Історія соціології — наука про соціологію як дисципліні й галузі гуманітарного знання, процесі її становлення й розвитку.

Історія соціології

Зміст

 

1 Донауковий етап

1.1 Середні століття

1.2 Епоха Відродження

1.3 Новий час

2 Перші спроби опису суспільства

2.1 Натуралізм у соціології XIX століття

2.2 Психологізм у соціології на рубежі XIX-XX століть

3 Основні соціологічні теорії

3.1 Соціологія Карла Маркса

3.2 Концепція Фердинанда Тенісу

3.3 Формальна соціологія Георга Зиммеля

3.4 Макс Вебер і «Розуміюча соціологія»

3.5 Эмиль Дюркгейм — соціологізм

3.6 Вильфредо Парето — теорія еліт

4 Американська соціологія

4.1 Чиказька школа

4.2 Колумбійська школа

5 Сучасна соціологія

5.1 Структурно-функционалистская парадигма

5.2 Біхевіоризм

5.3 Символічний интеракционизм

5.4 Феноменологическая соціологія.

5.5 Неомарксизм Франкфуртской школи

5.6 Теорія інтегрального синтезу.

5.7 Конструктивний структуралізм Пьера Бурдье

6 Джерела

 

Донаучный етап

 

В античності існувало дві традиції стосовно суспільства: Суспільство природнє (Аристотель) і суспільство штучне (Платон)

Середні століття

 

Людина виступає як громадянин миру, мова йде про людство в цілому. Мир — це велика держава. Людство в ньому єдине. Домінувала ідея регресу: людина споконвічно грішна.

Епоха Відродження

 

Почали з'являтися утопічні ідеї: Томас Мор (1478-1538), Томмазо Кампанелла (1568-1639), Фрэнсис Бэкон (1561-1626). Макіавеллі знаменує перехід від соціального утопізму до політичного реалізму. Створив теорію поділу держави й громадянського суспільства.

Новий час

 

Томас Гоббс (1588-1679) створив поняття суспільного договору. У його праці «Левіафан» здійснюється ідея перехід до громадянського суспільства й обґрунтування легітимності влади.

 

Джон Локк (1632-1704). Природній стан по Локку — це рівність, де панують закони розуму. По Локку держава — це бажання зберегти волю й природність. Головна відмінність природнього стану від цивільного по Локку — наявність загального встановленого закону. Висновок суспільного договору обмежує волю держави.

 

Тюрго (1727-1781) створив ідею соціального прогресу, далі вона розроблялася Кондорсе (1743-1794). Прогрес — основний закон життя людства. Усе веде до прогресу. Різні народи по-різному розбудовуються, тому що в них різна кількість талановитих людей. Освіта веде до прогресу. Швидкість прогресу залежить від обставин.

Перші спроби опису суспільства

Уперше в науковий оборот термін соціологія ввів Огюст Конт (1798-1857), ставши (в 1842 році) основоположником позитивної філософії. Огюст Конт створював свої праці будучи особистим секретарем знаменитого філософа-утопіста Клода Сен-Симона (1760-1825), навчання якого вплинуло на формування наукових поглядів раннього Огюста Конта. Під соціологією Конт розумів усю сукупність знань про суспільство. На його думку, соціологія повинна побрати із природознавства такі методи, як спостереження, експеримент і порівняльний аналіз. Конт ділив соціологію на соціальну статику й соціальну динаміку. Соціологія по Конту досліджує закони історичного розвитку, тому що сутність суспільних явищ у їхній історичності. Огюст Конт уважається основоположником соціології, тому що він першим підняв питання про необхідність створення узагальнюючої науки про суспільство, однак реальний фундамент цієї науки був закладений раніше іншими дослідниками.

