Рослинність

У флорі Африки, вивченої далеко не повністю, понад 40 тисяч видів і 3700 родин (900 ендемічні) квіткових рослин. Північна частина Африки входить у Голарктичну флористичну область. Територія Африки на південь від Сахари належить Палеотропічній області, на південному заході Африки виділяється Капська флористична область.

Флора Атласу і північного узбережжя Лівії і ПАР належить Середземноморській підобласті Голарктики і має багато спільного з флорою Південної Європи (суничне дерево, ладанник) і Західної Азії (атласький кедр, євфратська тополя). Флора островів Мадейра, Канарських і Зеленого Мису (переважно лісова) утворює Макаронезійську підобласть Голарктики з найбільшою кількістю ендеміків на Канарських островах (драконове дерево й ін.).

Флора Сахари (злаково-чагарникова), дуже бідна на види (близько 1200), відноситься до Північно-Африкансько-Індійської підобласті Голарктики. Палеотропічна область включає в екваторіальному кліматі Гвінейську підобласть лісової гігротермальної флори.

Її оточує широка підобласть судано-замбезійської флори саван, рідколісь і чагарників. У ній особливо виділяється афроальпійська флора гірських вершин Східної Африки і Камеруну, подібна за складом, незважаючи на територіальну роз'єднаність. Сукулентна флора пустель і напівпустель Південної Африки відноситься до Південно-Африканської флористичної підобласті. Флора Мадагаскару і сусідніх островів виділяється у Мадагаскарську підобласть, багату на ендеміки (сейшельська пальма, дерево мандрівників).

Вічнозелена флора Капської області високо ендемічна і представлена переважно чагарниками. Для неї характерна відсутність злаків. Межі і типи рослинності Африки визначилися наприкінці пліоцену, з встановленням сучасного співвідношення тепла і вологи, але у результаті діючої протягом століть примітивної вирубно-вогневої системи землеробства, знищення лісів і випасу худоби природний рослинний покрив сильно порушений. Багато рослинних формацій є вторинними.

Велика частина саван Африки виникла на місці зведених лісів, рідколісь і чагарників, що представляли природний перехід від вологих вічнозелених лісів до пустель. Тепер савани займають близько 37% площі Африки, ліси - близько 16% і пустелі - понад 39%.

Вологі вічнозелені екваторіальні ліси займають найбільшу площу вздовж узбережжя Гвінейської затоки (від 7° пн. ш. до 12° пд. ш.) і в западині Конго (від 4° пн. ш. до 5° пд. ш.) - у спекотному і постійно вологому кліматі. На північній і південній окраїні вони переходять у змішані (листопадно-вічнозелені) і листопадні ліси, що втрачають листя на сухий сезон (3-4 місяці).

Тропічні вологі ліси (переважно пальмові) ростуть на східному узбережжі Африки і на сході Мадагаскару; змішані листяно-хвойні ліси - на південно-східній мусонній окраїні Африки; вічнозелені твердолистяні ліси (переважно з коркового дуба) - на навітряних схилах Атласу. Схили гір до 3000 м вкривають гірські ліси, у поясах з найбільшою кількістю опадів вони низькорослі, з наявністю мохів і лишайників.

Савани обрамляють лісові масиви Екваторіальної Африки і простягаються через Судан, Східну і Південну Африку за південний тропік. Залежно від тривалості сезону дощів і річних сум опадів у них розрізняють високотравні, типові (сухі) і опустелені савани.

Високотравні савани займають простір, де річна сума опадів становить 800-1200 мм, а сухий сезон триває 3-4 місяці, вони мають густий покрив високих злаків (слонова трава до 5 м), гаї і масиви змішаних або листопадних лісів на вододілах, галерейні вічнозелені ліси ґрунтового зволоження у долинах. У типових саванах (опадів 500-800 мм, сухий сезон 6 місяців) суцільний злаковий покрив не вище 1 м (види бороданю, темеди й ін.), із стародавніх порід характерні пальми (віялова, гифена), баобаби, акації; у Східній і Південній Африці - молочаї. Велика частина вологих і типових саван вторинного походження.

Опустелені савани (опадів 300-500 мм, сухий сезон 8-10 місяців) мають розріджений злаковий покрив, у них поширені зарості колючих чагарників (переважно акацій).

Пустелі займають найбільшу площу у північній частині Африки, де знаходиться найбільша у світі пустеля

Сахара

Рослинність її склерофільна, вкрай розріджена; у північній Сахарі злаково-чагарникова, у південній - чагарникова; зосереджена головним чином уздовж русел рік і на пісках. Найважливіша рослина оазисів - фінікова пальма. У Південній Африці пустелі Наміб і Карру в основному сукулентні (характерні родини: мезембріантемум, алое, молочаї). У Карру багато акацій.

