Література для самоосвіти. 1. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання

1. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К.: Вища школа, 1997. – С.104-134, 172-

202, 210-229, 261-272.

2. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. – К., 1993. – С. 113-118.

3. Кочетов А.И. Как заниматься самовоспитанием. -Минск: Вышейш. школа, 1991. – С.104-

112.

4. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Тв.: В 7 т. – К., 1954. – Т.35 –

С.39-69.

5. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. -Вінниця, 1999. – С.296-317.

6. Натанзон Э.Ш. Приемы педагогического воздействия, – М., 1972. – С.4-10.

7. Основы педагогического мастерства / Под ред. И.А.Зязюна. – М.: Просвещение, 1989. –

С.175.

8. Педагогіка / За ред. А.М.Алексюка. – К.: Вища школа, 1985. – С.242-252.

9. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителю. П.98. Як проводити виховну бесіду з

колективом // Вибр. тв.: В 5 т. -К., 1976. – Т.2. – С.648-652.

10. Ушинський К.Д. Виховання звичок і навичок // Твори: В 6 т. – К., 1955. – Т.6. – С. 251-

252.

 

 

ТЕМА 3. ФОРМИ ВИХОВАННЯ

План

1. Сутність позакласної і позашкільної виховної роботи.

2. Загальне поняття про форми виховання.

3. Характеристика окремих форм виховної роботи.

4. Форми спільної роботи школи і сім'ї.

1. Звичайно, основною формою як навчальної, так і виховної роботи в школі є урок.

Виховний потенціал мають й інші форми навчальних занять. Але ними не обмежується уся

різноманітність форм організації виховної роботи в школі. Невід'ємною частиною педагогічного

процесу є позаурочна, тобто позакласна і позашкільна робота, яка виступає логічним

продовженням урочної і має свої специфічні форми організації. Характерною ознакою

позаурочної роботи є її добровільність. Школяр сам обирає зміст, напрям, форму позаурочної

 

1 Див.: Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К.: Вища школа, 1997. – с.261-272.

роботи, позашкільний заклад, керуючись своїми інтересами, прагненнями, можливостями. Правда,

це не виключає педагогічного спрямування цих інтересів і прагнень, вивчення можливостей учнів

педагогами та батьками у процесі позакласної та позашкільної роботи.

Позакласною називається, здійснювана в позаурочний час і спрямована на задоволення

інтересів і запитів учнів, різноманітна освітня і виховна робота, організована колективом школи.

Сюди відноситься не лише та робота, що проводиться в шкільному приміщенні, а й за її межами.

Позашкільна робота – це різноманітна позаурочна робота, здійснювана позашкільними

навчально-виховними закладами, культурно-освітніми установами, молодіжними та громадськими

об'єднаннями за місцем проживання, різними організаціями1. Позашкільні заклади працюють у

тісному контакті зі школами, спільно вирішують багато питань.

Позакласна і позашкільна робота спрямована на забезпечення потреб особистості у творчій

самореалізації, здобуття дітьми та юнацтвом додаткових знань, умінь, навичок за інтересами,

інтелектуальний і духовний розвиток, підготовку їх до активної професійної і громадської

діяльності. Основними завданнями позакласної і позашкільної роботи є створення умов для

всебічного розвитку школярів, стимулювання їх творчого самовдосконалення, розвиток

комунікативних здібностей та соціальної зрілості, формування національної самосвідомості,

пізнавальної активності, культури, естетичних смаків, організація змістовного дозвілля. 2 Зміст та

методи позакласної і позашкільної роботи аналогічні змісту й методам виховної роботи взагалі.

Вони описані при викладанні попередніх тем, а із специфічними формами виховної роботи школи

познайомимось далі. Форми роботи позашкільних закладів багато в чому схожі на форми роботи

школи і не є предметом спеціального обговорення в даному посібнику.

