Засоби маніпуляції свідомістю у політичних ток-шоу

Незважаючи на те, що більшість учасників політичних ток-шоу у форматі «свобод слова» є вправними ораторами, усе їхнє уміння переконувати може бути зведене нанівець стараннями ведучого. Саме ведучий визначає, хто, коли і на яку тему буде говорити. Відповідно, від нього залежить і те, якою буде реакція аудиторії на слова того чи іншого політика.

Ведучі таких передач мають великий інструментарій управління ходом дискусії. Г.Г.Почепцов виділяє такі методи маніпуляції дійсністю:

• маніпуляція соціологією;

• маніпуляція темами;

• маніпуляція порядком;

• маніпуляція гостями;

• маніпуляція часом [33].

До маніпуляції соціологією відносяться традиційні опитування аудиторії. Вибірка, представлена у студії, не є соціологічним відбиттям населення України, і про це завжди повідомляють ведучі, вживаючи поняття «нерепрезентативність». Тим не менш, результати подібних опитувань впливають на свідомість глядачів так само, як і результати повноцінних соціологічних опитувань [33].

Маніпуляція темами передбачає те, що обговорювані на ток-шоу теми здобудуть ширший розголос у суспільстві. Крім того, завдяки створюваному інтерактивними засобами ефекту присутності глядача у студії та причетності до дискусії, вплив сказаного буде значно вищим, ніж якби ці передачі відбувалися у лекційному форматі [33].

Маніпуляція порядком означає, що ведучий може дати слово тому чи іншому політику у той чи інший час, коли передача має більший чи менший рейтинг, він може перервати виступ рекламною паузою і перевести розмову в інше русло тощо [33].

Маніпуляція гостями передбачає запрошення в студію таких людей, які б підтримали лінію, необхідну ведучому. До того ж, для політичних ток-шоу характерне запрошення не експертів у певній сфері, обговорення якої відбуватиметься на цій конкретній передачі, а експертів «взагалі». Такими експертами «взагалі» зазвичай виступають політологи, думкою яких цікавляться і з економічних, соціальних, правових питань тощо. Найчастіше це Вадим Карасьов та Володимир Фесенко [33].

Маніпуляція часом полягає у тому, що кожному гостю ведучий може надавати право виступити і право поставити питання, право відповісти і право втрутитися у дискусію, і саме він означає часовий регламент таких виступів [33].

Кожен із ведучих, цілком природно, має свої особливості ведення передачі.

Почнемо з Євгенія Кисельова, ведучого програми «Велика політика». Очевидно, що, працюючи на телеканалі, який належить представнику влади, він має найбільшу політичну упередженість серед інших своїх колег. Намагаючись дотримуватися зовнішнього нейтралітету, він, тим не менш, помітно схиляється на бік Партії регіонів та їхніх союзників.

Є.Кисельов не втомлюється стверджувати, що його головна задача – опонувати усім гостям студії, які прагнуть створити свій позитивний образ у свідомості глядача, і це цілком зрозуміло. Він заперечує слова кожного з учасників ток-шоу, намагаючись спровокувати їх на дискусію. Цей тактичний прийом Г.В Анісімова називає «вираженням незгоди» [5].

Проте така його позиція не є однаковою стосовно представників різних політичних сил: сперечатися з єдиним представником опозиції дозволяється одразу багатьом представникам влади, і навпаки – з одним представником влади дозволяється сперечатися тільки одному представнику опозиції.

Ще одним чинником, який вплинув на рівень довіри аудиторії до цієї передачі є заява Ю.Тимошенко про те, що вона не змогла додзвонитися на номер, за яким приймалися відповіді про недовіру результатам міжнародного аудиту її діяльності на посаді прем’єр-міністра. Тобто відбуваються махінації у підрахунку голосів, що є ще одним елементом маніпуляції соціологією.

Значно менш упередженими видаються Савік Шустер та Андрій Куликов. Манера ведення передачі цими двома журналістами дуже схожа, тому ми розглядатимемо їх разом.

І Андрій Куликов, який є ведучим на політично незалежному каналі, і Савік Шустер, незважаючи на те, що працює на єдиному державному телеканалі, намагаються мінімалізувати свою присутність у студії і надати максимальну можливість висказатись усім гостям.

Обидва вони різко ставляться до категоричних заяв представників будь-якої політичної сили та порушення порядку у студії з будь-чийого боку, намагаючись лібералізувати твердження та заспокоїти гостей. На відміну від Є.Кисельова, який у цьому відношенні діє за подвійними стандартами, Савік Шустер і Андрій Куликов до кожного зі своїх гостей ставляться однаково, надають їм однакові привілеї, але й встановлюють однакові обмеження.

Відмінною особливістю передач «Шустер live» і «Свобода слова» є те, що існує баланс між мовцями, тобто у ті моменти, коли біля головного мікрофону знаходиться представник влади, заяви з місця і питання йому роблять представники опозиції і навпаки.

Для обох ведучих характерний прийом, протилежний до того, яким користується Є.Кисельов: «вираження згоди»: вони погоджуються з твердженням мовця, намагаючись спровокувати на бесіду його опонентів [5].

Крім того, на жодній з цих програм не було нарікань на якість телефонних голосувань чи опитувань думок у студії.

Отже, кожній із передач українського телебачення у форматі «свобод слова» притаманні свої особливі характерні ознаки, які визначаються поведінкою та словами ведучого. Залежно від того, наскільки сумлінним є ведучий, гості передачі можуть бути поставлені в рівні або наперед неоднакові умови. Крім того, кожен ведучий має великий інструментарій маніпуляцій, який також може використовувати на свій розсуд і відповідно до своїх поглядів. Таким чином, політик, який приходить на ток-шоу, навіть будучи неперевершеним ритором, може опинитися у скрутному становищі, якщо це буде вигідно ведучому. Тому, даючи згоду на відвідання такої передачі, треба також бути готовим і до того, що доведеться боротися одному проти всіх. Саме через це на подібні програми дуже рідко приходять люди, неспроможні відстояти свою точку зору, і майже завжди – люди, готові стояти до кінця.