Субтропічні окраїнні пустелі Африки переходять у злаково-чагарникові напівпустелі; на півночі для них типова ковила альфа, на півдні - численні цибулинні. Дуже великі і різноманітні рослинні ресурси. У вічнозелених лісах Центральної Африки ростуть до 40 порід дерев, які мають цінну деревину (чорне, червоне й ін.); із плодів олійної пальми одержують високоякісну харчову олію, з насіння дерева кола - кофеїн та інші алкалоїди.

Африка - батьківщина кавового дерева, що росте у лісах Ефіопського нагір'я, Центральної Африки, Мадагаскару. Батьківщиною багатьох хлібних злаків (у т. ч. засухостійкої пшениці) є Ефіопське нагір'я.

Африканське сорго, просо, ароуз, рицина, кунжут увійшли в культуру багатьох країн. В оазисах Сахари одержують близько 1/2 світового збору плодів фінікової пальми.

В Атласі найважливіші рослинні ресурси - атласький кедр, корковий дуб, маслинове дерево (плантації на сході Тунісу), волокнистий злак альфа. В Африці акліматизувалися і вирощуються бавовник, сизаль, арахіс, маніок, дерево какао, каучуконос гевея.

Тваринний світ Африки різноманітний і багатий; вивчений ще не повністю. З хижих у саванах живуть леви, леопарди, гепарди, рись, гієни. Дуже багато термітів, поширена муха цеце. У ХІХ столітті і особливо на початку ХХ кількість багатьох великих тварин різко скоротилася, а деякі зникли зовсім внаслідок винищування європейцями.

Лише в 50-х рр. почала розширюватися мережа заповідників (національних парків, резервацій), у яких тварини охороняються, а кількість їх регулюється. Найбільші заповідники: Національний парк Крюгера (ПАР), Киву (Демократична Республіка Конго, Руанда).

Ресурси тваринного світу Африки мають велике практичне значення: крім цінних шкур і слонової кістки, в останні роки почали використовувати м'ясо диких копитних тварин - бегемотів, слонів, антилоп, що живуть у заповідниках. Ці тварини невибагливі в їжі і переносять укуси мухи цеце, через яку на 1/4 площі Африки розведення європейських порід худоби неможливе.

Народи Африканського континенту. Африка - континент, на якому знайдені сліди життєдіяльності найдавнішої людини планети. Тому материк вважають батьківщиною людства. В Африці живуть народи всіх трьох головних рас.
Представники європеоїдної раси, а саме її південної гілки (араби, бербери й туареги), населяють північ материка. Вони мають смагляву шкіру, вузький ніс й овальне обличчя, темне забарвлення очей і волосся. Народи Північної Африки говорять арабською і берберською мовами.
На південь від Сахари живуть народи екваторіальної раси (негроїди). Характерним для них є темний колір шкіри. У негроїдів широке плоске обличчя і товсті губи, кучеряве волосся. До негроїдів належать мешканці Східної Африки - тутсі, зріст яких близько 2 м. У вологих екваторіальних лісах живуть пігмеї, максимальний зріст яких 150 см, у басейні Нілу - пілоти з майже чорною шкірою, а на півдні Африки - бушмени і готтентоти, у яких жовтуватий колір шкіри і широке плоске обличчя. Ефіопське нагір'я заселяють ефіопи, що зовні схожі на європеоїдів, але колір шкіри в них зшрпчневий з червоним відтінком. На острові Мадагаскар живуть малагасійці, що належать до монголоїдної раси. У будь-якій країні Африки живуть десятки різних народів і племен, усі вони мають свою мову, традиції, спосіб життя.
Факти сьогодення
.
Кочове плем'я Сахари. У Південній Сахарі мешкає кочове плем'я туарегів. Вони живуть з торгівлі, розводять верблюдів і кіз. Вночі вони сплять у шатрах, зроблених зі шкіри тварин. Назва пле­мені означає «закриті від очей», тому що чоловіки-туареги носять національні костюми з чорної або темно-синьої бавовни і обмотують голови довгими шарфами.
В Африці поширені дві світові релігії: в арабських країнах Північної Африки переважає іслам, у решті країн поширене християнство. В Африці й досі існують численні місцеві релігії.
Формування і розміщення населення. Чисельність населення Аф-;еки почала зростати лише в XIX ст. Нині темпи природного приросту заселення (різниця між народжуваністю та смертністю) на материку гаивищі у світі. Населення Африки збільшується щорічно на 10 млн жіб і становить нині близько 812 млн. Але в африканських країнах їагменша тривалість життя. Понад 40 % африканців живуть у середноьму менше 40 років.
В Африці населення розміщується дуже нерівномірно. Найзасе-лезіші узбережжя океанів і Середземного моря, долини річок, де розташовані великі міста і промислові підприємства, розвинута торгівля. Середня густота населення Африки становить 22 особи на 1 км2. Най-іггіа густота населення в долині Нілу - приблизно 1000 осіб на 1 км2. Селяни становлять 4/5 усього населення Африки.
Країни Африки неоднакові за кількістю населення. У семи з них -Нігерії, Кенії, Єгипті, Танзанії, Демократичній Республіці Конго,Ефіопії та Південно-Африканській Республіці - понад ЗО млн у кожній, що разом дорівнює половині всього населення континенту.
Географія культури
Малолюдна країна. Одна з найменш заселених країн Африки -Конго, в якій проживає менше 3 млн осіб. Вкриті лісами і болотами північні райони країни зовсім малолюдні, хоча саме у глибині лісів збереглися поселення наймалорослішого населення землі - пігмеїв. Основний тип житла тут - прямокутні хижі з двоскатною трав'яною чи листяною покрівлею. У саванах населення цієї країни - банту - мешкає у чималих, діаметром 3,5 м, халупах, в яких замість стін - бортик заввишки 50 см. Підлога в таких помешканнях заглиблена в ґрунт. Основні галузі господарства країни - землеробство, скотарство, заготівля цінних порід деревини.
Сучасна політична карта Африки. Головні держави. Зв'язки України з країнами Африканського континенту

