Соціометрія і марксизм #006

^{6 Presidential Address American Association. Christmas Meeting. Commodore Hotel, December 26, 1947, частково публікувалися в "Cahiers international^ de sociologies", 1949, "Methode Experimentaie".}

Пройшло вже століття з часу проголошення коммунисти-ческого маніфесту Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом. Пройшли три десятиліття з часу російської революції і уста-новления диктатури пролетаріату під керівництвом Леніна. Погляди усього людства були тоді і все ще спрямовані до цих подій з надією, небаченою з часу виникнення християнства, і з питанням: "Який загальний ефект і зміни, вироблені цією Великою хартією революційної соціальної науки? Які її позитивні і негативні сторони"?

Маркс провів відмінність між приватною власністю на засоби виробництва і приватною власністю на предмети споживання. Додатковий дохід був ним названий додатковою вартістю, тому що засоби виробництва належать особливому класу - класу капіталістів, дохід дістається небагатьом власникам, замість того щоб йти багатьом - робітником. Він підняв питання відносно того, хто повинен розпоряджатися засобами виробництва для того, щоб захистити суспільство від нерівного і несправедливого розподілу доходу. У цьому Маркс був прав. Але виводи, які він зробив з цього, не витримали вирішального випробування дійсністю.

Його першим висновком було те, що неможливо негайно встановити "безкласове" суспільство. У перехідний період засобу виробництва мають бути захоплені пролетаріатом і ними повинні розпоряджатися більшість - пролетаріат, який повинен встановити уряд робітників, "диктатуру пролетаріату". Він чекав, що це "вторинний" стан поступово зникне і в результаті виникне істинно социалисти-ческое суспільство. Маркс був не прав, роблячи цей висновок.

Через декілька місяців після російської революції 1917 року я передбачав, що "революція не зможе мати успіху без спеціальної социометрической теорії. Заміна панування одного класу іншим, як, наприклад, заміна панування буржуазії пануванням пролетаріату, є вторинним явищем. Суще-ственная завдання полягає в тому, щоб друга, знову створена, держава - диктатура пролетаріату, встановлена угне-тенным народом як орган революції, воістину і дійсно зникла. Ця держава не може усунути само себе, поки не станеться повна внутрішня перебудова усіх частин обще-ства".

Через п'ятнадцять років я доповнив свою оцінку російської революції таким чином: помилкою Маркса було утвержде-ние, що "до економічних і психологічних проблем людини не можна підходити одночасно як до єдиної проблеми, що психологічна проблема повинна почекати, що потрібно, так би мовити, дві різні революції, що економічна революція повинна передувати психологічній і творчій революції людського суспільства. Це було теоретичним і практичним захопленням стратегічною процедурою, розщеплюванням єдиного на дві різні проблеми". "Зміна економічної структури в Росії після революції 1917 року, мабуть, не сопро-вождалось очікуваними змінами в психології людських взаємин. Психологічні зміни відстають від эконо-мических змін, комуністичне суспільство знаходиться все ще у своїй першій фазі, держава ще не відмерла. Коммуни-стическое суспільство у своїй вищій фазі може бути міфом або, застосовуючи один з.власних виразів Маркса, "опіумом народу", яке потрібне пізніше відставити як незбагненне і утопічне, як тільки буде досягнута економічна програма першої фази - диктатура пролетаріату". Отже, пролетарська держава не зникла, воно не має наміру зникнути, воно настільки зміцнилося, що немає знаряддя, за допомогою якого його можна було б усунути. Диктатура пролетаріату перетворилася просто на диктатуру. Щоб усунути її, потребова-лась би нова пролетарська революція, революція така ж руйнівна, якщо не більше, як революція, яка змела царський уряд 30 років тому.

