Художня культура Київської Русі. У мистецтві Київської Русі значного розквіту набуває монументально-декоративний живопис.
З культовою архітектурою Київської Русі заговорили українською у " язані такі види мистецтва, як живопис, художня мозаїка, майоліка. Першими художниками на Русі були греки та місцеві " книгарі " - майстри мініатюри, далі - творці фресок та мозаїк. Жанри, що їхні розвивали майстри, - це біблійні, алегоричні образи, портрет, побутові сцени із князівського життя.
Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тихий, хто не знавши грамоти. Візантійський живопис поширився у Київській Русі в X ст. у формі монументальних стінних розписів (фресок) й мозаїк. Оздоблення Десятинної церкви започатковує київську мистецьку школу. Мозаїки Десятинної церкви не збереглися, а від фресок залишилися лише уламки.
Мозаїки й фрески Софіївського собору в Києві належати до найвизначніших пам " яток українського й світового мистецтва. Вціліла лише третина всього живопису (260 м2 мозаїк й близько 3000 м2 фресок). Мозаїчна палітра нараховує 177 відтінків. Фрески малі як релігійний сюжет, то й цілком світський зміст.
Мозаїки Софіївського собору відзначаються високою технікою виконання. Прикраси собору доповнюють фрески, а серед них окремо вирізняються портрети членів Ярославової князівської родини. Це були Перші зразки світського малярства у давньоруському мистецтві.
З середини XII ст. в самостійних князівствах — Київському, Чернігівському, Переяславському, Галицькому та Волинському — створюються місцеві самобутні художні школи. Фресковий розпис повністю замінює настінну мозаїку. Усі смердоті були про " єднані єдиним стильовим напрямом, але й малі й свої особливості. Характерними пам " ятками цого періоду є храми Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівський (1146 р.), Василівський (1183 р.), Борисо-Глібський (1128 р.) й Успенський в Чернігові (40-і рокта XII ст.).
Серед всіх видів образотворчого мистецтва чи не найбільше вражають мозаїки Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого монастиря та ін. Настінні мозаїки використовувались у спорудах Київської Русі із кінця X до початку XII століття: ними прикрашали інтер " єри князівських палаців й майже всіх храмів за часів Володимира Великого й Ярослава Мудрого.
Це мистецтво вимагало великої майстерності. На основу завдавали кулю тиньку, швидко покривали зображення фарбами й втискували кубики різноколірної смальти. З найменших кубиків (4x7 мм) викладали обличчя, руки, із більших - одяг, фон, предмети.
Поряд із монументальним живописом на Русі розвивається іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису.
За християнською легендою, першим іконописцем вважають євангеліста Луку. Відомості про ікони містять давньоруські літописні джерела Х ст. Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало. Найвідомішою іконописною майстернею XI-XII ст. був Печерська, де працював Алімпій зі своїми учнями. Ремесла Ткацтво, килимарство та вишивка.
На Русі був дуже розвинений ткацький промисел, передусім – виробництво із льону і конопель.
Найстаріша літописна згадка про килими на Русі скидатися із 997 р. Це опис смерти і похорону древлянського князя Олега в Овручі.
Можна пов’язувати качани килимарства на Русі із тривалим перебуванням тут кочових народів (печеніги, половці, тюрки, берендеї, чорні клобуки), що як пастуші племена вівчарювали й, ймовірно, виробляли із вовни тканини, але й ці впливи не доведені. А історичні джерела стверджують довіз до Києва тканин (напірників) й шовкових матерій із Візантії, зі Сходу, але й уже тоді на Русі міг витворитися і власний килимарський досвід.
Вибійки – окрема галузь виробництва тканин (нейстра, мальованки, димки) – відбивання, чи точніше, відтискування на білому полотні орнаменту за допомогою дерев’яних кліше плоскої чи вальцевої форми.
З інших різновидів народного ткацтва поширеними на Русі були полотняні скатертини, обруси, верети, рядна, частини жіночого одягу: запаски, крайки, пере мітки, плахти, а також рушники, паси, наліжники, наволочки, доріжки, коци (грубе вовняне однотонне вкривало із насічками, чи ж ворсовий пристрижений однобічний килим).
Відомі на Русі із давніх-давен й вишивки.
15 .Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі.
