Сутність реструктуризації

 

В експертних і попередніх дослідженнях речових доказів крім загальнонаукових методів використовуються і спеціальні. Система спеціальних методів дослідження речових доказів включає:

- методи аналізу зображень;

- методи морфологічного аналізу;

- методи аналізу складу;

- методи аналізу структури;

- методи вивчення фізичних, хімічних і інших властивостей.

Методи аналізу зображень використовуються для дослідження традиційних криміналістичних об’єктів – слідів людини, знарядь і інструментів, транспортних засобів, а також документів, кіно-, фото- і відеоматеріалів і ін.

Методи морфологічного аналізу використовуються для встановлення морфології, тобто зовнішньої будови об’єкта, а також форми, розмірів і взаємного розташування (топографії) утворюючих його структурних елементів (частин цілого, деформацій, дефектів і т.п.) на поверхні й в обсязі, що виникають при виготовленні, існуванні і взаємодії об’єкта. Найбільш розповсюдженими в експертній практиці є наступні:

- оптична мікроскопія – сукупність методів спостереження і дослідження за допомогою оптичного мікроскопа;

- люмінесцентна (флуоресцентна) мікроскопія. Об’єкт освітлюється випромінюванням, яке збуджує люмінесценцію, а це дозволяє виявити морфологічні і хімічні особливості об’єктів;

- ультрафіолетова мікроскопія застосовується для дослідження біологічних об’єктів (наприклад, сліди крові, сперми);

- інфрачервона мікроскопія дає можливість вивчати внутрішню структуру об’єктів, непрозорих у видимому світлі (кристали, мінерали, деяке скло, сліди пострілу, залиті, заклеєні тексти);

- стереоскопічна мікроскопія дозволяє бачити предмет в об’ємі за рахунок розглядання його двома очима, для дослідження практично всіх видів об’єктів (сліди людини і тварин, документи, лакофарбові покриття, метали і сплави, волокна, мінерали, кулі і гільзи і т.д.);

- електронна мікроскопія заснована на розсіюванні електронів при проходженні їх через речовину або матеріал. Цей метод використовують для вивчення деталей мікроструктури об’єктів, що знаходяться за межами здатності оптичного мікроскопа (дрібніше 10^-8 см.);

- растрова електронна мікроскопія заснована на опроміненні досліджуваного об’єкта електронним пучком гранично малої товщини. Використовується для мікротрасологічних досліджень, вивчення морфологічних ознак найрізноманітніших мікрочастинок: металів, лакофарбових покрить, волосся, волокон, ґрунту, мінералів.

Методи елементного аналізу використовуються для встановлення елементного складу, тобто якісного або кількісний зміст визначених хімічних елементів у даній речовині або матеріалі. Найбільш розповсюдженими в експертній практиці є наступні:

- емісійний спектральний аналіз – речовина проби переводиться в пароподібний стан і, проходячи через спектрограф, розкладається на окремі спектральні лінії, які потім реєструються за допомогою детектора. Використовується для дослідження вибухових речовин, металів і сплавів, нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів, лаків і фарб тощо;

- лазерний мікроспектральний аналіз – спрямовуючи лазерне випромінювання, можна робити спектральний аналіз мікрокількості речовини в малих обсягах (до 10^-10 см.³) і встановлювати якісний і кількісний елементний склад найрізноманітніших об’єктів практично без їх руйнування;

- рентгеноспектральний аналіз. Використовується для дослідження широкого кола об’єктів: металів і сплавів, часток ґрунту, лакофарбових покрить, матеріалів документів, слідів пострілу тощо;

- атомно-абсорбційний аналіз – використовується для кількісного елементного аналізу.

