НАСЕЛЕННЯ

Перший перепис населеня було проведено у 1974 році. На той час в країні нараховувалось близько 7 млн. чол. Населення швидко росте - 1-1,5 млн. за рік. За даними 2007 року його чисельність становила 27 млн. чол. За розрахунками фахівців ООН передбачувана кількість населення у 2050 році становитиме 54,7 млн. чол.

Населення відрізняється молодістю. Середній вік мешканців країни становить 18,8 років. Люди віком до 14 років складають 43 % від загальної кількості населення, у віці 15-59 років - 52 %, 60 років і старше - 5 %. Середня тривалість життя 72,2 роки. Жінки становлять 45 % населення.

90 % населення - араби, які зберегли племенну організацію (об'єднання арабських племен відбулось у VII ст.). Є вихідці з Індії, Пакистану, Індонезії, Філіппін, інших країн Азії, Африки, Європи та з США. Іноземці живуть в районах нафтовидобутку та у великих містах.

Осідле населення - 95 %, бедуїни (кочові племена, які займаються скотарством) - 5 %. Міське населення становить 80 %. Найбільшими містами є столиця Ер-Ріяд (понад 4 млн.чол.), Джидда (близько 3 млн.чол.), Мекка (1,7 млн. чол.), Медина. (1 млн.).

Середня густота населення 12,5 чол/км², найбільша вона у великих містах (понад 1000 чол/км²), на схід і північ від Ер-Ріяда, в оазах.

Релігія - іслам, близько 85-90 % сунніти, інші - шиїти. Живуть шиїти в основному на сході в Ель-Хасі.

 

63. Офіційна назва - Ісламська Республіка Іран(Jumhuri-ye Islami-ye Iran).

Географічне розташування - розташована на південному заході Азії, межує на півночі з Туркменістаном, Азербайджаном, Вірменією, на сході з Афганістаном і Пакистаном, на заході - з Туреччиною й Іраком.

Площа території - 1,648 195 кв. км.

Ісламська республіка Іран одна з найбільших держав Південно-Західної Азії. Її площа складає 1,65 млн. кв. км. Географічне розташування Ірану з огляду на те, що країна знаходиться на південному заході Азії і розташована мов би на стику трьох континентів - Азії, Європи, Африки - і з'єднує важливі географічні райони світу, має стратегічне значення. Іран є ланкою, що з'єднує південно-західну Азію, Перську затоку, Кавказ, Середню Азію та Середній Схід. На півночі Іран омивають води Каспійського моря, на півдні - Перської затоки й Оманського моря. Він межує з Туреччиною (на північному заході), Афганістаном і Пакистаном (на сході), Іраком (на заході), а також з Вірменією, Азербайджаном, Туркменістаном (на півночі). Іран через Каспійське море межує з Казахстаном і Росією, а через Перську затоку та Оманське море - з Кувейтом, Бахрейном, Аравією, Катаром, ОАЕ, Оманом.

Рельєф

Велику частину території країни займає велике внутрішнє Іранське нагір'я середньою висотою 1200 м. Його утворюють великі плато, гірські ланцюги і міжгірські улоговини. На заході піднімаються гори Загрос, на сході - сильно розчленовані Східно-Іранські гори, на півночі - могутні дуги Ельбурса, на півдні - Макрана. Уздовж узбережжя Каспійського моря, Перської й Оманської заток витягнулися вузькі смуги берегових низин. Рельєф країни переважно піднесений і гірський. Центр країни оточений горами Іранського нагір'я, пустелями Деште-Кевир (Велика Солона пустеля) і Деште-Лут.

Загрос - масивний складчастий гірський ланцюг шириною 150-300 км, що простирається на 1600 км від північно-західних кордонів у південно-східному напрямку. При переважних висотах 2000-3000 м деякі піки мають висоти понад 3500 м (найвища гора Зердкух - 4548 м). Протягом 800 км, від прикордонного з Іраком району до порту Бушир на узбережжі Перської затоки, паралельно хребтам Загроса уздовж їхнього західного підніжжя простягається низка височин висотою 300-600 м і шириною близько 65 км. Тут на південь від 32 пн. ш. зосереджено найбільші в Ірані запаси нафти.

Макран (або Мекран) - система складчастих гір на півдні країни шириною більше 200 км, тягнеться в східному напрямку на 480 км (у межах Пакистану її напрямок змінюється на північно-східний) із середніми висотами від 600 до 1500 м. Окремі піки піднімаються до 1800-2150 м (найвища точка гора Кухран - 2260 м). Гори Макрана відрізняються сильно розчленованим рельєфом.

