ГУМАНІСТИЧНИЙ НАПРЯМФ. Знанецкий ПОЧАТКОВІ ДАНІ СОЦИОЛОГИИ1 1 Znaniecki F. V. The Data of Sociology. Публікований матеріал пред-ставляет собою скорочену 3-у главу кн.: Znaniecki F. V. The Method of Sociology. N. Y., 1934. P. 90-136. Переклад С. Татарниковой. Соціологія як теорія "суспільств" або "співтовариств"; Відколи соціологія свідомо почала конституиро-ваться як окрема, відмінна від політичної теорії дисципли-на, вона зайняла особливу позицію по відношенню до вибору і детерміації предмета свого дослідження, позицію, просуще-ствовавшую аж до кінця XIX століття і частково сохранив-шуюся досі у учених натуралістичного толку. Незважаючи на те що окремі явища, якими вона спочатку займалася, належали до сфери культури, вона розглядала їх як компоненти природних систем. Такий підхід, наме-тившийся ще в XVII столітті, був повністю розвинений до середини XIX століття Контом, Спенсером і їх послідовниками. Счита-лось, що соціологія вивчає суспільство. Суспільство розумілося в основному як закрита природна система биопсихологиче-ских людських індивідів. Більш менш схожі системи спостерігаються і в природі: скупчення одноклітинних організмів, багатоклітинні з диференційованими органами і функціями, асоціації багатоклітинних організмів - гомогенні, на зразок стад і зграй тварин, і гетерогенні, на зразок рослинних співтовариств. Як відомо будь-якому соціологові, аналогія, прове-денная Контом між суспільством і складним багатоклітинним організмом, широко використовувалася Спенсером, Шеффле, Лилиенфельдом, Борисом, Новиковым і багатьма іншими. Три правила, в різних співвідношеннях і комбінаціях, исполь-зовались для опису цієї природної системи. По-перше, суспільство повинне було по перевазі займати певну географічну територію; по-друге, передбачалося, що воно має міру расової гомогенності. Ці два правила були чисто натуралістичними: географічна ізоляція і расовий склад могли бути засвідчена тими ж самими методами зовнішнього спостереження, що застосовуються для фіксації ізоляції і складу рослини або колонії поліпів. Проте третє правило порушує послідовність натура-листической позиції. Воно вводить в цю систему величезну кількість культурних даних. Спільність людей визначеної, змішаної або чистої расової приналежності, що населяє певну територію, є суспільством лише у тому випадку, якщо ці люди є членами соціальної групи - орди, сім'ї, племені, роду, села, міста, государ-ства - або принаймні конгломерату взаємозв'язаних груп. Насправді, що б не говорилося про "тваринні суспільства", людські групи є продукт культури: членство в групі і навіть саме існування соціальної групи, якої б елементарної не була її організація, не може бути встановлене без сприяння гуманістичного чинника. Рід, плем'я, держава, навіть сім'я і орда здійснюють своє буття в досвіді і діяльності своїх членів, що утворили і нині підтримують їх існування. Соціологія не заперечувала цього. Навпаки, вона мала намір вивчати не лише соціальні групи як культурні продукти об'єднаних в колектив людей, але і усі культурні системи, існуючі у сфері досвіду і діяльності цих людей, створені і підтримувані ними. Суспільство в контовском розумінні включало усе культурне життя людей, составляю-щих його: мову, мистецтво, релігію, філософію, науку, техніку, економічні організації. Вкорінені в природі своїми тілами, люди занурені в культуру своєю свідомістю. А культура суспільства єдина для усіх його членів; суспільство, проста спільність індивідів, з натуралістичної точки зору з'являлося у своєму культурному зрізі надособовою суттю, співтовариством, що объ-единенным однією загальною культурою. Усі культурні системи, що вивчаються окремо спеціальними дисциплінами, були тісно сплетені в культурному житті суспільства, утворюючи, по суті, статичну і динамічну єдність. Послідовники Конта зберегли ці сутнісні посилки без скільки-небудь серйозних змін. Одні приписували більше, інші - менше значення психічним чинникам на противагу матеріальним у виникненні і існуванні суспільств; деякі примикали до контовскои оцінки особи як мысляще-го істоти, що не має ніякого іншого свідомого життя, окрім тієї, в якій він бере участь як член суспільства, причетний до його культури; в той же час інші трактували її як психологи-ческое буття, лише опосередковано пов'язане з суспільством через комунікацію і кооперацію. Окремі типи