Інтенсивність випромінювання, що пройшла через оптично активну

А. Шопенгауэра

Ф. Ницше!!!!!!!!!!!!!!!!!

З. Фрейда

Л. Витгенштейна

К. Ясперса

Зміст

Вступ………………………………………………………………….

1. Оптичні методи аналізу………………………………………

2. Рефрактометричний метод аналізу…………………………

3. Поляриметричний метод аналізу……………………………

4. Визначення оптичного обертання (поляриметрія)………...

5. Нефелометричний та турбідиметричний методи аналізу…

6. Застосування методів аналізу……………………………….

Висновки……………………………………………………………..

Список використаної літератури………………………………….

Контрольні запитання………………………………………………

Тести………………………………………………………………….

 

Вступ

Інструментальні або фізико- хімічні методи аналізу засновані на вимірюванні за допомогою приладів певних фізичних властивостей системи, які є функцією кількості компоненту, який визначають, в пробі, що аналізують.

Інструментальні методи аналізу мають ряд переваг у порівнянні з класичними методами: значно вищу чутливість, селективність, експресність, обєктивність, можливість автоматизації і компютеризацій процесу аналізу.

Інструментальні методи аналізу можна поділити на декілька груп:

· оптичні методи;

· електрохімічні методи;

· хроматографічні методи.

Оптичні методи аналізу нерозривно повязані з використанням сучасних приладів різної складності, що породжує вартість аналізу, але дає ряд переваг у порівнянні з класичними хімічними методами: експресність, нерушійність зразків, простоту методики, використання невеликої кількості речовини для аналізу, можливість аналізувати сполуки будь-якої природи проведення експрес аналізу багато компонентних сумішей. Крім того вони підвищують чутливість. Точність і відтворюваність результатів кількісних визначень.

 

 

1. ОПТИЧНІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ

 

До оптичного діапазону відносяться електромагнітні хвилі з довжиною від 100 до 10000 нм. Його розділяють на три області:

· ультрафіолетову (УФ) 100-380 нм;

· видиму 380-760 нм;

· інфрачервону (ІЧ) 760- 10000 нм.

В залежності від характеру взаємодії речовини з електромагнітним випромінюванням оптичні методи розділяють на:

- абсорбційні (засновані на вимірюванні поглинання речовиною світлового випромінювання). До них відносять колориметрію, фотоколориметрію, спектрофотометрію, атомно-адсорбційні методи;

- емісійні (засновані на вимірюванні інтенсивності світла, випромінюваного речовиною). До них відносяться флюориметрія, емісійний спектральний аналіз та полумяна фотоменрія.

Методи, повязані із взаємодією світлового випромінювання з суспензіями, поділяють на:

- турбідиметрію (заснована на вимірюванні інтенсивності світла, яке поглинається незабарвленою суспензією);

- нефелометрію (заснована на вимірюванні інтенсивності світла, яке відбивається або розсіюється забарвленою або незабарвленою суспензією).

Методи, засновані на явищі поляризації молекул під дією світлового випромінювання ділять на:

- рефрактометрію(заснована на вимірюванні показника заломлення);

- поляриметрію (заснована на вимірюванні кута обертання плоскості поляризації поляризованого променя світла, що пройшов через оптично активне середовище);

- інтерферометрію (заснована на вимірюванні зсуву інтерференції світлових променів при проходженні їх крізь кювети з розчином речовини, розчинником та крізь коліматор).

 

 

2. РЕФРАКТОМЕТРИЧНИЙ МЕТОД АНАЛІЗУ

 

Рефрактометричний метод аналізу заснований на вимірюванні показника заломлення (n) речовини, що досліджується. При переході променя світла з одного оптично прозорого середовища в інше вія змінює свій первісний напрямок, тобто заломлюється.

Рефрактометрія є одним з найбільш широко використовуваних аналітичних методів, що дозволяють визначити речовину, що знаходиться в рідкому стані, чи концентрацію двухкомпонентних розчинів.

Рефрактометрія заснована на явищі заломлення світла при переході з одного середовища в інше, що називається рефракцією.

