Культурних понять шумерів у міфі про Інанну та закони "ме".

Мэ (или Ме) — в шумерской мифологии — таинственные и могущественные божественные силы. Считалось, что эти силы управляют ходом развития мира, всеми божественными и земными институтами. Силами «мэ» могли обладать как боги, так и их храмы и даже целые города. При этом «мэ» могли покидать их обладателя, воплощаться в предметном виде, сохраняя при этом свои свойства. В религиозно-этической системе шумеров «мэ» играли очень большую роль.

Также под «мэ» часто понимались данные людям свыше основы морали, регулирующие отношение людей с богами и между собой.

Шумеры считали, что «мэ» (в значении морального кодекса) были переданы людям богами через своих посредников — семерых мудрецов Абгаллу, которые также обучили людей ремеслам и искусствам. Эти мудрецы были созданиями-помощниками бога мудрости Энки, который, в свою очередь, получил «мэ» от Энлиля. Об этом, в частности, упоминается в мифе «Энки и мировой порядок».

Упоминания «мэ» содержатся в мифе «Инанна и Энки». В этом мифе «мэ» предстает как обязательный атрибут богов, причём каждый бог обладает им в разной мере. Но сохранились косвенные свидетельства об архаичном боге Энмешарре — «господине всех мэ». Также в мифах упоминаются особые «мэ» подземного мира — установления, которые нельзя было изменить и которым должны были подчиняться все его обитатели. В одном из мифов названо более ста «мэ», из которых в настоящее время удалось прочесть и расшифровать меньше половины. Здесь такие понятия как «правосудие», «доброта», «мир», «победа», «ложь», «страх», «ремесла» и т. д., всё так или иначе связанное с общественной жизнью.

Музика та театр середніх віків.

Музика

Термін музика середньовіччя охоплює період в європейської історії музики від падіння Римської Імперії (V століття) до початку XV століття, коли на зміну прийшла епоха Відродження. Загальними рисами цього періоду є сильний зв'язок із релігією, перевага одноголосся, аскетизм, акапельний спів і переважання модальних ладів. На епоху середньовіччя припадає діяльність Гвідо д'Ареццо, що перший запропонував систему сольмізації, що уможливила точний запис нот.

Інструменти, на яких виконувалася середньовічна музика збереглися до наших днів, хоча і в різних формах. Флейти вироблялися переважно з дерева, а не металу (як зараз) і були як повздовжними так і поперечними, подібними до сучасних блок-флейт. Популярними були пан-флейти, що також виготовлялися з деревини.

Першим зафіксованим в Європі смичковим інструментом стала колісна ліра, що потрапила з Візантії. Існували також струнні інструменти без резонуючого корпусу, подібних сучасній арфі, існували також і ранні версії скрипок і тромбонів.

Середньовіччя є епохою, коли сформувалися система нотації та основи музичної теорії, що лягли в основу подальшого розвитку європейської музики.

Важливу роль у реформуванні нотації відіграв Гвідо д'Ареццо (перша половина XI століття), який увів систему сольмізації, 4-х лінійний нотний стан з літерним позначенням висоти звуку на кожній лінії, і ключ.

Театр

Театр у формі літургічної драми був відроджений у Європі Римською католицькою церквою. Коли церква шукала шляхи розширення свого впливу, вона часто пристосовувала язичеські і народні свята, багато з яких містили театралізовані елементи. У Х столітті багато церковних свят забезпечували можливість драматизації: загалом кажучи, і сама меса є не більш ніж драмою.

Театр. Однією з основних форм театрального мистецтва був церковний театр. Приблизно з XI ст. під час літургії в храмах стали розігруватися драматичні релігійні сценки, основані на біблійному сюжеті, названі містеріями. В XIII ст. ці дійства стали виноситися на площі перед храмом. Учасниками вистав були городяни. По ходу вистави з'явилися різні імпровізації, що включали сценки з буденного життя, та які одержали назву фарсу. Пізніше фарсом стали називати самостійну форму середньовічного сатиричного, гумористичного, найчастіше фривольного змісту спектаклю, персонажі якого представляли певні соціальні типи.

Одночасно широкого поширення з XIII ст. набуває особливий жанр драми у віршах — мораліте, повчальної алегоричної п'єси, персонажі якої були уособленнями чеснот і пороків.

Вже в XIV ст. у культурному житті європейських країн виникають нові тенденції, що проявляються в посиленні інтересу до людської особистості, реалістичному відображенні дійсності. Особливо ці тенденції стали помітні в культурі середньовічної Італії. Наближався новий період у культурному розвитку Західної Європи — Ренесанс.