Феноменальним явищем в історії української культури була творчість Григорія Савича Сковороди (1722—1794). Він народився в с.Чорнухи Лубенського полку у сім'ї малоземельного козака. Навчався в Києво-Могилянській академії був співаком придворної капели в Санкт-Петербурзі (1742—1744), перебував у складі посольської місії за кордоном (1750-1753), а згодом викладав у Переяславському колегіумі поетику,, працював домашнім учителем. Г.Сковорода є найясравішим і найхарактернішим представником української національної філософської думки. Його творчість багато в чому зумовлена попередніми надбаннями у цій галузі й водночас визначила подальші шляхи розвитку української філософії. Характерним для філософської позиції Сковороди є широке використання мови образів, символів, а не чітких раціоналістичних понять, які не в змозі задовільно розкрити сутність філософської та життєвої істини.
Реальність, за Сковородою, не є моністичним (одновимірним -ідеальним чи матеріальним) буттям, вона є гармонійною взаємодією трьох світів макрокосму (величного всесвіту, в якому "живе все народжене"); мікрокосму або людини; символічного світу або "Біблії".
Заклик Сковороди до самопізнання означає в нього пізнати Бога у собі, у глибині свого єства. В цьому певна діалектичність його позиції. Самопізнання як пізнання свого божественного єства тлумачиться Сковородою головним чином в етико-естетичному плані. Звідси характеристика людини як "безодні", а вмістилищем і виразником цієї безодні є людське серце. Макрокосмос і Людина можуть і мають перебувати у стані гармонійної взаємодії. Але ця гармонія встановлюється за ініціативою людини. Способів гармонізації багато і кожен може віднайти свій. Сукупність цих способів крізь віки репрезентується пересічній людині за допомогою символічної системи посереднього між макрокосмом і мікрокосмом третього світу, світу символів, який для Сковороди уособлюється Біблією. І тут також чітко виокремлюються дві "натури" - "видима" (предметна образність символу) й "невидима" (зміст, розшифрування сенсу символу). Шлях до невидимої натури третього світу лежить через "розшифровку" символів натури "видимої". "Розшифрування" не є кабінетною теоретичною працею, а охоплює всі сфери людської життєдіяльності, вимагає вміння бачити за оманливою зовнішністю життєвих реалій їх справжній. духовний (етичний, естетичний1) сенс. "Розшифровка" символіки третього світу має метою знайти відповідний ("сродний") спосіб гармонійних взаємин зі світом. Успіх такого пошуку та вірний вибір життєвого шляху ("сродної праці") дає можливість прожити справді щасливе життя. Головне джерело усіх людських бід - "несродність" обраного шляху (невміння чи не бажання пошуку "сродної праці"). "Ори землю або носи зброю, роби купецьку справу або художество твоє. Роби те, для чого народжений...", "Щасливий, хто з'єднав свою приватну справу із загальною. Сіє є істинне життя". Таким чином, у філософії Сковороди домінантні лінії української світоглядної ментальністі - антеїзм (потенційна "сродність" людині всього світу), екзистенціапьність (орієнтованість на непов-торне в своїй окремішності людське існування, плюралістичність і водночас діалогічна гармонійність реальності), кордоцентризм (зосередження і наголос на категорії "серця") вперше набули завершеної форми.
Філософські погляди та гуманістичні ідеали Сковороди відбилися й на його поетичній творчості. У рукописних збірках "Сад божественных пісней" та "Басні Харковскіи" Сковорода пропагував високі моральні якості людини, закликав добувати знання, заохочував до добрих справ. Яскраву картину тогочасної реальності намалював Сковорода у знаменитому вірші "Всякому городу нрав і права", слова якого пізніше І.Котляревський вклав в уста Возному в п'єсі "Наталка Полтавка".
