Микола Костомаров (1817-1885) посідає чільне місце в сузір'ї визначних українських і російських мислителів, учених, політичних і культурних діячів XIX ст. Але найбільше він відомий як талановитий історик. Саме з ініціативи М.Костомарова в 1846 р. в Києві засновано таємне Кирило-Мефодіївське товариство.Серед найвідоміших праць Костомарова слід виділити його рукопис "Книги буття українського народу", де у формі біблійної оповіді сформульовано найважливіші світоглядні позиції автора. Зміст "Книги буття..." наскрізь пронизаний радикальним як на свій час духом. Вона пропагувала республікансько-демократичний державний і суспільний устрій. У цьому програмному документі товариства Костомаров просто і дохідливо пояснював читачеві, що український народ може і повинен бути суб'єктом історичного процесу - нарівні з іншими народами, а не в принизливій від них залежності.З ініціативи Костомарова в Петербурзі 1861 р. було засновано перший український літературно-мистецький та громадсько-політичний журнал "Основа". Редакцію очолив Василь Бєлозерський. В ньому Костомаров надрукував немало своїх праць: "Две русские народности", "Мнсли о федеративном начале в древней Руси", "Чертьі народной Южно-Русской истории" та ін.Ці твори викликали не лише наукові дискусії, але й відверті нагінки на Костомарова представників офіційної історіографії, які звинувачували його в спробах, з одного боку, "розкладення" вітчизни", з другого - в "українофільстві". Місце Костомарова в історіографії визначається насамперед прогресивною спрямованістю його (нехай часом неоднозначних і суперечливих) суспільно-політичних поглядів, його науковою спадщиною, в якій втілена ідея вченого про те, що основне начало форм суспільного і політичного життя. Пантелеймон Куліш (1819-1897) - видатний український письменник, історик, фольклорист та етнограф. Нащадок козацько-старшинського роду, знавець української народної творчості, творець нового правопису - «кулішівки» і «Граматики», видавець альманаху «Хата», він плодотворно прислужився історичній науці. Відбувши покарання за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, П. Куліш разом з Т. Шевченком, М. Білозерським і М. Костомаровим зорганізував у Петербурзі журнал «Основа» (1861-1862), у якому порушувались актуальні питання національного і соціального розвитку українського народу, його історії. Після Валуєвського указу він виїхав за кордон, перебував у Варшаві, налагодив тісні зв'язки з українськими інтелектуалами в Галичині, зокрема з О. Барвінським та І. Пулюєм..П. Куліш - автор низки історичних романів, повістей і поетичних творів («Чорна рада. Хроніка 1663 року», «Україна», «Маруся Богуславка», «Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай» та ін.). Його перу належить ряд історичних дискурсів, зокрема, популярні «Повести об украин-ском народе» (1846), двотомник «Записки о Южной Руси» (1856-1857), в якому подав зібрані ним легенди і перекази про Золоті ворота в Києві, запорожців і гайдамаків, про Б. Хмельницького і С. Палія, а також декілька документальних матеріалів про Гетьманщину і гетьмана П. Полуботка. Найбільшу цінність має «Історія України від найдавніших часів», перший розділ якої був оприлюднений в журналі «Основа» (1861). Тут автор відстоював родовід українців від Київської держави. Популярний характер мали нариси «Хмельниччина» та «Ви-говщина», тритомна праця «Отпадение Малороссии от Польши» (1888-1890)таін. Володимир Антонович (1834-1908) народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту, Київської губернії, в польській родині. У Київському університеті, медичний факультет якого він закінчив у 1855, а історико-філологічний - у 1860 р., Антонович став одним з найактивніших діячів польської партії. Але в 1861 р. порвав з нею і опублікував у часописі "Основа" свою славнозвісну "Сповідь", яка стала маніфестом українського громадівського руху другої половини XIX ст.Дослідники творчості Антоновича звернули увагу на близькість його наукової позиції щодо загального історичного розвитку до концепції французької історіографії епохи формування раціоналізму в філософії і лібералізму в політиці. Сам Антонович у своїй автобіографії писав, що на його світогляд вплинули ідеї французьких філософів XVIII ст. - Ш.Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо і Ф.Вольтера, з творами яких він ознайомився ще змолоду.Світогляд Антоновича як історика сформувався на рубежі 60-х років. На відміну від своїх сучасників - М.Максимовича, П.Куліша, М.Костомарова, О.Лазаревського, чия наукова діяльність зазнала безпосереднього впливу російської культури, Антонович прийшов до української історичної науки, вихований насамперед на культурі польській та французькій. І це виразно позначилося на його творчості. Саме тому М.Драгоманов та М.Грушевський неодноразово називали Антоновича "першим європейцем української історії", підкреслюючи цим пріоритетну орієнтацію вченого на західноєвропейську наукову думку.