Риторичні прийоми у мовленні Арсенія Яценюка

Арсеній Яценюк – дуже цікава постать у сучасному українському політикумі. Перш за все, це діяч, який має стабільний рейтинг, що вже близько двох років коливається в межах 6,5-8,5%. Ми спробували проаналізувати, за рахунок чого йому вдалося заробити такий високий рейтинг у такому молодому віці.

Один із його виступів відбувся на передачі «Свобода слова» від 30.08.10. Уже з перших слів видно, чим він відрізняється від Ю.Тимошенко: вона, як і більшість політиків, прагне прикрасити свою партію та заплямувати партії-суперники. Арсеній Яценюк натомість одразу заявив про необхідність об'єднання українського суспільства єдиною національною ідеєю. Одразу ж він наводить приклад: «…штати США історично розділені на «сині» та «червоні», проте вони всі об’єднуються, коли постає питання національної ваги». Наочний приклад сам по собі вже є хорошим ходом, проте порівняння України із найпотужнішою світовою державою значно збільшує його ефективність, незалежно від того, чи аудиторія налаштована проамериканськи чи проросійськи. Тут він використовує так званий метод «у єднанні – сила», тобто мотивує усі політичні сили та усе населення України, яке має різні політичні уподобання, об'єднатися для досягнення спільної мети – покращення життя в державі та підвищення її авторитету на міжнародній політичній арені.

Потім він почав говорити про те, на чому до нього спіймали Ю.Тимошенко: про якість кадрів. Щоб не доводити це питання до такої гостроти, з якою воно стоїть стосовно Ю.Тимошенко, А.Яценюк сам зазначив, що у його молодій партії були люди, які, злякавшись перших труднощів, перейшли до інших політичних сил. Таким чином, не сказавши про це прямо, йому вдалося запевнити, що очистка кадрів уже ведеться, і, коли фракція «Фронту змін» буде у парламенті, серед його соратників не буде так званих «тушок».

На питання Андрія Куликова про те, якою є його мета в житті, А.Яценюк відповів не прямо. Він не став казати, що його мета – стати президентом, чим заперечив одну з основних тез українського суспільства про те, що всі, хто перебуває при владі, хочуть ще більшої влади. Він запевнив, що його мета – зробити так, «щоб реально відбулася повноцінна українська держава». На цій позиції він стоїть не тільки на цій конкретній передачі, але й у всіх інших своїх виступах; цим же він аргументує свою відмінність від інших політиків, метою яких він називає накопичення грошей і влади.

Відповідаючи на питання, що потрібно українському парламентаризму – партії з визначеною ідеологією чи сильні лідери – А.Яценюк не йде компроміс і продовжує міцно стояти на своїй позиції: державу повинні будувати лідери. Така впевненість, що межує з упертістю, добре відбивається у свідомості тієї частини аудиторії, яка не налаштована радикально проти мовця (а у випадку А.Яценюка – це переважна більшість аудиторії).

Так само категорично Арсеній Яценюк відгукується і про можливість коаліції з Партією регіонів: він стверджує, що спільне голосування питань, які не суперечать ідеології Фронту змін, можливе, проте далі ніякої співпраці бути не може. Така постановка питання є дуже ризикованою, тому що може скластися враження, що він принципово не хоче іти на контакт із владою, і тоді його позиція буде подібна до позиції Ю.Тимошенко, що він намагається заперечувати. Проте завдяки тому, що А.Яценюк позиціонує себе як незалежного діяча, який піклується перш за все про добробут держави, ці слова сприймаються не як популістський крок, а саме як прагнення відстояти свої і, як наслідок, державні інтереси.

Продовжив захищати інтереси суспільства А.Яценюк на передачі «Свобода слова» від 04.10.10.

Промову він почав з порівняння Конституції 2004 року та відновленої Конституції 1996 року. З метою підтримати образ борця за благополуччя кожного громадянина, А.Яценюк зробив акцент на тому, що основний закон – це, перш за все, права та свободи громадян, а вже потім – перерозподіл повноважень між владними структурами. Таким чином він знову спробував відділити себе від інших політичних облич. Постійно повторювана на різних передачах, ця позиція втрачає необхідність бути доведеною і починає сприйматися аудиторією як даність.

Одним із вдалих методів оволодіння прихильністю аудиторії є дозоване використання живого гумору, яким дуже нечасто, проте досить успішно користується А.Яценюк. Так, в аналізованій передачі він заявив, що розуміє бажання Партії регіонів обняти всю опозицію, але зауважив, що це «не тому, що вони так усіх люблять, а тому, що хочуть задушити в обіймах». Подібні фрази пожвавлюють слухача і змушують його мимохіть погодитися зі словами мовця [37]. Плюсом А.Яценюка є також те, що він не зловживає жартами, бо в такому випадку образ дотепника може змінитися образом клоуна, що є неприпустимим для людини, яка прагне здобути підтримку більшої частини населення.

