Давньогрецьке мистецтво було складним синтезом критомікенської культури, пов’язаної з фінікійськими та єгипетськими впливами, й культури дорійських завойовників, що на межі 2 — 1 тис. до н. е. освоїли материкову Грецію та острови Егейського моря. Початком давньогрецького мистецтва вважають поеми Гомера «Іліада» й «Одісея» — геніальне поєднання міфології з героїчним епосом. На той самий час припадає і творчість Гесіода, який звів воєдино грецьку міфологію в «Теогонії, а також залишив по собі величну поему «Робо- ти і дні», відобразивши в ній життя сучасного йому грецькою суспіль- ства. Брали сюжети з міфології і творці грецької трагедії Есхіл, Со- фокл та Евріпід. Саме завдяки їм античний театр набув довершеності і став невід’ємною частиною життя античного суспільства, вдихаючи в нього цілюще повітря філософських ідей і демократизму. За доби еллінізму це своєрідне і суто грецьке культурне явище стало феноме- ном світової культури, зумовило розвиток літератури загалом. Значним досягненням грецького мистецтва було містобудування, особливо спорудження акрополів. Знамениті комплекси, до яких вхо- дили храм, театр, скульптура бога — покровителя міста, уособлювали суспільну форму життя полісу. Слід зауважити, що архітектура завжди розглядалася греками у співвіднесенні з людиною, так само як і зобра- ження божества було зорієнтовано на природні пропорції людини. Афін- ський акрополь, розбудований після греко-перських війн, є геніальною пам’яткою грецького мистецтва. У ній втілено не тільки досягнення тех- ніки і ремесла, а й художній геній народу. Орієнтація на потреби афінського громадянина та демократичної спільності міста-поліса вирізняє його з-поміж храмів, палаців і пірамід давньосхідних культур. Римське мистецтво розвивалося, передусім, під впливом давньогрецького, а потім східного мистецтва. На той час, коли в римському суспільстві виникли зацікавлення, а отже, й потреба у власному мистецтві, тут уже добре знали про досягнення давньогрецького та східного мистецтва. Разом із пам’ятками мистецтва, які римляни при- возили з далеких походів, до Риму потрапляли майстри, художники, поети, які починали творити на римському ґрунті. Тому не можна вважати римське мистецтво еклектичним запозиченням. Воно має власне, своєрідне художнє обличчя. Римська література починалася з анналів, життєписів видатних громадян Риму, а згодом, під впливом греків, з’явились і свій героїчний епос («Енеїда» Вергілія), і римська драма «тогата», яку започаткували Енній, Пакувій та Акцій. Осібно в римській літературі того часу стоїть велика поема Тіта Лукреція Кара «Про природу речей»— художньо довершений філософський твір, якому немає аналога навіть у грецькій літературі. Більшого значення, ніж у Давній Греції, тут набула громадянська поезія (вірші Квінта Горація Флакка). У рим-ській ліриці вершиною стала творчість Публія Овідія Назона.Водночас із запозиченням досвіду грецької архітектури римлянистворили самобутні архітектурні типи — такі, зокрема, як тріумфальна арка, двоповерхова колонада, яка вперше знайшла своє втілення у будівлі театру Марцелла. Великого поширення набули в Римі купольні споруди, що було продовженням італійських та етруських традицій. У зв’язку з практикою будівництва на завойованих територіях міст, а також шляхів сполучення між ними майстерність римлян у цій справі сягнула вершин. Стародавні шляхи, акведуки і мости нерідкослужать людям і понині. Римляни запозичили у греків традицію зображення богів у ви- гляді прекрасних жінок і чоловіків. Вони пішли у цій справі далі — створили скульптурний портрет. Про розвиток фрескового живо- пису, яким прикрашалися не тільки громадські споруди, а й житлові будівлі, свідчать розкопки Помпеї. Серед багатьох мистецтв Стародавнього Риму особливе місце посідало ораторське, що культивувалося завдяки активному громад- ському життю. Філософія, логіка, поетика, історія були важливими складовими ораторського мистецтва й розвивалися разом із ним. Ви- датні громадські діячі, особливо республіканського періоду, става- ли й талановитими риторами.