Методи молекулярного аналізу використовуються для встановлення молекулярного складу об’єкта, тобто якісний і кількісний вміст у ньому простих і складних хімічних речовин. Найбільш розповсюдженими в експертній практиці є наступні:

- краплинний аналіз – хімічні реакції, проведені з краплинними кількостями розчинів аналізованої речовини і реагенту. Використовують для проведення в основному попередніх досліджень отруйних, наркотичних і сильнодіючих, вибухових і інших речовин;

- мікрокристалоскопія – метод якісного хімічного аналізу за утвореними при дії відповідних реактивів на досліджуваний розчин характерними кристалічними опадами. Використовується при дослідженні слідів травлення в документах, фармацевтичних препаратів, отруйних і сильнодіючих речовин тощо;

- молекулярна спектроскопія (спектрофотометрія) – метод, який дозволяє вивчати якісний і кількісний молекулярний склад речовин, заснований на вивченні спектрів поглинання і відбиття електромагнітних хвиль, а також спектрів люмінесценції в діапазоні довжини хвиль від ультрафіолетового до інфрачервоного випромінювання. Використовується для встановлення складу нафтопродуктів, лакофарбових покрить, парфюмерно-косметичних товарів тощо;

- хроматографія використовується для аналізу складних сумішей речовин. Методи хроматографії використовуються при дослідженні, наприклад, чорнила і паст кулькових ручок, наркотичних препаратів, харчових продуктів і напоїв, вибухових речовин, барвників, пально-мастильних матеріалів тощо.

План

1. Сутність реструктуризації.

2. Реструктуризація з позиції індивідуальних змін (модель Ноєра).

3. Триступінчаста модель Курта Левіна.

4. Причини реструктуризації.

5. Критичні чинники успіху змін.

6. Моніторинг та аналіз змін.

7. Роль команд в процесі реструктуризації

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Виханский О. С. Менеджмент / О. С. Виханский, А. И. Наумов. – 3-е изд. – М.: Гардарика, 2010. – 320 с. 2. Герасимчук В. Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: навч. посіб. / В. Г. Герасимчук. -К: КНЕУ, 2000. — 360 с. 3. Герчикова И. Н. Менеджмент: учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. / И. Н. Герчикова.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. - 480 с. 4. Котлер Ф. Маркетинг и менеджмент: ученик / Ф. Котлер.-СПб: Питер Ком, 1998. - 896 с. 5. Мескон М. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М: Дело, 1992. - 702 с. 6. Кардашевский В., Бондаренко А. Повышение производительности: европейский подход//Вопр. экономики. — 2000. — № 11. — С. 35—40. 7. Растимешин В., Куприянова Т. Управление производительностью: путь к росту // Человек и труд. — 1996. — № 8. — С. 70-73; № 9. — C. 67-69. 8. Фильев В. Управление ростом производительности труда // Экономист. - 1997. - № 3. - С. 60-66. 9. Басовский Л. Б. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. Учеб. пособие. - М: ИНФРА-М, 1999. - 260 с. 10. Батра Раджив, Майерс Джон Дж., Аакер Дэвид А. Рекламный менеджмент: Пер. с англ. — 5-е изд. — М.; СПб.; К.: Издат. дом "Вильяме", 1999. — 784 с. 11. Витт Юрген. Управление сбытом: Пер. с нем. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 112 с.

 

Сутність реструктуризації

У перекладі з англійської «реструктуризація» (restructuring) – це перебудова структури чого-небудь. Латинське слово структура (structura) означає порядок, розташування, будова. Якщо розглядати компанію як складну систему, піддану впливу факторів зовнішнього оточення й внутрішнього середовища, то терміну «реструктуризація підприємства (компанії)» можна дати наступне визначення:

Реструктуризація підприємства – це цілеспрямована зміна структури підприємства (компанії) та елементів, що входять до неї, та які формують процеси в організації, під впливом факторів зовнішнього чи внутрішнього середовища.

Основною причиною, чому компанії прагнуть до реструктуризації, зазвичай є низька ефективність їх діяльності, яка виражається в незадовільних фінансових показниках, в нестачі обігових коштів, у високому рівні дебіторської та кредиторської заборгованості. Втім, і успішні компанії часто проводять структурні перетворення. Адже будь-яка модифікація масштабів бізнесу або ринкових умов вимагає адекватної зміни системи управління й проведення реструктуризаційних програм.