Натуралізм у соціології XIX століття

Серед перших соціологів також слід назвати Герберта Спенсера (1820-1903). Його можна вважати основоположником социалорганицизма й еволюціонізму. Слабість ідей органицизма в тому, що аналогії підмінювали конкретний аналіз (органицисты намагалися встановлювати закономірності в суспільстві за аналогією із закономірностями в живих організмах). Спенсер сформулював незалежно від Дарвіна свою теорію еволюції. Соціальна еволюція по Спенсеру — це частина загальної еволюції. У ній також діють два фактори: боротьба за існування й виживання найбільш пристосованих (природний добір). Він виділяв дві сторони процесу еволюції — інтеграція й диференціація: від нестійкості до стійкості; і три фази еволюції: неорганічна, органічна, надорганічна. Соціальна еволюція — це частина надорганічної, яка відрізняється рівнем складності, темпами зміни й важливістю наслідків.

Ідеї еволюціонізму розбудовувалися в багатьох країнах незалежно, однієї з галузей еволюціонізму був соціальний дарвінізм:

 

Людвіг Гумплович (1838-1909), Австрія. Написав ряд праць: «Основи соціології», «Соціологія й політика», «Соціологічна ідея держави», «Раса й держава», «Расова боротьба». Уважав, що предмет соціології — вивчення соціальних груп і взаємин між ними. Соціальна група для нього — не просто сума складових її одиниць, а, що володіє груповим ефектом. Основний закон кожної соціальної групи — прагнення підкорити собі інші соціальні групи, прагнення до поневолення й пануванню, до самозбереження.

 

Вільям Самнер (1840-1910), США. Уважав, що соціальна еволюція відбувається незалежно від волі й бажання людей і закони природного добору й боротьби за існування універсальні. Основна робота Самнера: «Народні звичаї», де він здійснює спробу пояснення походження й розвитку деяких важливих групових звичок і соціальних форм життя людей. Звичай по Самнеру — стандартні групові форми поведінки, що виступають на рівні індивіда як звички. Увів поняття In-Референтних і Out-Референтних груп.

 

Також у рамках соціал-дарвінізму існувала расово-антропологічна школа. Найвідоміший її представник — Артюр де Гобино (1816-1882). Основна праця — «Досвід про нерівність людських рас». Він намагався виправдати існуюче нерівність у суспільстві й обґрунтував його расовими відмінностями. Головний критерій — рівень інтелекту раси.

Психологізм у соціології на рубежі XIX-XX століть

На рубежі століть психологізм у соціології виступає загальною тенденцією. Це пов'язане з тим, що психологи стали враховувати соціальні фактори, а не тільки психологічні, а соціологів не задовольняли біологічні аналогії в соціології.

 

Психологічний еволюціонізм розробляв Франклін Гиддингс (1855-1931) — засновник першої в США кафедри соціології. Пізніше він устав на позиції позитивізму й біхевіоризму.

 

Вільгельм Вундт (1832-1920), Німеччина. Написала праця «Психологія народів», який був спробою почати дослідження взаємин культури й індивідуальної свідомості.

 

Вільям Мак-Дугалл, (1871-1938), США. Уважав, що теоретичною основою всіх соціальних наук повинна бути психологія інстинктів. Називав свою концепцію «гормической психологією». «Горме» — прагнення до біологічно значимої мети.

 

Габриель Тард (1843-1904) — один з основоположників соціальної психології. Модель соціального буття в Тарда виглядає, як взаємини двох індивідів, один з яких наслідує інший. Джерело всіх соціальних явищ — взаємодія відкриттів і наслідувань. Критикував Дюркгейма за відрив «соціальних фактів» від їхніх індивідуально-психічних підстав. Закони соціології Тард ділить на логічні й внелогические. Логічні пояснюють, чому одні інновації поширюються, а інші ні, наскільки дозріла потреба в нововведенні.