Я висунув положення, що розщеплювання первинної матриці революційної соціалістичної теорії стало основ-ной причиною для кінцевої невдачі революції. Це дає нам ключ до розуміння дивного розвитку і різких змін політики в Радянській Росії за 30 років її існування. Абсолютно ясно, що засновникові соціалізму не вистачало знання, а не передбачення, щоб сформулювати закінчену теорію революції, або принаймні повну теорію, таку, яка охопила б усі виміри суспільства. Він підготував "частковий" проект і оста-вил решта невиясненим, на долю випадковості. Можливо, буде справедливо сказати, що Маркс включив в проект тільки те, що він знав, і залишив поза ним усе, чого він не знав. Він знав, що він відкрив важливий вплив - те, що може бути названо капіталістичним синдромом, і він почав революцію з тієї частини, яку він знав. Він не знав іншої соціальної структури і не знав інструментів, за допомогою яких міг досліджувати її. Ось чому він розбив модель революції на декілька східців і відклав дію на них на невизначений термін, поки не буде більшою мірою відомо, як їх досягти.

Другим виведенням Маркса було те, що "додаткова" вартість властива виключно капіталістичним обще-ствам. Це було правильно в певних межах: це правильно, тільки якщо капіталістичні економічні явища вивчаються ізольовано, у відриві від іншого і без урахування їх залежності від усієї соціальної структури. Социометрические дослідження показали, що додаткова вартість - це окремий випадок універсально діючої тенденції социодинамического ефекту. "Спотворена картина прибутку в экономиче-ских стосунках є віддзеркаленням спотвореної картини телі на міжособистому і міжгруповому рівнях. Соціальна революція класової боротьби являється, отже, переміщенням з микроскопическиго до макроскопічного рівня. Маркс діяв на грубому макроскопічному рівні подій. Будучи незнайомий з соціальною мікроскопією сучасної соціометрії, він допу-стил важливу помилку в передбаченні. Социодинамический ефект не перестає діяти в социометрическом обществе:он тільки приймає інші форми. Було б цікаво уявити собі, який вплив це знання зробило б на його теорію і метод соціальної революції. Здається, що принаймні революци-онное дія - для того, щоб стати істинно і постійно ефективним - повинно бути спрямовано на найдрібніші одиниці людських відносин, соціальні атоми, які першими отримують "перевагу". Там революція могла б спонтанно набути реалістичнішої форми. Вона була б не лише економічною, але також і психологічною, социологиче-ской, аксиологической і творчою. Іншими словами, вона змогла б набути форми социометрической процедури.

Маркс був наполовину прав у своєму другому виводі. Диктатура пролетаріату вилікувала суспільство від капиталистическо-го синдрому, зменшила ризик масового безробіття, загальмувала цикл процвітання - депресія, типовий для капиталистическо-го суспільства. Але питання, чи була революція неминучою або чи не занадто це висока ціна за порівняно мізерний результат. Революція була операцією великого порядку і відбилася багатьма непередбаченими і невдалими наслідками на усій політиці. Менш насильницькі заходи, подібні до государственно-му капіталізму, договорів між робітниками і капіталістами, і інші форми патерналистических правлінь, мабуть, могли б забезпечити тимчасові заходи проти масової безработи-цы і циклу інфляції і дифляций, що повторюється. Можливо, і Маркс і Ленін не наважилися б підняти маси на революци-онные дії, якби вони знали заздалегідь, що це закінчиться застоєм, перешкодою замість просування до того, що врешті-решт було їх метою - істинно людяній, безкласовій і недержавній, соціалістичній світовій демократії. Питання полягає, отже, в тому, як избегнуть помилок, які зробив Маркс на теоретичному і практичному рівнях революційної дії?

Ми можемо уникнути теоретичної помилки, замінивши теорію соціалізму теорією соціометрії, а практичної помилки ми уникнемо, замінивши світову социоэкономическую, пролетарську революцію "малими" социометрическими революціями. Ця нова точка зору може бути застосована:

а) до теорії соціальної революції;

б) до засобів революції.