Cучасна політична карта Африки. Географічну карту, на якій пока­зано кордони держав та їхні столиці, називають політичною картою. Майже 50 років тому більшість держав континенту були колоніями могутніх європейських держав. З 60-х років XX ст. африканські народи стали незалежними. Тільки чотири країни, як-от: Південна Африка, Єгипет, Ефіопія, Ліберія - не були колоніями. Всі інші молоді незалежні держави стали на шлях самостійного розвитку переважно після Другої світової війни.
Політично Африка є наймолодшим регіоном світу. Середній вік держав - близько 40 років (вийняток становить Ефіопія, вік якої зонад 2000 років). Нині на Афри­канському континенті налічують:4 незалежні держави. Важливу роль в урегулюванні всіх конфлік­те що виникають на материку, жлзхрає ООН та створена 1963 року Організація Африканської Єдності.
Головні держави, проблеми їхнього розвитку. Єдина розвивана держава на материку -Пїаленна Африка. Решта в Африки належить до
що розвиваються. Для них характерний загальний низький рівень розвитку господарства, що є наслідком тривалого колонізму. Найрозвиненішими серед африканських країн є держави ічної Африки, з якими Україна підтримує тісні зв'язки - торговельні, транспортні, культурні, туристичні.

Північна Африка включає такі країни: Алжир, Лівію, Єгипет, Марокко, Туніс. Це так званий Арабський Захід - найсеніший економічно регіон Африки. Усі країни мають вихід ос Середземного моря, що впливає на їхні торговельні відносини і сзропейцями. Вони є постачальниками нафти і природного газу, туристичних послуг, сільськогосподарської продукції, товарів легкої ловості. Усі країни регіону є членами ООН і Арабської Ліги.
Географія культури
Країни В е л и к ої пустелі. Більшу частину Алжиру охоплює пустеля Сахара. Тому промисловими центрами країни є прибережні міста. Тут виробляють будівельні матеріали й текстиль. Місто Алжир -один із найбільших портів Північноафриканського узбережжя: тут часто можна побачити контейнерні судна та нафтові танкери. Туніс відомий своїми стравами з кускусу. Кускус роблять із пшениці, яку товчуть до дрібних крупин, а потім обробляють парою, щоб вони стали легкими, мов повітряні кулі. Кускус вживають з бараниною або овочами.
Єгипет - найдавніший туристичний центр світу. Уже 2000 років тому сюди подорожували греки й римляни, щоб помилуватися стародавніми храмами й гробницями. Нині щорічно Єгипет відвідує понад 2 млн туристів, щоб побачити такі чудеса світу, як великий Сфінкс, грандіозні піраміди фараонів тощо. Туризм є важливою статтею доходів Єгипту.
Загалом про Африку можна говорити як про найбідніший континент світу. Продовольча проблема в умовах швидкого зростання кількості населення є в Африці однією з найгостріших. Особливо бідними країнами є Габон, Центрально-Африканська Республіка (ЦАР), Чад, Нігер, Ефіопія, в яких переважає відстале сільське господарство. Вирощування однієї сільгоспкультури, низький рівень технічного оснащення, неконтрольоване випасання худоби призводять до ерозії ґрунтів, яка набуває катастрофічних масштабів. Бідою африканського сільського господарства є стихійні лиха: засухи, повені, хвороби рослин, стрімке поширення шкідників.
На тлі зовсім бідних країн помітні успіхи в розвитку господарства мають Замбія, Танзанія, Демократична Республіка Конго. (Знайдіть ці країни на карті.) Попри певні успіхи окремих країн африканські країни загалом були й залишаються найбіднішими країнами світу.