 

Густав Лебон (1841-1931), Франція. Описував «Психологію юрби». Аналізуючи проблеми «психіки юрби», Лебон відзначав такі її особливості, як переважно емоційний характер, зараженість загальною ідеєю, свідомість непереборності власної сили, втрата почуття відповідальності, нетерпимість, догматизм, сугестивність, імпульсивність і готовність іти за лідерами. Тому критикував ідеї соціалізму.

Основні соціологічні теорії

Соціологія Карла Маркса

 

Карл Маркс, (1818-1883), Німеччина.

 

Він розробив теорію класів і класової боротьби, теорію суспільно-економічних формацій і теорію капіталізму.

Суспільство по Марксу антагоністично, тобто суперечливо. Протиріччя виникають через приватну власність: класи Маркса — це «Соціальні групи, що перебувають по відношенню друг до друга в нерівному відношенні, що й борються». Маркс доводив, що існування класів пов'язане з певними фазами розвитку виробництва. Класова боротьба веде до диктатури пролетаріату, а це, у свою чергу, приведе до знищення класів.

Термін «Формація» запозичений з геології. По Марксу — це щабель розвитку суспільства. Структура суспільно-економічної формації: у підставі лежить спосіб виробництва (економіка). Потім — надбудова: право, політика, релігія, наука. Класифікація формацій здійснюється по способу виробництва в суспільстві. По Марксу формації в суспільстві переміняються послідовно, шляхом революції, яка виникає як результат наростання протиріч між продуктивними силами й виробничими відносинами. Формації — первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична й, у підсумку, комуністична. Маркс розглядав суспільство як систему зв'язків і відносин між індивідами, як результат трудової діяльності людей, він увів у соціологію системне бачення суспільства, заклав основи конфліктної моделі суспільства.

Концепція Фердинанда Тенісу

Фердинанд Теніс (1855-1936), Німеччина. Основоположник німецької класичної соціології. Очолював німецьке соціологічне суспільство з 1921 року. Соціологія Тенісу випливає із протиріччя між раціоналістичним і історичним підходами до проблеми виникнення держави, права й соціальних інститутів. Основна робота: «Спільність і суспільство». Теніс розробив формальну соціологію, що аналізує свій предмет незалежно від його окремих змістовних характеристик. Це сприяло предметному й методологічному самовизначенню соціології. Також він здійснив антипозитивістський переворот в історії соціології, який полягає в переході від розуміння суспільства як механічному зв'язку, до розуміння спільності як суб'єктивно-значеннєвої реальності.

Формальна соціологія Георга Зиммеля

Георг Зиммель (1858-1918), Німеччина. Основоположник «формальної соціології». Суспільство для Зиммеля — це сукупність форм взаємодій (форм социации), а тому вони повинні досліджуватися самі по собі, а не як функціональні елементи цілого. Головний об'єкт дослідження Зиммеля — усуспільнення або взаємодія, і воно первинно стосовно суспільства.

Макс Вебер і «Розуміюча соціологія»

Макс Вебер (1864-1920), Німеччина. Родоначальник «Розуміючої соціології». Розробив теорію бюрократії. Предмет його аналізу — поведінка людину, яку можна зрозуміло витлумачити. Відмінність розуміння історії від розуміння соціології — у діях індивіда є якийсь зміст. Таким чином, предмет соціології — дія, пов'язане із суб'єктивно яким мається на увазі змістом. Зрозумілі тільки осмислені дії, тобто, спрямовані на досягнення явно зазначених індивідом цілей. Створив типологію дій: Целерациональное (ідеальний тип, чисто раціональна дія), Ценностно-Раціональне, Афективне, Традиційне. По Веберу, соціологія вивчає тільки ті дії, які може пояснити.

