезпечення, розміщення, харчування [16].

Вважаємо, що туристична індустрія представлена різними суб’єктами господарювання: підприємствами, установами й організаціями, приватними підприємцями, які виготовляють та реалізують туристичні продукти (продукцію та послуги туристичного попиту). Таким чином, індустрія туризму визначається як сукупність організаційних форм бізнесу, які здійснюють функції розміщення, перевезення, харчування, пізнавально-розважального, ділового, оздоровчого, спортивного та іншого туристичного призначення.

Для ідентифікації суб’єктів господарювання туристичної галузі, які в сукупності представлятимуть її у регіональному чи національному масштабах, ми пропонуємо визначення коефіцієнта участі суб’єкта господарювання у туристичній діяльності (Кутд), суть якого полягає в тому, що на основі доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), які отримує суб’єкт господарювання від усіх видів економічної діяльності за звітний період (рік), визначається частка доходу, який отримано від туризму як сукупності видів економічної діяльності. Цей коефіцієнт визначається за формулою:

Кутд = (1.1)

Де – дохід від i-тих видів економічної діяльності сфері туризму;

- дохід від наявних -тих видів економічної діяльності

Відтак суб’єктів господарювання туристичної галузі можна буде класифікувати за коефіцієнтом участі на категорії – А(0,75 – 1), Б(0,50 – 0,74), В(0,25 – 0,49), Г(менше за 0,24) (табл.1). Необхідно відзначити, що така класифікація має умовне застосування при організації аналізу фінансового забезпечення СГТГ: по-перше, для послуг та витрат, які пов’язані з цими доходами, як юридичних, так і фізичних осіб (всі категорії); по-друге, для комплексного аналізу фінансового забезпечення, який, крім оцінки грошових потоків та фінансових результатів, включає аналіз ресурсно-майнового потенціалу, джерел фінансового забезпечення лише спеціалізованих СГТГ – юридичних осіб.

Таблиця 1 Класифікація СГТГ за категоріями участі у туристичній діяльності

Категорії	А	Б	В	Г
Кутд	0,75 - 1	0,50 – 0,74	0,25-0,49	менше за 0,24
Рівень участі	найвищий	високий	середній	низький

До спеціалізованих суб’єктів індустрії туризму виробничого сектора туристичної галузі ми відносимо суб’єкти господарювання, які займаються виробництвом та збутом туристичних продуктів, категорії А, Б відповідно К утд >= 0,5.

Неспеціалізовані суб’єкти індустрії туризму виробничого сектора туристичної галузі пропонують товари та послуги загального користування для різних категорій споживачів (готельні послуги надаються, наприклад, крім туристичних цілей, при організації семінарів, конференцій тощо), категорії В, Г К утд <0,5.

Узагальнюючи вищевикладене, можна стверджувати, що фінансове забезпечення суб’єктів господарювання туристичної галузі реалізується шляхом акумулювання фінансових ресурсів з метою покриття витрат діяльності спеціалізованих і неспеціалізованих суб’єктів індустрії туризму та координаційно-управлінських структур в галузі туризму. Фінансове забезпечення спрямовується на формування ресурсно-майнового потенціалу туристичної діяльності, через організацію процесів фінансування за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання, кредитування, бюджетного фінансування, оренди, інвестування, страхування, що дозволяють проводити туристичну діяльність та отримувати соціальний та економічний ефект від її здійснення.

1.3. Мета,об’єкт,предмет і завдання аналізу діяльності господарювання туристичної галузі

Діяльність підприємств сфери туризму забезпечується через виконання суб’єктами управління певних функцій. Однією з них є аналіз, оскільки його метою є виявлення глибинних зв’язків і взаємозалежностей між окремими параметрами об’єкта управління, своєчасне визначення тенденцій в розвитку процесів окреслення кращих, ефективніших варіантів управлінських рішень.