Теорія соціальної революції. Маркс припускав, що за допомогою ретельного матеріалістичного аналізу человече-ских стосунків він прийшов до повного розуміння зол человеческо-го суспільства, що воно має бути змінене економічно і що зміни не можна добитися переконанням, а тільки соціальною революцією. Його теорія практичної дії була побудована заради чогось, що треба було підготувати, чогось, що треба було зробити, і закінчувалася одним або декількома актами масового насильства. Його увага була спрямована на динамиче-ское зміну, яка, як він чекав, обов'язково станеться під час повстання мас, а не тільки на такий важливий аспект динамічної невдачі. Він не був зацікавлений в цінності неуспіху социореволюционного експерименту; не був заинтересо-ван в з'ясуванні того, що сам інструмент - социореволюционная програма - був неправильний. Єдине, що він прагнув зрозуміти перед лицем поразки (см: "Класова боротьба у Франції"), - так це те, що було поганого в ситуації, до якої додавалася революційна ідея. Він не дозволяв собі сомневать-ся в значенні і істинності самої соціальної революції. Социометрист же, як він не жадав би змінити світ, тримається іншої точки зору. Те, що може бути незначним для марксистського революціонера - практика, дуже важливо для нього; социометрист цікавиться соціальною революцією як "соціальним експериментом". До певної міри для нього не істотно, чи буде соціальна революція успішною або закінчиться поразкою. Зважаючи на наше погане знання социаль-ных явищ він цікавиться нею в першу чергу як исследова-тельским експериментом, а не як соціальним хрестовим походом; він цікавиться тим, чому можна з неї навчитися, а не тим, чи покращає суспільство завдяки ній. Що ж ми виграємо, якщо завдяки чистій випадковості, сліпому випадку насиль-ственная революція завершиться таким же злочинним і повним успіхом, що людське суспільство буде або навіки покалічено, або навіки підніметься? Немає ніякої гарантії, що сліпий випадок може усе повергнути у зворотний бік і ефект буде протилежним. Ймовірно, краще знати істину, хоча вона, можливо, ніколи і не буде досягнута. Можливо, гідно для людства загинути з розплющеними очима, замість того щоб вічно жити в неуцтві, рухаючись до занепаду.

Між социометрическим і соціалістичним типами зміни є і схожі, і різні риси. Деякі з схожих рис наступні:

1) обоє схильні до безпосередньої дії;

2) обоє революційні, т. е. вимагають радикальної зміни існуючого соціального ладу;

3) обоє виступають проти симптоматичних і тимчасових заходів;

4) обоє стверджують, що наукове знання динаміки соціальних стосунків абсолютно потрібне для теорії соціальної революції;

 

5) обоє стверджують, що усі види соціальних зол: экономи-ческие, психологічні, аксиологические і культурні - взаємозв'язані;

6) обоє наполягають, що народ повинен діяти від свого імені і що його потрібно призвати до загальної соціальної дії.

Різниця наступна:

1) наукове знання економіки важливо, але недостатньо для справжньої зміни соціального ладу, а окрім економіки необхідно знати і враховувати при створенні теорії соціальної революції динамічну структуру соціуму, міжособистих і меж-индивидуальных стосунків;

2) соціалізм - це революція одного класу, экономическо-го пролетаріату; социометрическая революція - це революція усіх класів, усього людства, усіх людей, усіх індивідуумів і усіх груп без виключення, законних або незаконних,офіційних або неофіційних, великих або малих, усіх націй і держав, суверенних і невизнаних. У социометрического пролетаріату є жертви в усіх класах - серед багатих або бідних, чорних або білих, людей з високим або низьким інтелектом, високою або низькою спонтанністю;

3) марксизм намагається зміцнити класову свідомість пролетаріату, привести маси до розуміння їх потужності, а також существую-щих економічних умов; політична ж соціометрія, навпаки, намагається розвинути в масах високу міру "социометрического свідомості", т. е. знання структури соціальних груп в усіх частинах земної кулі, особливо тих груп, членами яких вони безпосередньо являються, і відносно усіх критеріїв, навколо яких можуть утворюватися групи (економічний чинник - це тільки один верб найважливіших критеріїв); вона намагається спонукати маси наполягати на зміні юридичного, соціального, політичного і культурного ладу згідно здинамічною структурою, що лежить в його основі.

