Промисловий переворот і його вплив на національну структуру суспільства в Україні

Розклад натурального господарства у пореформений період створював ринок збуту для капіталістичного виробництва. Вже в другій половині 60-х років починається швидке зростання фабрично-заводської промисловості. В основних галузях народного господарства починають переважати парові машини і різноманітна техніка - механічні станки, обладнання, механізми, перш за все в обробній промисловості.

Однією з найрозвинутіших галузей української промисловості стає цукроваріння. Його питома вага у всеросійському виробництві цукру в 1852-1885 рр. досягла 87,8%. Україна стала основним постачальником цукру для всієї імперії. Машинна індустрія в цукровій промисловості України сформувалася в основному на базі великих вотчинних мануфактур шляхом заміни ручної техніки в усіх основних операціях системою машин, а примусової праці кріпосних селян - працею вільнонайманих робітників.

Початок капіталістичної індустріалізації характеризувався прямим втручанням держави в економіку, зокрема у формі фінансування залізничного будівництва, прямої підтримки галузей, що мали загальноросійське значення (металургія, машинобудування). Інтенсивне залізничне будівництво 70-80-х років сприяло розширенню внутрішнього ринку для фабричної промисловості; розвиткові нових галузей - рейкопрокатного виробництва, транспортного машинобудування.

Селянська реформа сприяла появі дешевої робочої сили, що спричинило до надзвичайно високої норми її експлуатації. Це приваблювало до країни іноземні капітали, до того ж царизм поширював різні форми державної підтримки й на закордонних підприємців. Іноземний капітал брав участь у розвиткові великої машинної індустрії шляхом скуповування акцій російських компаній, фінансування вітчизняних підприємств тощо.

Своєрідністю економічного розвитку України у після реформенний період був двобічний розвиток капіталізму - вшир і вглиб - за умов здійснення так званої "внутрішньої колонізації", швидкого зростання населення степової смуги за рахунок еміграції, викликаної розвитком великої промисловості Півдня та капіталізацією сільського господарства. Характерним для перших пореформених десятиліть було існування поряд з великими фабриками, заводами, копальнями дрібних закладів і мануфактур, зокрема у харчовій та обробній промисловості.

З розвитком капіталізму відбувалося формування нових класів - пролетаріату і буржуазії. Робітничий клас поповнювався селянами, що розорилися, ремісникам, кустарями. Велика кількість вільнонайманих робітників була зайнята в сільському господарстві. Пролетаріат Західної України був багатонаціональним: тут працювали українці, поляки, угорці, молдавани, словаки, німці, євреї, представники інших національностей.

Робітники зазнавали тяжкого соціального, політичного та національного гноблення. Незважаючи на австрійський закон 1885 р. про 11-годинний робочий день, в Західній Україні він становив 12 годин і більше. Західноукраїнські робітники одержували найнижчу в Австро-Угорщині заробітну плату, охорони праці практично не існувало. Хоча Австрійська

Конституція 1867 р. офіційно проголосила національну рівноправність в школах, державних установах та судах, у дійсності ж панівне становище поряд з австрійськими правлячими колами в Східній Галичині займали польські шляхтичі, в Північній Буковині - румунські бояри, в Закарпатті - угорські феодали та капіталісти.

Західноукраїнські землі були аграрним краєм. Сільським господарством тут займалося 94% населення. Більша частина ріллі, лісів та пасовищ належала поміщикам, заможним селянам, католицькій та уніатській церкві. Поміщикам належало понад 40% усіх земель.

Селянське господарство Галичини, Буковини і Закарпаття було переважно малоземельним, внаслідок чого більшість селян була змушена йти в кабалу до експлуататорів. В цілому господарств, які мали наділи до 5 га., в Галичині нараховувалося 80%, в Буковині - 85%, в Закарпатті - 83%. Поряд з капіталістичними формами експлуатації в західноукраїнському селі значне місце займали відробітки та інші пережитки кріпосництва.

Виключно тяжке економічне становище трудящих західноукраїнських земель, зумовлене селянським малоземеллям і відсутністю розвинутої промисловості, призвело до появи надлишків робочих рук і спричинило масову еміграцію. Малоземельні та безземельні селяни і робітники залишали рідні місця і в пошуках роботи виїжджали до Аргентини, Бразилії, Канади, США та інших країн.