Об’єктом аналізу є конкретний предмет чи явище, на які спрямована аналітична діяльність. Цілісним об’єктом аналізу є туристичне підприємство, його господарська діяльність, фінансово-економічний стан. Конкретизованими та деталізованими об’єктами аналізу діяльності підприємств сфери туризму можуть бути виробнича, фінансова, інвестиційна, маркетингова, зовнішньоекономічна та інші види діяльності, виробничі та управлінські структури, організація виробництва та збуту туристичних продуктів тощо.

Під предметом аналізу діяльності підприємств сфери туризму треба розуміти господарську діяльність яка характеризується сукупністю економічних відносин з приводу формування, розподілу та використання фінансових ресурсів туристичних підприємств і знаходить своє вираження через сукупність економічних показників. Предмет аналізу визначається цілями його проведення, які залежать від запиту користувачів аналітичної інформації.

Завдання аналізу діяльності суб’єктів господарювання туристичної галузі визначаються сукупністю управлінських цілей. Їхнє значення та масштабність є динамічними залежно від змін ринкового середовища і кон’юyктури менеджменту.

До переліку завдань аналізу діяльності підприємств сфери туристичної галузі можна віднести:

- Оцінку обґрунтованості і оптимальності показників, що характеризують господарську діяльність підприємств сфери туризму;

- Оцінку виконання планових завдань і досягнутих результатів;

- Розрахунки факторів, які впливають на відхилення фактичних показників від базисних або планових;

- Розробку й обґрунтування заходів, спрямованих на активізацію використання резервів і прийняття оптимальних управлінських рішень;

- Оцінку стану та ефективності використання ресурсно-майнового потенціалу;

- Розробку управлінських рішень щодо ліквідації недоліків мобілізації невикористаних резервів;

- Обґрунтування цільових економічних програм, індикативних планів і бізнес-планів;

- Виявлення невикористаних резервів покращення економічного стану суб’єкта господарювання туристичної галузі;

- Визначення пріоритетів стратегічного розвитку суб’єктів господарювання туристичної галузі.

Отже, аналіз діяльності суб’єкта господарювання туристичної галузі – це система спеціальних знань, яка пов’язана з дослідженням зміни і розвитку соціально-економічних явищ і процесів, що відбуваються в галузі туризму, у їх взаємозв’язку та взаємозумовленості, дослідженням зовнішнього економічного середовища, моделюванням поведінки економічної системи на багатофакторній основі, обґрунтуванням цільових програм, індикативних планів і бізнес-планів, кількісним і якісним вимірюванням об’єктивних і суб’єктивних факторів та пошуком резервів удосконалення господарської діяльності, формування аналітичного забезпечення для прийняття оптимальних управлінських рішень.

 

1.4 Класифікація видів аналізу

діяльності підприємств сфери туризму

Класифікація видів аналізу діяльності підприємств сфери туризму проводиться з метою упорядкування, систематизації теоретичних напрацювань, практичного досвіду в контексті їх адаптації до туризму.

1. За часовою формою: стратегічний, оперативний, ретроспективний.

1.1 Стратегічним аналізом туристичної діяльності називають дослідження діяльності суб’єктів господарювання у сфері туризму, які визначатимуть її майбутній стан та перспективи розвитку. Особливість даного виду аналізу полягає в проекції минулого і теперішнього стану СГТГ на перспективу. Соціально-економічна стратегія СГТГ пов’язана з вибором сфери діяльності та стратегічних напрямів її розвитку, вибором глобальної стратегічної мети і постановкою локальних завдань її досягнення, формування сукупності стратегій у досягненні глобальної мети і локальних цілей, практичним впровадженням стратегічного плану, його корегуванням у зв’язку з змінами реального середовища.

1.2 Оперативний аналіз полягає у забезпечення управління своєчасною дієвою інформацією про зміну економічної ситуації, причини цієї зміни, відхилення від регламентованих параметрів з метою своєчасного вироблення рішень, спрямованих на попередження та усунення негативних змін і ефективне маневрування ресурсами й капіталом.