24. Загальна площа: 997 тис. км2
Населення: 68,7 млн. чол.
Столиця: Каїр - 7,84 млн. чол.
Державний устрій: республіка
Глава держави: президент
Законодавчий орган: Народні збори (Мажліс альшаб) та Консультативна рада (Мажліс аль-шура)
Адміністративно-територіальний розподіл: 26 губернаторств (мухафаз)
Офіційна мова: арабська
Грошова одиниця: єгипетський фyнт

Демографія

Середня щільність населення: 68,8 чол./км2
Міське населення: 42,1%
Віковий склад населення: молодше 15 років - 35,4%; 15-65 років - 60,5%;
старше 65 років - 4,1%
Природний приріст населення: 17,5%
Пpoдолжітельнocть життя: чоловіків - 68,7 року; жінок - 73,9 року

Економіка

Аграрно-індустріальна країна, середньорозвинених, що займає 2-e місце в Африці за рівнем економічного розвитку. Значні валютні доходи країні приносять іноземний туризм, грошові перекази єгиптян, що працюють за кордоном, мито за користування Суецьким каналом

Єгипет розташований на стику Африки і Азії, має широкий вихід до Середземного моря. 9б% території - практично незаселені тропічні пустелі (Лівійська, Аравійська, Нубійскaя). B рельєфі пустель переважають плато висотою від 30 до 1000 м, на півночі - великі низовини, у тому числі і що лежать нижче рівня моря (западина Катгара, -133 м), поблизу Червоного моря і на півдні Синайського півострова - гори (максимальна висота - г. Катерин, 6 2637 м). Що залишилася, територія (4%) щільно населена. Це - родючі дельта і долина єдиною в странe річки Ніл і вузька прибережна смуга з средіземномоpcкім кліматом.

Промисловість. Видобуток нафти і природного газу є домінуючою в промисловості. Ведеться незначна видобуток фосфоритів, залізної руди, марганцю, будівельної сировини. Електроенергія виробляється на ТЕС (75%) та ГЕС, повністю забезпечує внутрішнє споживання. Найбільш розвинені текстильна і харчова промисловість. Зростає значення нафтопереробки. Є великі підприємства металургії, з виробництва будматеріалів (цемент та інші), хімічної промисловості (у тому числі виробництво фосфатів), машинобудування (збірка холодильників, телевізорів, тракторів, легкових і вантажних автомобілів). Багато невеликих ремісничих майстерень з виробництва меблів, одягу, виробів з металу.

Сільське господарство

Основа сільського господарства - зрошуване землеробство. Головні культури: бавовник (світовий лідер з виробництва довговолокнистої бавовни), рис, a також кукурудза, пшениця, цукровий очерет, овочі, фрукти, фінікова пальма (Єгипет один з провідних світових виробників фініків). Для незрошуваних землеробства придатна лише вузька смуга Середземномор'я. Слаборозвинуті тваринництво включає розведення великої рогатої худоби, кіз, овець, птиці.

Транспорт

Довжина залізниць близько 5 тис. км; автодоріг - 64 тис. км. Річкове судноплавство по річці Ніл і оз. Насер. По території країни проходить Суецький канал. Цей судноплавний, безшлюзовий канал, що сполучає Червоне море з Середземним, є важливою міжнародної морської артерією.

Зовнішня торгівля

Більшу частину експорту становлять нафта і нафтопродукти. Експортуються також бавовна, текстиль, сільськогосподарська продукція. Імпортуються: продовольство, продукція машинобудування, лісоматеріали. Головні зовнішньоторговельні партнери: США, Італія, Німеччина, Великобританія, Сирія.