Свій виступ А.Яценюк закінчив тим, що готовий визнати В.Януковича та Партію регіонів справжньою владою, якщо їм вдасться за час правління змінити життя українців на краще. Проте одразу ж висловив сумнів, що це відбудеться, а отже державі потрібна нова влада. Цим він іще раз підкреслив свою позицію: він бореться не за владу, а за народ. Таке завершення промови є дуже сильним ходом, оскільки останні слова завжди запам’ятовуються найкраще.

У передачі «Свобода слова» від 25.10.10 А.Яценюк дуже вдало розпочав свою промову, заявивши, що у партії влади не виходить «покращення життя вже сьогодні», а опозиційні сили, які справді прагнуть поліпшити становище українського населення, зможуть об'єднатися, незважаючи на деякі політичні та ідеологічні розбіжності. Тут йому вдалося поєднати логічні докази (умовивід про те, що В.Янукович і його команда не спроможні виконати свої передвиборчі обіцянки, на основі індуктивного аналізу його дев'ятимісячної діяльності на посаді президента) з психологічними (апелює то фізичного благополуччя виборців, їхнього економічного становища та політичної свободи). Про це свідчить онлайн-опитування у студії: його слова підтримала абсолютна більшість аудиторії.

Тезу Михайла Чечетова про те, що підтримка Партії регіонів у західних областях зростає, А.Яценюк категорично заперечив, запевнивши, що і в Донбасі скоро їхній рейтинг почне стрімко падати. Цю ж тему він розвив і надалі, сказавши, що, попри обов’язкові фальсифікації на виборах з боку партії влади, їй не вдасться викрасти вибір українців. Тут іде апеляція до таких психологічних потреб аудиторії, як турбота про суспільні інтереси і про гідність кожної людини, оскільки цією фразою А.Яценюк виступив на захист прав українців і за дотримання депутатами законів України, що передбачає повагу до населення держави. Крім того, вимовлені з підвищеною інтонацією, ці слова у підсвідомості слухача набувають значення істинності, тобто викликають довіру.

Питання, як він реагуватиме у разі, якщо Ю.Тимошенко знову заявить про фальсифікацію виборів, Арсеній Яценюк перевів зовсім в іншу площину, заявивши, що абсолютно неважливо, яким буде представництво різних партій у різних місцевих радах, і запропонував М.Чечетову турбуватися не про діяльність опозиції, а про свою діяльність, яка повинна бути спрямована на благо суспільства.

Виступ на передачі «Свобода слова» від 13.12.10 А.Яценюк, подібно до Ю.Тимошенко, почав з короткого аналізу реформ, виконаних командою президента Януковича, і з критичною їх оцінкою. Він заявив, що податкова реформа – це «викрадення робочих місць», конституційна реформа – це «викрадення повноважень», пенсійна, житлова і трудова реформи, заплановані владою – кроки до зменшення кількості населення, оскільки це «реформи заради реформ», а не заради людей.

Потім він мимохідь повідомив, що, за статистикою, в Україні найбільша питома кількість чиновників у світі, і заявив, що зменшення їхньої кількості – одне із завдань адміністративної реформи, яка повинна бути спрямована на оптимізацію роботи різних структур – освітянських, правоохоронних, охорони здоров'я тощо. Але адміністративну реформу Януковича А.Яценюк називає «методом ще більшого накопичення фінансів представниками влади». Очевидно, що на цей свій виступ він вибрав тактику мовлення, трошки відмінну від звичної: замість стверджувати імовірність спільного з партією регіонів розгляду деяких питань він намагається повністю відокремити себе від партії влади, яка встигла заплямувати сама себе. Вправність Арсенія Яценюка як ритора полягає у тому, що такі заяви не виглядають зміною політичного курсу, а тільки логічним продовженням його попередні тверджень.

Також на цій передачі А.Яценюк вдався до методу інструменталізації, який є характерним для Ю.Тимошенко, але не характерним для нього: він навів статистичні дані про динаміку фінансування різних владних структур, у тому числі адміністрації президента, за останні два роки та прогноз на наступний (2011) рік. Враховуючи те, що доказ буде більш дієвим тоді, коли він вживається рідко, і те, що оперування статистикою є дуже сильним доказом само по собі, цей хід А.Яценюка виявився дуже вдалим: йому вдалося переконати у своїх словах ту частину аудиторії, яка не була налаштована рішуче проти нього. Індикатором такої зміни є результат опитування аудиторії: рівень підтримки слів А.Яценюка і серед прихильників, і серед опонентів адміністративної реформи не опускався нижче 70%

Один із останніх виступів А.Яценюка на телебаченні відбувся на передачі «Шустер live» від 18.03.11.

На цю передачу він знову обрав трошки незвичну для себе стратегію: виступав в першу чергу не як борець за права народу, а як втомлений політик, засмучений помилками влади. Задля створення такого образу він використав здебільшого не власне слова, а інтонацію. Усі слова про недієздатність та некомпетентність нинішньої влади були сказані не у звинувачувальних тонах, а у співчутливих. Таким чином А.Яценюк додав до палітри своїх позицій іще й співчуття народові за ту владу, яку він обрав. І це є правильним ходом, оскільки не можна здобути прихильність населення, використовуючи одні й ті самі прийоми (це є головною проблемою Ю.Тимошенко, яка з програми в програму переносить слова про слабкість влади і силу опозиції).

