Василь КМЕТЬ

Вивчення ікони Богоматері благовіщенського чину дозволяє простежити в її іконографічної схемою ознаки двох наступних російських ізводів. Мафорій Богоматері на цій іконі спадає за спиною гострим трикутником, попереду - права статі Богородичного шати розташовується широким покривом, що мають уступчастий контур. На наступних повтороеніях подібної іконографічної схеми в російських іконостасах мафорій Богоматері, як правило, спадає з обох боків фігури, або тільки у вигляді гострої трикутної складки (як на Благовіщенський іконі за спиною Богоматері), або тільки широкими площинами з уступчастий контуром (як це представлено праворуч від фігури Богоматері на тій же іконі). Другий ізвод деісусной ікони Богоматері (з широким краєм мафорій) був більш популярний в новгородської живопису, тому що містить більш монументальний суворий спосіб, співзвучний київської "Оранті" Софійського собору, образу Богоматері "Незламна стіна", що воскрешає в пам'яті рядки Акафіста: "Стіна єси дів ". Подібне зображення відповідало новгородському смаку і естетичним уявленням цієї землі. Таку іконографію Богоматері ми зустрічаємо на багатьох новгородксіх пам'ятках другої половини XV століття, в Зокрема, на деісусних іконах, що відбуваються з храму в Гавріковском провулку, 23 з храму св. Власія.24 Автор гостінопольского деісусного чину обирає в якості зразка Богородичної ікони перший ізвод, нетрадиційний для Новгорода, вперше сформований в московському мистецтві, а іменнно, в іконостасі Успенського собору у Володимирі (поч. XV століття).25 У новгородській живопису ця схема вперше зустрічається в деісусном чині іконостасу Софійського собору в Новгороді (1438г.).26 Образ Богоматері в цьому іконографічному варіанті -- витончений, тендітний. Її фігура уподібнюється свічці, що відповідає московським аристократизму та естетиці столичної школи. Голова Богоматері трохи схильний. Руки підняті не настільки високо, як на Благовіщенському образі, де здійняті долоні розташовуються одна над іншою. На володимирській іконі вони з'єднані в єдину злегка висхідну лінію. У гостінопольском пам'ятнику моління руки Богоматері розташовуються особливо тісно, без невеликого відстані між долонями. На богородичних деісусних іконах близьких іконографічної схемою образу Володимирського Успенського собору, а саме, на ікони з іконостасу Софійського собору в Новгороді 1438 р. і зображення Богоматері на посередників деісусного чину 1414 года27 чітко фіксується це відстань між долонями. На гостінопольском образі моління руки Богоматері плавно перетікають одна в іншу, утворюючи злегка висхідну лінію.

Розвиток культури у другій половині XIII — XV століть визначався складною історичною ситуацією. Напередодні монголо-татарського нашестя Русь розділилася на безліч князівств, незалежних одне від одного або неміцно пов'язаних певними військово-політичними договірними відносинами. Джерела нараховують 18 великих державних утворень, а якщо враховувати й дрібні, то біля 30-ти. Внаслідок відсутності політичної єдності, неповного підпорядкування молодших князів старшим князям не було і військової єдності. Тому протистояти великим, добре навченим, наполегливим і жорстоким військам монголо-татар князям Русі було надто складно. Вже при першому зіткненні на ріці Калка в 1223 р. русичі зазнали поразки, але і це не привело до подолання міжусобних конфліктів.

1237—1240 рр. можна вважати найбільш трагічними в історії Русі. Літописи й археологічні джерела розкривають жахливі картини пожеж, вуличних боїв, масової загибелі людей у Києві, Чернігові та інших містах. Разом з містами знищувалися і витвори культури, було вбито і забрано в полон десятки тисяч людей, серед яких зустрічалося немало різних майстрів, решта населення втекла в ліси, обезлюдніли цілі області.

У 40-х роках XIII століття для більшості князівств Русі почалася іноземна навала, яка закінчилася лише через чверть сторіччя і ще стільки ж тривали періодичні набіги казанських, астраханських і кримських ханів. Військові спустошення і важкий тиск податків привели до затяжного економічного занепаду. За перші 50 років ординського правління не було побудовано жодного міста. Масштаби кам'яного будівництва досягли рівня, що передував нашестю, тільки через сто років. У ряді виробництв спостерігалося падіння або забуття складної техніки, спрощувалася реміснича промисловість: зникли сердолікове намисто, скляні браслети, мистецтво перетої емалі, поліхромна кераміка, виробництво смальти для мозаїк, більшість прийомів обробки металу і багато іншого. Зв'язок міста з селом, який зароджувався, широка торгівля великих міст з периферією були знищені татарами практично скрізь. Відбувся відрив Русі від світових торговельних шляхів, затрималося формування буржуазних елементів суспільства. Деякі дослідники серед наслідків навали виділяють зміни в ході внутрішнього розвитку: перехід від добровільного єднання під владою одного князя до піднесення ролі монарха. Але, всупереч думці деяких західних вчених, монголо-татари істотно не вплинули на сам характер культури, яка стояла набагато розвиненішою за культуру завойовників. Хоч у мову і проникли деякі слова, принесені татарами (базар, вежа, черевик, скриня, горище, ковпак, кафтан), загалом культура на Русі розвивалася на внутрішній основі. Крім того, знаходячись під владою степових орд, Київська Русь зберігала зв'язок з візантійським світом, що сприяло розквіту духовності в майбутньому. Руська митрополія перебувала під невсипущим контролем Константинополя. Володарі Орди, розуміючи значення церкви, звільнили православне духовенство від данини й оголосили недоторканими його земельні володіння за умови, що митрополити, як і князі, будуть їздити за ярликом в Орду. Тому навіть у скрутні для Русі часи в монастирях і церквах продовжувало концентруватися культурне життя.

Оборонна архітектура україни ХІІІ-ХVIII Потрібно зазначити, що різні князівства різною мірою відчули наслідки монголо-татарського нашестя. Воно визначило остаточне оформлення в XIII — XIV століть історичних шляхів розвитку основних регіонів Русі: південно-західного з центром у Галицько-Волинському князівстві, яке охоплює в основному етнічні території сучасної України, північно-східного з центром у Володимиро-Суздальському князівстві і північно-західного з центром у Новгороді. Київське і Чернігівське князівства занепали. У зв'язку з переміщенням європейської торгівлі з Візантії у Західну Європу на Русі торговельні пріоритети перемістилися з Київського у Галицько-Волинське князівство, де перетиналися шляхи із західної, північної і східної Європи. Це, в свою чергу, обумовило інтенсивний культурний розвиток вказаного регіону. Литовське правління, що постало на українських землях з другої половини XIV століття, кардинально не вплинуло на культурний процес. Принцип литовської політики «нічого не змінювати і нічого не вводити» якнайкраще відповідав інтересам підвладного йому населення. Крім того, певною мірою литовське правління сприяло інтенсивним зв'язкам вказаних земель з Західною Європою і її впливу на місцеву культуру.

Василь КМЕТЬ