Фізичний зміст показника заломлення — це відношення швидкості розповсюдження світла в середовищі 1 (V₁) до швидкості розповсюдження світла в середовищі 2 (V₂):

n

Відношення швидкості розповсюдження світла в вакуумі до швидкості розповсюдження світла в середовищі або відношення синусу кута падіння до синусу кута заломлення називається абсолютним показником заломлення; при переході променя світла з повітря у речовину — відносним показником заломлення іншого середовища по відношенню до першого.

Якщо промінь світла переходить з вакууму чи повітря в інше середовище, то кут падіння завжди більше кута заломлення. При збільшенні кута падіння, змінюється співвідношення між величиною світлової енергії, що проходить в інше середовище, і відбитої від границі розділу. При кутах падіння вище критичного, світло цілком відбивається від поверхні розділу. Цей кут називається кутом повного внутрішнього відбиття. Знаючи кут повного внутрішнього відбиття а', можна визначити показник заломлення

 

n = 1/sinα.

 

У зв'язку з тим, що показник заломлення залежить від довжини хвилі, існує безліч показників заломлення для тих самих речовин. Найбільш розповсюдженим є показник заломлення жовтої лінії натрію (589,3 нм), що позначається n.

Показник заломлення залежить від внутрішнього стану речовини, від її температури, тиску, концентрації, природи розчинника. Тому для систематизації отриманих результатів, приймається показник заломлення, визначений при температурі 20°С, у спектрі натрію (589,3 нм). При вимірах в умовах іншої температури, вводять поправки на температуру по формулі:

 

n' = n₂₀ + k(20-t).

 

1. Застосування рефрактометри в якісному аналізі.

Величину показника заломлення використовують в якісному аналізі

для:

- ідентифікації речовин;

- визначення чистоти та тотожності речовин.

2. Застосування рефрактометрії в кількісному аналізі

Залежність показника заломлення від концентрації речовин в розчині покладена в основу кількісних визначень рефрактометричним методом і використовується для:

• визначення якості приготовлених розчинів та термінів зберігання

концентрованих розчинів;

• кількісного визначення компонентів в дво- та багатокомпонентних

сумішах.

Рефрактометрія базується на визначенні показника заломлення.

Абсолютний показник заломлення — це відношення швидкості поширення світла у вакуумі до швидкості поширення світла в речовині, що досліджується. На практиці визначають так званий відносний показник заломлення — відношення швидкості поширення світла в повітрі до швидкості поширення світла в речовині.

За законом рефракції показник заломлення — величина постійна для кожної речовини. Вона також дорівнює відношенню синуса кута падіння (α) на поверхню розподілу двох середовищ до синуса кута заломлення (β):

Показник заломлення залежить від температури та довжини хвилі, при якій проводять визначення, а в розчинах, крім того, — від їх концентрації та природи розчинника. Підвищення температури викликає зменшення величини показника заломлення. Прилади, на яких визначають показник заломлення, називаються рефрактометрами. Якщо немає інших указівок у відповідній монографії, визначення показника заломлення проводять при температурі 20±0,5 °C і довжині хвилі D спектра випромінювання натрію (λ = 589,3 нм); показник заломлення, визначений за таких умов, позначають індексом nD20. Для дистильованої води він становить 1,3330.

Для калібрування рефрактометра використовують еталонні рідини або дистильовану воду.

Рефрактометрія застосовується для встановлення чистоти та підтвердження тотожності деяких речовин, а також для визначення концентрації речовини в розчині. Залежність показника заломлення від концентрації відображається формулою:

n = n₀+ CF,

 

Звідки,

де С —концентрація розчину, %;

n — показник заломлення розчину;

n₀ — показник заломлення розчинника в таких самих умовах;

F — фактор, що дорівнює величині приросту показника заломлення при збільшенні концентрації на 1 %.

Фактор установлюється експериментально і наводиться в спеціальних рефрактометричних таблицях.

Графік залежності показника заломлення від концентрації розчину може бути прямою лінією, тоді фактор показника заломлення розчину речовини — величина постійна (KI, глюкоза). А також може бути кривою, тоді її розбивають на невеликі проміжки (як правило, ΔC = 5 %), де кривизною можна знехтувати. У рамках таких проміжків фактор показника заломлення змінюється незначно, так що не може вплинути на точність аналізу, і його вважають величиною постійною.