явищ, составля-ющих культуру суспільства, мислилися як більше, інші - як менш фундаментальні. Якщо Конт віддавав першість интеллек-туальным чинникам, то інші соціологи услід за Сен-Симоном підкреслювали важливість економічних або технічних явищ; деякі, натхненні частково старими доктринами, ча-стично - філософією Гегеля, бачили в державній системі верховний феномен суспільства, що визначає. Ми не маємо наміру зараз піддавати цю соціологічну концепцію систематичній критиці, оскільки вона вже отримала свою історичну оцінку. Цій концепції не вдалося виробити єдиною валидной і загальноприйнятній науковій теорії суспільств: не було створено ні закону, застосовного для пояснення і прогнозування змін в суспільствах, ні послідовної класифікації цих суспільств, ні навіть загального опису якого-небудь окремого їх класу, здатного га-рантированно виділити усі істотні відмінності, властиві цьому і тільки цьому класу. Ми ні в якому разі не маємо на увазі, що соціологи, що працювали в руслі цієї теорії, не досягли ніяких істинних, точних і важливих наукових результа-тов. Навпаки, ми упевнені, що в їх працях, у величезній мірі недооцінених нинішнім поколінням соціологів, ув'язнено багато цінного знання. Але це знання відноситься не до головного предмета їх досліджень - суспільства, а до того, що самі ці автори вважали другорядними проблемами, такими, як проблеми структурних характеристик і змін певних груп і інститутів або проблеми, пов'язані з социально-психологиче-скими процесами. Уся ця теорія вишиковується навколо однієї вражаючої помилки, ототожнюючи два в корені різних і несоизмери-мых поняття: суспільство як природну систему, елементами якої є індивідуальні тваринні види homo sapiens, і суспільство як комбінацію систем, чиї елементи є культурні цінності, такі, як мова, релігія, техніка, економічні і політичні організації і так далі. Те, що це очевидне логічне протиріччя не привертало уваги тих в інших стосунках глибоких мислителів, які створили великі соціально-філософські системи минулого, мабуть, веро-ятно, пояснено впливом того, що очолювало в науковій филосо-фии минулого століття моністичного напряму, у рамках якого вони знаходилися. Але хоча ця фундаментальна помилка не була ні виявлена негайно, ні виявлена навіть після того, як вироблений нею результат виявився звичайною науковою непродуктивністю, проте сам прогрес точних індуктивних досліджень в сусідніх сферах поступово виправив її шляхом позбавлення цього типу соціології практично усього, в чому вона бачила власний предмет, і розподіли усього цього - принаймні того, що могло трактуватися науково, - між іншими дисциплінами. З одного боку, насправді, усі позитивні і вирішувані проблеми, що стосуються природного аспекту людських со-обществ, за останні 60 або 70 років були освоєні чисто природними науками, такими, як, наприклад, этногеография і антропологія, оснащеними набагато краще за соціологію для роботи з подібними проблемами. Їх розмежування з соціологією виявляється не зовсім повним за рахунок того, мабуть, що деякі географи і антропологи виявляють тенденцію до "объясне-нию" культурних феноменів, тоді як багато соціологів цікавляться расовими і географічними питаннями. Втім, якщо ми порівняємо в цьому відношенні Гобино і Рипли, Демолина і Брюне, ми зможемо з упевненістю чекати настання моменту, коли лінія розділу між антропологією і антропогеографией, з одного боку, і соціологією і іншими науками про культуру, з іншою, буде проведена чітко і безпомилково. Зрозуміло, існує незліченна кількість насущних питань, що стосуються стосунків між природними і куль-турными системами, і вони повинні розглядатися, незважаючи наразмежевание відповідних наук. Але з цього зовсім не витікає, як хотіли б зробити висновок захисники старого переконання на соціологію як на посередницю між науками природними і культурними, що ці проблеми повинні або хоч би можуть стати особливим привілеєм одним наукової дисциплины2. Ні в якому разі ні. Ці проблеми такі численні і різноманітні, що абсолютно неможливо звести їх до єдиного знаменника. Кожна окрема наука має справу з різними проблемами в ході своїх досліджень і повинна дозволити їх на власних підставах і за допомогою власних методів. <.> 2 Я вважаю, що ця теза є слабкою частиною роботи П. Сорокина "Сучасні соціологічні теорії" (Нью-Йорк, 1928), в інших стосунках дуже цінної.