Эмиль Дюркгейм — соціологізм

Эмиль Дюркгейм (1858-1917), Франція. Засновник соціологічного реалізму й структурного функціоналізму. Засновник соціології релігії. По Дюркгейму основу соціального життя становлять соціальні факти, що не зводяться ні до економічних, ні до психологічних, ні до фізичних факторів дійсності, що й володіють поруч самостійних характеристик. Їхні головні ознаки — об'єктивне, незалежне від індивіда існування й здатність виявляти на індивіда тиск — «примусова сила». Згідно із принципом соціального детермінізму він при вивченні суспільства вимагав пояснювати «соціальне соціальним». Широко відомі роботи «Самогубство» і «Метод соціології».

Вильфредо Парето — теорія еліт

Вильфредо Парето (1848-1923), Італія. Концепція називається «акцентуированный гіперпозитивізм». Його філософська антропологія спрямована проти раціоналістичної моделі людини, коли людина спочатку обмірковує вчинки, а потім діє. По Парето людина спочатку діє, а потім шукає підстави своїх дій. Таким чином, людей у дусі Фрейда ірраціональний і прагне раціонально пояснити ірраціональні підстави своєї поведінки. Суспільство — система, що полягає із взаємозалежних частин (механістична модель суспільства). Теорія еліт: еліта буває владна й потенційна. Основна теза Парето — суспільство цей цвинтар аристократії. Еліти постійно циркулюють і рухаються. Парето описує ознаки занепаду аристократії: вона намагається привласнити собі максимум багатств і стає надто ліберальної, після чого гине.

Американська соціологія

Особливість институционализации соціології в США в тому, що соціологія відразу одержала доступ на університетські кафедри. Особливість американської соціології — орієнтація на практичну роботу. Багато ототожнювали соціологію із соціальною роботою. Головна проблема того періоду — відсутність теоретичної й методологічної бази. Дві головні характеристики — емпіризм і прагматизм. Перша кафедра соціології у світі з'явилася в Чиказькому університеті в 1892 г.

Чиказька школа

 

Основна стаття: Чиказька школа соціології

Вільям Томас (1863-1947). Разом із Флоріаном Знанецким провів і описав дослідження випадку (case-study) «Польський селянин у Європі й Америці», яке стало поворотним у розвитку соціології в США й у світі. Увійшов в історію також завдяки сформульованій теоремі про визначення ситуації:"Якщо люди визначають ситуації як реальні, то вони реальні по своїх наслідках".[1]

Флоріан Знанецкий (1882-1958). Уважав, що соціологія — наука про соціальну організацію, що вивчає правила поведінки, які стосуються активних взаємин як між окремими членами групи, так і між кожним її членом і всією групою в цілому. Ядром соціальної організації виступає соціальний інститут. Зміна суспільства трактується як взаємодія з навколишнім середовищем. Суспільство міняється, пристосовуючись до середовища, людей — адаптуючись до суспільства. Розробив концепцію соціальної дії: соціальна дія — це поведінка, яка прагне впливати на інших людей. Два основні типи дії — пристосування й опозиція.

 

Роберт Парк (1864-1944). Парк розумів соціологію як науку про колективну поведінку. Суспільство — це організація соціального контролю. Соціальний контроль — суспільство символів, знаків і значень, яке перетворить колективна поведінка у взаємодію. У роботі «Місто» розглянута проблема соціальної екології: соціальна екологія дозволяє розглядати місто як своєрідну органічну цілісність, що володіє структурою, що закріплює функції за окремими соціальними інститутами й групами. Соціальну екологію цікавить значення позицій у часі й просторі. У роботі «Місто» показаний принцип розселення за принципом боротьби за існування. («Найкраще для найкращих»). За допомогою порядків у суспільстві підтримується динамічна рівновага, ступінь волі зменшується. Центральна проблема соціальної екології — проблема рівноваги й криз.

 

Вільям Огборн (1886-1959). Дуже вплинув на впровадження психоаналізу в американську соціологію. Використовував теорії неврозів Фрейда й індустріальних психозів К. Паркера. З нього почалася концепція технологічного детермінізму. У соціології стали розроблятися питання адаптації, урбанізації, порядку й контролю.