Користуючись методом рефрактометрії, також можна визначати кількісний вміст одного з інгредієнтів у багатокомпонентних лікарських формах, якщо відомі концентрації інших речовин у цій суміші (їх можна визначати, наприклад, хімічними методами).

Рефрактометричний метод застосовують для кількісного визначення розчинів з концентрацією не менше 3—4 %. Аналіз розчинів з меншою концентрацією призводить до збільшення похибки.

Показник заломлення залежить від температури і довжини хвилі світла, за якої здійснюють визначення. У розчинах показник заломлення залежить також від концентрації речовини і природи розчинника.

 

 

3. ПОЛЯРИМЕТРИЧНИЙ МЕТОД АНАЛІЗУ

 

В основі поляриметричного методу аналізу лежить вимірювання кута обертання площини поляризації поляризованого світла, що пройшло через оптично активне середовище.

У неполяризованого світлового променя коливання відбуваються в усіх площинах, які перпендикулярні до напрямку його розповсюдження. Промінь, коливання якого відбуваються тільки в одній площині, називається поляризованим; площина, в якій він коливається, називається площиною коливання поляризованого променя світла, площина, перпендикулярна до неї — площиною його поляризації.

Для вимірювання кута обертання а використовують прилади — поляриметри.

Важливішими частинами поляриметра є поляризатор (n) та аналізатор (а). Вони являють собою призми Ніколя (виготовлені з ісландського шпату).

Схема визначення оптичної активності

А -речовина, оптично неактивна,

Б - речовина, оптично активна,

В -проходження поляризованого світла крізь аналізатор,

п - поляризатор,

а – аналізатор.

 

Поляризатор — нерухомо закріплена призма Ніколя — перетворює неполяризоване світло у поляризоване. Аналізатор — рухома призма Ніколя, яку можна повертати і кут обертання відлічувати за шкалою.

 

4. ВИЗНАЧЕННЯ ОПТИЧНОГО ОБЕРТАННЯ (ПОЛЯРИМЕТРІЯ)

 

Оптичне обертання — це здатність речовини обертати площину поляризації при проходженні крізь неї поляризованого світла.

Залежно від природи оптично діяльної речовини обертання площини поляризації може мати різну величину та напрям. Якщо для спостерігача, до якого спрямоване світло, що проходить крізь оптично активну речовину, площина поляризації обертається за годинниковою стрілкою, то речовину називають п р а в о о б е р т а ю ч о ю і поряд з її назвою ставлять знак «+», якщо ж площина поляризації обертається проти годинникової стрілки, то речовину називають л і в о о б е р т а ю ч о ю і перед її назвою ставлять знак «–».

Величину відхилення площини поляризації від початкового положення називають к у т о м о б е р т а н н я і позначають літерою α. Ця величина залежить від природи оптично діяльної речовини, довжини шляху поляризованого світла в оптично діяльному середовищі та довжини хвилі світла, а для розчинів — також від концентрації оптично діяльної речовини та від природи розчинника.

Вплив температури в більшості випадків незначний.

Вимірювання кута обертання речовини проводять на приладах — поляриметрах (рис. 4.10). Спочатку встановлюють нульове положення призм. Для цього в прилад уставляють порожню поляриметричну трубку (якщо досліджують чисту рідку речовину) або трубку, наповнену розчинником. Призму-аналізатор установлюють у положення, при якому два (або три) поля зору мають рівне освітлення (тобто спостерігається рівномірно забарвлене коло).

Повторюють цю операцію тричі; з отриманих показників розраховують середнє значення, яке й приймають за нульове положення призм.

Після цього трубку заповнюють рідиною, що досліджується. Якщо трубка не має розширення, то під час наповнення слідкують за тим, щоб не утворилися бульбашки повітря. Трубку вставляють у прилад, знімають показники поляриметра, не менше ніж 3 рази, зі зразком речовини, що досліджується, і розраховують середнє арифметичне значення. Алгебраїчна різниця між цим значенням і нульовою точкою становить кут обертання.

Після порівняльної оцінки здатності різних речовин обертати площину поляризації розраховують величину питомого обертання. Питоме обертання [α]20D — це обертання площини поляризації, викликане шаром речовини завтовшки 1 дм при перерахунку на вміст 1 г речовини в 1 мл об’єму. Ця величина — найважливіша фізична константа, яка характеризує оптично діяльні речовини.