Туризм

Єгипет - один з центрів міжнародного туризму, має значні рекреаційні ресурси. Майже 6 млн. людей щорічно приїжджають до країни, щоб відвідати всесвітньо відомі пам'ятники Стародавньої єгипетської цивілізації, що нараховує майже 6 тис. років. для любителів морського відпочинку - пляжі Середземного моря і цілорічні курорти Червоного моря, одного із самих теплих і солоних на Землі, c унікальним підводним світом.

Площа — 1001,4 тис. км2. Населення — 79,6 млн осіб. Унітарна республіка — 26 мухафаз (губернаторств). Столиця — Каїр. ЕГП Єгипет є найбільшою за кількістю, економічним потенціалом, політичним значенням та найбагатшою на історичну спадщину країною Північної Африки. Частина території країни — Синайський півострів — розташована в Південно-Західній Азії. Єгипет на півночі має вихід до Середземного моря, на сход і — Червоного. На території країни розташований Отецький канал, який з'єднує Середземне і Червоне моря, моря басейнів Атлантичного та Індійського океанів. Держава межує з Лівією на заході, Суданом — на півдні, Ізраїлем та Сектором Ґази Палестинської автономії (територія Ізраїлю) — на сході. Геометрична прямолінійність кордонів держави свідчить про колоніальну спадщину Африки, більшість із них проходять по Лівійській та Нубійській пустелях, майже незаселених територіях. Єгипет, як і сусідні Судан та Лівія, входить до міждержавних організацій — Африканського Союзу, Ліги арабських держав (штаб-квартира в Каїрі), "Ісламської конференції". Єгипет є країною-членом ООН. Єгипет розташований в політично нестабільному регіоні. Із 1960-х рр. Північна Африка є одним із найбільших нафтовидобувних регіонів світу. Перевагою ЕГП Єгипту є наявність власних великих запасів нафти і газу. Сусідня Лівія є членом ОПЕК і має 2 % розвіданих запасів нафти світу.Єгипет сповна використовує переваги свого транспортно-географічного положення між Африкою та Азією. Держава має. змогу розвивати зв'язки з 24 країнами Середземномор'я і басейну Червоного моря. Через міжнародний Суецький канал проходить інтенсивний вантажопотік морського транспорту світового значення між морями басейнів Атлантичного та Індійського океанів. Населення Для Єгипту, як і для інших арабських країн, характерними є високі показники народжуваності (22 на 1000 осіб у 2005 р.), при невисоких показниках смертності (5 на 1000 осіб). Відповідно природний приріст населення стабільно великий і становить 17 на 1000 осіб на рік. Частка дітей і підлітків у віковій структурі населення є також високою — 35 %. Середня тривалість життя єгиптян — 67,1 року. Відповідно в структурі населення незначною є частка населення старшого віку — 4 %. Для Єгипту характерним є від'ємне сальдо зовнішньої міграції (-0,22 на 1000 осіб). Єгиптяни (араби Єгипту) — це 98,9 % населення країни. Вони належать до європеоїдної раси, розмовляють каїрським і нижньоєгипетським діалектами арабської мови (семіто-хамітська мовна сім'я), сповідують мусульманство сунітського напрямку. На півдні Єгипту населення розмовляє нубійською мовою. Особливу етноконфесійну групу єгиптян складають копти, які з II ст. сповідують християнство. Населення в Єгипті розміщене вкрай нерівномірно. Середня густота населення —79 осіб на 1 км2, у долині Нілу цей показник становить 2000 осіб на 1 км2. Більшість його сконцентрована в долині та дельті Нілу. Частила населення проживає в оазисах Нубійської та Лівійської пустель. Більшість.єгиптян живе в сільській місцевості, рівень урбанізації невисокий (45 %). Найбільші міста: Каїр (9,7 млн осіб), Александрія (3,6 млн осіб). Загальна кількість трудових ресурсів становить приблизно 21 млн осіб, із них у сільському господарстві — 43 % , промисловості — 23 %, решта працюють на транспорті, у сферах торгівлі, послуг і зв'язку. Переважна більшість населення країни неграмотна (чоловіки — 2/3, жінки — 90 %). Вищу освіту мають лише 0,4 % жителів. Природні умови і ресурси Основними видами ресурсів, які використовуються в промисловості, є нафта і газ, залізні руди і фосфорити. Як і у всій Північній Африці, вода є дефіцитним ресурсом. Найважливішим джерелом водних ресурсів є річка Ніл (у межах Єгипту — 1600 км, єгипетська назва Ель-Бахр). Окрім плантацій фінікової пальми, інших деревних насаджень немає. Приблизно 94 % території Єгипту — це пустелі. Ландшафти Аравійської, Лівійської і Нубійської пустель представлені кам'янистими, щебеневими, галечниковими, глинистими, піщаними плато і низовинами. Дельта і долина Нілу з наносними ґрунтами займають 4 % площі Країни. На півночі Єгипту — субтропічний клімат, на решті території — пустельний тропічний. Єгипет розташований в межах сухої зони зволоження субтропічного і тропічного агрокліматичних поясів. Тут вирощують теплолюбні культури з тривалим періодом вегетації — бавовник, кукурудзу, цитрусові, рис, фінікову пальму. Єгипет найбагатший на туристичні і рекреаційні ресурси за всі регіони Північної Африки.