 

Особливості Чиказької школи соціології: 1) методика- аналіз особистості 2) державне замовлення 3) конкретика й прагматизм

Колумбійська школа

Пауль Лазарсфельд (1901-1976). Розробляв якісні й кількісні методи в соціології. Соціологи вивчають людину взагалі, а методолог — соціолога в роботі. Лазарсфельд уважався, що така методологія може виникнути тільки при розвитку соціології. Вимагав єдності кількісних і якісних методів, щоб не розділяти теорію й практику.

 

Якоб Леви Морено (1892-1974). Основоположник нового напрямку на стику соціології, психології й філософії — соціометрія (дослідження малих груп). Соціометрію можна назвати антипозитивізмом. Це особлива школа соціальної науки й практики, новий, особливий підхід до вивчення соціальних явищ. Свою процедуру Морено протиставляє психоаналізу. Соціальна реальність по Морено — це збіг зовнішньої вистави суспільства й соціометричної матриці.

Сучасна соціологія

Структурно-функционалистская парадигма

Альфред Рэдклифф-Браун (1881-1955) першим застосував системний підхід до вивчення суспільств. Суспільство по ньому — це суперорганізм, який має необхідні умови існування, через які й виникають соціальні інститути. Функція соціальних явищ — створювати й підтримувати солідарність. Броніслав Малиновський (1884-1942) уточнює поняття функції й застосовує функціональний підхід до вивчення культури. Тобто кожний елемент культури первісного суспільства виконує важливу функцію.

Толкотт Парсонс (1902-1979). Класик світової соціології, основоположник системно-функціональної парадигми. Розробив метатеорію — теорію дії, на її основі — теорію систем. Запропонував структуру елементарного акту дії:

Агент (діюча особа) = актор. Розуміється не як організм, а як свідомість, «Я».

«Ціль» — таке майбутнє стан речей, на який орієнтована виконувана дія.

Ситуація дії (вона розбита на засоби й умови). Засоби контролюються, а умови немає.

Нормативна орієнтація — ціннісна оцінка засобів, яка накладає обмеження.

 

Основні риси функціоналізму для самого суспільства такі:

Суспільство розглядається як система.

Процеси системи розглядаються з погляду взаємозв'язки її частин.

Подібно організму система вважається обмеженою (тобто в ній діють процеси, спрямовані на збереження цілісності її границь).

 

Основні функції, які повинні виконуватися в будь-якій соціальній системі:

Адаптація — система адаптується до умов.

Досягнення мети — досягнення конкретних цілей і мобілізація засобів для одержання результатів.

Інтеграція — зв'язок між елементами.

Відтворення зразка (латентность) — запас внутрішньої міцності (для соціальних систем) і можливість витримувати напруга між елементами.

Теорію допрацьовував Роберт Мертон (1910-2003). Увів у соціологію поняття «ТСУ» — (Теорія середнього рівня), поняття явних і латентних функцій. Побудова всеосяжної теорії вважав передчасним, тому що для цього немає матеріалів. Теорія Парсонса на його думку не застосовна до практики, тому потрібна альтернатива — ТСУ. ТСУ — теорії, орієнтовані на обмежене коло явищ і підкріплені емпіричними даними (наприклад, вивчення злочинності дає матеріал для теорії девиации й т.п.). Основна теорема функціонального аналізу Роберта Мертона: «Точно також, як те саме явище може мати численні функції — так і та сама функція може по-різному виконуватися різними явищами»

Біхевіоризм

Концепцію розробив Б.Скиннер (1904-1990). Скиннер уважався, що елементарні принципи поведінки тварин характерні й для людської поведінки. Поведінка індивіда обумовлюється й контролюється навколишнім середовищем (мова, звичаї).

 

Дж. Хоманс (1910-1989) на цій основі розробив теорію обміну. Основна проблема соціології по Хомансу: розв'язати, як поведінка багатьох людей відповідно до психологічних положень гуртується для утвору й підтримки стійких соціальних структур. Хоманс концептуализировал людська поведінка як обмін винагородами й покараннями. Оперантное поведінка — підкріплення.