5.НЕФЕЛОМЕТРИЧНИЙ ТА ТУРБІДИМЕТРИЧНИЙ МЕТДИ АНАЛІЗУ.

Нефелометричний та турбідіметричний методи застосовують для аналізу суспензій, емульсій і інших мутних середовищ. Інтенсивність світлового потоку, що проходить крізь такі середовища, зменшується внаслідок розсіювання та інших процесів взаємодії світла із завислими частинками.

Суть нефелометричного та турбідіметричного методів аналізу полягає в тому, що досліджуваний компонент переводять у малорозчинну сполуку, яка знаходиться в рідині в завислому стані, та вимірюють інтенсивність розсіяного світла або послаблення світлового потоку цією суспензією.

Нефелометричний аналіз заснований на визначенні інтенсивності світлового потоку, що виникає внаслідок розсіювання падаючого на суспензію світла (вимірювання І р).

Турбідиметричний аналіз заснований на визначенні ослаблення світлового потоку, що пройшов через суспензію (вимірювання І).

При проходженні світла через дисперсну систему (суспензії, емульсії, колоїдні розчини), спостерігається бічне розсіювання світла. Завислі у дисперсній системі тверді частки порушують проходження світла і створюють кількісну характеристику – мутність.

При проходженні світла через абсолютно чисту рідину, навіть в абсолютно чистій воді, молекули викликають розсіювання світла на деякий, хоч і дуже малий, кут – в результаті, жоден розчин не має нульову мутність.

Характер розсіювання залежить від відношення довжини хвилі (l) світла до розмірів (d част.) та форми завислих часточок:

· якщо d част. > l, то розсіювання світла обумовлене заломленням світла на границі розділу часточка – розчинник і відбиттям світла часточками;

· якщо d част. < l, то спостерігається дифракція світлової хвилі, а саме, огинання нею часточки (ефект Тиндаля);

· сферичні часточки розсіюють «вперед» більше світла, ніж часточки круглої форми або у вигляді голок;

· чим більше різниця між коефіцієнтами заломлення розчину і завислих

часточок – тим сильнішим є розсіювання;

· забарвлені часточки і розчин поглинають світло в певних діапазонах видимої області, в результаті чого частина розсіяного світла не потрапляє на детектор.

Суспензією для нефелометричного (турбідиметричного) аналізу є дисперсні системи, що містять певну кількістьмалорозчинних речовин у сильно розбавлених розчинах (100 мг/л і менше), і якіздатні відбивати сталу кількість світла впродовж певного проміжку часу, якоговистачає для вимірювання інтенсивності світла.

У нефелометрії та турбідіметрії застосовують реакції осадження, основними вимогами до яких є утворення практично нерозчинного продукту реакції, який повинен знаходитися не у вигляді осаду, а у вигляді завислих частинок (суспензії).

Світло розсіюється частинками, розміри яких більші за довжину хвилі світла, яке падає на них. Інтенсивність розсіяного світла цими частинками описується законом Релея:

де n1 і n2 – показники заломлення частинок та середовища відповідно;

N – загальне число світлорозсіюючих частинок

Vi – об’єм частинки, що розсіює світло (форма частинки приймається за кулю);

λ – довжина хвилі падаючого світла;

r – відстань до приймача розсіяного світла;

β – кут між падаючим та розсіяним світлом.

За наявності в суспензії крупних частинок, діаметр яких вимірюється десятками нанометрів, закон Релея не виконується. У такому разі зв'язок між концентрацією та інтенсивністю світлорозсіювання установлюють за калібрувальними графіками. При дослідженні заданої системи показники заломлення n1 і n2 залишаються постійними, величини r і β визначаються конструкцією приладу і теж не змінюються. За цих умов рівняння набуває вигляду:

З цієї формули видно, що чим менша довжина хвилі падаючого світла, тим інтенсивніше розсіюється світло частинками суспензії. Концентрація, за визначенням, є числом частинок в одиниці об’єму:

де V – об’єм суспензії;

NА – постійна Авогадро;

N – загальне число світлорозсіюючих частинок.