Таким чином, тоді як дослідження природного аспекту людських співтовариств помалу, та зате остаточно переходило від соціологів до більше пристосованих для цього географів і антропологів, паралельний процес нещодавно почав зачіпати і іншу - культурну - грань суспільств XIX століття. Узята на себе соціологією завдання дослідження культурних співтовариств виявилося вище за її сили, як, втім, і вище за сили будь-якої окремої науки.<.> У міру того як росли багатство і точність знання про конкретні культурні співтовариства, станови-лось все важче організувати в раціонально-синтетичну картину усе відомо про цивілізацію якого-небудь окремого співтовариства, наскільки б просту вона не здавалася, і усе більш сумнівними представлялася та схожість, на яку зазвичай покладалися соціологи (головним чином представники эволюци-онной школи). Звідси неминучий вивід, що культурне життя будь-якого людського співтовариства, узяте в усій її цілісності, таке багате і хаотичне, містить так багато гетерогенних культурних систем, що впливають один на одного різними і незліченними шляхами, і змінюється так несподівано і безперервно, що навряд чи виявиться можливим здійснити обгрунтований науковий синтез, що з очевидністю перегороджує шлях будь-якій порівняльній науці про культурні співтовариства. Насправді, в ході недавніх історичних, археологічних і особливо етнологічних досліджень були виявлені деякі відносно обмежені і відносно стабільні комбінації різних культурних систем. Це так звані культурні комплекси нині головної школи етнології. Кожен такий культурний комплекс містить певні технічні, соціальні, релігійні, естетичні, экономиче-ские системи, взаємозв'язані таким чином, що усі вони з'являються зазвичай разом в культурному житті людських співтовариств. Але такий культурний комплекс не є щось співпадаюче з цивілізацією будь-якого співтовариства, оскільки кожна цивілізація, яку ми знаємо, містить різні пересекающи-еся культурні комплекси, і способи з перетину, змішення і взаємодії знову-таки дуже різні і численні. Більше того, не існує ніякої раціональної необхідності, ніяких постійних законів, що зв'язують воєдино різні системи культурного комплексу. Наприклад, яку-небудь религи-озную систему з певною технічною системою. Не суще-ствует і якого-небудь динамічного закону, якій-небудь причин-ной обумовленості, визначальне виникнення і розвиток комплексів, їх поширення на певні культурні області. Існування будь-якого культурного комплексу і його повне або часткове прийняття певними культурними співтовариствами є просто історичні факти, які мають місце одного дня і ніколи більше не повторюються. Це головна причина того, чому сучасна етнологія є историче-ской на противагу більше ранньої еволюційної етнології, що вважала, що різні культурні системи, що співіснують в людському співтоваристві, були потрібне взаимозависимы і що існували універсальні закони, повсюдно управляв-шие переходом від одного типу цивілізації до іншого.<.> Проте все ще тривають спроби відродити розуміння соціології як науки про культурні співтовариства. Головний аргумент в її користь вишиковується на тому очевидному факті, що сукупне життя співтовариства - племені, нації, села або міста, - навіть якщо вона, всупереч вірі старих соціологів, і не утворює вищий різновид органічної єдності, все-таки є щось більше, ніж проста сума гетерогенних явищ. Хоча початкові посилки цього аргументу бездоганно істинні, ув'язнення помилкове. Простого факту взаємної дії різних культурних систем ще недостатньо для виправдання існування окремої науки для його вивчення, оскільки це завдання вже здійснюється різними приватними науками. Усі технічні, політичні, релігійні, наукові впливи цієї дії, якою в культурному співтоваристві піддаються, скажімо, економічні системи, повинні вивчатися економістом; релігієзнавець повинен враховувати модифікації релігії внаслідок економічних, політичних і наукових процесів, ротекающих в культурному середовищі, і так далі. Дещо може бути і обернено після того, як будуть узяті в розрахунок різні культурні системи, що становлять цивілізацію людського співтовариства. Люди, включені в певний набір взаємозв'язаних систем (а серед цих систем зазвичай бувають і певні соціальні групи (територіальні, споріднені або цільові), можуть більш менш сповнитися свідомістю цього факту і в тій або іншій мірі виявити готовність до взаємодії для користі загальної цивілізації і для напряму цієї цивілізації на загальну користь. Ці свідомість і готовність, якщо вони существу-ют, формують соціальний зв'язок, що об'єднує цих людей зовні і над всякими формальними соціальними зв'язками, зобов'язаними своїм існуванням регульованим громадським стосункам і організованим соціальним групам. Реальність такого зв'язку проявляється в таких знайомих усім явищах, як громадська думка, колективний контроль над особами і групами з боку соціального середовища, розвиток нових ідеалів і спроби їх реалізації поза організованою груповою дією. Якщо звести поняття "співтовариство" до гуманістичної реальності, що охоплює ці феномени, не залишається ніяких сумнівів в тому, що "співтовариство" в такому розумінні може бути досліджене наукою і що соціологія - це наука для його дослідження як одного із специфічно громадських яв-лений. <;..> У одному ми можемо бути упевнені - в тому, що додаватимуться усі нові і нові зусилля з метою оживити стару синтетичну концепцію соціології, оскільки тут задействова-ны потужні інтелектуальні і моральні інтереси. Кожна думаюча людина хоче досягти деякого розуміння тотальності цивілізації, до якої він належить, порівняти її з іншими цивілізаціями, представити їх історію, знайти, якщо можливо, дороговказні нитки в уявному хаосі історичної еволюції людства. Такі інтереси безсмертні і мають те ж виправдання, що і старий метафізичний інтерес до тлумачення світу природи як деякого впорядкованого і раціонального цілого. І є стара і стала дисципліна, удовлетво-ряющая їх: філософія історії. Ми не збираємося ні заперечувати її права, ні применшувати її значущість. Усе, проти чого ми заперечуємо, зводиться до соціології, націленої на роль пози-тивной індуктивної науки, точної і об'єктивної, не розуміючої своїх сил і слабкостів до тих пір, поки їй не доводиться на практиці здійснювати ці домагання.<..>
|