Символічний интеракционизм

Чарльз Хортон Лантухи (1864-1929). Він сам називав себе не соціологом, а соціальним психологом. Основна проблема, яка хвилювала интеракционистов — яким образом взаємодія між індивідами формують соціальну структуру і як ці соціальні структури, виступаючи в ролі мережі взаємодій, формують індивідів. Людська природа по Лантухи — продукт комунікації. Людей стає особистістю й розбудовує своє «Я» за допомогою интеракции між людьми. Кожний індивід — продукт певної специфічної комбінації відносин між людьми. «Я» завжди динамічно, воно перебуває в постійній зміні.

 

Символічний интеракционизм Дж. Г.Мида (1863-1931). Мид нічого не писав сам, його книга написана з лекцій студентів. Основна теза Мида — що особистість і соціальна дія формується за допомогою символів, які здобуваються в процесі соціалізації й взаємно підтверджуються й змінюються в процесі соціальної взаємодії його учасниками. У даному контексті основна здатність людину — свідомість і здатність до інтерпретації. Увів у соціологію поняття «Self» — «Самость». Воно означає що людей ставиться до себе як до об'єкта (рефлексія). Наявність self дозволяє інтерпретувати мир. Self ділиться на I і Me. «Me» — сприйнята й засвоєна індивідом організована сукупність соціальних установок, норм, диспозицій. «I» — імпульсивне Я. Me — вимоги до людині, а I — реакція на це, нерефлексируемая частина.

Феноменологическая соціологія.

 

Альфред Щюц (1899-1959). Феноменологія — наука про феномени, які існують у свідомості безпосередньо й не пов'язані з умовиводами. Основні поняття у феноменологической соціології Щюца: життєвий мир і природня установка. Перше — це всі, на що спрямована свідомість. Друге — дорефлексивная точка зору. Предметом феноменології є процес придбання людиною соціального досвіду й те, як його досвід визначає спілкування з миром. Взаєморозуміння людей відбувається завдяки процесами типізації й ідеалізації.

 

Пітер Бергер (р. 1929) і Томас Лукман (р. 1927) написали трактат по соціології знання «Соціальне конструювання реальності» (1966).

Суспільство по Бергеру-Лукману включає два основні моменти: існує як суб'єктивна, так і об'єктивна реальність. Суспільство — безперервний діалектичний процес. У взаєминах виробляються загальні значення, а взаємодії типізовані. Суспільство як об'єктивна реальність будується на экстернализации й об'єктивації (, що включає институционализацию). Для передачі знання його потрібно об'єктивувати. Для покоління яке його створює вперше воно суб'єктивно, для наступного вже об'єктивно. Важливе поняття ролі, тому що воно показує институционализацию. Процес перекладу объективированного соціального миру у свідомості в ході соціалізації — интернализация. Людина — соціальний продукт, суспільство й об'єктивна реальність, і людський продукт.

Неомарксизм Франкфуртской школи

Франкфуртская школа була заснована в 1930. В 1933 переїхала в США. Основні представники: М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе, Є. Фромм. Методологічні принципи:

Заперечення позитивізму з його розмежуванням цінностей і фактів (у Дюркгеймовском змісті).

Прихильність до гуманізму, звільнення людини від усіх форм експлуатації.

Акцент на значимість людського початку в соціальних відносинах.

 

Спрямованість праць учених Франкфуртской школи — в основному на критику капіталістичного суспільства.

Теорія інтегрального синтезу.

Розробляються з 70-х років XX століття.

