Висновки до Розділу ІІ

Отже, у наш час агітаційна промова є одним із основних засобів формування іміджу політика. А з урахуванням особливостей українських політичних реалій можна сміливо стверджувати, що уміння красиво говорити для українських політиків є життєво необхідним навиком.

Переважна більшість діячів з владної верхівки добре уміють переконувати. Мистецтвом слова добре володіють Ю.Тимошенко, А.Яценюк, Ю.Мірошниченко та інші. Проте кожен із них має свій підхід до переконання.

Основою курсу Юлії Тимошенко є прагнення переконати народ у некомпетентності влади, за рахунок чого вона сподівається здобути прихильність серед електорату Віктора Януковича. Вона вправно використовує усі можливі види аргументації, рівномірно звертаючись як до логічних, так і до психологічних доказів. Крім того, вона в міру послуговується статистичними даними та іншим інструментарієм, що надає її словам переконливості, але не втомлює слухача. Значними недоліками у мовленні Ю.Тимошенко є те, що вона майже не вживає метафори, а також те, що вона надає кожній своїй тезі однакового значення і, як наслідок, інтонаційного забарвлення, що спричиняє деяку монотонність її виступів.

Для мовлення А.Яценюка характерні протилежні риси: він майже ніколи не послуговується інструментарієм, через що його промови часто сприймають як пустопорожні балачки. Цьому також сприяє те, що він здебільшого апелює до психологічних доказів, а не до логічних. Натомість у нього дуже розвинена метафоритика, а також почуття живого гумору, що надає його промовам живості і справжності, завдяки чому йому добре вдається тримати аудиторію.

О.Єфремов – далеко не найкращий оратор в українському політикумі взагалі і в Партії регіонів зокрема. Для його виступів характерна сухість і монотонність. Також він часто висловлює різне ставлення до одних і тих самих явищ, що є порушенням закону тотожності. Значно краще йому вдаються виступи, підготовлені заздалегідь, ніж експромти на телепередачах, що свідчить про те, що він знайомий з азами риторичної науки, проте ще не оволодів нею в досконалості.

Проте вправність чи невправність тих чи інших політиків може бути нівельована стараннями ведучого, який має великий інструментарій маніпуляції. Використання цього інструментарію цілком залежить від сумлінності та професійності журналіста-ведучого ток-шоу. Таким чином, прихильність аудиторії до громадського діяча може бути сформована не тільки завдяки власне його промовам, але й за рахунок допомоги чи опору ведучого телепередачі.

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Підсумовуючи питання, розглянуті у дослідженні, можемо зробити висновок, що мистецтво слова є не тільки важливою, але й обов’язковою одиницею у процесі розвитку цивілізації. На кожному з етапів історії риторична наука відігравала особливу роль, підлаштовуючись під суспільство і водночас підлаштовуючи його під себе. Риторика пройшла шлях від міжособистісного спілкування первіснообщинної громади до масової комунікації 19-20 ст., і до специфічної комунікації 21 ст., коли звернення до маси є одночасно і зверненням до кожного з її представників, а звернення до окремої людини має наслідком звернення до маси. За час свого існування красномовство перетворилася з примітивного засобу комунікації на справжнє мистецтво, яке поширилося в усі сфери діяльності людини: від побуту до виробництва, і завжди має на меті переконання.

Засоби, за рахунок яких досягається ця мета, досліджувало багато вчених: П.Сопер, І.Томан, С.Абрамович та інші. Усі вони сходяться на тому, що мова оратора, який прагне переконати аудиторії у своїй правоті повинна бути чітка, зрозуміла і яскраво-образна.

А.Зимичев – один із небагатьох дослідників політичної риторики – зазначав, що у політичній агітаційній промові важливою є диференціація, тобто визначений розподіл у свідомості аудиторії усіх діячів на «наших» і «не наших». При такому категоричному поділі значно простіше управляти тією частиною аудиторії, яка сприймає оратора як «нашого» [21].

Саме цей прийом став найбільш популярним серед українських політиків після Помаранчевої революції. Очевидно, що відбувся штучний поділ країни на «помаранчеві» захід і північ та «біло-блакитні» схід і південь. І стратегічні цілі у «помаранчевих» та «біло-блакитних» лідерів абсолютно тотожні: зберегти підтримку серед «своїх» та максимально схилити на свій бік «чужих», тобто прихильників їхніх політичних опонентів.

Такий підхід мають дві найбільші нині політичні сили в Україні БЮТ зі своїм лідером Юлією Тимошенко та Партія регіонів, головою якої зараз є Олександр Єфремов.

Дослідження виступів цих двох діячів показало, що вони мають абсолютно однакові комунікативні стратегії. Ю.Тимошенко регулярно наполягає на тому, що нинішня влада нічого не робить для народу, і що її партія є справжньої альтернативою. О.Єфремов, у свою чергу, звинувачує Ю.Тимошенко у її прорахунках на посаді прем’єр-міністра і створити світлий образ нинішньої влади. В однакових умовах на передній план тепер виходить уміння говорити, а не робити, тому талант красномовства Ю.Тимошенко дає їй певну перевагу над своїми опонентами.

Єдиним видним політиком в Україні, який відверто абстрагує себе від поділу держави на дві частини та намагається віднайти національну ідею, яка змогла б її об’єднати, є Арсеній Яценюк. Його відмінність полягає у тому, що він позиціонує себе не як провладного чи опозиційного діяча, а як «третю силу», що спроможна втрутитись у боротьбу та підняти країну. Завдяки цьому підходу А.Яценюк уже має стабільний рейтинг і, можливо, в перспективі матиме ще й інші дивіденди.

Таким чином, у наш час політична риторика є найважливішим розділом науки про красномовство, оскільки саме через агітаційні промови політиків зрештою вершаться долі цілих країн, і України – зокрема. В Україні ж, де населення вже не вірить, що політики прагнуть покращити його життя, політична риторика набуває взагалі неймовірної значущості, оскільки тепер більше уваги приділяється саме тому, як політик себе підносить, а не тому, що він може зробити. І це не зміниться доти, доки громадські діячі будуть витрачати час на виступи по телебаченню, а не на виконання своїх прямих обов’язків.

 

Список літератури

1. Entman, Robert M. 1993. "Framing: Toward Clarification of a Fractured Paradigm." Journal of Communication 43(4):51-58.

2. Morgan J. L. Some interactions of syntax and pragmatics. – In: Syntax and Semantics. V. 3. Speech Acts. New York: Acad. Press, 1975.

3. Абрамович С.Д. Риторика: [навчальний посібник] / С.Абрамович, М.Чікарькова. – Львів: Світ. – 2001 – 240 с.

4. Абрамович С.Д. Риторика загальна та судова: [навч. посібник] / С.Д. Абрамович, В.В. Молдован, М.Ю. Чикарькова – К.: Юрінком Інтер, 2002. - 416 с.

5. Анисимова Г.В. Риторика – Владивосток: Издательство Дальневосточного университета, 2004 – 76 с.

6. Аристотель Риторика/Аристотель [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lib.ru/POEEAST/ARISTOTEL/ritoriki.txt

7. Бахтин М.М. Собр. соч. – М.: Русские словари, 1996. – Т.5: Работы 1940-1960 гг. – С.159-206.

8. Белт Т. Политическое убеждение путем метафорического моделирования // Политическая лингвистика. - Вып. 2 (22). - Екатеринбург, 2007. - С. 18-25

9. Бернейс Э. Пропаганда – М.: Hippo Publishing LTD, 2010 – 176 с.

10. Варга Д. Древний Восток: У начал истории письменности. — Будапешт, 1985.

11. Введенская Л.А. Культура и искусство речи. Современная риторика./ Л.А. Введенская, Л.Г. Павлова. – Ростов-на-Дону. Издательство «Феникс». 1998 г.— 576 с.

12. Воробьева С.В. Софистика/ С.Воробьева [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.velikanov.ru/philosophy/sofistika.asp

13. Герцштейн Р.Э. Война, которую выиграл Гитлер. — Смоленск, 1996.

14. Гитлер А. Моя борьба. — Б.м., 1996.

15. Григорьев В.П. Тропы. / Литературоведческий энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1987, с. 446.

16. Гриценко Т.Б. Риторика: Навчальний посібник − К.: НАУ, 2006.

17. Демьянков В.З. Интерпретация текста и стратегемы поведения. – В кн.: Семантика языковых единиц и текста (лингвистические и психолингвистические исследования). - М., 1979.

18. Демьянков В.З. Политический дискурс как предмет политологической филологии // Политическая наука. Политический дискурс: история и современные исследования. – М. – 2002. – №3 – С. 32-43

19. Демьянков В.З. Прагматические основы интерпретации высказывания // Изв. АН СССР. Сер. литературы и языка. 1981. Т.40. № 4. С.368-377

20. Жаринова Т. Нужна ли риторика современному обществу? / Т.Жаринова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zhurnal.lib.ru/z/zhurawlew_s_w/ritor.shtml

21. Зимичев А.М. Психология политической борьбы. – СПб.: Санта, 1993. – 160 с.

22. Иванова С.Ф. Специфика публичной речи. – М.: 1978

23. Иссерс О.С. Что говорят политики, чтобы понравиться своему народу // Вестник Омского университета. – Омск. – 1996. – №1 – С. 71-74

24. Карнеги Д. Как вырабатывть уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. – М.: Современный литератор, 2007 – 320 с.

25. Клюев Е.В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция.): [учебное пособие для вузов] – М.: Приор, 2001 – 270 с.

26. Косиков Г.К. Предания и Мифы средневековой Ирландии— М.: Издательство Московского университета, 1991 — 284 с.

27. Липпман У. Общественное мнение / [пер. с англ. Т.В.Барчуновой] – М.: Институт фонда «Общественное мнение», 2004 – 384 с.

28. Лисовский С.Ф. Политическая реклама. М.: ИВЦ «Маркетинг», 2000.

29. Молдован В.В. Судова риторика / [навч. посібник]. — К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 10-12

30. Никитина В. Б. Литература Древнего Востока / Никитина В.Б., Паевская Е.В., Позднеева Л. Д., Редер Д. Г. — М., 1962. — С. 350—351.

31. Ноэлъ-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. — М., 1996.

32. Осипова Н.П. Ораторське мистецтво: [навчальний посібник для студентів вищ. навч. закл. юрид. спец.] Видання друге /Н.П. Осипова, В.Д. Воднік, Г.П. Клімова та ін. За ред. професора Н.П. Осипової. — Х.: Одіссей, 2006. — 144 с.

33. Почепцов Г.Г. Маніпулятивний потенціал політичних ток-шоу / Г.Г.Почепцов [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.kiev.ua/material/2124

34. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации —К.: «Ваклер» — 2001. — 656 с.

35. Смалюховская О. Украинцы против всех/ О.Смалюховская [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://state.eizvestia.com/full/ukraincy-protiv-vseh

36. Сопер П. Основы искусства речи: пер. с англ. / [под ред. К.Д.Чижова, М.М.Яхнича]. – Ростов-на-Дону: Феникс. – 1999 – 448 с.

37. Стец В.А. Основи ораторського мистецтва / [навчальний посібник] / Стец В.А., Стец І.І., Костючик М.Ю. - Економічна думка, Тернопіль, 1998.- 60 с.

38. Хазагеров Г.Г. Политическая риторика — М.:Николло-Медиа, 2002. – 313 с.

39. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика/ Р.Якобсон [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://philologos.narod.ru/classics/jakobson-lp.htm

40. Ярцева В.Н. Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990