Та Володимира Мономаха

Гідним продовжувачем усіх справ свого батька Володимира, включаючи допомогу і підтримку знедолених, був великий князь київський (з 1019 по 1054 рр.) Ярослав, прозваний за непересічний розум Мудрим. Він заснував сирітське училище, де на його утриманні навчалося близько 300 юнаків. Це був перший справжній навчальний заклад в Україні-Руси. Але найбільшої слави він зажив складанням першого письмового руського зводу законів - "Руської Правди";. Складається він з 37 розділів і, крім статей кримінального характеру, має статті соціального спрямування, що було незвичним для тогочасних європейських держав.

Так, у XXXI розділі бачимо приклад турботи про молоде покоління. Стосовно поділу спадщини тут записано: "Обійстя батьківське завше без поділу належить меншому синові", маючи на увазі, що молодший син завжди менше від старших братів захищений у соціальному відношенні. І якщо раніше старші брати суперечку розв'язували силою, із введенням "Руської Правди" молодші сини були захищені законом. Це було просте і мудре рішення. У той же час у Західній Європі така важлива соціальна проблема не була розв'язана, внаслідок чого у багатьох європейських країнах сформувався особливий клас рицарів-розбійників, що складався майже лише з молодших шляхетських синів, котрі в юному віці були вигнані з дому своїми старшими братами, котрі привласнили батьківську спадщину.

Взагалі закони Ярослава стосовно опікування дітей були дуже гуманні для тих часів - у них закладено найголовніші за своєю проблемністю питання. Наприклад, розділ ХХХЇЇ визначає відносини при поділі спадщини між дітьми одного батька, але від різних жінок. Тут же і чи не вперше проявлено турботу і про саму жінку: "Але діти не можуть зігнати матір, що лишилася вдовою з подвір'я, або забрати, дане їй чоловіком".

Щоб запобігти сирітству за життя матері, Ярослав велів передавати дітей найближчим родичам, якщо мати вийде заміж вдруге. Це було не зовсім справедливо стосовно матері, але виконувало роль своєрідної страховки від можливих знущань вітчима з дітей.

"Руська Правда" була першим слов'янським кодексом законів, що включаву себе подобу соціальної програми. Про важливість для князя Ярослава соціальної теми свідчить той факт, що з 37 його статей 8 цілком присвячено проблемам захисту дітей. Ця перша спроба складання руського зводу законів так чи інакше визначила усю подальшу законотворчість в Україні-Руси та Росії. Наступні зведення законів значною мірою будувалися за зразком "Руської Правди", міцно стверджуючи основи соціальної політики.

Онук Ярослава Мудрого Володимир II Мономах - великий князь київський з 1113 по 1125 роки залишив по собі перше своєрідне моральне повчання, звернуте до молодшої генерації. Воно наповнене щирістю і християнською людяністю. "О діти мої! Хваліть Бога! Любіть також людство. Не піст, не усамітнення, не чернецтво врятує вас, а лише благодіяння. Не забувайте бідних, годуйте їх і затямте, що всяке надбання є Боже і доручене вам тимчасово... Будьте батьками сиріт; вдовиць виправдовуйте самі; не давайте сильним губити слабших. Не вбивайте ані правого, ані винного: життя І душа християнина священні". (Тут подвійна мораль, бо ще далеко не всі русичі були християни).

Володимира Мономаха, як відомо, теж було канонізовано за його цноти. У літопису про нього записано так: "Володимер, боголюбив, любовь имеа ко священическому сану, и мнишеский чин любя, и страньыа, нищаа накормляше и напояше, аки мати дети своа".

Відомі також своїми благодіяннями й інші історичні особи того ж періоду - князі Ізяслав та Всеволод Ярославовичі. За їх правління був широко відомий єпископ Переяславський Єфрем, який 1091 р. побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив їм лікарів, встановив, щоб повсюдно хворих лікували і доглядали безкоштовно.

Але знов-таки допомога князів та інших достойників аж ніяк не була системною і есеохоплюючою. У літописах практично не зафіксовано її проявів в екстремальних ситуаціях: під час голоду, мору (епідемії), повеней, хоч у середньовічний період Руси більше як 40 років припадає на голодні роки (приблизно кожні 7 років). Причім зафіксовано випадки, коли голодний період тривав 2-3 роки. Свідчень милосердя у ці періоди поки що не знайдено. Можливо, що проблеми масового голоду були поза княжою опікою, до того ж вони вимагали тривалих форм допомоги, що не було характерним для практики княжої суспільної підтримки.

Наприклад, 1034 року в Ярославлі спалахнув голод, але князь Ярослав не вжив жодних дій щодо його ліквідації. Як передає Лаврентієвський літопис, він лише філософськи констатує: "Бог наводит по грехом на каюждо землю гладо или моръ ли ведромъ ли иною казнью..." Тим часом самі городяни "...идоша по Волзе все людьэ в Болгары и привезоша (жито) и так оужиша". Аналогічна ситуація повторювалася у Новгороді в 1128 та 1230 рр. Зрозуміло, що під час масового голоду різко зростали ціни на харчові продукти, але ці питання не регулюються княжоювладою, допомога частіше за все приходила з-за кордону - німецькі купці, дізнавшись про голод, спішили використати щасливий шансі привозили в Новгород морем продовольство, вигідно його продаючи.

Громадська самодопомога у скрутні часи була, як і під час голоду в Ярославлі, ефективнішою і вона стосувалася різних аспектів. Наприклад, голод у Новгороді1128 р. супроводжувався "мором", тому знесилені новгородці запрошують наймитів для вивезення і поховання мертвих. У 1230 р. організацію поховання померлих взяв на себе архієпископ Спиридон і чоловік на Ім'я Ставила.За деякими даними протягом цих двох років у Новгороді було поховано померлих від голоду 6530 осіб.