Діагностика вихованості – це вивчення ознак вихованості, їх комбінацій з метою визначення

шляхів удосконалення виховного процесу в цілому і роботи з конкретним учнем. До

особливостей діагностики вихованості школярів відносять врахування вікових можливостей

вихованців, прогностичний характер діагнозу, прагнення до виявлення інтегральних

характеристик особистості учня, таких, як суспільна спрямованість, здатність включатися у різні

види діяльності, виявити в ній цілеспрямованість, осмисленість, самостійність, творчу активність,

відповідальність1.

Наприклад, можна визначити сформованість основних якостей особистості, які

відображають ставлення школяра:

а) до суспільства:

– суспільна активність;

– почуття обов'язку і відповідальності;

– патріотизм, громадянськість;

– бережливість;

–дисциплінованість;

б) до праці:

– працьовитість;

– акуратність;

– старанність;

– відповідальне ставлення до навчання;

– інтерес до певних видів діяльності;

в) до оточуючих людей:

– повага до старших;

– товариськість;

– піклування про молодших;

– чесність і правдивість;

– доброта й чуйність;

г) до себе:

– скромність;

– самоповага;

– вимогливість;

– цілеспрямованість;

– прагнення до самовдосконалення.

До методів діагностики вихованості можна віднести спостереження, компетентну оцінку,

самооцінку, складання незалежних характеристик, бесіду, інтерв'ю, творчі роботи, створення

виховних ситуацій. Використані у сукупності, вони дадуть можливість вихователеві всебічно

проаналізувати ступінь сформованості всього комплексу якостей особистості, її спрямованість,

здатність до зовнішньої регуляції та самовиховання.

Рівень сформованості кожної якості можна визначити орієнтовно так:

І рівень (0) незадовільний – характеризується негативною спрямованістю, якості не

проявляються, а навпаки, виявляються протилежні їм;

II рівень (1) низький – характеризується позитивною спрямованістю, якості проявляються

рідко, самоорганізація і самоконтроль відсутні, поведінка залежить від

випадкових обставин; такі учні потребують постійного контролю з боку

дорослих і підвищеної педагогічної уваги (як і попередня група), легко

можуть піддатися негативним впливам;

 

1 Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. – К., 1999. – С.338-339.

III рівень (2) середній – характеризується позитивною спрямованістю особистості, якості

проявляються часто, але переважно при нагадуванні з боку дорослих,

поведінка нестабільна, прагнення до самовдосконалення не виражене;

IV рівень (3) достатній – характеризується позитивною спрямованістю, сталою

поведінкою, якості достатньо виражені, нагадування не потребує,

прагнення до самовдосконалення виявляє, але рівень активності,

ініціативи недостатній;

V рівень (4) високий – характеризується активно-позитивною спрямованістю особистості,

розвиненістю вказаних вище якостей, самостійністю і нормативністю

поведінки, ініціативністю і творчістю у діяльності, високим рівнем

саморегуляції, здатності до самовиховання.

Таким чином, ми бачимо, що виховання тільки тоді дієве, результативне, коли воно

стимулює роботу вихованця над собою.

В.О.Сухомлинський стверджував (на основі великого життєвого і педагогічного досвіду),

що "... найбільш відчутний результат виховання виражається в тому, що людина стала думати

про саму себе. Задумалася над питанням: що в мені хорошого і що поганого? Найвитонченіші

методи і прийоми виховання залишаться пустими, якщо вони не приведуть до того, щоб людина

подивилась на саму себе, задумалася над власною долею" 1.

 

Принципи виховання

 

Процес виховання як складова частина педагогічного процесу підпорядковується

закономірностям цього процесу. Найбільш загальні з них описані в темі „Педагогічний процес як

система і цілісне явище”. Більш детально зупинимося на тих вимогах до організації виховного

процесу, які з них витікають, тобто на принципах виховання.

Принципи виховання – це керівні положення, які відображають закономірності