Вона наполягає на тому, що економічні революції близоруки, неосвічені відносно динаміки дійсної структури людського суспільства і що рано чи пізно новий соціальний порядок, який вони створюють, або повернеться до попереднього стану, який вони намагалися змінити, або скотиться до соціальної анархії.

У багатьох є нав'язлива ідея, що, перш ніж може бути вироблений наступний крок в соціальній революції, кожна країна повинна пройти через фазу диктатури пролетариа-та; що російський радянський тип революції має бути встановлений всюди, перш ніж можна буде зробити наступний крок. Це зазвичай зв'язується з ідеєю, що хід соціальних революцій від феодального до капіталістичного суспільства і від капиталистиче-ского до радянського суспільства є необхідним безповоротним розвитком, який не можна зупинити або направити по іншому шляху. Але социометрически немає такої речі, як "клас", клас капіталістів, проміжний клас і клас робітників. Концепція класу - це досоциометрическая міфологія. Те, що социо-метрическое вивчення таких великих мас народу, як клас, може виявити, є частиною істини, комплексом микро-скопических острівців міжособистих і міжгрупових структур то тут, то там у величезній, повній забобонів політичної організації, яка зв'язує усе це разом.

Найбільшими перевагами соціометрії в порівнянні з марксизмом є:

а) її методи, шляхом яких вона може досліджувати причини соціальних зол; її методи соціальної мікроскопії, що було незалежно від нас підкреслено французьким соціологом Георгом Гурвичем;

б) її зв'язок з людьми у дії. Перший прогрес був зроблений у дусі прогресу соматичної медицини в XIX столітті. У соматичній медицині причина багатьох таємничих заболева-ний була врешті-решт виявлена в мікробах, невидимихістотах, мікроорганізмах. Вдалося вилікувати багато макроскопічних проявів і ендемічні захворювання, такі, як дифтерія, холера, сифіліс і т. д. завдяки цьому новому знанню. Соціологічна медицина майбутнього, социатрия, отримає ту ж саму користь з мікроскопічно спрямованого социометрического дослідження, яке намагається ізолювати "соціальні" мікроорганізми соціальної структури за допомогою соціограм, социоматриц і діаграм взаємодії і руху. Ліки проти соціальних синдромів, таких, як капіталістичний синдром, будуть знайдені в напрямі, про який Маркс ніколи і не мріяв, вони будуть менш насильницькі і більше за стійку по результатах. Мікросоціологія, проте, все ще переживає дитячий вік. Я не можу погодитися з багатьма з моїх друзів, що соціометрія "стала досконаліша".

Ні в якому разі ні. Такий же легкий оптимізм породжується частою практикою розрідження і зведення социометрических тестів до анкет і зведення положення учасників до чогось середнього між людьми, які самі вибирають і вирішують свою долю, і кроликами. Тут у марксизму також є недоліки. Хоча він і є захисником інтересів мас, йому не вдалося захистити маленьких, ізольованих індивідуумів, маленькі неофіційні групи і, нарешті, хоча це зовсім не малозначи-мо, йому не вдалося мобілізувати широку мережу прихованих зв'язків між однією групою і інший. Є численні форми зв'язку між різними пунктами в соціальному просторі. Вони будуть поступово відкриті, але не в лабораторії, а шляхом експериментів в самому житті і у міру того, як маленькі социометрические революції поширюються по всьому світу. Социометрическое свідомість і зрілість людей ростимуть відповідно до розмірів експериментів, кількості і значення використаних критеріїв і видимого результату, який вони дадуть.

