Риторичні прийоми у мовленні Юлії Тимошенко

Однією з найяскравіших постатей у сучасному українському політикумі є колишній прем’єр-міністр, учасниця другого туру президентських виборів-2010 Юлія Тимошенко.

Окрім сталевого характеру та рішучості, вона володіє іще однією суттєвою перевагою: вона уміє говорити. І не просто говорити, а переконувати. Підтвердження цьому – її результат на останніх виборах, де їй вдалося здобути підтримку майже 50% населення. Очевидно, що економічні невдачі, яких вона зазнавала, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра, повинні були відвернути людей від її кандидатури, проте цього не сталося. І головна причина цього – саме її уміння говорити. Спробуємо проаналізувати, що вона каже зараз, щоб повернути і збільшити свій електорат.

Один із таких своїх публічних виступів Юлія Тимошенко здійснила на передачі «Велика політика» 25 червня 2010 року. Перш ніж переходити до розгляду власне промови, необхідно зазначити, що сприйняття оратора починається набагато раніше, ніж він почне говорити, тому дуже важливо правильно себе подати з самого початку. На цю передачу Ю.Тимошенко прийшла, одягнена у діловий одяг пастельних тонів, тобто в її одязі не було елементів, які могли б відволікати слухача від тексту її промови. Для вправного політика та ритора це є незначним, але недоліком [22]. Проте Ю.Тимошенко є досвідченим оратором, тому цей недолік вона ліквідувала наявністю коси, яка вже сприймається як невід’ємний атрибут її образу, але тим не менш змушує відволікатися від її слів, сприймаючи їх суггестивно.

Говорити ж вона почала з твердження, що президент Янукович за 100 днів каденції не виконав жодної своєї передвиборчої обіцянки. Ця теза не потребує доведення у однієї половини аудиторії, тому для неї вона виглядає зайвою і а пріорі зрозумілою. Проте у іншої половини аудиторії вона викликає неприйняття, а особливо радикально налаштованих слухачів остаточно відштовхує від мовця, через що певну невелику частину електорату Ю.Тимошенко втратила вже на першій хвилині виступу.

Загалом при такій постановці питання їй необхідно було зробити так, щоб перша частина не сприйняла її наступних слів як відмову від власних ідей чи навіть прагнення піти на компроміс із владою, а друга частина змогла повірити, що її слова є справедливими і засумнівалася у непохитності авторитету В.Януковича. З цією метою Тимошенко використала прийом інструменталізації, тобто підвищення ефективності своїх слів за рахунок певної апаратури [21]. У даному випадку вона використала власне передвиборчі брошури В.Януковича, у яких викладалася його програма і навела статистичні дані реального економічного становища в Україні для порівняння з обіцяним. Це є дуже потужним аргументацій ним ходом, а враховуючи, що це було зроблено на самому початку передачі, вона змогла привернути активну увагу розумно мислячої частини електорату В.Януковича.

Перше питання, яке їй поставили на цій передачі, було достатньо провокаційним: воно стосувалося наявності зрадників у її політичній силі та, відповідно, неспроможність її сформувати монолітну партію. Перед тим, як відповісти на це питання, Юлія Тимошенко взяла слово і зробила ті заяви, про які йшлося вище, вочевидь, намагаючись у цей час сф

ормулювати оптимальну відповідь. Зрештою відповіла вона дуже мудро з точки зору риторики: вона визнала проблему, але наполягла, що ця проблема була неминучою, оскільки її політична сила є відносно молодою, і, як наслідок, вона тільки посилить її позиції, тому що слабкі політики пішли, а залишився стійкий кістяк. Згодом логічні докази вона перевела у психологічну площину, запевнивши, що саме ліквідація недостойних кадрів допоможе БЮТ працювати на благо народу і покращити його життя.