 

Юрген Хабермас (р. 1929) Останній представник Франкфуртской школи. Перший представник теорії інтегрального синтезу. Намагається з'єднати марксизм із новітніми тенденціями сучасної філософії \ соціології (герменевтика, феноменологія). Створила праця: «Теорія комунікативної дії». Це теорія суспільства, що прагне з'ясувати свої критичні масштаби: спроба перенести теорію суспільства в парадигму комунікації, тому що саме комунікативна модель дає можливість виявити универсалистский раціоналістичний потенціал структур свідомості й указати на використання цього потенціалу в соціальних процесах модернізації. Є два способи розгляду суспільства — суспільство як життєвий мир і суспільство як соціальна система. Життєвий мир — суспільства з погляду суб'єкта, система — суспільство з позиції спостерігача ззовні. Система колонізує життєвий мир. У підсумку він може бути зруйнований. Вихід у його раціоналізації.

Конструктивний структуралізм Пьера Бурдье

Пьер Бурдье (1930-2002). Теоретична позиція: спроба уникнути протиставлення теоретичної й емпіричної соціології (практичний соціолог). Мети Бурдье — досліджувати діалектичний зв'язок між об'єктивними структурами й суб'єктивними явищами. Замість понять суб'єкт і індивід він уводить поняття «агент», який здійснює стратегії, тобто системи практик. Основними поняттями також є «габітус» і «поле». Поняття «габітус» увів Марсель Мосс. Габітус — це система придбаних диспозицій, що породжує й структурирующая практику агента і його вистави. Тому що Бурдье відмовляється від поняття структури, він заміняє його поняттям поля. Поле — мережа відносин між об'єктивними позиціями. Переважно Бурдье говорить про три полях і видах капіталу: економічному, культурному, соціальному. Докладніше див. на сайті «Соціологічний простір Пьера Бурдье»

Джерела

Гофман А. Б. Семь лекций по истории социологии.

«Список» Д. Белла (вместо введения) (PDF) // Политическая наука. Политическая наука на рубеже веков. — М.: ИНИОН РАН, 2000. — № 4. — С. 7—16. — Список шестидесяти двух «фундаментальных открытий в социальных науках (1900—1965 гг.)» по версии Карла Вольфганга Дойча (Science, 1971) и Дэниела Белла (1982).

Ритцер, Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. — СПб.: Питер, 2002. — 688 с.:ил. — (Серия «Мастера психологии»). ISBN 5-318-00687-6

Гофман А. Б. Эмиль Дюркгейм в России: Рецепция дюркгеймовской социологии в российской социальной мысли. — М.: ГУ ВШЭ, 2001. — 100 с. ISBN 5-7598-0080-9

 

Примечания

 

↑ Ритцер, Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. — СПб.: Питер, 2002. — 688 с.:ил. — (Серия «Мастера психологии»). ISBN 5-318-00687-6

 

Литература

 

Введение в историю российской социологии М.: Эконом-пресс, 2000.

История социологии в Западной Европе и США. М.: Информ-М, Норма, 1999.

История социологии в Западной Европе и США / Ответственный редактор — академик РАН Г. В. Осипов. — М.: Норма, 2001. — 576 с. — (Учебник для вузов). — ISBN 5-89123-244-8

История буржуазной социологии XIX — начала XX века / Под ред. И.С. Кона. Утверждено к печати Институтом социологических исследований АН СССР. — М.: Наука, 1979. — 6400 экз.

В перевод этой книги на английский язык включена новая, 13-ая глава «Социология в предреволюционной России» (“Sociology in Prerevolutionary Russia” by Igor Golosenko):

A History of Classical Sociology / Edited by Prof I.S. Kon. Translated by H. Campbell Creighton, M.A. (Oxon). — Moscow: Progress Publishers, 1989. — 376 p. — (Student's Library). — 15 230 экз. — ISBN 5-01-001102-6

История теоретической социологии Т.1. М.: Канон, 1997.

История теоретической социологии Т.2. М.: Канон, 1998.

История теоретической социологии Т.3. М.: Канон, 1998.

История теоретической социологии Т.4. М.: Канон, 2000.