 

25. Рельєф місцевості і водні ресурси.
Нігерія розташована на низькому плато висотою бл. 600 м над р.м. Територія країни розчленована на великі блоки долинами річок Нігер і Бенуе і відокремлена від океану вузьким поясом прибережних боліт. Ширина цього пояса звичайно не перевищує 16 км, за винятком дельти Нігера, де вона досягає 97 км. Складна мережа лагун і проток, розташованих за бар'єром піщаних пляжів, утворить систему захищених мілководних шляхів, по яких невеликі судна можуть пройти від кордону з Беніном на заході до кордону з Камеруном на сході без виходу в океан. Далі в глибині країни чітко виділяються уступ Нсукка-Окігві, що піднімається над долиною річки Крос, плато Джос і Біу, а також гори Адамава. В основному полога поверхня плато, що складається з кристалічних порід на півночі і заході країни та піщаників на сході, в багатьох місцях поцяткована острівними горами (інзельбергами), тобто скелястими останцовими пагорбами з крутими схилами. На північному сході поверхня поступово знижується у бік озера Чад, яке знаходиться на 245 м над р.м.

Води.
Основні річки Нігерії – Нігер, від якого пішла назва країни, і його найбільша притока Бенуе. Головні притоки Нігера і Бенуе – Сокото, Кадуна і Гонгола, а також річки, що впадають в озеро Чад, починаються на плато Джос, яке є гідрографічним центром Нігерії. Судноплавство на цих та інших річках, таких як Імо і Крос, обмежене через пороги і водоспади, а також різкі сезонні коливання рівня води. На Нігері круглий рік підтримується рух суден до міста Оніча (де побудовано міст через річку),а з червня по березень – до Локоджі. У вологий сезон судна курсують до Джеббі. По Бенуе пароплави заходять до Йоли, але навігація здійснюється лише чотири місяці – з липня по жовтень.

Клімат.
На клімат впливають дві повітряні маси – екваторіальне морське повітря, пов'язане з вологими вітрами, і тропічне континентальне повітря, пов'язане з сухим і пиловим вітром харматан, який дме з пустелі Сахара. Виділяють два сезони – вологий (березень – вересень), який на півдні країни розділяється коротким сухим інтервалом у серпні, і сухий (жовтень – лютий). Опадів на півдні випадає більше, ніж на півночі. Середня річна кількість опадів на узбережжі становить 1800–3800 мм, а на північній околиці країни – менш як 25 мм. Виснажлива спека і сильні грози сповіщають початок і закінчення вологого сезону, однак між травнем і серпнем, коли випадає більша частина опадів, сильні короткочасні грози поступаються місцем затяжним дощам. Середні температури високі і приблизно однакові на півночі і на півдні країни. На півдні вологість також висока при постійній спеці, хоч температури рідко перевищують 32° С, тоді як на півночі помітні сезонні відмінності, і під час сухого сезону значні добові коливання температур. На північному сході температури в тіні можуть досягати 38° С. Бувають також заморозки.

Грунти і корисні копалини.
Майже все грунти Нігерії кислі. У ряді місцевостей на сході країни інтенсивне залуження грунтів, сформованих на піщаниках, привело до утворення т.з. «кислих пісків», які легко піддаються обробці, але швидко виснажуються. Грунти крайньої півночі утворилися з пісків пустель і легко руйнуються. Вони різко відрізняються від родючих грунтів, що сформувалися на важких суглинках у заплавах багатьох річок, в поясі какао і в дельті Нігера. У деяких густонаселених місцевостях інтенсивне землеробство і перевипасання худоби викликали ерозію грунтів. Велика територія Нігерії складається з осадових порід, збагачених залізом. Багато родовищ залізної руди, але вони не розробляються. Найбільші родовища знаходяться в Маунт-Патті поблизу Локоджі і в Сокото. У 1980–1990-х в країні видобувалися нафта і природний газ у дельті Нігера і на шельфі, олово і колумбіт (руда ніобія) – на плато Джос поблизу Енугу і вапняк (для виробництва цементу) в Нкалагу, Абеокуті, Сокото, Укпілле і Калабарі.