Далі мова пішла про падіння рейтингів її партії. Відповідь її була чіткою та впевненою: рейтинг залишається стабільним, а махінації з ним відбуваються для того, щоб підірвати авторитет її сили. Вона пояснила такі маніпуляції зі свідомістю виборців тим, що кожен хоче бути з переможцем, а тому підсвідомо готовий віддати голос тому, чий рейтинг вище [31]. Така рішучість при відповіді свідчить про те, що або вона справді впевнена у своїх силах, а тому з легкістю зможе зарядити на співпрацю тих, хто ще не визначився, або ж вона була готова до цього питання заздалегідь, і тоді це робить їй честь як мудрому та завбачливому політику.

На питання про ставлення до пролонгації перебування Чорноморського флоту Росії в Криму Ю.Тимошенко відповіла категорично: вона не обговорювала з В.Путіним «ціну питання». Проте у своєму інтерв’ю прем’єр-міністр Російської Федерації чітко сказав, що проблема Чорноморського флоту полягала саме у ціні питання. Тобто слова Ю.Тимошенко були відверто нечесними – це найгірша помилка, якої може припуститися ритор: не можна брехати аудиторії про те, що вона знає напевне або зможе перевірити. У цей момент вона втратила прихильність багатьох нейтрально налаштованих слухачів, які були ознайомлені з інтерв’ю В.Путіна, і, крім того, похитнула свій авторитет в очах своїх же виборців.

Це найбільша і, по суті, єдина помилка за весь її виступ, і навіть цю помилку їй вдалося виправити, швидко перевівши тему розмови з питання перебування Чорноморського флоту в Криму на питання потенціалу Криму як курортної зони. Вона зазначила, що за весь час незалежності Верховною Радою Автономної республіки Крим, у якій завжди більшість місць мали проросійськи налаштовані партії, у тому числі президентська Партія регіонів, не підготувала відповідної законодавчої бази для залучення масштабних іноземних інвестицій. Це також було ризикованим ходом, оскільки все-таки законодавчу базу повинна готувати Верховна Рада України, у якій свого часу БЮТ мав більшість, тому учасники дискусії могли легко обернути слова Ю.Тимошенко проти неї самої.

Цей прийом, а саме: підміна тези, є дуже частим у мовленні Ю.Тимошенко. Усі найбільш гострі та потенційно болючі питання вона переводить в абсолютно іншу площину: постійно заперечує те, чого її опоненти навіть не стверджували, і стверджує те, чого вони навіть не намагалися заперечувати. Такий, на перший погляд, абсурдний підхід до справи, тим не менш, приносить необхідні результати: аудиторія починає вірити її словам, оскільки вони не суперечать її переконанням. Якщо поодинокі випадки можна було б назвати помилками в аргументуванні, то при систематичному повторенні ці помилки явно перетворюються на комунікативну стратегію, спрямовану на переконання шляхом маніпуляції фактами.

Також можна відзначити тенденцію, що Ю.Тимошенко переважно заперечує не аргументи суперників, спрямовані на підтвердження тез, які її так чи інакше дискредитують, а самі тези. Це значно ефективніше, проте вимагає більшої вправності. Спостерігати це можна, у тому числі, у її виступі на передачі «Велика політика» від 25.10.10.

Перше поставлене їй питання знову стосувалося падіння рейтингу, але цього разу це вже було підтверджено міжнародними центрами соціологічних досліджень. Ю.Тимошенко відреагувала так само категорично, як і на три місяці раніше: запевнила, що рейтинг стабільний, а компанія, яка проводила опитування, - підкуплена.

Потім вона почала вести уявний діалог, ставлячи актуальні питання сама собі і самостійно на них відповідаючи. Таким чином твориться ефект долучення аудиторії до роздумів мовця. М.М. Бахтін називає цей прийом «розігруванням первинних розмовних жанрів» [7]. Крім того, це дуже сильний превентивний захід: вона заперечила усі можливі болючі тези, які сформулювала у більш м’якій формі – таким чином опоненти не зможуть знову винести ці тези на обговорення навіть у більш жорсткій формі, оскільки відповідь на них вже була дана. Тут вона використовує прийом, який А.М.Зимичев назвав «бензин ваш – ідеї наші», тобто послуговується сильними сторонами опонентів, перетворюючи їх на свої сильні сторони [21].

На твердження про те, що опозиція не спроможна контролювати владу, Ю.Тимошенко відповіла, що нинішня опозиція не має тих повноважень, які повинна мати для успішного контролю влади. Те, що було адресовано як закид їй, вона перетворила на закид владі, ствердивши, що нинішня влада зменшила повноваження опозиції, які були їй віддані ще урядом самої Ю.Тимошенко.

Потім Юлія Тимошенко почала цілеспрямовано лаяти владу за її дії протягом останніх 9 місяців, сказавши, що президент не має «ні стратегії, ні мети, ні результатів». Аргументувала вона це тим, що за час каденції Януковича він не зробив нічого, а тільки збільшив власні повноваження. З одного боку, це явна помилка, оскільки така непевна аргументація повинна викликати потік нових питань. Але з іншого боку, Ю.Тимошенко, яка неодноразово була на подібних передачах, знає, що їхня тривалість дуже обмежена і ведучі намагаються максимально скоротити обговорення кожного питання, тому можна припустити, що це теж було зроблено навмисне. Питань не послідувало, тому розтлумачувати свою позицію їй не довелося, але вона зуміла озвучити досить гостру проблему, що може похитнути авторитет В.Януковича в очах його виборців.

Загалом для виступів Ю.Тимошенко характерна певна монотонність. Вона майже не змінює ні тембру, ні темпу, ні тону своїх слів, на яке б питання не доводилося відповідати. Через це складається враження, що їй байдуже до того, про що вона говорить, а також здається, що до всіх можливих питань вона готується наперед, а тому неспроможна відповісти щиро. Тому дуже несподіваними і від того значно більш дієвими є ті рідкісні моменти, коли вона починає прискорювати темп та підвищувати голос – це буває тільки тоді, коли обговорюване питання свіже та справді животрепетне. На цій передачі таким питанням стало питання про владні репресії проти представників опозиції. Ю.Тимошенко зробила сильний хід, назвавши те, що відбувається зараз у країні, «37-м роком». Таким чином їй вдалося активізувати увагу всієї аудиторії: позитивно налаштована до неї частина отримала ще один доказ того, що нинішній владі довіряти не варто, а негативно налаштована частина, готова заперечувати її слова, з цікавістю почала очікувати, що ж вона скаже далі.

На передачі «Велика політика» від 18.03.11 вона знову підняла це питання вже на самому початку, але тепер емоції поступилися місцем раціоналізму – цього разу у своїй звичайній спокійній манері вона перелічила дії влади, спрямовані на знищення опозиції як такої, і перевела цю тему в інше русло: замість лаяти владу вона почала хвалити опозиційні сили за те, що вони працюють попри арешти та репресії. Слід зазначити, що це також є характерною ознакою промов Ю.Тимошенко, яка свідчить про її неабияке уміння правильно говорити: вона приділяє однакову увагу обговоренню і вад влади, і переваг опозиції.

Крім усього іншого, Ю.Тимошенко також уміє правильно розставити акценти при відповіді на провокаційні питання – це теж можна було спостерігати на цій програмі. На питання про те, чи не є подвійним стандартом стосовно демократії те, що вона, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра, вела переговори з президентом Лівії Муаммаром Каддафі, Ю.Тимошенко відповіла, що ці переговори стосувалися економічної співпраці, вигідної Україні, але ніяких політичних домовленостей між Україною і Лівією не було і бути не може.

На пропозицію вибачитися перед українським народом за помилки, зроблені на посаді прем’єр-міністра, Ю.Тимошенко відреагувала цілком прогнозовано, але абсолютно виважено. Спочатку вона запевнила, що помилок може припускатися будь-хто і вона теж, оскільки вона теж людина, потім звернула увагу на те, що вона разом зі своєю політичною силою тільки набирається досвіду, а це неможливо без помилок, і насамкінець промови все-таки попросила вибачення у своїх виборців за те, що їй не вдалося зробити те, що вона планувала. Таким чином Тимошенко підкреслила те, що її партія завдяки скоєним помилкам стає сильнішою, але при цьому, визнавши їхню наявність, не дала підстав сумніватися у чесності своїх слів, а вибачившись змогла схилити на свій бік нейтрально налаштованих слухачів.

Потім Інна Богословська поставила Ю.Тимошенко у скрутне становище, заявивши, що вона підписала невигідні для країни газові угоди із Росією у 2009 році, підкріпивши це твердження цитатами самої Тимошенко та виписками із протоколів засідань уряду. Не маючи змоги відповісти на цей закид, Ю.Тимошенко вдалася до перевіреного методу підміни тези: вона перевела розмову на те, що нинішня влада непомірно збільшує податки.

На прямо поставлене питання про те, чи не давала і не брала вона хабарі, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра, Ю.Тимошенко відповіла так, щоб подальших питань не виникло: вона запевнила, що хабарів не давала, тому що це взагалі не природно для людини на такій посаді, але ухилилася від прямої відповіді на другу частину питання, сказавши, що, якби факти хабарництва мали місце, то про них неодмінно дізналася б нинішня активно працююча Генеральна прокуратура.

Під кінець свого виступу Ю.Тимошенко зробила саме те, що необхідно для підвищення свого авторитету та рейтингу: звернула увагу аудиторії на те, що їй байдуже, хто і як буде до неї ставитися після її слів, а важливо тільки те, що буде з Україною при цій владі та хто зможе покращити ситуацію в державі; запевнила, що її першочерговою задачею є поліпшення життя населення, а не турбота про власний імідж.

Загалом для промов Ю.Тимошенко характерне помірковане вживання усіх можливих засобів аргументації та переконання. Вона дуже рідко використовує метафори – і це є головним недоліком її виступів, тому що політичне переконання шляхом метафоричного моделювання є одним із найвдаліших і найефективніших [8].

Улюбленим методом переконання Ю.Тимошенко є логічна аргументація. Дуже часто вона наводить певні статистичні дані, які однаково сильно впливають як на прибічників, так і на противників мовця.

За будь-яких обставин жестикуляція Ю.Тимошенко залишається однаковою: вона водить правою рукою, зібравши великий, вказівний та середній палець у пучок. Це робиться для того, щоб відволікти увагу від суті слів, але, тим не менш, здобути прихильність слухачів.

У моменти, коли її ставлять перед компрометуючим фактом, вона не контролює себе і інстинктивною захисною реакцією її є сміх. Це легко зрозуміти, переглянувши декілька її виступів, у тому числі і в аналізованих нами випусках передачі «Велика політика».

Ще одним помітним недоліком Ю.Тимошенко як ритора є невміння тримати удар. Коли їй опонує гідний суперник, здатний поставити незручне запитання, як, наприклад, згадана вище Інна Богословська, вона губиться і починає бігати очима, що виказує її хвилювання та неспроможність правильно відповісти. У такі моменти вона використовує свій улюблений прийом підміни тези і переводить розмову в іншу площину.

Але перелічені недоліки є поодинокими та майже непомітними для пересічного глядача. У цілому ж Ю.Тимошенко є якщо не ідеальним оратором, то однозначно найкращим серед усіх українських політиків. Вона уміє привернути увагу і переконати, аргументувати та довести. Цієї здібності немає у її прямого конкурента В.Януковича, саме тому він вкрай рідко відвідує подібні передачі, а відправляє на них своїх поплічників, які можуть скласти конкуренцію Ю.Тимошенко в ораторському мистецтві.

Саме уміння переконувати неодноразово допомагало Ю.Тимошенко виходити на провідні позиції в українській політиці, і, можливо, ще неодноразово допоможе.