Конформизм

22 Література цього періоду в цілому носила перехідний характер. Вона розвивалася в період радикальних реформ імператора Петра І, що торкалися всіх сфер життя суспільства. Вирішальною силою культурних перетворень стає утвердження абсолютизму, що спонукає формування нової світської культури. Церква втрачає своє домінуюче становище в суспільстві, у зв'язку з чим змінюється значення релігійного світогляду як визначальної форми вираження в літературі і мистецтві. В літературі продовжували розвиватися старі жанрові форми, однак змінювався зміст літературних творів, з'являється новий герой, життя якого віддзеркалює нову ідеологію і нові реальності. Вони стверджують, що багатства і поваги в суспільстві можна досягти не через шляхетність предків, а лише завдяки особистим здібностям і якостям. Українська література першої половини XVIII ст. продовжувала розвиватися на традиціях попереднього періоду, проте більшість старих літературних і жанрово-стильових традицій вичерпали себе - полемічна і житійна література, ораторсько-проповідницька проза та релігійно-моралістичне віршування прийшли в занепад. Література дедалі більше набувала світського характеру. В літературні твори дедалі більше починає проникати жива народнорозмовна мова, з'явилися нові літературні жанри. Протягом XVIII ст. в українській літературі домінувало бароко, щоправда вже Феофан Прокопович, керуючись класицистичними естетичними засадами, у курсах поетики (1705) та риторики (1708) піддав гострій критиці елементи цього стилю. Надалі думки теоретиків літератури розійшлися: одні відійшли в бік класицизму (Лав-рентій Горка), інші продовжували культивувати традиції бароко (Митрофан Довгалевський). Однак, дедалі міцніли і утверджувалися елементи класицизму, сентименталізму й критичного реалізму. Видатним явищем в літературному житті України другої половини XVIII ст. стала творчість Григорія Савича Сковороди (1722- 1794). Свої філософські трактати він писав у формі діалогів живою образною мовою, пересипаною народними висловлюваннями, прислів'ями і приказками Він написав також 30 байок, об'єднаних у збірку "Басни харьковскія";, де знайшли подальший розвиток сатиричні традиції давньої української літератури. Талант Сковороди-поета розкрився в віршованих творах, зібраних в збірці "Сад божественних песней";. Твори письменника поширювалися в рукописах, а пісні увійшли до репертуару кобзарів і лірників.

23.ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА —

— самобутній український

ПРОСВІТИТЕЛЬ,

мислитель. Син козака з Лівобе-

ФІЛОСОФ, ПОЕТ

режжя, він здобув освіту в Києво-

Могилянській академії, працював викладачем у Переяславському та

Харківському колегіумах. Проте ворожість церковної влади до його про-

гресивних поглядів та педагогічних методів змусила його розпочати життя

мандрівного філософа. За 25 років Г. Сковорода пішки пройшов рідне

Лівобережжя та Слобожанщину, проповідуючи свої погляди. Він пише

філософські твори “Діалог. Имя ему — Потоп Зміин” та “Наркісс.

Разглагол о том: Узнай себе”. Мислителя хвилювали проблеми со-

ціальної нерівності людей, пошуки шляхів до людського щастя. На його

думку, цей шлях лежить через самопізнання та працю. Людина повин-

на займатись у житті тим, що найбільше відповідає її нахилам, а для

цього вона має бути незалежною, уникати визискування і слави.

Філософська концепція Г. Сковороди грунтується на тезі про існу-

вання трьох світів: макрокосму — всесвіту, який є вічним; мікрокос-

му — людини; “символічного” світу Біблії. Практичний досвід, який

Г. Сковорода вважав джерелом усіх знань, привів до критики релігій-

них догматів, схоластичних постулатів богословів; він піддав сумніву

окремі положення Біблії, хоча й шукав у ній духовне начало.

Г. Сковорода — один із визначних гуманістів свого часу; він був широ-

ко обізнаний із творами стародавніх і сучасних філософів, володів латинсь-

кою, грецькою, польською, німецькою та церковнослов’янською мовами.

Гуманістичні ідеали викладені ним у поетичних збірках “Сад божествен-

них песней” та “Басні Харьковскія”, підручниках з поетики та етики.

Багато його поетичних творів та висловлювань набули популярності серед

народу, а вірш “Всякому городу нрав і права” став народною піснею.

Гуманістичні, демократичні та просвітницькі ідеї Г. Сковороди впли-

нули на розвиток передової філософської та суспільно-політичної думки

України, а його поетична спадщина заклала підвалини класичної україн-

ської літератури.

 

24. Петро Могила мав конкретний план виведення православної Церкви з глухого кута, в якому вона опинилась після Берестейської унії, і повернення її до давнього благочестя. Досконало знаючи, в чому полягала сила зброї єзуїтів, він усвідомлю­вав, що їй можна протиставити. Одним із таких важливих засобів він вважав освіту і друковане слово. Петро Могила почав свою культурно-просвітницьку діяльність у Церкві видавництвом книг у Печерській друкарні та заснуванням школи у Києво-Печерській лаврі. Школа була відкрита після смерті Іова Борецького восени 1631 року, бо митрополит був противником відкриття у Києві нової школи, яка б конкурувала з Київською братською школою. Перед Петром Могилою постало питання: де набрати добрих вчителів, коли їх в Україні не було? Він зібрав талановитих молодих людей і послав їх за кордон вчитися на його кошти; потім вони стали добрими виклада­чами Могилянської школи. Петро Могила як архімандрит завів у Лаврі належні порядки. Він поновив Успенський Собор, побудував у Голосієві під Києвом монастир, а також притулок для старців. І все це - на свої власні кошти. При захисті прав Києво-Печерської лаври чи інших православних церков, він діяв сміливо і наполегливо. За п'ять років його керівництва у Лаврі було надруковано п'ятнадцять різних книжок. Освіче­них богословів і письменників, які гуртувалися навколо Петра Могили називали "могилянським Атенеумом". У 1636 році з'явилася книга під на­звою "Анфологіон" – збірник моральних і життє­вих повчань.

Петро Могила дбав про книгодрукування не лише в Києві та Україні, а й за її межами.

29. Кирило-Мефодіївське товариство, Україно-слов’янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство — таємна орг-ція, що виникла в Києві наприкінці 1845. Спиралася на традиції укр. визвол. й автономістського руху, представленого, зокрема, «Малороссийским тайным товариществом», «Харківським гуртком української молоді», гуртком «Київська молодь». Було одним з проявів піднесення нац. руху в усіх укр. землях, (у ці ж роки в Східній Галичині почала діяти «Руська трійця») та активізації загальнослов’ян. руху (його осн. нац. течій — чеської і польс.) під впливом визвол. ідей Заходу періоду назрівання загальноєвроп. революц. кризи — «весни народів» (див. Революції 1848—1849 в Європі).

Членами т-ва, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київ. та Харків. ун-тів. Провідну роль серед них відігравали М.Костомаров, Т.Шевченко, Г.Андрузький, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш.

Впродовж існування т-ва його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об’єднання слов’ян, що стало підставою виникнення таємної орг-ції, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов’ян. народів та відродження України. Велику підготовчу роботу із заснування т-ва здійснив М.Костомаров, усі чл. т-ва перебували під могутнім впливом революц.-нац. творчості й ідеології Т.Шевченка.

М.Костомаров, В.Білозерський і М.Гулак підготували Кирило-Мефодіївського товариства статут. У ньому наголошувалося на цілковитій самостійності кожного слов’ян. «племені» при існуванні заг. Слов’ян. собору майбутньої співдружності. Ці принципові положення засвідчили докорінну відмінність програми кирило-мефодіївців від позиції офіц. кіл царської Росії, що претендувала на роль покровительки слов’ян. Йшлося про демократ. слов’ян. федерацію, в якій кожний народ мав би широкі й рівні права. В усіх її частинах, пояснював М.Костомаров, мали існувати однакові осн. закони й права, передбачалися заг. знищення кріпацтва й рабства у будь-якому вигляді, єдина центр. влада, що відала б міжнар. справами, військом і флотом, ліквідація митниць, свобода торгівлі за цілковитої автономії кожної ч. щодо внутр. установ та управління, судочинства й нар. освіти.

М.Костомаров був також автором програмного маніфесту т-ва — «Книги буття українського народу» («Закону Божого»). «Книга...» була історико-політ. твором, в якому висвітлювалися істотні події укр. історії, накреслювалося вирішення кардинальних сусп.-політ. проблем.

Гол. перешкода на шляху України до свободи й незалежності вбачалася автором «Книги…» в соціальному розшаруванні українців, знищенні козацтва — оплоту її вільнолюбства й сили, здатної самовіддано відстоювати свободу. Перспективи дальшого розвитку України розглядалися невіддільно від перспектив поліпшення взаємин трьох слов’ян. країн — України, Росії та Польщі.

В берез. 1847 т-во було розгромлене жандармами. Поліції вдалося виявити 12 чл. законспірованої орг-ції. За свідченням самих чл. т-ва, в ньому було бл. 100 осіб. Царські власті розцінили програмні документи т-ва як серйозну загрозу підвалинам самодержавства, оскільки вони виразно суперечили офіц. ідеології панславізму, що приховувала експансіоністські плани царизму в Центр. і Сх. Європі та на Балканах. Разом з тим власті були за