Східно-Іранські гори простираються на 1050 км уздовж східного кордону Ірану, між Ельбурсом і Макраном. Хоча ця гірська система нижче Загроса і не настільки розчленована, як Макран, вона утворює могутній орографічний бар'єр на шляху з Ірану в Афганістан. Середня висота гір складає 1500 м, головні вершини 2450-2750 м, а найвища точка - вулкан Тефтан (4042 м).

Ельбурс. Гірська система Ельбурс охоплює північні області Ірану, має довжину близько 1400 км і форму літери S: облямовуючи південно-західне і південне узбережжя Каспійського моря, повертає на північний схід і потім на південний схід, закінчуючись на кордоні з Афганістаном. Ельбурс складається з трьох порівняно відособлених частин: на північному заході Талишські гори, висотою від 2150 м до 2450 м; їх змінює Центральний Ельбурс з оцінками від 2450 м до 3050 м (окремі вершини перевищують 3650 м); далі на сході його продовжують Туркмено-Хорасанські гори (1500-1850 м). У горах Ельбурса, на північний схід від Тегерана, знаходиться найвища точка всього Середнього Сходу - недіючий вулкан Демавенд (5604 м). У межах цієї орографічної системи виражені два великих розлами: один на заході, де ущелина ріки Сефидруд відокремлює Талишські гори від Центрального Ельбурса, другий, з перепадом висот близько 900 м, на східній частині цього хребта.

Гори Іранського Азербайджану є частиною Вірменського нагір'я і знаходяться між Талишськими горами на сході і Курдистанськими горами на заході. Вони менш розчленовані, аніж Загрос і Ельбурс, і утворюють протяжний уступ з абсолютними висотами 2130-3050 м, що круто обриваються до долини р. Аракс, що протікає по кордону з Вірменією й Азербайджаном. Сучасний рельєф сформувався під впливом геологічних рухів на місці стародавнього плато. Як результат - утворилися міжгірські улоговин, серед яких западина Урмія з однойменним солоним озером, западина Хой-Меренд і долина ріки Карасу (між містами Ардебіль та Ахар). До найбільших хребтів належать Мішудаг і Карадаг, що облямовують долину р. Аракс, і далі на південь - Себелан і Бозкуш. Вулканічна активність сполучена з розривними тектонічними рухами, головним чином у районі могутніх вулканів Херемдаг (3710 м) і Себелан (4821 м).

Внутрішні плоскогір'я. Частина пустельних і напівпустельних внутрішніх плоскогір'їв (безстічних западин) замкнуті гірськими ланцюгами, площа яких складає близько 260 тис. кв. км. Вони утворюють вирівняні та хвилясті простори, місцями пересічені невисокими пагорбами. До характерних форм рельєфу відносяться сухі річкові русла (вади) і піщані дюни. Біля найнижчих ділянок плоскогір'їв розташовані постійні і тимчасові озера. Уздовж підніж крайових хребтів виражені смуги конусів виносу, створені постійними і тимчасовими водотоками. Ґрунти, що сформувалися на алювіальних конусах виносу, надзвичайно продуктивні під час зрошення. Значні площі внутрішніх плоскогір'їв зайняті кам'янистими пустелями (дешт). До найбільших западин відносяться пустелі Деште-Кевир (Велика Соляна пустеля) і Деште-Лут.

Узимку, внаслідок дощів, тут утворюються великі мілководні озера. Серед інших, менших за розмірами, западин виділяються Кумська - розташована на південь від Тегерану, і Джазмуріанська, яка лежить північніше гір Макран. Низовини. Рівнинні райони Ірану відділені від внутрішніх плоскогір'їв високими гірськими ланцюгами. Серед низьких рівнин особливо виділяються кілька, які мають важливе значення для народного господарства. Перша, вузька низинна смуга, яка добре зволожується, між горами Ельбурс і Каспійським морем. Друга, Хузестанська рівнина, на вершині Перської затоки. Третя, суха, шириною від 1,5 км до 80 км рівнина уздовж узбережжя Перської затоки та Оманського моря, що простягається від міста Бушир до кордону з Пакистаном. Ще дві невеликі рівнини розташовані на півночі країни: степова смуга на півдні від ріки Аракс (частина Кура-Араксинської низовини) і Горганський степ (південно-східний Прикаспій).