Міська система допомогиВона набуває у пореформений період нових ряс. Звільнене від кріпацтва селянство, не отримавши достатніх для існування земельних наділів, подається у пошуках роботи до міст. Зростає кількість міст, а також їх населення (особливо промислових центрів). Наприклад, населення Києва і Риги збільшилося у вісім разів. Урбанізація супроводжувалася загостренням соціальних проблем у містах - зростанням безробіття, плати за житло, а також збільшенням проявів різких форм соціальної патології: професійного жебрацтва, проституції, дитячої безпритульності. Міські фінанси як головне джерело фінансування програм суспільної опіки мали міцнішу основу, ніж земські, але й вони не були достатніми. Оподаткування нерухомості (головне джерело міського бюджету), особливо в найбільших містах (Москва, Санкт-Петербург, Київ, Рига) велося недостатньо -оцінка нерухомого майна у деяких випадках занижувалася на 530%. Але навіть і за таких умов міські установи суспільної опіки були досить розгалуженою мережею суспільної допомоги та підтримки.
* Волость-адміністративки-теричоріальна одиниця Росії. З 1861 р. -одиниця станового селянського управління. " Виборна посадова особа сільського управління в Росії. Це можна показати хоч би на прикладі діяльності Московського міського опікунства бідних. Воно ставило перед собою такі завдання: попередження бідності, опікування бідними, соціальний захист дітей і дорослих. Напрямки надання допомоги нужденним передбачалися такі: - правова та медична допомога; - відкриття санаторіїв; - відкриття бюро пошуків роботи; - трудова допомога (організація робіт, артілей, майстерень, забезпечення необхідним інструментом); - сприяння фаховому навчанню; - відкриття бібліотек, проведення читань; - відкриття опікунських крамниць і товариств; - турботи про звільнення нужденних від різних грошових платежів і витрат (за навчання, за лікування у лікарнях тощо); - сприяння і допомога всіляким організаціям, задіяним у цій же царині: - збирання та аналіз статистичних даних і спеціальні дослідження з метою поліпшення організації боротьби з бідністю; - спостереження, вивчення і піклування про поліпшення санітарних умов. Єдиної схеми суспільної опіки в містах не існувало, проте можна виділити певні загальні риси опіки городян: роздавання грошової допомоги, оплата лікування, діяльність щодо локалізації проблем соціальної патології, опікування дітьми. Слід зазначити, що різного роду почини в царині соціальної опіки, які виникали в окремих містах, дуже швидко поширювалися в інших містах-імперії. Ініціатива виходила знизу, а пізніше закріплювалася у вигляді ухвал та указів Міністерства внутрішніх справ і Міністерства фінансів. Характерною щодо цього була ініціатива створення будинків працелюбності, що виникла у Кронштадті. Пов'язана вона з іменем отця Іоанна Кронштадтського. З мстою ліквідації наслідків безробіття він висунув програму створення таких будинків. Вони охоплювали різні сфери діяльності - від надання роботи нужденним до створення навколо такого закладу мережі різних інститутів опіки (сирітських будинків, їдалень, притулків, дешевих квартир). У період з 1881 р. по 1888 р. було засновано 129 будинків працелюбностіу великих промислових містах (у тому числі в Харкові), опікою в них було охоплено 2013 осіб, заробітної плати виплачено 36 445 крб. Формування міських структур опіки відбувалося і шляхом об'єднаннянавколо державних і приватних проірам з локалізації тих чи іншихнегативних явищ. Особливо гострою вважалася проблема професійного жебрацтва. Згідно з першим Всеросійським переписом населення 1897 р. жебраків в імперії нараховувалося близько 500 тис. осіб. У зв'язку з цим у Москві (1893 р.) і в Петербурзі (1904 р.) було створено Комітети опікування жебраками. Характерною була щодо цього діяльність опікунств над бідними. Перші такі опікунства з'являються у Москві (1903 р.) та Петербурзі (1908 р.). Вони відкривали їдальні та польові кухні, де продавалися дешеві обіди (від 4 до 11 кап.).
|
