Приватна доброчинність
Через зазначену неспроможність державних і церковних закладів задовольнити потреби населення у соціальній підтримці і допомозі ще у XVIII ст. починають розвиватися інститути приватної доброчинності, відомчі інститути підтримки та захисту, благодійні товариства. Форма надання допомоги на перших етапах даного періоду була традиційною для християнської культури милосердя- пожертвування. Але тут виникали проблеми: часто-густо офірування були недостатніми або одноразовими, що не дозволяло, наприклад, відкрити якийсь тип закладу. Це викликало необхідність утворення товариств, організацій, які б дозволяли об'єднувати ресурси благодійників і скеровувати їх на найактуальніші потреби. Так з'являється Рада імператорського людинолюбного товариства (1816 р.), яка акумулює кошти окремих офіродавців. Об'єднані у такий спосіб кошти давали змогу розв'язувати актуальні завдання: спрямовувати їх до існуючих інститутів підтримки або, якщо були кошти, відкривати нові заклади. Витоки згаданої Ради знаходимо у діяльності "Благодійного товариства", заснованого 1812 р. Олександром І, Програма товариства визначала,крім напрямків діяльності вже традиційної (наприклад, опікування бідних і хворих), допомогу постраждалим від нещасних випадків на вулицях, утримання особливих лікарень для терплячих від "прилипчивых" (інфекційних) хвороб, опіка над "спотвореними природою або пригодою", виховання глухонімих. Допомога Товариства мала як постійний, так і тимчасовий характер. Залежно від цього утворювалися і відповідні інститути. До установ, які надавали постійну опіку, належали: навчально-виховні, багатодітні, безкоштовні і дешеві квартири; тимчасову допомогу надавали медичні, благодійні товариства, нічліжні притулки, їдальні (безкоштовні). Капітал Товариства постійно збільшувався, якщо 1816 р. він становив 642533 крб., то у 1855 р. вже 1221300 крб. (нерухомість Товариства на той час оцінювалася у 1947 900 крб.). Приватне опікунство поширювалося також на просвіту та виховання. Одним з перших у цій сфері було "Виховне товариство шляхетних дівчат";, засноване 1764 р. У 1796 р. імператриця Марія Федорівна бере на себе керівництво його відділками, що сприяло створенню цілої мережі інститутів виховання.
' Учні, які перебувають на повному утриманні в пансіоні. 24 До Товариства увійшли такі благодійні товариства: Імператорське жіноче патріотичне товариство, Московське благодійне товариство, Московське дамське опікунство бідними та інші. У 1854 р. різні установи цього профілю об'єдналися у Відомство установ імператриці Марії Олександрівни. На цей час вони мали такі напрямки діяльності: опіка немовлят, включаючи організацію ясел у багатьох містах; опікування дорослими, дітьми; опікування сліпими і глухонімими; організація закладів дівочого виховання та освіти; організація закладів виховання й опіки хлопчиків та юнаків; організація закладів опікування дорослими; організація закладів медичної допомоги. Філантропічною діяльністю займалися і масонські* ложі. Благодійність вважалася однією з найважливіших чеснот "вільних мулярів" однією з найважливіших форм доброчинності було пансіонерство. Своїм пансіонерам (а серед них були вдови, дівчата, студенти) нони виплачували щодвамісяці грошову допомогу (5 - 10 крб. на особу), Усі форми та види тогочасної приватної благодійності можна звести у три напрямки: а) організація та фінансування інститутів (закладів) допомоги і підтримки; б) надання одноразової або постійної матеріальної та грошової допомоги (наприклад, П. Поміан-Пезавурнус з прибутку від видання газети "Русский инвалид" видавав постійну допомогу 1200 інвалідам війни 1812 р.); в) здійснення соціального патронажу (проведення заходів вдома) над певною категорією нужденних. Самих же доброчинців можна поділити на дві групи. До першої належали ті, хто вважав, що благодійність має надаватися усім, хто просить допомоги. Представники другої вважали, що благодійність мас бути лише вибірковою. Ідеолог цієї групи князь В. Ф. Одоєвський стверджував, що слід зрозуміти біль і потреби кожного з нужденних і задовольнити після цього саме ту нужду наскільки це буде можливо, хоч це значно важче і складніше, ніж кинути милостиню і відвернутися.
|
