Постмодернізм – найсучасніший постнекласичний напрям.

Постмодернізм – це сучасний етап розвитку філософії, який, з одного боку, спирається на здобутки класичної та некласичної традиції, з другого – намагається дистанціюватись від попередніх епох. Ця течія оформилася наприкінці 70-х років як виклик, як опозиція традиційним загальним цінностям; але характеризується крайньою неоднорідністю концептуального змісту, а також невизначеністю меж. Постмодернізм є течією не тільки у філософії ХХ ст., але і взагалі в культурі цього сторіччя.

Термін «постмодерн» означає «те, що випливає після Нового часу». Справа в тому, що при осмисленні нових явищ у житті суспільства культурологи і філософи стали відчувати неадекватність традиційної схеми «Давнє – Середньовічне – Нове». Епоха Нового часу все частіше відчувала свої межі і прагнула через них переступити. Спробою окреслити кінець Нового часу і початок якоїсь наступної епохи і з’явився постмодернізм. Доба Модерну просякнута просвітницьким оптимізмом, посиленям європоцентризму, технократизму, сприяла тоталітарним тенденціям. Відповідно постмодернізм своїм завданням вбачає критику модерних настанов, пошук плюралістичного, не європоцентричного світогляду. Характерною рисою постмодернізму є рефлективність. Відбувається рішучий перегляд традиційних філософських концептів: відмова від метафізики, суб’єкт-обєктного поділу тощо.

Можна вказати принаймні на два джерела філософського постмодернізму: філософська герменевтика, про яку щойно йшла мова, а також та частина аналітичної філософії, що дуже пов’язана з філософією мови і постструктуралізмом (включаючи таких філософів, як К. Леві-Стросс (1908), Р.Барт (1915-1980), М. Фуко (1926-1984) та інші). Однією з перших робіт, присвячених власне постмодерністській філософії, звичайно називають книгу Ф. Ліотара (1924-1998) «Стан постмодерну», яка була надрукована у 1979 році.

Постмодернізм постає не як монолітний проект, а як сукупність різних підходів, адже однією із основних рис постмодернізму є відмова від всеохоплюючих метанаратив на корись плюралізму. І сьогодні до постмодерністської філософії належать різні напрями сучасної філософії – постструктуралізм, постпозитивізм, неомарксизм, неофрейдизм та інші. Серед основних представників – Р. Барт, М. Мерло-Понті, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, М.Фуко, Ж. Лакан, Р. Рорті, П. Феєрабенд та інші.

Отже, сучасна епоха характеризується великим досі зростанням впливу науково-технічного прогресу на природу, на всі сфери життя суспільства, людину, на саме її існування – результаті інформатизації, комп’ютеризації, електронно-атомних технологій, новітніх засобів масової інформації, які тепер не мають меж. Під впливом цього формується нова картина світу, відбувається радикальна зміна ціннісних орієнтацій і пріоритетів людини. Загальнолюдські цінності набувають все більшого визнання. Філософія як теоретична форма відображення дійсності (форма суспільної свідомості) не може цього не враховувати.

У зв’язку з цим сучасна світова філософія набуває таких основних рис:

– осмислення глобальних проблем, котрі стоять нині перед людством, саме: екологічних, ресурсозберігаючих, продовольчих, демографічних, енергетичних, технологічних тощо;

– переосмислення в цьому контексті проблем самої людини, її виживання як виду;

– визнання пріоритету у філософії загальнолюдських цінностей, відображених у «Загальній декларації прав людини»;

– плюралізм (множинність) філософських вчень і напрямків, заперечення монополізму будь-якого з них;

– толерантність (терпимість) щодо ставлення до різних філософських концепцій;

– постановка проблеми формування планетарної свідомості.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Поясніть, що таке екзистенціалізм?

2. Вкажіть відмінності між двома напрямами в екзистенціалізмі: релігійним та атеїстичним?

3. В чому полягає сублімація за вченням З.Фрейда?

4. Розкрийте вчення З.Фрейда про будову людської психіки.

5. Що таке «архетипи» і «колективне несвідоме» за К. Юнгом?

6. Охарактеризуйте суть філософської концепції неотомістів.

7. На чому ґрунтується американський прагматизм?

8. Розкрийте основні принципи постмодернізму.

 

Рекомендована література

Основна:

 

1. Виндельбанд В. История древней философии – Киев: «Тандем», 1995. – 368с.

2. Історія філософії: Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін..; за ред. В.І.Ярошовця. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 774 с.

3. Кремень В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005.

4. Причепій Є. М., Черній А. М., Гвоздицький В. Д. та ін. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. центр «Академія», 2001.

5. Соболь О. М. Постмодерн і майбутнє філософії. – К., 1997.

6. Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. Хрестоматія: Навч.посібник. – К., 1996.

7. Татаркевич В. Історія філософії. – Львів, 1999. – Т. 3 – С.5-42; 84-98; 118-122.

8. Читанка з історії філософії: Зарубіжна філософія ХХ ст. [Текст]: хрестоматия / Під ред. Г.І.Волинки. - К.: Фірма "Довіра", 1993. - 239 с.

 

Додаткова:

 

1. Гуссерль Е. Формальна і трансцендентальна логіка. Досвід критики логічного розуму // Читанка з історії філософії. Зарубіжна філософія ХХ століття. – К., 1993.

2. Вітгенштайн Л. Логіко-філософський трактат. – К., 1995.

3. Джеймс У. Прагматизм. – К., 1995.

4. Куцепал С. Концепція мови Ж.Дельоза // Філософська думка. – 1988. – №1.

5. Ліотар Ж. Ситуація постмодерну // Філос. і соціол. думка. – 1995. – №5-6

6. Ніцше Ф. По той бік добра і зла. Генеалогія моралі. – Львів, 2002.

7. Спенсер Г. Синтетическая философия. – К., 1997. – С.12-56.

8. Шопенгауэр А. Афоризмы и максимы. – М., Харьков, 1998.

9. Фуко Мишель. Що таке автор? // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки. – Львів, 1996. – С.442-456.