У слов'ян у VI-Х ст.

З історії соціальної роботи у нашій державі існує так мало друкованих праць, що може створитися враження, що соціальна робота в Україні розпочалась лише після відкриття цієї спеціальності у вищих навчальних закладах. Насправді ж вона в тих чи Інших формах існувала весь період історії людства. Це соціальне явище має у нашій країні свою історію, традиції й особливості, ознайомлення з якими має не тільки пізнавальний інтерес, а й практичну значущість для тих, хто працює у соціальній сфері чи має намір зайнятися цією роботою.

На жаль_, джерела, що відображали життя слов'ян поганського (язичницького) періоду, знищено під час християнізації Руси, тому зараз можлива лише реконструкція основних елементів соціальної підтримки й захисту того періоду. Спирається ця реконструкція на слов'янську міфологію ї на аграрні культи, що збереглися. Вони допомагають відтворити ранні форми системи редистрибуції (передавання частини виробленого громадою надлишкового продукту у розпорядження вождів на різні громадські потреби) і реципрокації (взаємодопомога, взаємний обмін дарами, послугами).

Важливим методом згаданої реконструкції є порівняльно-історичне зіставлення як етапів розвитку соціальної спільності народів інших культур, так й індоєвропейських* міфологічних систем, культурно-історичне коріння яких живить слов'янську етнічну спільноту. Таке зіставлення дає змогу припустити, що зародження найдавніших форм захисту і підтримки людей відбувалося у тій же історичній послідовності й за тією ж логікою, що й в інших народів праіндоєвропейської сім'ї.

Стародавні слов'яни (у тому числі праукраїнці, відомі з історичних джерел від VI ст. н. є.) жили родовими громадами, У них закріплюються певні громадські стереотипи поведінки, серед яких найважливішими є реципрокація та редистрибуція. Саме ці процеси були в основі ранніх форм соціальних відносин, а їх головне призначення пов'язане з функціями захисту індивіда в системі роду. До виникнення класового суспільства ці функції характерні для усіх людських спільностей, у тому числі й для слов'янських племен. Механізми реципрокних зв'язків з часом ускладнювалися і набували етнічного забарвлення.

Основними заняттями стародавніх слов'ян були землеробство і скотарство. Виконання трудомістких робіт було посильним лише для великого колективу, Саме тому у житті слов'ян особливого значення набула громада. Вона була органоммісцевого селянського самоуправління, до компетенції якого належали земельні переділи, оподаткування, судові справи, а також питання допомоги нужденним. Родова громада була об’єднана взаємним обов'язком родичів у матеріальній допомозі, захисті й помсті за завдані кривди. Цей взаємозв'язок був обумовленийяк колективним характером виробництва, так і родинними зв'язками між членами роду.

З розпадом родових зв'язків (почато:: IX ст.) стародавні слов'яни стали об'єднуватисяу територіальні або сусідські громади, що включали в себе кілька родині володіли певною територією. Такі об'єднання називалися подругами або євреями і створювалися для здійснення спільних справ, у тому числі й допомоги нужденним. Єдність такої громади підтримувалися господарськими зв'язками.

^*Індоєвропейські мови - одна з найбільших мовних сімей, до якої належить більшість мов європейських народів (включаючи слов'ян), народів Індії, іранська мовна група.