Особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і

юридично дієздатною і захищеною.

Громадянськість – духовно-моральна цінність, світоглядна і технологічна характеристика

особистості, що визначає її обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Мета, завдання і зміст громадянського виховання чітко визначені у проекті Концепції

громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

Метою громадянського виховання є формування свідомого громадянина, патріота,

професіонала, тобто людини з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру,

світоглядом і способом мислення, почуттям, вчинками та поведінкою, спрямованими на

саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні.

Завдання громадянського виховання на сучасному етапі:

– визнання й забезпечення у реальному житті прав людини як гуманістичної

цінності;

– усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її

громадянської відповідальності;

– формування національної свідомості, почуття патріотизму;

– утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей, як свобода,

рівність, справедливість;

– формування соціальної активності та професійної компетентності особистості;

– формування політичної й правової культури засобами громадянської освіти;

– розвиток критичного мислення;

– формування уміння визначати форми і способи своєї участі в житті суспільства;

– формування толерантного ставлення до інших культур і традицій;

– виховання негативного ставлення до будь-яких форм насильства.

Основою громадянського виховання є громадянська освіта – формування знань про права

і обов’язки людини. Вона пов’язана з формуванням соціально-політичної компетентності,

передбачає політичну, правову й економічну освіченість.

Виховання громадянина має включати розвиток патріотизму, національної самосвідомості,

культури міжетнічних відносин, дбайливого ставлення до природи, формування гуманістичних

моральних якостей та культури поведінки особистості. До змісту громадянського виховання

також необхідно віднести розвиток у школярів планетарної свідомості

(усвідомлення єдності й унікальності життя на землі), правосвідомості, політичної культури,

мотивації до праці. Критерієм громадянської вихованості є сформованість у людини почуття

обов’язку перед Батьківщиною і відповідальності за свою громадянську поведінку.

Національне виховання – це процес формування національної самосвідомості,

громадянських якостей, патріотизму і поваги до інших націй.

Його завдання реалізуються, насамперед, у глибокому і всебічному оволодінні учнями

змістом освіти, який зосереджує в собі національні та загальнолюдські цінності. До основних

національних цінностей професор

О.І Вишневський відносить такі, як:

– українська ідея;

– державна незалежність України;

– самопожертва в боротьбі за свободу нації;

– патріотизм, готовність до захисту Батьківщини;

– єдність поколінь на основі віри в національну ідею;

– почуття національної гідності;

– історична пам’ять;

– громадська національно-патріотична активність;

– пошана до державних та національних символів;

– любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій;

– пошана до Конституції України;

– підтримка владних чинників у обстоюванні незалежності України та

розбудові атрибутів державності;

– орієнтація власних зусиль на розбудову Української держави і розвиток

народного господарства;

– прагнення побудувати справедливий державний устрій;

– протидія антиукраїнській ідеології;

– готовність стати на бік народів, які борються за національну свободу;

– сприяння розвитку духовного життя українського народу;

– дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи;

– увага до зміцнення здоров’я громадян України. 1

Основними засобами національного виховання є:

– рідна мова, досконале володіння якою, дозволяє глибше оволодіти надбаннями вітчизняної

культури;

– рідна історія, яка є невичерпним джерелом історичної пам’яті та мислення учнів, сприяє

глибокому засвоєнню витоків духовності рідного народу, інших народів, які здавна живуть на

території нашої країни;

– родовід –знання дитиною свого генетичного коріння, включення дітей у продовження

родинних звичаїв, традицій;

– краєзнавств о – прилучення школярів до героїки минулих епох, трудових подвигів,

мистецьких традицій дідів і прадідів, їхнього подвижництва;

– національна міфологія як вид народної творчості, що сприяє формуванню національного

характеру, світогляду, філософського осмислення дійсності;

 

1 Вишневський О. Сучасне українське виховання.– Л., 1996.– С.234.

– фольклор, в якому відображено духовне багатство народу, самобутнє тлумачення явищ

природи і людського життя;

– народний календар – енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля

народу, кожна дата якого прилучає до осягнення традицій і звичаїв свого народу;

– національна символіка, яка консолідує націю в єдину етнографічну, культурно-історичну

спільноту;

– народні прикмети, вірування, які одухотворяють природу, вчать берегти та пізнавати її

особливості, закони розвитку.