Підставляючи значення c у рівняння отримуємо:

При постійних значеннях об’єму суспензії V, об’єму світлорозсіюючої частинки Vi, довжини хвилі падаючого світла λ; рівняння набуває вигляду:

Рівняння показує, що відношення інтенсивності розсіяного світла до інтенсивності падаючого пропорційно концентрації завислих частинок.

Для вимірювання інтенсивності розсіяного світла користуються приладами нефелометрами, які мало відрізняються від фотоелектроколориметрів, а послаблення світлового потоку в турбідіметрії вимірюється фотоелектроколориметрами.

Нефелометричні визначення мають чутливість, порівняну з фотометричними визначеннями.

Нефелометр – прилад, що має пристрій для спостереження розсіяного світла під кутом 90˚ до напрямку падаючого променя. Він призначений для визначення концентрацій колоїдних розчинів, суспензій і емульсій. Принцип дії приладу заснований на вирівнюванні світлових потоків: одного, що розсіюється частинками суспензії, іншого – від матового або молочного скла розсіювача. Потоки зрівнюють зміною потужності одного з потоків за допомогою діафрагми. Для визначення концентрації суспензії будують градуювальний графік.

У нефелометрії і турбідиметрії використовують ті ж методи, що і у фотометрії, а саме: метод калібрувального графіка, метод порівняння, метод добавок.

Методами нефелометрії та турбідіметрії визначають дуже малі концентрації йонів, які утворюють малорозчинні сполуки. Так, сульфат-іони визначають у вигляді суспендованого барій сульфату, хлорид-іони – у вигляді завислого у воді аргентум хлориду та ін.

Нефелометрія та турбідіметрія відзначаються високою чутливістю, що важливо по відношенню до тих елементів або йонів, для яких відсутні кольорові реакції та неможливо застосувати колориметричні методи.

 

6. ЗАСТОСУВАННЯ ОПТИЧНИХ МЕТОДІВ

1. У МЕДИЧНИХ УСТАНОВАХ для визначення білка в сечі, сироватці крові, щільність сечі, аналіз мозкової і суглобної рідини, щільності субретинальной і інших рідин ока (прилад значно скорочує час одержання аналізів по процентному вмісті білка в сироватці крові,, при використанні таблиць Рейса, і не вимагає ніяких хімічних реактивів для пробопідготовки.

2. У ФАРМАЦЕВТИЧНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ може застосовуватися для дослідження водяних розчинів різних лікарських препаратів:

- кальцію хлориду (10% і 20%);

- новокаїну (0,5%, 1%, 2%, 10%, 20%, 40%);

- ефедрину (5%); глюкози (5%, 25%, 40%);

- магнію сульфату (25%);

- натрію хлориду (10%);

- кордіаміну і т.д.

3. У ХАРЧОВІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ:

· на цукрових і хлібних заводах, кондитерських фабриках для аналізу продуктів і сировини, напівфабрикатів, кулінарних і борошняних виробів

· визначає вологість меду (до 20 %)

· для визначення частки сухих речовин у різних суслах (ДСТ 5900-73), "промочке", цукровоагаровому сиропі, сиропі для мармеладу, зефіру, кремів і пряників, "тиражки" для пряників;

· для визначення масової частки розчинних сухих речовин по сахарозі (BRIX)у продуктах переробки плодів і овочів,

· для визначення процентного вмісту жиру у твердих продуктах харчування (пряники, вафлі чи хлібобулочних виробів)

· концентрації солей.

Рефрактометри можуть використовуватися в кожній лабораторії санітарно-епідеміологічного контролю, ветеринарній лікарні, лабораторії медичної установи, а також метрологічного контролю.

4. ПРИ ОБСЛУГОВУВАННІ ТЕХНІКИ для визначення з більшою точністю об'ємної концентрації протикристаллізаційнной рідини "ЇМ", що додається в авіаційне паливо в кількості від 0,1 до 0,3%.

Поляриметричний метод аналізу застосовують: в якісному аналізі для визначення ступеня чистоти, для ідентифікації оптично активних речовин; в кількісному аналізі для визначення концентрації оптично активних речовин у розчині. Помилка вимірювань дорівнює 3—5 %.

 

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Харитонов Ю.Я. Аналитическая химия. – М:Высшая школа, 2003. – С.301 – 341.