З якими цілями проводиться реструктуризація? Традиційно власники й менеджмент компанії переслідують дві цілі: це підвищення конкурентоспроможності компанії з наступним збільшенням її вартості. Залежно від цільових установок і стратегії компанії визначається одна з форм реструктуризації: оперативна чи стратегічна.

 

У процесі реструктуризації може відбуватися вдосконалення системи управління підприємством, зміна фінансово-економічної політики, операційної діяльності, систем маркетингу та збуту[1].

Реструктуризація, що залежить від цільових установок і стратегії підприємства, може бути оперативною або стратегічною. Залежно від кількості структурних змін існує комплексна і часткова реструктуризація [1].

› Оперативна реструктуризація означає істотну зміну структури компанії, що переслідує такі цілі: як можливість фінансового оздоровлення чи поліпшення платоспроможності компанії.

› Стратегічна реструктуризація також призводить до змін у структурі організації (компанії), але в першу чергу спрямована на поліпшення привабливості організації для інвесторів, розширення її зовнішнього фінансування, а також підвищення вартості самої компанії.

› Комплексна реструктуризація в основному проводиться в кілька етапів, поступово зачіпаючи всі елементи компанії.

› Часткова реструктуризація вносить зміни лише в один або декілька елементів підприємства.

Вибір конкретних видів реструктурування залежить від конкретних внутрішніх можливостей та інтересів самого підприємства, а також від зовнішніх умов, що характеризують дану ситуацію. Можна виділити три основні напрямки реструктурування підприємств:

▲ зміна масштабу (сфери діяльності) підприємства;

▲зміна внутрішньої структури підприємства;

▲ зміна структури власності, капіталу та корпоративного контролю

Зміна масштабу підприємства може відбуватися як при його збільшенні, так і при зменшенні.

Збільшення масштабу (у тому числі розширення сфери діяльності) підприємства як особливий тип реструктурування може бути здійснено шляхом злиття, поглинання приєднання іншого підприємства (або кількох підприємств), шляхом консолідації або купівлі майна іншого підприємства, шляхом створення спільного підприємства (в тому числі і з іноземною участю), шляхом купівлі іншого підприємства або майна іншого підприємства, шляхом оренди або лізингу майна.

Зменшення масштабу підприємства як окремий тип реструктурування може бути здійснено шляхом поділу підприємства на окремі фінансово-самостійні підрозділи або окремі дрібні підприємства, виділення будь-яких служб чи виробництв, шляхом продажу майна підприємства, скорочення власного капіталу, здачі майна в оренду, створення дочірніх підприємств, передачі майна іншому підприємству безоплатно або у залік зобов'язань, консервації майна, ліквідації самого підприємства або частини його майна.
Зміна внутрішньої структури підприємства може здійснюватися за рахунок зміни виробничої та організаційної структури підприємства.

Зміна складу і структури власності, капіталу та корпоративного контролю підприємств виражається в:

▲ змінах складу й структури власників (пайовиків, акціонерів) здійснюється шляхом перетворення підприємства, його продажу або продажу часток, акцій, шляхом приватизації та шляхом банкрутства підприємства

▲ змінах складу й структури власності (активів і пасивів) здійснюється шляхом купівлі та продажу активів і пасивів підприємства

Яким чином проводити реструктуризацію компанії? Як не дивно, це питання досі залишається відкритим. Єдиного рецепта реструктуризації для всіх компаній не існує. Більше того, навіть послідовність етапів реструктуризації, не кажучи вже про вибір інструментарію, може суттєво відрізнятися в залежності від стану компанії, її потенціалу, позицій на ринку, поведінки конкурентів, характеристик вироблених нею товарів і послуг та багатьох інших факторів.

Якщо слідувати основним принципам методу управління проектами, то можна виділити кілька етапів реалізації проекту реструктуризації (рис. 7. 1).

