Особливості наукового пізнання. Емпіричний та теоретичний рівень наукового пізнання.

Процес знань, що має дослідити явища і здобути нові знання здійснюється шляхом науки і називається науковим пізнанням.

Наукове пізнання – ті знання, що мають завданням аналіз, теоретичне обґрунтування, систематизацію законів, принципів, положень, закономірностей, природних та суспільних процесів. Воно здійснюється через науку, а наука – система знань законів, що витікають з практики, на неї спрямовані, і в ній перевіряються.

Наука – сфера людської діяльності по розробці, вивченні, обґрунтуванні, систематизації природних чи суспільних законів. Існує безліч наук, вони поділяються на такі види:

1)За галузями знання: Природничі, суспільні, технічні

2)За відношенням до практики: фундаментальні, прикладні.

Існують емпіричні та теоретичні рівні наук пізнання

Емпіричний (дослід) – система дослідного знання, що дає людині можливість вивчити конкретні властивості предметів, їх зв’язки, структуру, стани, факти. Воно безпосередньо пов’язане з чуттєвим пізнанням і досвідом людини, слугою базою для теоретичного пізнання.Методами емпіричного пізнання (розробив Фр. Бекон) є: 1)спостереження, 2)вимірювання, 3)порівняння, 4)моделювання, 5)Описування 6)Висновки.

Теоретичні пізнання – рівень наукового пізнання, що є найвищим, і систематизує знання про закони, тенденції і причини суспільних чи природних процесів. Здійснюється через гіпотези та теорії. Пізнання використовують факти, положення, емпіричного знання.

Методи теоретичного пізнання є:

1)Аналіз і синтез, 2)Індукція, дедукція 3)Ідеалізація

4)Узагальнення

5)Логічний

6)Історичний

7)Хід думки від абстрактного до конкретного.

Основні форми наукового знання.

Виникнення наукового пізнання пов'язане з суспільним розподілом праці, з відділенням розумової праці від фізичної і перетворенням розумової праці, духовної діяльності у відносно самостійну сферу.

В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету її перетворення.

Проблема — це форма і засіб наукового пізнання. Вона є відображенням проблемної ситуації, яка об'єктивно виникає в процесі розвитку суспільства як протиріччя між знанням про потреби людей у яких-небудь результативних практичних та теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх реалізації.

Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного, точного.

На основі трьох зазначених форм наукового пізнання в їхній діалектичній єдності формується наукова концепція, яка обґрунтовує основну ідею теорії. Концепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.

Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Вона дає істинне знання та пояснення певної сфери об'єктивної дійсності, дає змогу зрозуміти її загальні, необхідні, суттєві, внутрішні закономірні властивості та зв'язки. Від інших видів достовірного знання теорія відрізняється своєю точною логічною організацією і своїм об'єктивним змістом, а відповідно і своїми пізнавальними функціями. Теорія дає змогу зрозуміти об'єкт пізнання в його внутрішніх зв'язках і цілісності, пояснює багатоманітність наявних фактів і може передбачити нові. Дві найважливіші функції теорії — пояснення та передбачення.