Проте, створюючи нові позиції, на основі яких складається імідж, не можна забувати і про старі, оскільки таким чином можна справити враження людини, яка відмовляється від своїх попередніх принципів на догоду новим, а часта переорієнтація однозначно рано чи пізно приведе до втрати підтримки. Тому далі А.Яценюк знову повернувся до обговорення результатів діяльності нової влади. Він закликав представників парламентської фракції Партії регіонів почати виконувати свої передвиборчі обіцянки, бо в іншому разі вони дуже скоро втратять свої привілеї. Це було сказано з упевненою інтонації, яка дає підставі слухачеві зробити висновок про те, що занепад владної партії – неминучий. Можливо, ці слова не мали миттєвого результату, проте, постійно повторювані самим А.Яценюком та іншими представниками опозиції, вони міцно засіли у підсвідомості глядачів і почали діяти так само, як дані соціологічних опитувань: пробудили бажання бути з переможцем (у даному випадку – просто бути не з переможеним, яким виставляється Партія регіонів). Тобто такий, на перший погляд, безпідставний закид насправді повністю виправдав очікування мовця.

Закінчив свій виступ на цій передачі А.Яценюк традиційним для себе закликом до єднання нації, цього разу привівши у приклад Японію, де в момент скрути весь народ об'єднався, щоб подолати наслідки трагедії на АЕС у Фукусімі.

Загалом, Арсеній Яценюк – один із найкращих ораторів в українській політиці. Його промови завжди яскраві, насичені і зрозумілі. Подібно до Ю.Тимошенко, він вправно використовує психологічні докази, але на відміну від неї, він робить на них головний акцент у своїх промовах. До логічних доказів А.Яценюк звертається дуже рідко, і то тільки за крайньої потреби. Цим можна пояснити те, що його виступи завжди дуже експресивні та імпульсивні на противагу виступам Ю.Тимошенко, яка частіше звертається до логічної аргументації.

Перевагою його у порівнянні з іншими політиками є вдале, хоча і нечасте, використання різного роду метафор у мовленні. При чому він їх вживає зазвичай у комплексі з логічним доказом шляхом проведення аналогії – це легко пояснити, оскільки метафора сама по собі передбачає аналогію.

Ще одним плюсом його виступів, як зазначалося вище, є уміння доречно і тонко пожартувати. Але робить він це далеко не щоразу, беручи слово, що є правильним рішенням: гумор аудиторії потрібен лише у поміркованій кількості.

Також слід зазначити, що А.Яценюку вдається не припускатися помилок у судженнях. Якщо йому ставлять незручне питання, то він не підміняє тезу, як це робить Ю.Тимошенко, а намагається перевести розмову у зовсім інше русло, що йому вдається практично завжди.

Характерною особливістю його виступів є те, що коли він починає стверджувати якусь комплексну позицію або пропонує певні шляхи вирішення тієї чи іншої проблеми, він вибудовує логічний ряд аргументів та пунктів, вживаючи такі конструкції, як «по-перше», «по-друге», «по-третє» тощо. Це свідчить про те, що він справді володіє матеріалом і готовий відповідати по кожному з чітко окреслених ним самим пунктів. Це позитивно відбивається у свідомості людей, які в усьому люблять визначеність і порядок – а саме такою є аудиторія у політичних ток-шоу.

Серед найбільших недоліків у мовленні А.Яценюка окремо стоїть схильність говорити, не підтверджуючи слова фактами. На відміну від Ю.Тимошенко, яка постійно послуговується різним інструментарієм, А.Яценюк тільки нещодавно почав оперувати статистичними даними, але і досі не приносить із собою в студію жодних матеріальних доказів, як то: брошури, закони, результати соціологічних опитувань тощо.

Після проведення виборів комунікативна стратегія А.Яценюка зазнала разючих змін. До президентської кампанії-2010 він сприймався як «сонячний хлопчик», який неспроможний вести серйозну політичну боротьбу і готовий піти на союз з будь-якою політичною силою. Після голосування, коли стало очевидно, що він має свого виборця, він став діяти інакше. Його промови стали агресивнішими, слова – різкішими, а позиція – категоричнішою. І це, безумовно, також правильний хід з двох причин: по-перше, щоб пробитися кудись в українській політиці, потрібно бути справжнім борцем, а по-друге, таке позиціонування виділяє його із маси інших політиків, які при владі зараз чи були раніше, і створює хороше підґрунтя для проведення президентської кампанії-2015.

Таким чином, Арсеній Яценюк – ледь чи не єдиний молодий та відносно новий діяч на українській політичній арені, тим не менш, завдяки своєму ораторському таланту вже зумів заробити високий рейтинг, який, цілком імовірно, ще буде зростати.