Основними завданнями оперативного аналізу є:

- постійне спостереження за відхиленнями показників оперативного управління від їх регламентованих значень за місцем, причинами та відповідальністю осіб;

- оперативна оцінка економічної ситуації внутрішнього та зовнішнього середовища за станом, який склався чи може скластись;

- розробка заходів та підготовка варіантів рішень, спрямованих на швидке усунення виявлених недоліків, попередження чи локалізацію дії негативних факторів і найповніше використання створеної вигоди;

- подання оперативної аналітичної інформації органам управління за визначеними регламентами чи на запит користувачів.

1.3. Ретроспективний (наступний) наліз полягає у системному комплексному дослідженні результатів господарської діяльності підприємства чи інших об’єктів за їх наслідками у розвитку в певному аналітичному періоді.

Основні напрямки ретроспективного економічного аналізу:

- комплексна оцінка стану виробничо-фінансової та інших видів діяльності;

- діагностика внутрішніх та зовнішніх резервів підвищення ефективності господарювання;

- визначення тенденції і закономірностей змін та адаптованості економічної системи будь-якого порядку до умов зовнішнього середовища;

- оцінка зміни місця та ролі економічної системи у ринковому середовищі;

- обґрунтування висновків та пропозицій щодо зміни стратегій і тактики господарського керівництва;

2. За формою здійснення: зовнішній, внутрішній.

2.1 Зовнішній аналіз спрямований на визначення місця господарського суб’єкта у ринковому середовищі для визначення стратегії й тактики економічних відносин, для пошуку партнерів і клієнтів, забезпечення конкурентних позицій тощо. Зовнішній аналіз проводиться аналітиками, що є сторонніми особами, і тому не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. Зовнішній аналіз менш деталізований і більш формалізований.

Основні напрямки зовнішнього економічного аналізу:

- аналіз дієвості та ефективності державної політики регулювання туристичної галузі;

- аналіз інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості об’єктів;

- маркетинговий аналіз;

- аналіз підприємницького ринку;

- аналіз ділового партнерства;

- аналіз політичних, соціальних, екологічних аспектів господарювання.

Внутрішній аналіз забезпечує комплексне дослідження економічного розвитку суб’єкта господарювання, його структурних підрозділів для забезпечення найповнішого використання його потенціалу і регламентацій діяльності всіх функціональних підсистем. Внутрішній аналіз проводиться працівниками даного підприємства. Інформаційна база такого аналізу значно ширша і включає будь-яку інформацію, що циркулює всередині підприємства і є корисною для прийняття управлінських рішень.

Основні напрямки внутрішнього економічного аналізу:

- аналіз виробничої програми;

- аналіз ресурсозабезпечення та ресурсовикористання;

- аналіз витрат на виробництво та собівартість продукції;

- аналіз технічного та соціального розвитку тощо.

3.За просторовою формою: макроекономічний, мікроекономічний.

3 .1 Макроекономічний аналіз полягає у дослідження стану і розвитку туристичної галузі у світі, окремого регіону, держави.

3. 2Мікроекономічний аналіз спрямований на вивчення стану і розвитку підприємства, його дочірніх підприємств, окремих структурних підрозділів та центрів відповідальності;

4.За формою організації дослідження: фінансовий, управлінський.

4.1 Фінансовий аналіз є складовою загального, повного, всебічного аналізу господарської діяльності. Метою фінансового аналізу є оцінка фінансового стану туристичного підприємства, вивчення фінансових показників діяльності підприємств та його підрозділів, оцінка результатів його виробничо-господарської та фінансової діяльності, діагностика загрози банкрутства, оцінка інвестиційної привабливості та перспектив розвитку підприємства. Оскільки фінансовий стан підприємства характеризується сукупністю показників, що відображають процес формування та використання його фінансових ресурсів, то він відображає кінцеві результати діяльності підприємства. Відповідно фінансовий аналіз є обов’язковим елементом фінансового менеджменту на підприємстві.

4. 2Управлінський аналіз – з’єднувальна ланка між збором інформації та прийнятті управлінських рішень. Його значення полягає в тому, що він є головним засобом виявлення резервів підвищення ефективності операційної, фінансової й інвестиційної діяльності, удосконалення механізму господарювання.