 

2. Форма виховання – це є зовнішній вираз узгодженої діяльності вихователя і вихованців,

яка сприяє реалізації мети і завдань виховання.

Форми виховання (виховної роботи) можна поділити на загальні і спеціальні.

Загальні форми виховання (форми організації виховання) відповідно до структури

спілкування вихователя з вихованцем поділяють на масові, групові та індивідуальні.

Масова (колективна, фронтальна) робота характеризується епізодичністю кожного заходу і

значною кількістю учасників. Групова – тривалістю, постійністю і визначеністю складу учасників,

плановістю. Індивідуальна – це самостійна робота школяра над собою (вона переходить у

самовиховання). Інколи виділяють ще парну виховну роботу – роботу вихователя із конкретним

вихованцем, хоч в практиці виховної роботи парна форма часто зливається з індивідуальною.

Такий поділ форм взагалі дещо умовний. Шкільний захід є масовою формою, але готувати його

можуть члени певного гуртка чи обрана рада справи (тобто, групи учнів); при цьому можливі

індивідуальні завдання і робота пар "вихователь – окремий учень".

Спеціальні форми виховання (форми проведення виховної роботи) включають як урок,

так і позаурочні форми: класна година, колективна творча справа, бесіда, диспут тощо. Вони дуже

різноманітні, до того ж кількість їх невпинно зростає. Шукаючи шляхів поліпшення позакласної

роботи, педагоги проявляють творчість, винаходять нові та вдосконалюють старі форми роботи.

 

3. Для задоволення інтересів і запитів школярів щодо розвитку їх творчих здібностей,

формування практичних умінь і навичок у школах та закладах позашкільної освіти організовують

гуртки. Гурток – самодіяльне об'єднання учнів, які займаються поглибленим вивченням питань

науки, літератури, мистецтва, фізкультури. Найбільш поширені предметні гуртки, а також

краєзнавчі, технічні, юних натуралістів, виразного читання і драматизації, хорові і музичні,

фізкультурні, шахові та шашкові тощо. Гуртки створюються на основі самодіяльності учнів під

керівництвом учителів або спеціалістів, запрошених до школи чи позашкільного закладу. Заняття

гуртків проводяться в позаурочний час (1-4 рази на місяць) за орієнтовними програмами.

Гуртки можуть об'єднуватись у клуби, або клуби можуть утворюватись як самостійні

самодіяльні організації учнів (переважно старших класів) для задоволення інтересів школярів.

Інколи подібна діяльність організовується у формі товариств. У зміст діяльності клубів і

товариств входить обговорення літературних творів, рефератів і доповідей, відвідання виставок,

 

1 Див.: Закон України "Про позашкільну освіту" // Освіта України.– 1999. -№ 40.– С.8-9.

2 Див.: Концепція національного виховання // Рідна школа.– 1995.– № 6.– С.22-23.

влаштування зустрічей з ученими, діячами культури, виконання під їхнім керівництвом певних

досліджень, участь в олімпіадах і конкурсах. Деякі клуби (товариства) мають свій статут.

Порівняно з гуртками, клуби (товариства) – більш складна форма самодіяльності учнів. Клуби

можуть створюватися також і в позашкільних закладах за місцем проживання школярів.

Основною формою позакласної роботи класного керівника є класна година. Це година

спілкування класного керівника з вихованцями, інтегрована форма виховної роботи, яка органічно

поєднує форми і методи як пізнавальної, так і практичної діяльності. Під час класної години

можна використати і лекцію, і розповідь, і бесіду, і дискусію, обговорювати важливі справи,

аналізувати життєдіяльність класу за певний період, а також організовувати екскурсії, зустрічі з

цікавими людьми, різні види практичної діяльності школярів.

Класну годину педагог готує заздалегідь, продумує мету, зміст, визначає структуру,

створює певний настрій, готується не тільки сам, а й включає у підготовку школярів. Важливо,

щоб класні години, які переважно проводяться 3-4 рази на місяць, були систематизовані за темами.

