Обговорення головних теоретичних положень з теми
Розуміння студентами сутності уроку-діалогу та уро-ку-монологу як форм організації взаємодії вчителя та учнів у навчальному процесі дає змогу з'ясувати місце і особливість використання монологу як різновиду усного мовлення вчителя на уроці. Засвоєння знань учнями під час слухання учительського монологу — дуже складна психічна дія. Слухач спирається на роботу уяви, мислення і нерідко без опертя на чуттєве сприймання. Навантаження припадає переважно на слуховий аналізатор, натомість зір, що в природних умовах дає людині 4/5 інформації, залишається невключе-ним в активну роботу. Вчителеві слід подбати про унаочнення викладу, а також про гармонію мімічної та пантомімічної виразності зі змістом повідомлення як вияву ставлення педагога до предмета розповіді, що зчитується учнями. Під час слухання згортаються мовленнєві, вимикаються моторні акти школярів. Навантаження на одні й ті самі рецептори при гальмуванні інших призводить до швидкого втомляння, розсіювання уваги, що може спричинити випадання із свідомості учнів якоїсь ланки міркувань і зруйнувати цілісність сприймання матеріалу. Вчителеві потрібно постійно здійснювати зворотний зв'язок, аби розуміти, як діти усвідомлюють інформацію, і включати до своїх дій прийоми підтримування уваги школярів. Темп викладу та осмислення під час слухання не збігається. Час, потрібний для розповіді, коротший за час, необхідний для свідомого обдумування. Адже учень, сприймаючи матеріал, виконує одночасно кілька дій: він має почути, сприйняти, побачити внутрішнім зором (якщо немає предметної наочності) те, про що йдеться, зіставити зі своїм досвідом і попередніми знаннями; осмислити істотні характеристики предмета розмови. Така багатофункціональна діяльність учня буде ефективною, коли вчитель забезпечить її своєю багатофункціональною діяльністю. Вона повинна містити не лише інформування, а й активізацію діяльності учнів (уяви — через включення словесних образів, пам'яті — через зіставлення з попереднім досвідом і відомими знаннями, мислення — через включення в міркування). Необхідні семантичні паузи, а темп викладу мусить контролюватися вчителем з орієнтацією на діяльність учнів. Важливо пам'ятати і про труднощі, на які може натрапити учень. Це нечіткість уявлень під час сприймання окремих слів і висловів на слух, отже доцільним буде використання дошки, де фіксуються синхронно з викладом нові поняття, дати, назви, тощо. Складність — ї в неможливості під час слухання зупинитися, повернутися до попереднього матеріалу, бо відстанеш (усне мовлений прямує лінійно на відміну від письмового, що дає змогу зупинитися і діяти у власному темпі). Щоб усунути ці труднощі, вчителю доцільно вдаватися до підкреслення головного, повторення основних висновків, допомагаючи слухачеві тримати головну думку і не збочувати на неістотне. Усі зазначені труднощі можуть стати значними перешкодами на шляху до ефективної діяльності школяра. Тому важлива передумова під час розробки монологу — виходити з можливостей дитини, забезпечуючи активну діяльність у процесі сприймання навчального матеріалу. У педагогіці активізація навчання розглядається як мобілізація вчителем (за допомогою спеціальних засобів) інтелектуальних, моральних, фізичних сил учнів на досягнення конкретних завдань навчання і виховання (Т. І. Шамова), тобто це включення цілісної особистості школяра в процес уроку, а не лише стимулювання його пізнавальної діяльності. Активізуючи сприймання учнями нового матеріалу, вчитель спрямовує свої зусилля на розв'язання завдань зв'язку процесів засвоєння знань і розвитку учнів; формує пізнавальний інтерес та інші види мотивації стосовно теми повідомлення; забезпечує умови активного самостійного осмислення учнями матеріалу; допомагає з'ясувати суттєві положення, щоб утворилася система знань; залучає кожного школяра до взаємодії. Отже, складники активізації сприймання в процесі викладу нового матеріалу є такими: мотивація навчання, організація осмислення, систематизація знань та індивідуалізація впливу вчителя. Ми бачимо: виклад нового матеріалу — не передача готових знань, а організація пізнавальної діяльності учнів, така взаємодія, коли вчитель у процесі розповіді створює умови для активного сприймання інформації і формування власних висновків у слухачів. Цими умовами є ситуації співроз-думів і співпереживань у педагогічному процесі. Як їх створити? Співроздуми <— внутрішній механізм контакту, мис-леннєва співдія вчителя з учнями, яка визначається включенням обох сторін в єдину активну діяльність стосовно розгляду проблеми. Досягається здатністю педагога публічно мислити, демонструвати власні роздуми, вмінням ставити проблеми, послідовно й логічно їх розв'язувати. Співпереживання — внутрішній механізм контакту, засадовим для якого є психічне явище "зараження", зумовлене зацікавленістю, переконаністю( емоційним під- несенням учителя, його здатністю створювати систему образних бачень, що породжує емоційну реакцію слухача (за І. А. Зимньою). Розглядаючи урок-діалог та урок-монолог, ми переконалися, що розмежування їх відбувається не за зовнішніми ознаками (скільки осіб бере участь у розмові), а за внутрішніми, психологічними характеристиками. Урок-монолог будується на суб'єкт-об'єктних засадах, а діалог передбачає суб'єкт-суб'єктну взаємодію, активізацію діяльності учнів. Уведення монологу як різновиду усного мовлення вчителя в урок-діалог, по суті, потребує трансформації його у внутрішній, прихований діалог. При одноосібному викладі матеріалу вчителем (а така необхідність постає тоді, коли бесіда недоцільна через брак досвіду учнів), тобто при зовнішньому монолозі, ми організовуємо взаємодію з класом, залучаємо учнів до активного пізнавального процесу завдяки діалогізації змісту і форм повідомлення. Діалогізація — композиційно-стилістичний прийом, який полягає у введенні елементів діалогу у виступ. Це спонукає до внутрішнього, мислительного діалогу (В. С. Біблер) кожного слухача. Як розробити діалогізований монолог? 1. Створити установку на діалогічне спілкування з класом. Обміркувати шляхи співвіднесення інтересів учнів і змісту уроку з "переданням" мети вивчення теми. Ввести у монолог звернення до аудиторії, зчитування її станів, демонстрацію спільності ("ми", "подумаємо"). 2. З'ясувати головні тези, над якими повинні міркувати учні. Розподілити інформацію на блоки з орієнтацією на надзавдання, визначити систему запитань до кожного блоку (різного рівня) для організації роздумів над проблемою. Ввести різні види діалогу (прямий, непрямий, внутрішній, риторичний). 3. Обміркувати, які уявлення доцільно викликати в учнів стосовно конкретної теми. Визначити прийоми організації співпереживання: введення словесних картин, тропів, укрупнення деталей тощо. 4. Забезпечити взаємодію педагогічною технікою (мовленням та невербальними засобами). Особливого значен- ня слід надати діалогізації повідомлення: модальності мовлення, персоніфікації, установці на відповідь. Модальність мовлення — вияв суб'єктивно-особистіс-ного ставлення педагога та учнів до інформації (за Макаровою Г, П). Персоніфікація — виклад інформації від першої особи, звернення педагога до особистого досвіду, що пов'язаний із предметом повідомлення (за Харашем А. І). Установка на відповідь — використання педагогом системи засобів (вербальної пропозиції, інтонації, рухів очей тощо), щоб спонукати учнів обміркувати відповідь на питання, дати оцінку фактам (за Васильєвою І. І.).
|
