Суспільно-політичні та економічні зміни в Україні в період перебудови. Їх суперечливий характер.

З початку 1980х років криза в СРСР охопила всі сфери життя. Хронічно не вистачало товарів, щоб забезпечити внутрішній ринок. Знижувався рівень життя населення. Це спостерігалося досить давно, але спочатку вдавалося виправити положення за рахунок продажу на Захід сировини - нафти, газу, деревини, а також благородних металів і дорогоцінних каменів. Перед новим (з березня 1985 року) генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим постала проблема - як змінити в кращу сторону положення в країні? Було вирішено додати в радянську планову систему елементи ринкової економіки. Хоча про новий напрям, що одержав назву перебудови, бело оголошено ще на квітневому пленумі 1985 року, фактичні зміни з'явилися в 1987 році.

Перебудова торкнулася й політичної сторони радянського життя. Були ослаблені репресивні методи. З таборів стали випускати політичних ув'язнених. З'являються правдиві матеріали про сталінські репресії, про колективізацію. Радянський уряд на чолі з Горбачовим починають вести політику роззброювання. Послабляється військовий і політичний вплив на країни Варшавського договору - ГДР (Германську Демократичну Республіку), Польщу, Болгарію, Угорщину, Чехославакию, Румунію. У результаті в цих країнах у короткий час зазнають поразки комуністичні режими цих країн, причому в більшості випадків (крім Румунії) вони навіть не робили опори. У листопаді 1989 року була возз'єднана ГДР І ФРН, у результаті чого з'явилася держава - Німеччина. Радянські війська залишають всі країни Варшавського договору.

На Україні з'являється безліч політичних організацій: антисталінське суспільство "Меморіал", Союз Незалежної Української Молоді, товаришество "Спадщина". Активізує свою діяльність Українська Греко - Католицька й Українська Католицька Церква. Відроджується Українська Автокефальна Православна Церква. В 1989 році при ініціативі Союз письменників України й Української Гельсінської Групи був організовано суспільний і політичний рух - Народний Рух України. З'являється безліч нових незалежних українських видань, багато українських радянських видань змінюють свою політичну спрямованість і часта назва. Активізує свою діяльність РУХ. Його керівниками стали Іван Драч, Володимир Яворівський, Михайло Горинь, Сергій Конєв. РУХ виступає на захист української мови, культури, висуває програми економічного й політичного розвитку. Він організовує масові заходи, такі як живаючи ланцюг, що зв'язала Київ з Львовом і Ивано - Франковском. До складу Верховної Ради (Вэрховнойи Ради) УРСР проходять представники від Руха й інших политческих організацій. Під їхнім тиском Верховна Рада УРСР 28 жовтня 1989 року прийняв закон про державний статус української мови. Багато діячів української культури виходять із Компартії. До лету 1990 року обстановка на Україні розжарюється. Спалахують страйку шахтарів. У Києві, у будинку Верховної Ради українські студенти починають голодування з вимогою незалежності. Їх підтримували багато простих громадян. У результаті 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

Квітневий пленум знаменував собою докорінний поворот в історії і компартії, і Радянського Союзу, і України, і української преси, і в цілому всього світу. На квітневому пленумі так звані реформаційні сили партії провели в генсеки свою кандидатуру першого секретаря Ставропольського обкому, реформатора, який вже мав певний авторитет за кордоном (ще як член політбюро ЦК КПРС, він побував в Англії і тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Тетчер дала йому дуже високу оцінку як гнучкому політичному і державному діячеві). В лютому-березні 1986 р. пройшов ХХVII з'їзд КПРС. Вперше, на відміну від попередніх з'їздів, на ньому було заслухано не звітну, а політичну доповідь. В ній було поставлено діагноз нашому суспільству: його державна й політична система застаріла, не відповідає вимогам сучасності. Зокрема, було наголошено на проблемі "відірваності слова від справи".

На цьому з'їзді було визнано, що газети відстали від життя, скотилися до "політичного базікання". Зокрема, критика їх роботи у попередньому періоді полягала в тому, що редакції віддавали понад половину газетної площі матеріалам на економічні, партійні теми, а повсякденні потреби трудящих відійшли на задній план. Було втрачено ставлення до людини як до найвищої цінності цивілізації, і навіть у постановці проблеми людину називали "человеческий фактор" підвищення продуктивності праці.

XXVII з'їзд КПРС зробив спробу повернути партію обличчям до людини. По суті, було поставлено історичний експеримент на сумісність соціалізму та демократії.

Метою бурхливих перемін у соціально-економічній та політичній сферах життя було визнано вирішення назрілих соціальних проблем на основі розвитку планово-ринкового господарства, повністю звільненого від бюрократичних пут.

В економіці було проголошено відмову від командно-адміністративної системи управління й проголошено переважно економічні методи управління господарством - а згодом навіть визнано необхідність переходу до соціально орієнтованих ринкових відносин, що по суті вже означало скасування планового принципу розвитку промисловості й сільського господарства.

В соціальній сфері було проголошено відмову від так званого залишкового принципу, за яким на освіту, культуру, медицину, екологію тощо витрачається те, що лишається після пріоритетних витрат. Проголошено було повернення до усвідомлення їх першочергового значення, до практичного переорієнтування економіки на вирішення її потреб.

У політиці - взято курс на пробудження від апатії та байдужості, на різку політизацію народних мас, на розділення функцій партії і держави, перехід від монополії КПРС у сфері ідеології, зокрема ЗМІ, до плюралізму, становлення багатопартійності. Певне здивування при цьому викликало те, як старі, ще сталінського гарту газети пишалися тим, що саме партія проголосила курс на оновлення життя в країні, та ставали на чолі цього дозволеного та узгодженого прогресу.

Чим далі просувалася перебудова, тим менше редакції оглядалися на чиїсь дозволи та узгодження.