Крик про несправедливу експлуатацію - особливо экономи-ческой експлуатації більшості людей, маси промислових і сільськогосподарських робітників - невеликим кругом капитали-стов лежав в основі усіх соціалістичних революцій, - крик, перед яким було майже неможливо встояти. Мало або взагалі ніякої уваги не приділялася найжорстокій експлуатації усіх часів, що практикується не лише в капіталістичному і комуністичному суспільстві, але і усіма відомими формами правління. Це експлуатація творців ідей і винахідників інструментів. У експлуатації цієї меншості коммунистиче-ское і капіталістичне суспільства мовчазно об'єднуються в єдиний фронт. Це органічно продуктивна, але безсила меншість, чия продуктивність стала приказкою. У програм-мах усіх соціалістичних партій поміщики і промислові магнати часто називалися злодіями і грабіжниками, експлуататор-мі і споживачами праці робочого класу. Насправді обоє, як споживачі, так і робочий клас, эксплуати-руют і користуються ідеями, процесами і інструментами, створеними безпорадними геніями усіх часів. Творці, якщо такі взагалі є, являються воістину найбільш эксплуати-руемым меншістю у світі. У них ніколи не було політичної партії, вони не починають свою власну революцію, щоб змінити світовий лад, вони його міняють незалежно від існуючої форми правління. Вони порівняно немного-численны, не утворюють класу, не належать ні до капитали-стам, ні до пролетаріату і не можуть належати ні до одного з них. Вони не належать виключно до тієї або іншої етнічної групи або підлоги.

Повсеместность їх появи, мабуть, суперечить відомим законам спадковості. Вони воістину найбільші інтернаціоналісти, істинний авангард світової спільноти. З цього ясно виходить, що не може бути побудований жоден світовий лад, з якого виключаються ці забуті парії усіх світових революцій. Насправді світова революція повинна початися з ними як основа. Світова спільнота має бути подібно до широкого, відкритого простору, в якому усі люди можуть влаштуватися і усі ідеї можуть бути продуктивно розвинені. Воно має бути виключно гнучким для найбільш вільного розподілу людей і найбільш вільного розвитку цінностей. Воно має бути таке спроектоване, що жоден індивідуум, жодна група, жоден різновид не залишалися б поза ним, щоб усі люди мали можливість створити социаль-ный лад, який можна було б назвати "креакратия" ("творцекратия").

Техніка революції. Термін "революція" спожитий тут по відношенню до методів і інструментів, якими намагаються виробити зміни радикального характеру в даному социаль-ном строе. Нездатність академічних соціальних наук розробити свої власні інструменти для зміни суспільства, елементарні методи дії, які можна приме-нить "на місці", привели до катастрофічних наслідків на політичній арені нашого часу. Загальновідомо, що масові мітинги, політичні організації робочих, робочі союзи, захоплення влади і контроль над збройними силами і правовими установами, пресою і радіо і інші явища, що ведуть до скидання урядового авторитету, є инстру-ментами революції. Не володіючи технікою дії, братерство соціальних учених було захоплене зненацька. Живучи серед воєн і революцій в течію майже півстоліття, вони були вимушені пасивно поглядати на те, що відбувається і дозволяти генералам і політикам змінювати світ. Вони намагалися сперечатися, коли були потрібні радикальні заходи. Розумні роздуми і етикет політичних конференцій виявилися безпорадними проти партійних гасел, лайки, сміху, вульгарних жартів і прокля-тий, брехні і спотворення фактів. Вони намагалися боротися проти дії і несподіваних методів лірикою і передовицями газет. Коли вони вже отримали урок, було надто пізно. Коли вони опритомніли від стану паніки і паралізуючого страху, гра вислизнула з їх рук і первинну фазу битви було програно. Іншими словами, авангард академічної і социаль-ной науки не мав соціальних інструментів настання і контрнаступу, коли в цьому була крайня необхідність. Нарешті, виступили ми, социометристы, і розробили "психоло-гические методи і метод соціального шоку", які, ймовірно, можуть стати науковими інструментами соціальної дії, профілактикою або протиотрутою проти масового гіпнозу і переконливості чисто політичних систем.