2. Кузьма Ю.Б., Чабан Н.Ф., Ломницька Я.Ф. Аналітична хімія. – Львів: Видавництво «Центр» Львівського національного університету ім. І.Франка. – 2010. С. -

3. Гайдукевич О.М., Болотов В.В. та ін. Аналітична хімія. – Харків “Основа”, 2009. – С. 260-305.

4. Пономарев В.Д. Аналитическая химия. Т.2 – М.: Высшая школа, 2007. – Ч. 2. С. 105-130, Ч. 1. С. 85 – 107.

5. Шемякин Ф.М., Карпов А.Н., Брусенцов А.Н. Аналитическая химия. – М.: Высшая школа, 2012. – С. 500- 538.

6. Крешков А.П. Основы аналитической химии Т.2. – М.: Химия,2005. – Ч. 2. С.219– 263. Ч. 1. С. 83 – 103.

 

КОНТОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що називається абсолютним та відносним показником заломлення речовини?

2. Який показник заломлення визначають рефрактометричним методом?

3. Які типи рефрактометрів використовують для проведення рефрактометричного аналізу?

4. Які фактори впливають на величину показника заломлення при рефрактометричних дослідженнях?

5. Яке світло називають поляризованим? Чи поляризованим є природне

світло?

6. Що таке поляризатор та аналізатор? В яких приладах вони застосовуються?

7. Наведіть фактори, які впливають на величину інтенсивності розсіяного світла та світла, яке поглинається дисперсними системами при проведенні нефелометричних і турбідиметричних визначень.

8. Наведіть фактори, які впливають на характер розсіювання світла часточками дисперсних систем.

9. Які джерела випромінювання використовують при проведенні нефелометричних (турбідиметричних) визначень.

 

ТЕСТИ

1. Аналітичне застосування рефрактометричного аналізу засноване на:

а) визначенні оптичної густини розчину;

b) визначенні кута обертання площини поляризації поляризованного променя світла;

с) визначенні показника заломлення.

2. Фізичним змістом показника заломлення є:

а) зменшення інтенсивності початкового світла при переході з одного оптично активного середовища в інше;

b) відношення швидкостей розповсюдження світла при переході з одного оптично прозорого середовища в інше;

с) здатність речовини обертати площину поляризації поляризованного променя світла.

3. Як впливає підвищення тиску на показник заломлення для газоподібних та рідких речовин:

а) для газоподібних та рідких – показник заломлення збільшується;

b) для газоподібних та рідких – показник заломлення зменшується;

с) для газоподібних – збільшується, а для рідких – не впливає;

d) для газоподібних – не впливає, а для рідких – збільшується;

е) для газоподібних – не впливає, а для рідких – зменшується.

Інтенсивність випромінювання, що пройшла через оптично активну

речовину, при проведенні поляриметричного методу підпорядковується:

а) закону Релея;

b) закону Стокса;

с) закону Малюса;

d) об’єднаному закону світлопоглинання Бугера-Ламберта-Бера.

5. Площина, яка перпендикулярна площині коливання поляризованого променя світла називається:

а) площиною поляризації поляризованого променя світла;

b) площиною коливання поляризованого променя світла.

6. Які оптично активні речовини можна визначати поляриметричним методом:

a) речовини, оптична активність яких обумовлена будовою кристалічної решітки та будовою молекул;

b) речовини, оптична активність яких обумовлена будовою кристалічної решітки;

с) лише речовини, які обертають площину поляризації вправо;

d) речовини, які обертають площину поляризації в будь-яку сторону.

7. Який з наведених методів, заснований __________на вимірюванні кута обертання площини поляризації поляризованого променя світла, що пройшов через оптично активне середовище:

а) турбідиметрія; с) спектрофотометрія;

b) поляриметрія; d) інтерферометрія.

8. Турбідиметричний метод аназізу заснований на:

a) вимірюванні поглинання речовиною світлового випромінювання;

b) вимірюванні інтенсивності світла, що випромінюється речовиною;

c) вимірюванні інтенсивності світла, яке поглинається незбарвленою суспензією;

d) заснована на вимірюванні кута обертання площини поляризації поляризованого променя світла, що пройшов через оптично активне середовище;

e) вимірюванні зсуву інтерференції світлових променів при проходженні їх крізь кювети з розчином речовини, розчинником та крізь коліматор.