Особливості та джерела української філософії.

 

Українська філософія в реальному своєму існуванні постає складовою частиною загальносвітового філософського процесу, більш точно - процесу розвитку європейської філософії: українська філософія не зароджується в поступовому русі власної культури (як, наприклад, у Греції чи Китаї), а запозичується із Візантії вже в досить розвиненому стані. І хоча вона набуває певних конкретно-культурних рис та забарвлень, по сьогоднішній день існують сумніви щодо реальності такого феномену, як українська філософія.

Сучасний філософ, засновник школи дослідників української філософії вважає, що «філософська думка України є формоутворенням всесвітньої філософії, яка розвивалась на ґрунті специфічних умов власного історико-культурного буття у процесі взаємодії з найважливішими досягненнями інших країн і народів». Українська філософія має свої історичні особливості:

1) вона розвивалася не у своєму домі;

2) має свої корінні джерела;

3) розвивалася у взаємодії із здобутками інших країн і народів, також збагачуючи їх (Ю.Дрогобич, Ф.Прокопович, П.Юркевич, І.Франко та ін.)

Джерелами формування української філософії є:

1. Міфологічний світогляд наших предків, що відображав їх моральні переживання – це виражалось у творчості, фольклорі. З олюдненням, обоженням природи у нас склалося особливе відношення до землі – культ землі, а звідси – відношення до землеробської праці. Із цінністю праці пов'язаний культ української родини.

2. Християнство, запровадження якого принесло нове осмислення світу, відношення до природи, людини.

3. Перекладна література – твори християнських отців церкви та елементи вчення античних мислителів. Поширення цієї літератури пов’язане із поширенням християнського світогляду, культури книжного слова.

Відомий український мислитель І.Мірчук, відзначає дуже суттєву специфіку української філософії – горизонтальний характер її розвитку, тоді як європейська має більш вертикальний. Розвиток європейської філософії відбувався через побудову різноманітних філософських вчень, трактатів, шкіл, де кожен мислитель спирався у своїх поглядах на попередників. Українська філософія міститься не у філософських трактатах, системах, а у різноманітних творах української культури, релігійних текстах, літературних творах, тобто «розмита» в усній народній творчості – фольклорі. Таким чином, особливості української філософії тісно пов’язані із українським світоглядом.

Емоційність та чутливість в позитивному виявленні постають в якості співчуття, зацікавленого ставлення до людей та справ, проте в негативному прояві вони о приводять до певного нехтування докладних раціональних обґрунтувань, послідовних осмислень життєвих ситуацій, продукування розлогих та деталізованих програм дії.

Сентиментальність та естетизм позитивно проявляють себе як любов до краси в усіх її виявленнях, як бажання прикрасити життя, але, в той же час, вони приводять до певної поверховості, схильності до пишнот та декоративізму; останній момент Д. Чижевський характеризує як «схильність більше здаватися, ніж бути насправді».

Психічна рухливість українців приводить до їх вміння швидко адаптуватись до різних ситуацій життя, але може також проявлятися у певній психічній нестабільності, схильності до психічного панікування.

Шанування індивідуальної свободи, як відомо, історично проявлялася у небажанні українців коритися насильству, іноземному пануванню, проте саме ця риса проявляє себе і негативно - у вигляді розбрату, неузгодженості дій, невміння об'єднувати сили для вирішення складних проблем.

Українська релігійність була відзначена навіть спостереженнями за історією сумнозвісних сталінських концтаборів; саме вона допомагала переживати трагічні колізії радянських часів. Але ця релігійність також залишається певною мірою пов'язаною із декоративізмом, вона в основному теоретично не заглиблена, теологічно не деталізована.

Ставлення до Землі та природи із любов'ю (антеїзм) також далеко не завжди набуває характеру свідомо запровадженого у життя принципу, тому поруч із ретельним догляданням Землі та природи можна зустрітися на Україні також із фактами знищення лісів (з метою наживи), забруднення річок та ін.

Означені риси національного характеру та особливості світосприйняття українців позначились і на певних особливостях української філософії. Основні риси української філософії:

– формування філософської думки українського етносу на самобутній, міфологічній основі;

– суттєве релігійне забарвлення;

– практична спрямованість на вирішення етико-моральних проблем людського існування;

– дуалізм і пантеїзм української філософії ХVІІІ століття;

– «філософія серця», кордоцентризм як самобутня інтерпретація єдності розуму, волі, почуттів людини, як засіб пізнання, залучення її до вищого, позаземного божественного світу;

– антеїзм, екзистенціалізм, які знайшли своє продовження в подальшому розвитку української філософії;

– центральним елементом вітчизняної філософії є конкретна людина з її внутрішнім і зовнішнім суперечливим світом, прагненням до подолання суперечностей з метою самореалізації.

Таким чином, українська філософія є особливим оригінальним явищем у філософській культурі сучасного світу.Сучасне переосмислення української філософської спадщини в руслі європейської культури дає можливість сформувати основу духовності в українському інтелектуальному поступі – національну ідею як цілісну програму побудови незалежної соборної України.