Соціометрія серед усього іншого розробила двох инстру-мента зміни: а) тест населення і б) социодраму. Тест населення є інструментом, діючим in situ; він приводить населення до колективного самовираження планів відносно усіх основних видів діяльності, в яких воно бере участь або збирається брати участь. Це гнучка процедура, яка закликає до негайної дії і негайного застосування усіх виборів і здійснення рішень. Населення може складатися з жителів, дирекції, робітників фабрики і т. д. Социодрама є інструментом, за допомогою якого можна досліджувати соціальну істину про соціальну структуру і

конфліктах, а також виробляти соціальні зміни шляхом драматичних методів.

Вона може мати форму міських зборів, з тією тільки різницею, що є присутній лише ті індивідууми, які залучені в соціальну проблему, і що приймаються рішення і виконуються дії, які мають первинне значення для колективу. Постановка і рішення в социодраме були створені в групі. Вибір соціальної проблеми і рішення відносно її виносяться групою, а не окремим лідером.

Социодраматические працівники ставлять собі завдання организо-вать профілактичні, дидактичні і терапевтичні собра-ния колективу, в якому вони живуть і працюють; организовы-вать, скликати такі збори всюди в проблемних областях; вступати в колективи, безпосередньо зустрічаючись з возникающи-ми або хронічні соціальні проблеми; брати участь в масових зборах страйкарів, викликаних расовою ворожнечею, зборах політичних партій і т. д. і намагатися дозволити і роз'яснити ситуацію на місці. Социодраматический агент включається в групу, супроводжуваний штатом вспомога-тельных еgо, - якщо це необхідно, з тією ж самою решительно-стью, відвагою або лютістю, як фюрер або керівник союзу. Збори можуть вступити в дію таким же енергійним і повним ентузіазму, як і в діяльність політичного характеру, з тією тільки різницею, що в політиці намагаються підпорядкувати маси своїм політичним планам, тоді як социодраматург намагається довести маси до максимуму группово-го втілення, групового вираження і групового аналізу. Ці методи переслідують протилежні цілі, отже, хід зборів набуває різної форми. Політична драма виникає у політика і усередині його кліки, вона заздалегідь подготовле-на і розрахована на те, щоб збудити ворожість або забобон проти ворога. Социодрама ж зароджується в при-сутствующей аудиторії, вона розрахована на те, щоб бути освітньою, роз'яснюючою і надихаючою для усіх учасників.

Социометрические революції не обіцяють швидких і значи-тельных результатів. Вони проникають глибоко, і їх успіх залежить від нового процесу навчання, вживаного в малих групах. Подібно до дитини, людство зрітиме тільки крок за кроком і в тій мірі, в якій социометрическое свідомість перебудує наші соціальні установи і дозріє структурна подго-товленность людства до світової спільноти. Багато воєн і соціальних потрясінь терзатиме його хворе тіло. У цей перехідний період доктор, можливо, важливіший, ніж інженер.

У 1848 році маси пролетаріату в промисловості і армії були первинною необхідністю для виробництва товарів і ведення воєн. У 1948 році ситуація змінилася, принаймні потенційно. Ще декілька десятиліть - і, можливо, фабрики будуть заповнені роботами і управлятися одним інженером або одним атомним фізиком.

Оскільки людське суспільство хворе, ми можемо чекати, що поступово виникне і пошириться по усій земній кулі психіатрична імперія. Політики і дипломати займуть другорядне положення. Соціальні учені, психіатри, соци-атры і социометрически орієнтовані фахівці займуть перше місце. Пройде ще одне століття, і ментор в Білому домі, майбутній президент Сполучених Штатів, може бути психи-атром. Чи не починає увесь космос бути все більше схожим на величезну божевільню, з богом як головний лікар?