Рис. 7. 1 Схема реструктуризації підприємства

Перший етап – визначення цілей реструктуризації. Власники і менеджмент повинні визначити, що саме їх не влаштовує в поточній діяльності компанії, і чого вони хочуть досягти в результаті структурних змін. Від того, наскільки грамотно вони визначать цілі і коло завдань, залежить подальший розвиток компанії і відповідно доля реструктуризаційних програми.

Другий етап – діагностика компанії. Її проводять для того, щоб виявити проблеми компанії, визначити її слабкі та сильні сторони, зрозуміти перспективи розвитку і рентабельність подальшого інвестування в цей бізнес. При проведенні діагностики, як правило, здійснюється правовий, податковий аналіз, аналіз операційної діяльності, ринку та інвестиційної привабливості компанії. Також вивчається її фінансовий стан, стратегія і діяльність керівництва.

Третій етап – розробка стратегії і програми реструктуризації. На цьому етапі за даними, отриманим в результаті діагностики, складається декілька альтернативних варіантів розвитку компанії. Для кожного варіанта визначаються способи реструктуризації, розраховуються прогнозні показники, оцінюються можливі ризики, обсяги задіяних ресурсів. На основі різних критеріїв власниками компанії і менеджментом проводиться оцінка ефективності тієї чи іншої альтернативи і здійснюється вибір, відповідно до якого розробляється програма реструктуризації. При цьому формалізуються й уточнюються стратегічні цілі підприємства, деталізуються якісні і кількісні цільові параметри, які повинна досягти система з урахуванням ресурсних обмежень.

Четвертий етап – здійснення реструктуризації відповідно до розробленої програми. Формується команда фахівців, задіяних в роботі. Потім опрацьовуються і послідовно реалізуються всі етапи програми. В ході проведення четвертого етапу реструктуризації уточнюються цільові показники і, якщо відбувається їх відхилення від запланованих значень, компанія здійснює коригування програми.

І, нарешті, п’ятий етап – супровід програми реструктуризації та оцінка її результатів. На останньому етапі команда, відповідальна за реалізацію програми, здійснює контроль за виконанням цільових показників, аналізує отримані результати і готує підсумковий звіт про виконану роботу.

Види реструктуризації за різними класифікаційними ознаками наведено на рисунку 7.2.

 

Рис. 7. 1 Форми і види реструктуризації підприємств

 

Готовність співробітників до структурних змін можна визначити через два аспекти:

r ступінь задоволеності працівника існуючим станом справ в організації;

r • сприйманим особистим ризиком при можливе проведення змін.

Сказане зручно представити у вигляді матриці:

 

 

 

Якщо працівник задоволений існуючою ситуацією, а ризик змін високий - зміни стають неможливі.

В умовах же, коли, співробітники незадоволені сформованим положенням справ, а ризик їх не лякає - організація має великий шанс на проведення вдалих змін.

Необхідно також звернути увагу на те, що очікування співробітниками неможливого може на першому етапі підштовхнути організацію до змін, але в майбутньому привести до сумних наслідків.

О. С. Виханський і А. І. Наумов А.І. виділили дев’ять вихідних положень, дотримання яких сприяє проведенню успішних структурних

організаційних змін:

◙ Щоб щось змінювати, потрібно це зрозуміти.

◙ Не можна змінювати щось одне в системі.

◙ Люди чинять опір всьому, за що їх можуть покарати.

◙ Люди готові йти на поступки заради майбутнього виграшу.

◙ Зміни не проходять без стресу.

◙ Залучення до участі у визначенні цілей та стратегії змін скорочує рівень опору їм і збільшує вірогідність взяття необхідних зобов'язань з боку працівників. Зміни трапляються тільки тоді, коли кожен з учасників прийме рішення реалізувати цю зміну.

◙ Зміни в поведінці робляться маленькими кроками.

◙ Правда більш важлива в період змін.

◙ Розумові процеси і динаміка відносин стають стійкими, якщо зміни успішні.