Рослинний світ.
Мангрові і прісноводні заболочені ліси переважають на узбережжі, але далі змінюються смугою густого тропічного лісу, в якому основними деревними породами є кайя (червоне дерево), хлорофора висока і триплохітон твердосмолий. Олійна пальма зустрічається в дикому стані у вологому тропічному лісі, в густонаселених районах чагарникові хащі цієї пальми витіснили ліс. У північніших районах ліс стає рідшим і змінюється високотрав’ям. Це і є гвінейська савана, в якій ростуть такі дерева, як баобаб, псевдоакація і тамаринд. Відкритіші савани зустрічаються на північ від лінії, що означає північну межу вирощування коренеплодів, а на крайньому північному сході переважають пустинні ландшафти. Там звичні акація (джерело гуміарабіку) і мімоза.

Тваринний світ.
Розміщення тварин залежить від рослинності. У південних болотах і лісах мешкають крокодили, мавпи і змії, тоді як на півночі представлені антилопи (декілька видів), верблюди, гієни, а іноді зустрічаються жирафи і леви. Інші тварини, характерні для тропічних лісів і вологих саван, – слони, газелі, горили і леопарди. У річках водяться численні види риб, крокодили і бегемоти. Вражає різноманіття птахів, особливо на узліссях лісів. Тут мешкають дрохви африканські, грифи, шуліки, яструби, бекаси, перепили, голуби, страуси і довгохвості папуги.

Демографія.
У 2010 році кількість населення становила 158,3 млн. осіб.

Густота населення
Висока густота населення характерна для більшості районів південного сходу, трохи менша – для південного заходу і півночі (штат Кано і північ штату Кадуна). Малонаселений пояс проходить від східної частини штату Квара через долину р. Нігер, центр штату Плато і велику частину території штатів Йобе і Борно.

Етнічний склад.
Протягом останніх двадцяти століть Нігерія пережила наслідки чисельних хвиль міграцій або вторгнень, в основному, з північного сходу. Тому етнічна і лінгвістична ситуація в країні характеризується великою строкатістю. У Нігерії проживає більш як 250 етнічних груп, що мають власну мову і культурні особливості. 80% населення складають десять груп, які чисельно переважають в окремих штатах: хауса і фульбе в штатах Сокото, Кадуна, Баучі, Йобе, Кацина, Джигава і Кано, канурі – в Борно, тів – в Бенуе і Плато, йоруба – в Ойо, Огун, Ондо, Екіті і Лагос, едо (біні) – в Едо, ібо (ігбо) – в Імо і Анамбра, ібібіо-ефік – у Кросс-Рівер і іджо – в Байелса. Хауса, йоруба та ібо становлять близько 60% населення Нігерії.

Народи північних штатів.
Найчисленніші народи Півночі – хауса, фульбе, канурі та тів. Всі вони, окрім тів, - мусульмани. Під час джихаду, релігійної війни на початку ХІХ ст., фульбе встановили свій контроль над землями хауса і створили мусульманську державу – халіфат Сокото. Сокото займав велику частину території північної Нігерії, за винятком населеного канурі Борно на північному сході і земель тів по берегах р.Бенуе. Соціальні відносини серед фульбе консервативніші, ніж у хауса, військова експансія і торговельна діяльність яких привела до того, що мова хауса набула поширення в багатьох районах Західної Африки і стала мовою міжетнічного спілкування на більшій частині території північної Нігерії. Спосіб життя і соціальні стосунки канурі, основного населення шт. Борно, багато в чому визначаються нормами ісламу, але це не є результатом завоювань фульбе. З ХІІІ ст. і до початку колоніального періоду канурі змогли зберегти свою політичну незалежність, будучи етнічним ядром мусульманської держави Канема-Борну, розташованої навколо оз. Чад. Тів, які живуть у штатах Бенуе і Плато, на відміну від сусідів-мусульман, сповідають християнство або зберігають прихильність традиційним віруванням.