У фаховій літературі розглядаються й інші класифікаційні ознаки аналізу, зокрема за періодичністю: періодичний і одноразовий; за масштабом дослідження об’єкта: суцільний, вибірковий, загальний, комплексний, тематичний та інші.

Запитання і завдання для самоконтролю

1.Розкрийте поняття, необхідність, особливості фінансово-економічного аналізу діяльності суб’єктів господарювання туристичної галузі.

2.У чому полягає роль і практичне значення фахового аналізу в системі управління діяльністю туристичних підприємств?

3.Сформуйте значення аналізу для розв’язання проблем фінансового менеджменту підприємств сфери туризму.

4.Розкрийте сутність туризму в контексті галузевого устрою економіки.

5.Подайте класифікацію суб’єктів господарювання туристичної галузі за функціональним призначенням.

6.Розкрийте типологію суб’єктів господарювання за категоріями участі у туристичній діяльності.

7.Сформулюйте об’єкт і предмет аналізу діяльності суб’єктів господарювання туристичної галузі.

8.Визначте завдання фінансово-економічного аналізу діяльності суб’єктів господарювання туристичної галузі.

9.Подайте класифікацію та загальну характеристику видів аналізу діяльності суб’єктів господарювання туристичної галузі.

10.У чому полягає мета і значення фінансового аналізу діяльності суб’єктів господарювання туристичної галузі?

МЕТОД І МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ СФЕРИ ТУРИЗМУ

2.1. Поняття та загальна характеристика методу економічного аналізу

Метод аналізу – способи, прийоми та засоби дослідження економічних явищ і процесів на макро-, мезо- і мікроекономічному рівнях. Метод аналізу – це науковий спосіб вивчення, становлення та розвитку господарських явищ та процесів, що забезпечує проведення дослідження об’єкта шляхом вивчення взаємозв’язку і змін його параметрів, кількісного та якісного вимірювання впливу окремих факторів і їх сукупності на ці зміни.

Всеохоплюючим методом пізнання законів природи є діалектичний, в основі якого лежить розгляд явищ природи у взаємозв’язку, взаємозумовленості, русі, зміні і розвитку. Функціональний зміст діалектичного методу визначається тим, що будь-яке явище чи процес розглядають як складну систему. Вивчення її внутрішньо елементної будови та взаємозв’язків між окремими структурними елементами дає змогу пізнати об’єктивну реальність явища чи процесу, з’ясувати чинники впливу. Відтак діалектичний метод аналізу слугує теоретичною і методологічною основою методів усіх наук, у тому числі і фінансово-економічного аналізу діяльності суб’єктів господарювання туристичної галузі.

Метод аналізу базується на дедукції та індукції. Дедукція – це розклад (аналіз) загального на частки, а індукція – узагальнення (синтез) часток у загальне. Аналіз і синтез завжди знаходяться в діалектичній єдності, доповнюють одне одного.

Метод аналізу передбачає вивчення типу та характеру зв’язків, побудову алгоритму факторної залежності і визначення послідовності оцінок впливу факторів. Найпоширенішим і доцільним є вираження економічних зв’язків у вигляді математичних формул чи математичних моделей. Звичайно, не вся сукупність зв’язків може бути формалізована, але чим більший результат формалізації, тим об’єктивніші оцінки та висновки.

Взаємозв’язок можна представити як функціональний. Функція [лат.function – виконання, звершення] – математична величина, що змінюється зі зміною незалежної змінної величини.

Якщо позначити досліджуваний результат y,а фактори, від яких він залежить – х_1, х₂, х₃ х_n то цю залежність можна відобразити таким чином:

Y = f(x₁, x₂, x₃, …..x_n).

Визначення аналітичної моделі забезпечується через вивчення ключових факторів, що корелюються у функціональному зв’язку, визначення алгоритму функціональної залежності.

Вимірювання ступеня впливу факторів на зміну параметрів об’єкта та визначення їхньої структурної участі у динаміці загального результату їх сукупної дії залежить від правильності визначення алгоритму зв’язку і від коректності проведених математичних розрахунків. Точність результатів аналітичних досліджень можна перевірити: сума часткових результатів впливу окремих факторів = результату їх сумарної дії за критерієм балансової узгодженості.