Сформованість у школяра національної самосвідомості дозволяє йому відчути себе часткою

національної спільноти, носієм національних цінностей, відповідальним перед своєю нацією,

навчитись осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку,

утвердити віру в духовні сили своєї нації.

Моральне виховання – процес оволодіння соціальними зразками моральної поведінки.

Його метою є засвоєння учнями системи ідей, норм і правил поведінки та діяльності, яка складає

життєву позицію особистості. Моральне виховання – це поступальний багатогранний процес, що

здійснюється на основі комплексного підходу і вирішує такі завдання: розвиток моральної

свідомості; виховання моральних почуттівта переконань; формуванняморально-етичних норм

поведінки, звичок, набуття учнями досвіду моральних стосунків.

Моральний розвиток особистості може здійснюватися лише за умови, якщо педагогічна

діяльність носить цілеспрямований характер, пропонує еталон, мету і зміст діяльності та

поведінки і забезпечує їх усвідомлення, відповідну поведінку і прояв особистісних моральних

якостей.

Допомогти людині визначити правильність своїх дій може моральна оцінка – внутрішня

міра, якою керується людина у своєму ставленні як до своєї поведінки, так і до поведінки інших

людей, до суспільних явищ і подій. Вона обумовлюється досвідом людини, її світоглядом,

інформацією про предмет оцінки. Моральна оцінка включає об'єкт і суб'єкт оцінки, оцінні

критерії. Еталоном моральної оцінки служить моральний ідеал, тобто досконалий зразок, до якого

людина прагне у своєму моральному розвиткові. Він змінюється з віком. Молодші школярі

схильні до безпосереднього наслідування дій і поведінки батьків, учителів. Для підлітків ідеалами

бувають літературні персонажі, історичні особи, зірки кіно чи естради. Моральний ідеал

старшокласника – узагальнений образ, можлива програма роботи над собою. Ідеал може бути не

тільки позитивним, а й негативним. Моральному розвитку школяра сприяє наявність позитивного

ідеалу.

Зміст морального виховання включає в себе формування у школярів системи моральних

відносин (ставлень):

– до суспільства і держави;

– до праці;

– до природи;

– до суспільних надбань і матеріальних цінностей;

– до конкретних людей;

– до себе.

Система морального виховання, яка сприяє формуванню морального досвіду школяра, що є

основою духовної сфери особистості разом з її інтелектуальним розвитком та формуванням

вольових якостей зображена на мал. 1. 1

Головний критерій оцінки моральної вихованості – поведінка учня, ставлення його до

праці, навчання, навколишньої дійсності, власності, особистих речей, до старших, до самого себе.

Тісно пов'язане з моральним правове виховання школярів – процес вироблення, розвитку і

закріплення правових переконань, готовності діяти у відповідності до закону. В його основі

лежить розуміння учнями правових норм, юридичних прав і обов'язків, законності та незаконності

різних вчинків, їхнє ставлення до права, законів, Конституції України, а також правові вимоги,

тобто правова свідомість. Правова свідомість нерозривно пов'язана з політикою, мораллю,

трудовими і соціально-побутовими відносинами, із загальним рівнем культури. Формується вона

 

1 Детальніше див.: Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К.: Вища школа, 1997. – С. 71-84.

тільки в процесі активної соціальної діяльності. Правова свідомість включає правову ідеологію

(систему науково обґрунтованих поглядів, ідей, які відбивають потреби, інтереси особистості у

правовій сфері), морально-правову психологію (судження, уявлення, почуття людини, які

виражають її емоційно-оцінне ставлення до різних правових явищ: наприклад, почуття

нетерпимості до порушень закону, задоволення чи незадоволення здійсненням норм права тощо),

теоретичну (науково обґрунтовану) і буденну (емпіричну) правосвідомість, суспільну, групову та

індивідуальну правосвідомість. Метою правового виховання є формування соціально-правової

культури громадянина – усвідомлення взаємозв'язку між діями свободи, правами людини та її

громадянською відповідальністю. Основні завдання школи у правовому вихованні – це розвиток

національної правосвідомості: знання Конституції, прав і обов'язків громадян України,

національної символіки (Державного Герба, Прапора, Гімну), її історичного походження,

розуміння її значущості в житті суспільства, виховання поваги до законів і норм співжиття у

суспільстві, попередження правопорушень, запобігання протиправній поведінці школярів,

виховання прагнення до участі у зміцненні законності й правопорядку.

Зміст правового виховання:

– вивчення державного права (основи організації суспільства і правового

становища особи, державного устрою, Конституції України);