Народи східних штатів.
Трьома основними етнічними групами східної Нігерії є ібомовні народи, які живуть у штатах Імо і Анамбра, ібібіо-ефік – у штаті Кросс-Рівер та іджо в штаті Байелса. Традиційний тип поселення всіх трьох народів – невеликі села. Основною формою соціальної організації ібо були об'єднання сіл та родів. Суспільство ібо відрізнялося демократичністю, всі рішення приймалися на раді. Значне місце у пантеоні традиційних божеств ібо належало богині землі Ала, і жреці її культу часто виконували судові та інші владні функції. Мистецтво ібо характеризується великим ступенем експресії. З перенаселених східних районів ібо мігрують в інші частини країни. Виняток становив період громадянської війни 1967–1970 рр. Традиційно ібібіо жили у селах, де владні функції здійснювали світський і релігійний лідери. Кожне село мало певний ступінь автономії, але групи сіл на основі кровно-родинних зв'язків і спільних вірувань об'єднувалися в клани, якими управляли світський і релігійний вождь і рада старійшин. Політична влада здійснювалася таємними общинами, такими як екпо та екпе. Іджомовні народи живуть у районі дельти Нігеру; місця їх розселення у східній частині дельти в штаті Байелса характеризуються невисокою густотою населення. Іджо поділяються на кілька груп: калабарі, окріка, нембе і бонні, але в мовному і культурному відношенні всі вони становлять єдину спільноту. Традиційна соціальна і політична організація іджо дуже схожа на ту, яка була у ібо, різниця полягала в тому, що села іджо рідко були здатні на спільні дії. Більшість сучасних ібо, ібібіо та іджо – християни.

Народи Західної Нігерії.
На північний захід від р.Нігер більшість населення становлять йоруба, які проживають на території штатів Ойо, Огун, Ондо, Екіті і Лагос, і едо- (біні-) мовне населення штату Едо. Йоруба об'єднує спільність мови, традицій і легенда про походження від спільного предка, творця світу Одудуви, проте у них ніколи не було єдиної централізованої держави. Йоруба створили кілька сильних міст-держав. Влада деяких правителів цих держав не обмежувалася межами їх володінь. Оні (правитель Іфе) вважався релігійним главою всіх йоруба, а алафін (правитель Ойо) номінально вважався першим серед рівних йорубських правителів. У традиційних віруваннях йоруба є кілька основних культів, кожен з яких пов'язаний з конкретним божеством, наприклад, з Шанго, богом грому. Йорубські релігійні вірування, поезія і музика, завезені у Новий Світ, вплинули на культуру Бразилії і деяких країн Карибського басейну.
Найпомітнішим вкладом йоруба у мистецтво Західної Африки є скульптура. Починаючи з 1938 року на території Іфе під час археологічних розкопок знайдено кілька бронзових і теракотових голів та фігурок. Найдавніші з них були виготовлені близько 800 років тому. Йорубські скульптури входять до числа світових шедеврів. Останнім часом властива мистецтву йоруба експресивність знаходить яскраве вираження у дерев'яній скульптурі.
Едомовне населення штату Едо відоме перш за все завдяки створеній їх предками Бенінській імперії. Коли наприкінці ХV ст. Бенін перебував у зеніті своєї могутності, його вплив поширювався від берегів р.Нігер до території сучасного Того.

26. Маро кко (араб. المغرب, аль-Магри б; буквально «захід», також Магріб аль-Акса, «далекий захід»), повна офіційна назва Король вство Маро кко (араб. المملكة المغربية, аль-Мамля ка Аль-Магриб я) - держава на північному заході Африки. Марокко - єдина африканська країна, яка на даний момент не є членом Африканського Союзу. Проте ця держава входить до Ліги Арабських держав, Арабська магрибський союз, Франкофонії, Столиця Марокко - Рабат. Найбільші міста: Касабланка, Рабат, Марракеш, Фес, Кенітра.

Океан, різнокольорові гори, гірські озера, евкаліптові, пальмові і туєва лісу, поля і степи, Сахара із її пісками і оазисами - все це Марокко.

Національна мова: арабська (державна), французька, іспанська Національна валюта: марокканський дирхам. Релігія: Іслам є державною релігією Марокко - мусульмани-суніти -99%, християни - 0,8%, іудеї - 0,2%.

Герб являє собою декоративний щит, підтримуваний двома левами, що стоять на задніх лапах. На щиті знаходиться зображення пентаграми зеленого кольору на червоному тлі, над якою - стилізоване зображення сходу сонця над горами Атлас. Герб вінчає королівська корона. Щит знизу прикрашає стрічка, на якій є арабський напис: «Якщо Ви допомагаєте Богу, він допоможе Вам» (араб. إن تنصروا الله ينصركم)

Державний прапор Марокко - державний символ Королівства Марокко, офіційно затверджений 17 листопада 1915. Основні кольори державного прапора Марокко: червоний і зелений. Прапор являє собою червоний стяг пропорцією 2:3, в центрі якого знаходиться п'ятикутназірка зеленого кольору, вписана в коло радіуса, рівного 1 / 4 висоти прапора.

Адміністративно-територіальний поділ