Сукупність функціональних зв’язків можна класифікувати на детерміновані й стохастичні. Детерміновані зв’язки представлені пропорційними залежностями між двома чи більше параметрами аналітичної моделі, за умови, що певному значенню фактора відповідає адекватне значення досліджуваного параметра.

Стохастичні зв’язки – це складні залежності між параметрами аналітичної моделі, коли тому самому значенню фактора може відповідати декілька значень результатного параметра. Стохастичний аналіз спрямований на дослідження непрямих зв’язків, які не можуть бути описані моделями прямого детермінованого аналізу.

В економічному аналізі моделювання є інструментом дослідження об’єкта через його опосередковане пізнання за допомогою об’єкта-замінника, що дає змогу отримати уявлення про досліджуваний об’єкт, кількісно описати та якісно оцінити. Розрізняють теоретико - аналітичні та прикладні економіко-математичні моделі. Перші використовують для дослідження загальних властивостей закономірностей економічних явищ і процесів, другі – для розв’язку конкретних задач економічного аналізу, прогнозу, управління. Поділ моделей на класифікаційні групи є досить умовним, їх можна класифікувати й за іншими ознаками.

При моделюванні детермінованих функціональних зв’язків в економічному аналізі виділяють такі види моделей:

1) адитивні моделі, які можна виразити алгоритмом:

Y = f(x₁, x₂, x₃,…x_n) = x₁ +х₂+х₃+…+ x_n;

2) мультиплікативні моделі, які виражаються алгоритмом:

Y = f(x₁, x₂, x₃,…x_n) = [x_1*x_2*x₃ *…* x_n];

3) кратні моделі, які виражають алгоритмами:

Y = f(x₁, x₂) = x₁/_/x₂;

Y = f(x₁, x₂) = x₁/_/x_{2 =} x₁* (1/x₂₎;

4) змішані моделі, які можуть мати алгоритм:

Методологія аналізу (метод і логія – грец. Logos – вивчення) є складним науково-пізнавальним процесом, в результаті якого відбувається формування та адаптація методики аналізу для її подальшого науково-практичного застосування.

Конкретизація методу у формі інструкцій, правил, дій, алгоритмів, чіткого опису способів та прийомів виконання аналітичної роботи називають методом аналізу.

2.2. Застосування основних способів опрацювання економічної інформації

Найбільш поширеними способами опрацювання економічної інформації є:групування, порівняння, використання відносних величин, використання середніх величин, коефіцієнтний аналіз, аналіз динаміки показників.

Практичне застосування в аналізі діяльності підприємств сфери туризму знаходить групування інформації, тобто поділ загальної сукупності показників, що їх вивчають, на однорідні групи за відповідними ознаками.

Залежно від завдань аналізу використовують типологічні, структурні або факторні групування. Типологічні групування використовують для розділення усієї сукупності первинних даних на однорідні групи та класи. Структурні групування використовують для вивчення внутрішнього складу сукупності однієї групи чи класу. Факторні групування служать для встановлення причинно-наслідкових зв’язків між ознаками, що їх визначають, і виявлення тих, які впливають на зміну факторів.

Порівняння – досить поширений метод аналізу. В процесі порівняння здійснюємо зіставлення порівняльних явищ для виявлення подібності або відмінності між ними.

Існує декілька форм порівняння: зіставлення фактичних та планових показників; порівняння даних поточних періодів з аналогічними періодами в минулому; порівняння з даними інших суб’єктів господарювання туристичної галузі; порівняння з нормативами.

Використання методу порівняння можливе лише за дотримання певних умов, що характеризують об’єкти аналізу, а саме: використання однакових часових інтервалів, зіставлення цін, однакових методик, за якими визначені показники, тотожності структури об’єктів дослідження тощо.

Відносні величини – це показники, що характеризують певне економічне явище і відображають співвідношення між абсолютними величинами, які є ознаками цього явища. В залежності від бази порівняння виділяють відносні величини виконання плану, динаміки, структури. Відносні величини використовують для оцінки фінансово-економічного стану туристичного підприємства, його кредитоспроможності, податкоспроможності, інвестиційної привабливості та ін.