Архітектура міст й сіл Київської Русі представлена насамперед дерев " яними спорудами. Археологічні дослідження виявили численні залишки зрубних будівель. Окремі із них — справжні шедеври народної архітектури. Такими, вочевидь, були будинки заможних верств населення, згадувані в писемних джерелах под назвою " хороми ". У великих містах князівсько-боярські й купецькі " хороми " малі два й понад поверхи. Житло бідноти — однокамерні будинки площею до 20 м2. З дерева зводились укріплення давньоруських міст — кліті, заборола, башти, а також церкви, храми. Контакти із візантійською культурою обумовили виникнення монументальної кам’яної архітектури. Перші кам’яні приміщення на Русі із " явилися под орудою візантійських майстрів. Так, Десятинна церква належала до хрестово-купольних візантійського типу храмів. Після завершення будівництва церкву прикрашали іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, котрі Володимир вивіз з Херсонеса й успадкував як посаг за принцесою Анною. Підлога був викладена майоліковими плитами та мозаїкою, стіни розписані фресками й прикрашені мозаїчними панно. У оздобу Десятинної церкви покладено багато мармуру, що дало підстави сучасникам називати її " Мраморяною ". перший кам " яний храм Київської Русі ставши останнім оплотом героїчних захисників Києва від ординців у грудневі дні 1240 р. Літописець повідомив, що через велику кількість киян, котрі зібралися на хорах, обвалилося склепіння, поховавши всіх, хто шукав порятунку від татаро-монголів.
Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують приміщення " міста Ярослава " у Києві. На цю добу давньоруське зодчество набуває чітких національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури, як Софіївський собор (1037 р.). У архітектурно-художньому ансамблі Софії особливу роль відігравало внутрішнє опорядження. Розмаїття мозаїк, фресок, стовпи, арки, відкоси віконних пройм — все це вражало пишнотою. За прикладом Софії Київської зводились одноіменні собори (1045—1050 рр.) у Полоцьку й Новгороді. У Чернігові за велінням брата Ярослав Мудрий Мстислава було б споруджено Спаський собор, який мав схожість із Десятинною церквою.
У Північній Русі в XII ст. набули значного розвитку Київська, Чернігівська й Переяславська архітектурні школи. Характерними пам " ятками цого періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощі (1132 р.) на Подолі, Кирилівська (1146 р.), Васильківська (1183 р.) церкви у Києві; Юріївська (1144р.) у Каневі; Борисоглібський (1128 р.) й Успенський (40-ві рокта XII ст.) храми у Чернігові. Близькою до архітектури Києва й Чернігова був архітектура Володимира-Волинського із відомим Успенським (Мстиславовим) собором 1160р. Також центром архітектури княжої Русі був древній Галич.
Монументальні споруди Галичини зведені зі світло-сірого вапняку. За Ярослава Осмомисла формується князівський двір, до якого входив білокамінний Успенський собор (1157р.). Під годину розкопок у Галичі знайдено рештки 10 церков, а єдина, що збереглася до відома наших днів, церква св. Пантелеймона (1200р.), й на ній бачимо впливи романської архітектури сусідніх країн (Польщі, Моравії й Угорщини). Традиції галицької білокам " яної архітектури розвинулися у Львові, де в кінці XIII ст. й на початку XIV ст. було б збудовано церкви св. Онуфрія, св. П " ятниць й св. Миколая.
Наприкінці XII — поч. XIII ст. монументальна архітектура Русі збагатилась ускладненням зовнішніх форм.
У Києві та на Київщині були зведені храми — Трьохсвятительський (1189р.), св. Василія (1190р.) в Овручі, Апостолів (1197 р.) у Білгороді. У мистецтві Київської Русі, поряд із архітектурою, значного розквіту набуває монументально-декоративний живопис. Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тихий, хто не знавши грамоти. Візантійський живопис поширився у Київській Русі в X ст. у формі монументальних стінних розписів (фресок) й мозаїк. Оздоблення Десятинної церкви започатковує київську мистецьку школу. Мозаїки Десятинної церкви не збереглися, а від фресок залишилися лише уламки.
Мозаїки й фрески Софіївського собору в Києві належати до найвизначніших пам’яток українського й світового мистецтва. Фрески малі як релігійний сюжет, то й цілком світський зміст.
З середини XII ст. в самостійних князівствах — Київському, Чернігівському, Переяславському, Галицькому та Волинському — створюються місцеві самобутні художні школи. Поряд із монументальним живописом на Русі розвивається іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису. Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський. Серед ікон XII ст. привертає увагу ікона " Ярославська оранта " — одна з найдавніших, присвячених Діві Марії. Дослідники відносять її до київської школи. У XII ст. у зв " язку з постійною зовнішньою загрозою навали кочовиків особливо близькими живопису були ідеали військової доблесті. У цей період із " є ікони з зображенням перших руських святих — Бориса й Гліба. Традиції Києва поширюються на іконописні школи Галицько-Волинського князівства та інших руських земель. Прикладом може бути ікона " Волинської Богоматері " (ХІП ст.), виявлена на Волині в Покровській церкві м. Луцька.
Розвиток живопису підтверджують й портретні мініатюри, що прикрашали " Ізборник " 1073 р., " Трірський псалтир " (1078—1087 рр.). На думку дослідників, мініатюри " Трірського псалтиря " виконано у Володимирі-Волинському. Там зображені князь Ярополк та його дружина Ірина, а також матір Ярополка, Гертруда. Високою майстерністю відзначаються мініатюри " Різдва Христового ", " Розп " яття ", " Христос на троні ", " Богоматір на троні ".