Перша класна година повинна бути незвичайною, щоб зміст і форма її проведення запам'яталися

учням. А далі доцільно враховувати такі напрями:

– людина і її стосунки;

– наука і пізнання;

– прекрасне в мистецтві, в людині;

– держава і право;

– дотримання гігієнічних норм;

– психологічна, морально-етична, екологічна тематика;

– огляди періодичних видань та ін1.

Структура класної години включає 3 частини: вступну, основну і заключну. Вступна

частина має на меті створення відповідного настрою, мотивацію на діяльність. Зміст основної

частини визначається темою, метою і завданнями класної години. Заключна частина – висновки,

зроблені класним керівником разом із учнями. Добре, коли вона містить пропозиції школярів

щодо поліпшення роботи класного колективу.

Класна година може проводитись не тільки в класі, а й за його межами. Конспект класної

години складається вчителем за такою орієнтовною схемою: тема, мета, обладнання, місце

проведення, учасники; вступ, основна частина, висновки.

Колективна творча справа – це також інтегрована форма виховної роботи, форма

організації колективної творчої діяльності школярів, яка передбачає активну участь учнів у

плануванні, організації та аналізі роботи, основаної на ініціативі та самодіяльності вихованців.

Метою колективної творчої справи є формування товариських стосунків у колективі, розвиток

взаємодопомоги, формування уміння діяти спільно, враховуючи інтереси і прагнення товаришів,

виявляти самостійність у прийнятті рішень і їх виконанні. За змістом колективні творчі справи

можуть бути різноманітними (відповідно до напрямів виховної роботи), включати ігри і розваги.

Для молодого вчителя важливо оволодіти технологією колективної творчої діяльності, яка відома

в літературі як методика І.П. Іванова2. Колективна творча справа (КТС) організовується, як

правило, в шість етапів:

1) попередня робота вихователя з колективом – захоплення радісною перспективою

цікавої і потрібної справи;

2) колективне планування – створення мікрогруп для вироблення пропозицій, обговорення

їх спочатку в мікрогрупах, а потім на загальних зборах колективу;

3) підготовка КТС – для керівництва підготовчою роботою обирається рада справи –

представницький орган, куди входять представники кожної мікрогрупи і старші

організатори, – яка конкретизує план роботи, здійснює контроль за ходом підготовки і

проведення справи, обмін досвідом, регулюючу функцію;

4) проведення КТС – тут реалізується план, робота йде в залежності від змісту справи;

5) колективне підведення підсумків – обговорення результатів КТС, вияснення позитивного

досвіду і недоліків, висловлення побажань на майбутнє;

 

1 Див.: Щуркова Н.Е., Фииданцевич Н.С. Классный час и его организация. – М.: Просвещение, 1981. – с.13-21.

2 Іванов І.П. Виховувати колективістів // Педагогічний пошук. – К.: Рад. школа, 1988. – С.336-406.

6) післядія – роздуми педагога щодо ефективності і доцільності конкретної справи,

правильності педагогічної позиції, аналіз методичних підходів і рішень.

Часто у позакласній роботі використовується така поліфункціональна форма, як бесіда.

Бесіду може проводити сам вчитель або спеціально запрошена особа. У бесіді як формі роботи

використовуються різні методи (розповідь, бесіда, дискусія, роз'яснення, демонстрація, ілюстрація

тощо). Вчитель інколи розповідає про факт, що вразив його. В.О.Сухомлинський вважав, що

" бесіда – це тільки умовна назва. Насправді тут немає бесіди: учні чують слово педагога. І не

треба ні в якому разі спонукати їх: ану, розкажіть, що ви думаєте... Потік особистих думок про

навколишній світ і насамперед про самого себе – ось що треба викликати зрештою своєю

виховною бесідою " 1. Бесіду, яка має на меті діалог з дітьми, можна поділити на певні етапи: 1) обґрунтування теми, актуалізація уваги учнів з метою підготовки їх до обговорення

життєво важливої події, факту, явища, морального вчинку, ситуації;

2) пропозиція учням матеріалу для обговорення;

3) діалог з дітьми, який можна вести методом бесіди або дискусії, використовуючи

репродукції, слайди, фрагменти музичних творів;

4) підведення підсумків. 2

Особливу трудність для вчителя складає проведення індивідуальної бесіди з учнем. Дуже

часто її доводиться проводити в екстремальній ситуації (коли учень скоїв якийсь проступок), тому

важливо не піддаватися негативним емоціям і провести розмову з учнем після паузи, під час якої

обдумати варіанти своєї поведінки і можливі реакції вихованця. Індивідуальні бесіди можуть

носити і плановий характер, проектувати їх треба виходячи із цілей виховання і особливостей

особистості вихованця. У процесі бесіди з учнем важливо намагатися зрозуміти мотиви його

поведінки і діяльності, не перебивати його зауваженнями, виявляти інтерес до його думок. Тоді

бесіда буде успішною.

Для обговорення дискусійних питань найдоцільнішою є форма диспуту. Диспут – це

зіткнення різних, інколи протилежних точок зору. Диспут не вимагає закінчених рішень. Він вчить

школярів захищати свої погляди, спростовувати інші думки. Призначення диспуту – створювати

основу для творчих пошуків і самостійних рішень. Диспут використовується переважно у роботі зі

старшокласниками, які мають певний життєвий досвід, навички спілкування, уміння коректно

вести суперечку. Підготовка до диспуту починається з вибору теми. Тема повинна бути

актуальною і містити суперечність у своєму формулюванні: "Що значить бути сучасним?", "З чого

починається зрілість?", "Уміти жити – що це означає?" На обговорення можуть виноситись кілька

запитань на тему диспуту, але не більше п'яти.

Проведення диспуту вимагає ретельної підготовки протягом 1-2 тижнів: складання

яскравого, привабливого оголошення з питаннями для дискусії, підготовки гасел, плакатів з

правилами поведінки під час диспуту, крилатих виразів, читання рекомендованої літератури,

вибору ведучого (чи ведучих), попереднбого опитування.

Починає диспут ведучий, який обгрунтовує актуальність обраної теми, вказує на існування

різних думок з приводу сформульованих питань. Ведучим має бути людина, добре обізнана з

проблемою, яка має життєвий досвід, досвід ведення дискусії, користується повагою школярів.

Правила ведення диспуту можуть бути такими:

1. Перш, ніж сперечатися, подумай, що хочеш сказати.

2. Говори просто і ясно, логічно і послідовно.

3. Аргументуй свою думку. Кращі докази – факти і логіка.

4. Уважно слухай інших, поважай їх.

5. Май мужність визнати правильність думки опонента.

На завершальному етапі диспуту ведучий робить резюме: підсумовує погляди на проблему,

що обговорювалась, висловлює свій погляд, який ґрунтується на теоретичних положеннях, думках

видатних чи авторитетних людей, типових прикладах, показує нові дискусійні проблеми, що

виникли в ході диспуту.

З підлітками, які вчаться вести дискусію, доцільно – використовувати таку ігрову форму, як

"Капелюшна дискусія". " Капелюшна дискусія " – це колективна творча справа, спрямована на

 

1 Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибр. твори: У 5 т. – К., 1976. – Т.2.- С.649-650.

2 Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К.: Вища школа, 1997. – С.108-109.

формування уміння спілкуватися, ставити запитання, відповідати на них, відстоювати свою точку

зору і т.п. Попередня робота організаторів полягає у визначенні кількох тем для дискусії, критеріїв

і техніки оцінки її учасників. Критеріями оцінювання можуть бути лаконічність, переконливість,

повага до опонента, оптимізм, кмітливість, дотепність. Оцінювати можна так: правильна відповідь

– 2 бали, правильна, але не повна відповідь – 1 бал, доповнення відповіді іншої команди – 1 бал.

Учасники гри розподіляються на групи по 8-10 чоловік (2-3 групи). Всі разом обирають 2-3 теми

дискусії, записують їх на папірцях, скручують і кладуть у капелюх. Кожна група обирає собі тему

з капелюха і до неї придумує 4-5 запитань, які так само записує на папірцях, що їх кидає в

капелюх. Варіанти гри:

а) всі питання перемішуються і всі команди відповідають на витягнене питання;

б) кожна команда складає папірці із запитаннями до свого капелюха і пропонує

супротивникам витягнути один з них і дати відповідь.

Виграє та команда, яка набере більшу кількість балів за відведений час (не більше 1,5 год.).

Однією із дискусійних форм роботи є дебати. Як правило, дебати практикують у старших

класах, бо така форма роботи вимагає певних навичок ведення суперечки. Дебати допомагають

формувати прийоми критичного мислення. Це, передусім, процес формулювання, визначення,

роз’яснення та аргументації ідей, а також вироблення комунікативного уміння співвідносити

власну точку зору з точкою зору товаришів, знаходити тотожності та відмінності, коректно вести

суперечку, взаємодіяти в процесі дослідної роботи під час підготовки до дебатів.

Дискусійні дії називаються дебатами, коли двоє або більше осіб дотримуються різних

поглядів на поставлену проблему і намагаються переконати інших, що їхня точка зору правильна.

Учасники дебатів зосереджують увагу на цінностях, протиставлення яких наявне в постановці

проблеми й вирішенні суперечки і зафіксоване в резолюції.

Резолюція (припущення) – це твердження, з приводу якого відбуватиметься обмін

аргументами. Резолюції можуть бути естетичними, етичними, політичними. Наприклад, „страту

потрібно скасувати”, „конфлікти батьків і дітей споконвічні” – тощо.

Учасники дебатів: дві команди:

І– „за” – виступає за підтримку резолюції.

ІІ– „проти” –виступає проти резолюції.

Журі стежить за порядком ведення суперечки та оцінює аргументацію.

Резолюцію можна формулювати заздалегідь, а можна і безпосередньо за одну –дві години

до дебатів.

Команди формуються за бажанням. Хто „за”, хто „проти”– визначає жеребкування. До

участі в дебатах можуть бути задіяні батьки.

Орієнтовані теми дебатів (резолюції):

– Кожен юнак має пройти школу армії

– Брехня заради порятунку праведна

– Гроші допомагають бути доброчесними

– Навчання дівчаток і хлопчиків має бути роздільним

– Телесеріали варто заборонити

– Сучасна молодь не цікавиться класичною музикою.

 

Можливий і такий варіант проведення дебатів.

 

По одному із членів команди „за” і „проти” запрошують на „гарячий” стілець, де кожен

виступає з короткою промовою „ 2-3 хв.” На захист чи спростування певного твердження. Після

закінчення їх виступів інші учасники ставлять їм запитання, з метою довести неспроможність

їхніх аргументів доти, доки „спікери” вичерпають свої аргументи. Після цього журі оцінює роботу

команд.

Цікава образна форма ознайомлення школярів з новинами суспільного і шкільного життя –

усний журнал. Це серія коротких виступів (сторінок журналу) про різні сторони життя, пов'язані

тематично, або на різні теми. Виступи супроводжуються ілюстраціями. Сторінка може містити як

усні повідомлення, так і театральні мініатюри, вікторини, гуморески. При підготовці усного

журналу клас ділиться на мікрогрупи, які й готують відповідні сторінки. Загальний зміст

обговорюється на зборі, тут же обирається і рада журналу (редакційна колегія), яка складає план

журналу, придумує назву, обдумує вступ тощо. Можливі теми і жанри сторінок журналу:

інформаційна, героїчна, сатирична, спортивна, казкова, гумористична, "Чому?", "Що? Де? Коли?",

"Наші друзі" тощо.

У практиці виховання існує ще одна, схожа форма, яка носить назву "жива газета";. На

відміну від журналу, газета має бути більш динамічною, гостріше реагувати на основні події в

житті колективу. Мета "живої газети" допомагати членам колективу правильно оцінювати

позитивні та негативні сторони свого життя, розвивати спілкування. Матеріалом для випусків

"живої газети" може служити позитивний досвід свого колективу чи інших колективів, який

заслуговує на поширення; радісні події в житті колективу і в оточуючому житті; неприємності та

конфлікти, пропозиції щодо їх подолання; плани розвитку колективу. Для оформлення матеріалу

використовують найрізноманітніші засоби і прийоми: сценки, репортажі, інтерв'ю, "живі

картинки", дружні жарти, загадки, епіграми, пісні.

Міцно увійшли в практику навчально-виховної роботи школи конференції. Вони вчать

школярів вдумливо читати, аналізувати теоретичні проблеми, ясно висловлювати і переконливо

аргументувати свої думки, чітко визначати своє ставлення до тієї чи іншої моральної проблеми чи

літературного твору. Конференції розрізняють теоретичні (тематичні) і читацькі, хоч цей поділ є

досить умовним. При проведенні теоретичних конференцій використовується і наукова, і науково-

популярна література, і художня. Читацька конференція може бути також тематичною.

Конференції формують читацькі інтереси школярів, естетичні смаки, уміння працювати з

літературою. Останніми роками має місце зниження інтересу школярів до читання, тому важливим

є уміле, цікаве проведення конференцій, не тільки з доповідями учнів, а й з обговоренням

висловлених поглядів, позицій, з дискусією, полемікою, суперечкою, спільними висновками.

Методика колективної творчої діяльності пропонує ще один різновид конференції – прес-

конференцію. Прес-конференція – це творча справа, організована як рольова гра – бесіда членів

певної делегації з представниками засобів масової інформації (мас-медіа). Виховне значення її –

обмін знаннями, розвиток спілкування, формування таких якостей, як творча фантазія,

кмітливість, організація розумової діяльності, почуття гумору, вироблення свого ставлення до

різних сторін громадського життя. На прес-конференцію можна запрошувати: дипломатів,

політиків, учених, письменників, мандрівників, героїв літературних творів, історичних діячів

тощо. Учасники гри колективно, вирішують, з ким буде проводитись зустріч, вибирають ведучого,

виділяють бажаючих бути у складі делегації. Інші учасники стають представниками преси.

Делегати розподіляють між собою ролі, обирають керівника делегації, знайомляться із

запропонованою літературою. Кожний із журналістів теж вибирає собі роль – стає представником

реальної чи вигаданої газети або радіокомпанії. Іноземна преса може мати своїх "перекладачів".

Кожен журналіст продумує наперед кілька запитань до запрошених, питання можуть виникнути і

по ходу прес-конференції. Успіх прес-конференції залежить і від ведучого, який повинен

оголосити про початок, надавати слово, уміло вставити репліку, коректно закінчити прес-

конференцію.

Поряд з цим широко використовуються зустрічі учнів з цікавими людьми – учасниками

бойових дій, ветеранами, представниками різних професій. Ефекту вони досягають тоді, коли учні

самі запрошують цікавих для себе людей, коли мають нагоду з'ясувати важливі для себе

запитання, розширити свій світогляд. Якщо підліткам цікаво послухати розповіді старших про

незвичайні пригоди, то старшокласники під час таких зустрічей аналізують, коригують шляхи

свого життєвого і професійного самовизначення.

Інколи зустрічі з цікавими людьми доцільно проводити під час екскурсій. Екскурсія –

форма виховної роботи, яка використовується для розширення учнівського кругозору за межами

школи. Від навчальної екскурсії подібна екскурсія відрізняється, перш за все, тим, що вона на

передбачена навчальною програмою з того чи іншого предмета, а планується класним керівником,

вчителем, педагогічним колективом і має пізнавальну, розвивальну та виховну мету. Екскурсія –

форма пізнання світу. Екскурсійними об'єктами є пам'ятні місця (пам'ятники, площі, вулиці, міста

чи села), природні чи виробничі об'єкти, експозиції музеїв, виставок, галерей тощо. Ефективність

екскурсії великою мірою залежить від уміння екскурсовода враховувати особливості учнівської

аудиторії.

Вихід за межі школи можна здійснювати у формі прогулянки, яка дає можливість учням

відпочити і розважитись на свіжому повітрі. Старші учні надають перевагу туристичним

походам, які сприяють фізичному розвитку, умінню спілкуватися з природою, долати певні

труднощі, перевіряти себе у нестандартних ситуаціях. Велике значення у виховній роботі мають

подорожі школярів за різними маршрутами, які проводяться за допомогою транспорту (автобуса,

поїзда, теплоходу) або передбачають поєднання використання транспортних засобів з пішими

переходами.

На жаль, під час навчального року не завжди є можливість подорожувати, тому доцільно

використовувати таку форму, як заочна подорож (гра-подорож), її можна проводити як у класі,

так і з кількома класами. Теми можуть бути найрізноманітнішими: "Наше місто (село)", "По рідній

країні", "Навколо світу", "Подорож у світ природи (мистецтва)", "Подорож на машині часу" і т.п.

Тема і маршрут, час проведення заочної подорожі обирається колективно на зустрічі учасників

подорожі (чи їх представників). Тут же складаються команди, які, разом з ведучими,

організовують штаб подорожі. Кожна команда готується самостійно. Тільки капітани і ведучі

збираються час від часу для обговорення ходу підготовчої роботи. У заочній подорожі, як і в

справжній, мають бути несподіванки, відкриття, сюрпризи. Команди можуть побудувати свої

виступи у формі радіорепортажу, телепрограми, прес-конференції тощо, використати у виступах

пісні, вірші, музику, світлові ефекти.

Такий виховний захід можна поєднати з іншою популярною формою роботи – вечором.

Вечір – це комплексна форма виховної роботи, яка здебільшого присвячується певній темі і

складається з двох частин: офіційної або урочистої (збори, доповіді, повідомлення, зустріч,

колективна творча справа) і художньої (концерт, конкурси, вистава або дискотека). Для дітей

молодшого шкільного віку влаштовується ранок.

Яскравою і емоційною формою позакласної роботи, розрахованої на велику кількість учнів,

є учнівське свято – новорічне, першого дзвоника, останнього дзвоника, праці тощо. Воно може

включати різні заходи: вечори і ранки, спортивні змагання, бесіди і зустрічі, виставки учнівських

робіт, колективні ігри, турніри, вікторини, масові розваги. Деякі з цих заходів можуть відбуватись

одночасно в різних місцях. Іноді учнівське свято може тривати кілька днів. Особливе поширення

дістали предметні тижні: математичний, іноземної мови та ін. Протягом тижня у різних класах

відбуваються різні заходи пізнавального спрямування: вікторини, турніри кмітливих, конкурси

знавців, громадський огляд знань, предметні вечори тощо.

Колективна пізнавальна діяльність може здійснюватись у найрізноманітніших формах.

Деякі з них застосовуються не лише в позаурочній роботі, а й безпосередньо на уроках (див.:

„Активні методи навчання”).

Аукціон знань має на меті розширення кругозору учнів, розвиток їхніх пізнавальних

інтересів, пам'яті, логічного мислення, швидкості реакції, а також згуртування колективу, набуття

досвіду колективної діяльності. Для його проведення клас розбивається на мікрогрупи (5-7

чоловік). Обирається штаб аукціону, куди входить по одному представникові від кожної

мікрогрупи. Виготовляється 2-3 великих предмети (лоти) із деяких наперед визначених областей

знань (техніка, наука, мистецтво, спорт і т.п.), які виставляються на аукціон. Придбати ці предмети

можна в обмін на знання про них. Для проведення аукціону вибирається ведучий, його помічники

(для підрахування балів). Реквізити: гонг, молоток, дошка і крейда, стіл для демонстрування лотів.

Предмет виставляється на "продаж". Встановлюється ціна (в балах). Всі мікрогрупи по черзі

одержують одну хвилину для викладення інформації про предмет. Ведучий оцінює всі відповіді в

балах, помічник записує кількість одержаних кожною групою балів на дошці. Коли одна з груп

набирає встановлене число балів, річ оголошується проданою. Група, яка купила предмет

протягом 1 хвилини, готується і демонструє творчий "комісійний збір" (пісню, сценку, живу

картину). Лише тоді річ видається групі. Тоді на продаж виставляється інший предмет.

Громадський огляд знань передбачає виявлення загального рівня знань з певного

предмета усіх учнів школи, класу, групи класів, яке проводиться громадським журі. Журі

складається із групи 5-7 учнів старших класів і 1-2 вчителів-предметників. Якщо громадський

огляд знань відбувається в класі, то вчитель, який веде предмет, що виноситься на огляд, не

входить до складу журі. Підготовка до громадського огляду знань триває 2-3 тижні. Вчитель

складає перелік запитань, задач, практичних робіт учнів, які учні можуть виконувати спеціально

створеними групами (4-6 чол.) на чолі з консультантом. Громадський огляд знань має відбуватись

у піднесеній урочистій обстановці. Ведучим може бути вчитель, який викладає предмет у класі.

Учні сідають на місця (можна групами), для журі ставиться спеціальний стіл (столи). Після

урочистого відкриття огляду головою журі ведучий вчитель знайомить із завданнями огляду

(аналогічними тим, які давались у підготовчий період). Частина учнів виконують роботу на дошці,

частина – за окремими столами, частина відповідає усно. Може бути дана невелика фронтальна

робота (тест, диктант) на 5 хвилин з тим, щоб журі встигло перевірити роботи до кінця огляду. В

залежності від віку учнів громадський огляд знань може тривати 45-60 хвилин. Коли програма

вичерпана, журі дає оцінку кожному учаснику, враховуючи виконання усіх видів робіт,

доповнення і поправки. Можна вивести середній бал – рівень знань класу. Громадський огляд

знань впливає на формування в учнів відповідального ставлення до навчання, зацікавленості

пізнавальною діяльністю всіх учнів, виховання почуття колективізму, взаємодопомоги.

У процесі позакласної виховної роботи педагог значну увагу приділяє моральному

вихованню школярів. При цьому вагу має не тільки і не стільки просвітницька діяльність, скільки

перетворення моральних знань у переконання, почуття і вчинки, тобто у процесі морального

виховання мають реалізуватись пізнавальний, емоційний та поведінковий компоненти.

Ефективність морального виховання зростає в разі опори його на народну мораль, традиції, звичаї,

обряди, які містять у собі моральні цінності (ідеали, ідеї, погляди, норми поведінки), збагачені

тисячолітнім досвідом мудрості народу. Крім етичних бесід, диспутів на тему моралі варто

застосовувати такі форми роботи, як уроки культури поведінки, школа етикету, турнір ввічливих,

етичний театр, які передбачають включення учнів в різні ситуації спілкування.

Уроки культури поведінки дозволяють застосувати комплекс форм і методів, що

сприяють активізації ціннісно-орієнтаційної діяльності школярів: аналіз ситуацій морального

змісту, твори-мініатюри, казки етичного змісту, притчі, вірші, байки, елементи бесіди і дискусії.

Пропонується орієнтовна тематика таких уроків.