Постмодернізм – найсучасніший постнекласичний напрям.
Постмодернізм – це сучасний етап розвитку філософії, який, з одного боку, спирається на здобутки класичної та некласичної традиції, з другого – намагається дистанціюватись від попередніх епох. Ця течія оформилася наприкінці 70-х років як виклик, як опозиція традиційним загальним цінностям; але характеризується крайньою неоднорідністю концептуального змісту, а також невизначеністю меж. Постмодернізм є течією не тільки у філософії ХХ ст., але і взагалі в культурі цього сторіччя. Термін «постмодерн» означає «те, що випливає після Нового часу». Справа в тому, що при осмисленні нових явищ у житті суспільства культурологи і філософи стали відчувати неадекватність традиційної схеми «Давнє – Середньовічне – Нове». Епоха Нового часу все частіше відчувала свої межі і прагнула через них переступити. Спробою окреслити кінець Нового часу і початок якоїсь наступної епохи і з’явився постмодернізм. Доба Модерну просякнута просвітницьким оптимізмом, посиленям європоцентризму, технократизму, сприяла тоталітарним тенденціям. Відповідно постмодернізм своїм завданням вбачає критику модерних настанов, пошук плюралістичного, не європоцентричного світогляду. Характерною рисою постмодернізму є рефлективність. Відбувається рішучий перегляд традиційних філософських концептів: відмова від метафізики, суб’єкт-обєктного поділу тощо. Можна вказати принаймні на два джерела філософського постмодернізму: філософська герменевтика, про яку щойно йшла мова, а також та частина аналітичної філософії, що дуже пов’язана з філософією мови і постструктуралізмом (включаючи таких філософів, як К. Леві-Стросс (1908), Р.Барт (1915-1980), М. Фуко (1926-1984) та інші). Однією з перших робіт, присвячених власне постмодерністській філософії, звичайно називають книгу Ф. Ліотара (1924-1998) «Стан постмодерну», яка була надрукована у 1979 році. Постмодернізм постає не як монолітний проект, а як сукупність різних підходів, адже однією із основних рис постмодернізму є відмова від всеохоплюючих метанаратив на корись плюралізму. І сьогодні до постмодерністської філософії належать різні напрями сучасної філософії – постструктуралізм, постпозитивізм, неомарксизм, неофрейдизм та інші. Серед основних представників – Р. Барт, М. Мерло-Понті, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, М.Фуко, Ж. Лакан, Р. Рорті, П. Феєрабенд та інші. Отже, сучасна епоха характеризується великим досі зростанням впливу науково-технічного прогресу на природу, на всі сфери життя суспільства, людину, на саме її існування – результаті інформатизації, комп’ютеризації, електронно-атомних технологій, новітніх засобів масової інформації, які тепер не мають меж. Під впливом цього формується нова картина світу, відбувається радикальна зміна ціннісних орієнтацій і пріоритетів людини. Загальнолюдські цінності набувають все більшого визнання. Філософія як теоретична форма відображення дійсності (форма суспільної свідомості) не може цього не враховувати. У зв’язку з цим сучасна світова філософія набуває таких основних рис: – осмислення глобальних проблем, котрі стоять нині перед людством, саме: екологічних, ресурсозберігаючих, продовольчих, демографічних, енергетичних, технологічних тощо; – переосмислення в цьому контексті проблем самої людини, її виживання як виду; – визнання пріоритету у філософії загальнолюдських цінностей, відображених у «Загальній декларації прав людини»; – плюралізм (множинність) філософських вчень і напрямків, заперечення монополізму будь-якого з них; – толерантність (терпимість) щодо ставлення до різних філософських концепцій; – постановка проблеми формування планетарної свідомості.
Питання для самоконтролю
1. Поясніть, що таке екзистенціалізм? 2. Вкажіть відмінності між двома напрямами в екзистенціалізмі: релігійним та атеїстичним? 3. В чому полягає сублімація за вченням З.Фрейда? 4. Розкрийте вчення З.Фрейда про будову людської психіки. 5. Що таке «архетипи» і «колективне несвідоме» за К. Юнгом? 6. Охарактеризуйте суть філософської концепції неотомістів. 7. На чому ґрунтується американський прагматизм? 8. Розкрийте основні принципи постмодернізму.
Рекомендована література Основна:
1. Виндельбанд В. История древней философии – Киев: «Тандем», 1995. – 368с. 2. Історія філософії: Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін..; за ред. В.І.Ярошовця. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 774 с. 3. Кремень В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. 4. Причепій Є. М., Черній А. М., Гвоздицький В. Д. та ін. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. 5. Соболь О. М. Постмодерн і майбутнє філософії. – К., 1997. 6. Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. Хрестоматія: Навч.посібник. – К., 1996. 7. Татаркевич В. Історія філософії. – Львів, 1999. – Т. 3 – С.5-42; 84-98; 118-122. 8. Читанка з історії філософії: Зарубіжна філософія ХХ ст. [Текст]: хрестоматия / Під ред. Г.І.Волинки. - К.: Фірма "Довіра", 1993. - 239 с.
Додаткова:
1. Гуссерль Е. Формальна і трансцендентальна логіка. Досвід критики логічного розуму // Читанка з історії філософії. Зарубіжна філософія ХХ століття. – К., 1993. 2. Вітгенштайн Л. Логіко-філософський трактат. – К., 1995. 3. Джеймс У. Прагматизм. – К., 1995. 4. Куцепал С. Концепція мови Ж.Дельоза // Філософська думка. – 1988. – №1. 5. Ліотар Ж. Ситуація постмодерну // Філос. і соціол. думка. – 1995. – №5-6 6. Ніцше Ф. По той бік добра і зла. Генеалогія моралі. – Львів, 2002. 7. Спенсер Г. Синтетическая философия. – К., 1997. – С.12-56. 8. Шопенгауэр А. Афоризмы и максимы. – М., Харьков, 1998. 9. Фуко Мишель. Що таке автор? // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки. – Львів, 1996. – С.442-456.
|