Самопізнання

є

самоспостереження,

самооцінка,

самовипробування, самоаналіз.

Самоспостереження включає:

а ) самоопитування – людина запитує сама себе;

б) згадування: порівняння того, що запам’яталось із записами;

в) самоанкетування, самотестування – людина дає відповіді на письмові запитання чи

виконує відповідні завдання, дані самій собі;

г) порівняння – зіставлення вражень і спогадів інших людей з власними;

д) уявне повторення того, що відбувалось. У процесі самоспостереження інколи доцільно

уповільнити процес своєї діяльності, ніби розтягнути свої переживання в часі. Це допоможе

побачити деякі деталі у собі, у своїх рухах, вчинках, почуттях1.

Самовипробування – активний спосіб самопізнання, яке можна здійснити, беручи участь у

різних видах діяльності і спілкування. Воно дає нагоду дізнатися про можливості своїх

інтелектуальних, емоційних і вольових якостей, фізичних і психічних особливостей.

Самокритика – опрацювання результатів самоспостереження за допомогою двох методів:

самоаналізу і самооцінки. Самоаналіз ґрунтується на умінні бачити позитивне і негативне в собі, в

своїх діях і вчинках, це уміння критично мислити, співставляти свої дії і вчинки з певними

цінностями та ідеалами. Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей

і місця серед інших людей. Від самооцінки залежить самоставлення школяра. Позитивна

об'єктивна самооцінка сприяє формуванню самоповаги. Людина із заниженою самооцінкою

відчуває себе невпевненою, не вірить, що її зусилля до чогось приведуть і тому не намагається що-

небудь змінити у своєму житті. Людина із завищеною самооцінкою відчуває себе впевнено і добре

знає, чого хоче, бачить себе господарем становища.

Важливим компонентом самовиховання є саморегуляція, тобто уміння особистості

керувати станом свого здоров'я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками,

поведінкою. Рушійною силою саморегуляції з воля. На думку Ф.Ларошфуко, щоб виправдатися у

власних очах, ми нерідко переконуємо себе, що не в змозі досягти мети; насправді ж ми не

безсилі, а безвольні. Прийомами саморегуляції можна назвати самопідбадьорення,

самопереконування, самоаналіз, самонавіювання, аутогенне тренування, самопрограмування.

Важливими методами саморегуляції є самоконтроль і самокоригування свого стану, своїх

дій і вчинків. Самоконтроль – свідоме самостійне регулювання особистістю своєї поведінки, її

мотивів і спонукань на основі виявлення відхилень у думках, почуттях, вчинках, діях від

загальноприйнятих норм. До механізму самоконтролю входять самоаналіз, самооцінка,

самокритика і самообмеження – здатність відмовитися від бажаного, коли це зумовлюється

зовнішньою потребою.

 

1 Див.: Кочетов А.І. Как заниматься самовоспитанием. – Минск: Вышейш. шк., 1991. – С.104-112.

Отже, самовиховання – це свідома діяльність, спрямована на найбільш повну реалізацію

людини себе як особистості1. Знання вихователем методів самовиховання і уміння керуватися

ними в практичній роботі, допоможе йому організувати і направляти самовиховну діяльність

школярів і тим самим наблизити педагогічні дії до кінцевого результату – досягнення мети

виховання.

 

Запитання і завдання для самостійної роботи.

1. Що означає поняття "метод виховання", яка його структура?

2. Як класифікуються методи виховання?

3. На прикладі конкретної педагогічної ситуації проілюструйте вибір методів вихователем

для успішного її розв'язання.

4. Продумайте і підберіть систему методів для формування культури поведінки учнів того

класу, де ви проходите педагогічну практику.

5. Проаналізуйте відвідані вами під час практики уроки з точки зору застосування вчителем

методів виховання. Яким методам він надає перевагу? Чи досягає він мети – формування

особистості своїх учнів? Як саме?

6. Проаналізуйте відомі вам випадки неправильного застосування методів заохочення і

покарання. Які педагогічні умови було порушено вчителем?

7. Порозмовляйте з вибраним вами учнем з метою виявити рівень його вихованості та

самовихованості.