Відносні показники вимірюють у коефіцієнтах, процентах, проміле, індексах.

Середні величини застосовують, коли необхідно виділити загальні ознаки із сукупності, відобразити загальні кількісні властивості явищ. Середня величина відображає те спільне, характерне, що об’єднує якісно однорідну сукупність показників певного економічного явища.

Використання середніх величин надзвичайно поширене при аналізі діяльності підприємств сфери туризму. Проте застосування середніх величин призводить до згладжування індивідуальних властивостей, коли для детальнішого аналізу слід доповнювати даними про окремі розсіювання показників за їх середньою величиною.

Динаміка показників – це ряди послідовних показників, що характеризують зміну економічних явищ у часі. Вони дають змогу виявити закономірності економічного розвитку й відтворити його у цифровій формі. Ряд динаміки складається з двох елементів: моментів часу (або дат) та самих даних, що називаються рівнями ряду. Економічне читання даних, представлених у такий спосіб, дає підстави для деяких важливих аналітичних висновків.

Для повної характеристики змін і тенденцій у динаміці використовуються такі додаткові показники: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту, абсолютне значення одного відсотка приросту.

Темп зростання – виражений коефіцієнтом або у відсотках відносний показник динаміки економічного розвитку, що становить собою співвідношення двох рівнів ряду динаміки. Він показує, яку частку певний рівень становить щодо іншого рівня, взятого за базу порівняння. Базою порівняння може бути певний постійний рівень (переважно початковий рівень ряду) або попередній до цього рівня рівень ряду. Таким чином, даний показник можна розраховувати з постійною або змінною базою порівняння.

Перший називається базисним (Т_зб), другий – ланцюговим (Т_зл):

Т_{зб =}Y_i / Y₁* 100

 

Т_{зл =}Y_i / Y_{і- 1}* 100

де Y_і – досліджуваний рівень ряду динаміки; Y_і-1 – попередній рівень ряду динаміки; Y₁ – початковий рівень ряду динаміки.

Темп приросту – виражений у відсотках відносний показник динаміки економічного розвитку, що становить собою відношення абсолютного приросту певного показника до рівня динаміки, щодо якого він розраховується. Темпи приросту бувають базисними та ланцюговими. Перші обчислюють з постійною, а другі зі змінною базою порівняння. Позначивши рівні ряду динаміки через Y_i (I = 1, 2, 3, … n), де n – число рівнів, можна записати:

базисний темп приросту Т_зб = (Y_i – Y_i) / Y₁ * 100,

ланцюговий темп приросту Т_зл = (Y_i – Y_i-1) / Y_i-1 * 100.

Темп приросту можна також визначити як різницю між темпом зростання, вираженим у відсотках, та 100%, тобто:

Темп приросту = темп зростання – 100%.

 

2.3. Прийом елімінування в економічному аналізі діяльності підприємств сфери туризму

Елімінування – логічний прийом економічного аналізу, що дає змогу виявити вплив окремих чинників на узагальнюючі показники фінансово-господарської діяльності. Елімінування використовують тоді, коли між аналізованими явищами існує функціональна залежність (прямо або обернено пропорційна). Суть даного прийому полягає в умовному усуненні впливу на узагальнюючий показник усіх чинників, що діють водночас, крім одного; завдяки цьому послідовно визначається рівень впливу кожного з них.

В економічному аналізі метод елімінування використовують у таких варіантах, як спосіб ланцюгових підставок, спосіб абсолютних та відносних різниць, індексний метод та метод перерахунку показників.

Спосіб ланцюгових підстановок застосовується для визначення впливу факторів на зміну величини результативного показника з допомогою поетапної зміни базисної величини кожного факторного показника у моделі на задану (звітну, проектно-кошторисну та ін.) величину.

Вплив факторів на результативний показник описується формулою Y = Z₁ Z₂ Z_3.

Базисний рівень даного показника Y ⁰ та плановий Y¹ визначатимуться відповідно за формулами: