Адорно про авторитарну особистість· Міжнародна стандартизація — стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн. · Регіональна стандартизація — стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору. · Національна стандартизація — стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.
17. Комплексна стандартизація - це стандартизація, за якої здійснюється цілеспрямоване і планомірне встановлення та використання системи взаємопов’язаних вимог як до самого об’єкта комплексної стандартизації в цілому, так і до його основних елементів, з метою оптимального вирішення конкретної проблеми. Принципово новим у розвитку комплексної стандартизації взагалі є дедалі ширше використання сучасних методів програмно-цільового планування робіт зі стандартизації, внаслідок чого встановлюються збалансовані вимоги до готової продукції, сировини, матеріалів і комплектуючих виробів. 18. Суб'єктами стандартизації є: • центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації; • рада стандартизації та технічного регулювання; • технічні комітети стандартизації; • інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. Центральні органи виконавчої влади та організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема: - Розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування; - Представляти Україну у відповідних спеціалізованих міжнародних та регіональних організаціях стандартизації, виконувати зобов'язання-ства, передбачені положеннями про ці організації; - Створювати і вести реєстри нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну; - Видавати та розповсюджувати свої стандарти, документи спеціалізованих відповідних міжнародних та регіональних організацій стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на ос-новании положень про ці організації або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим організаціям. 19. Рада стандартизації є консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністре"в України. Персональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет Міністрів України. Рада формується на засадах рівності із представників органів виконавчої влади, Держспоживстандарту України, суб'єктів господарювання, науково-дослідних, відомчих та відповідних громадських організацій. Метою діяльності Ради с налагодження і забезпечення співробітництва між виробниками, постачальниками, споживачами продукції, процесів і послуг та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації та сприяння розвитку стандартизації. Діяльність Ради ґрунтується на засадах відкритості та гласності. До основних функцій належать: вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо вдосконалення діяльності у сфері стандартизації, а саме: - створення ТК та визначення напрямів їхньої діяльності; - прийняття міжнародного, регіонального чи іншого НД як національного; - здійснення експертиз проектів технічних регламентів та НД з питань технічного регулювання, програм робіт із стандартизації. 20. Виріб — Предмет або набір предметів, що виготовляються на підприємстві. Виріб є результатом виробничого процесу Деталь — елементарна складова приладу, механізму тощо. Комплекс вимірювальний – набір вимірювальних приладів автоматичної дії з самописами або інш. реєструючими пристроями, об'єднаних у єдиний агрегатдля одночасного виконання вимірювань декількох параметрів. Комплект- повний набір предметів, які становлять щось ціле, або мають однакове призначення. Зміст 1. Вступ, короткі теоретичні відомості……………………………………………………………………3 2. Стислий опис лабораторної установки…………………………………..5 3. Хід роботи………………………………………………………………….6 4. Висновок…………………………………………………………………...8
1.
1.1 Вступ Тема: Оцінка випадкових і грубих похибок кутової швидкості обертання двигуна постійного струму за результатами багаторазових вимірів Мета роботи: набуття практичних навиків по оцінці випадкових і грубих похибок при вимірюванні кутової швидкості обертання двигуна постійного струму (ДПС) за результатами багаторазових вимірів. 1.2 Постановка задачі Багаторазові виміри проводяться з метою визначення, а часто і зменшення випадкової складової похибки. Поява випадкових похибок обумовлена спільним впливом на засіб і об’єкт виміру випадкових факторів, між якими відсутній взаємний зв’язок. Ефект впливу кожного такого фактору настільки незначний, що обумовлені ним відхилення неможливо виділити і врахувати окремо.Проте сумарний вплив цих факторів створює вже значні, помітні відхилення (похибки), що теж неперервно змінюються випадковим чином як по величині, так і за знаком. На відміну від систематичних похибок, що завжди можуть бути в тій або іншій мірі виключені, компенсовані або враховані, випадкові похибки принципово не можуть бути усунені, їх не можна виключити в процесі вимірів, не можна врахувати за допомогою поправок у кожному з результатів вимірів.Такого виду похибки оцінюються методами математичної статистики і теорії ймовірностей. 1.3. Довірчі межі оцінок результатів спостережень і вимірювання їх середньоквадратичних відхилень Отримані розрахункові співвідношення оцінок результатів спостереження і вимірювання їх середньоквадратичних відхилень, як це випливає з (1.1—1.7), в силу обмеженого числа спостережень є випадковими величинами. Тому необхідно щоразу при їх обчисленні вирішувати й іншу задачу, пов’язану зі ступенем довіри до отриманих оцінок. Щоб дати уявлення про точність і надійність оцінок, в математичній статистиці користуються так званими довірчими інтервалами. Довірчі інтервали дозволяють судити про верхні і нижні межі випадкових оцінок, що накриваються заданою ймовірністю Р похибки виміру тієї або іншої оцінки. Довірчі інтервали результатів спостереження і вимірів можна записати як
(1.8)
(1.9)
Для різних значень ймовірності Р і кількості спостережень n по x2- розподілу розраховуються коефіцієнти К1 і К2 1.4. Виявлення і виключення грубих похибок
Наявність грубих похибок істотно спотворює як результат виміру, так і його довірчі інтервали. Питання про те. чи містить результат даного спостереження грубу похибку чи ні, може бути вирішений шляхом визначення меж інтервалу, за межі якого ймовірність виходу дуже мала.Ці межі для нормально-розподілених результатів спостережень визначаються за формулою
(1.10) деКг позаданій ймовірності Р і відомій кількості спостережень n.Якщо для сумнівного результату спостереження (що різко виділяється), обчислене за даними дослідів значення випадкового відхилення буде значним, то даний результат можна розглядати як такий, що має грубу похибку і його варто відкинути. Потім повторити обробку результатів спостережень, що залишилися.Якщо ж для заданої ймовірності
(1.11) то даний результат спостереження є наслідком статистичного розкиду і немає підстав вважати його таким, що має грубу похибку.
Руховий режим електричної машини полягає в перетворенні електромагнітної енергії в обертаючий момент. В даній роботі використовується двигун постійного струму (ДПС), який включено за схемою з паралельним збудженням (рис. 1.1), швидкість якого вимірюється. При паралельному збудженні ланцюги якоря і індуктора не залежать один від одного, що дає можливість регулювати струм в них незалежно, за допомогою окремих реостатів. При пуску двигуна з паралельним збудженням, пусковий струм може перевищувати номінальний у десятки разів. Це пояснюється тим, що при нерухомому якорі струм дорівнює ІЯ= UЕН /RЯ - а номінальний ІЯ: Іян = (UЕН – Еi)/RЯ, де UЕН - напруга мережі, RЯ,- опір якірної обмотки, Еi - ЕРС в обмотках якоря. Тому часто при пуску двигунів із паралельним збудженням використовують додаткові опори в ланцюзі якоря.
Рис. 1.1. Схема електрична принципова лабораторної установки Джерело, що в процесі своєї роботи не змінює величину напруги, називається джерелом збудження, а те що змінює - джерелом керування.
4.1. Хід роботи
3.2.Подати напругу живлення на випробуваний об’єкт (ДПС з незалежнимзбудженням, кутова швидкість обертання якого буде вимірюватися) в межах (0..,27)В. 3.З. Зафіксувати напругу керування і зняти покази цифрового тахометра для 30 вимірів швидкості. Отримані результати занести до табл.1. Провести обробку багаторазових вимірів кутової швидкості обертання ДПС згідно до описаної вище методики. Таблиця 1
 246.28)об/хв.
4. Контрольні запитання 4.1. Причини виникнення випадкових та грубих похибок при вимірах кутової швидкості обертання двигуна. Причинами виникнення похибок в данному випадку можуть бути:округлення результатів вимірювання; недосконалість ЗВТ; наявність перешкоджаючих елементів у складі сигналу; вплив зовнішніх полів, вібрацій і т. д. 4.2. Пояснити, що таке результат спостереження і результат вимірювання. Чим вони відрізняються? Результат спостереження - це ті значення фізичної величини, які ми отримуєм внаслідок проведеня досліду. Результат вимірювання – це ті значення фізичної величини, які ми отримуєм після перевірки на точність результатів спостереження. 4.3. Для чого потрібні багаторазові виміри? Багаторазові виміри дозволяють максимально наблизити дійсне значення фізичної величин до істинного значення. Дійсне значення ФВ – це значення ФВ знайдене експериментальним шляхом та настільки наближене до істинного значення, що його можна використовувати замість істинного для конкретної мети. 4.4 Дати визначення, що таке систематична, випадкова та груба похибка. Систематична похибка — складова загальної похибки вимірювання, яка залишається постійною або час повторних вимірювань однієї і тієї ж величини. Випадкова похибка — складова загальної похибки вимірювання, яка змінюється випадковим чином (як за знаком, так і за величиною) під час повторних вимірювань однієї і тієї ж величини. Груба похибка — це похибка вимірювання, яка істотно перевищує сподівану за даних умов вимірювання похибку. 4.5.Що таке довірчі інтервали? Для чого вони використовуються? Довірчий інтервал — інтервал, у межах якого з заданною довірчою імовірністю можна чекати значення оцінюваної (шуканої) випадкової величини. Застосовується для більш повної оцінки точності в порівнянні з точковою оцінкою.
Довірчий інтервал результату вимірювання
(2660,53
Адорно про авторитарну особистість 1. Техника и гуманизация Проникновение техники во все области бытия — и тем большее, чем дальше продвинулась страна по пути цивилизации западного типа, — общеизвестный факт. Технизация жизни является неотъемлемой стороной современной западной культуры, средством и результатом ее развития. Блага, доставляемые людям техническим прогрессом, неисчислимы. Но за эти блага приходится расплачиваться: вместе с ними появляются проблемы и заботы, рождаемые технизацией. Растет производительность труда — возникают проблемы безработицы и организации досуга. Достигается жилищный комфорт — увеличивается разобщенность людей. Автомобилизация населения повышает его мобильность — усиливается загрязнение атмосферы, губится природа. Техника подчиняет себе человека: он превращается в раба техники, обслуживающего ее. Господство техники над человеком ведет к тому, что он сам приобретает черты машины, становится автоматом, функционирующим в соответствии с требованиями технической среды, в которой он находится. История общества интерпретирована в книге Адорно как универсальная история просвещения. Показано, что в ходе борьбы за выживание человек вынужден постоянно совершенствоваться в управлении миром в своих собственных субъективных целях. Эта постоянная ориентация на господство изменяет сущность человеческого мышления, делая его несостоятельным в осуществлении своей собственной саморефлексии, низводя разум до значения неизменного во всех ситуациях инструмента. Так процесс просвещения оборачивается последовательной рационализацией мира в субъективно-инструментальном смысле. В ходе ее человеческий разум опускается до слепой процедуры формального автоматизма, осуществляемой им исключительно в поле действия самого себя. Логическая и техническая "аппаратура подавления" внешней природы, созданная человеком с помощью науки и техники, через господство и разделение труда подавляет и природу самого человека. Он все меньше распоряжается созданной аппаратурой, которая все более обособляется от него. Теодор Адорно говорил: «Приносит ли современная техника, в конечном счете, пользу или вред человечеству, зависит не от техников и даже не от самой техники, а от того, как она используется обществом. Это использование не является делом доброй или злой воли, а зависит от объективных структур общества в целом... Если сегодня техники иногда испытывают страх перед тем, что может произойти с их изобретениями, то ведь лучшей реакцией на этот страх была бы попытка как-то содействовать установлению общества, отвечающего человеческому достоинству». Окидывая взглядом весь исторический путь, пройденный европейской культурой, можно заметить, что в каждом из рассмотренных ее типов на главенствующее место выдвигались какие-то формы духовной жизни общества Человеческая техника так же противоречива, как сам человек. Технизация, несомненно, ведет не только к позитивным, но и к отрицательным последствиям. Возможности, которые возникают в ходе научно-технический прогресса, действительно дают повод для тревоги. Эта мысль все больше входит в общественное сознание. В современной культуре постепенно набирает силу тенденция, могущая оказать благотворное воздействие на дальнейший ход научно-технического прогресса, — тенденция к гуманизации бытия. Под гуманизацией понимается утверждение принципов и идеалов гуманизма в качестве главных и всеобщих критериев оценки всего, что происходит в человеке и в мире, окружающем его. Гуманизация — это противоядие, предупреждающее, смягчающее или даже излечивающее пороки технизации. Дело заключается не просто в том, чтобы провозглашать банальный лозунг: «Техника должна служить человеку!» Этот призыв носит слишком общий и абстрактный характер. Он бессилен, пока негуманно само общество. Почему научно-технический прогресс должен быть более проникнут гуманизмом, чем другие области жизни общества и его культуры? Люди не смогут контролировать развитие техники. 2. Свобода и насилие Если окинуть взглядом общую картину западного мира в XX веке с «высоты птичьего полета», то бросаются в глаза, с одной стороны, грандиозные масштабы и поразительная скорость социального и технологического совершенствования жизни, а с другой — необычайный размах насилия и надругательства над человеком, достигший крайней степени в гитлеровских преступлениях против человечности, в ужасе Освенцима. Но одно высвечивает другое. В прошлые века насилие было обыденным явлением, оно составляло необходимое условие существования и функционирования общественной системы (так, без рабства не могло бы быть античности, а без крепостничества — средневековья). В современной же западной культуре именно в результате пережитых обществом в XX веке изменений насилие воспринимается как нарушение норм человеческого бытия. Опыт XX века показал, что тоталитарные государства, стремившиеся воплотить в жизнь казарменные утопии, нестабильны. Адорно и его сотрудники провели в начале 1940-х годов в США исследование "авторитарной личности" как социально-психологической предпосылки фашизма. В "авторитарной личности" Адорно усматривал проявление недуга позитивистской цивилизации, результат действия ее тоталитарных тенденций. Вместе с тем франкфуртские теоретики не утверждали, что просвещение было полностью репрессивным или что инструментальный разум будет полностью отвергнут. Своей критикой прогрессивного историзма они надеялись подготовить в интеллектуальной сфере почву для поиска концепции справедливого общества. Развитие демократии и гуманизма, осознание прав личности ведут к тому, что общественное мнение в западных странах повсеместно восстает против насилия и репрессий. Создание условий для увеличения свободы человека — одно из величайших достижений современной западной цивилизации. К этим условиям относятся: • социальная мобильность — открытость путей для изменения социального статуса человека, перемещения его из одних слоев общества в другие и улучшения своего материального и социального положения (благодаря образованию, индивидуальным способностям, успешной карьере и пр.)- • невиданные ранее возможности передвижения (рост скорости, комфортности и вместительности транспортных средств, развитие туристского бизнеса, «прозрачность» границ между государствами, правовое обеспечение проживания, работы и учебы за границей, эмиграции и иммиграции); • расширение возможностей выбора места жительства, профессии, работы, сексуального партнера и супруга; • рост времени досуга и возможностей его индивидуального использования (хобби, коллекционирование, общение и т. п.); • увеличение разнообразия и доступности источников информации, а значит, и свободы в определении своей интеллектуальной позиции (свобода совести и выбора религиозной веры, мировоззренческих убеждений, политических симпатий и антипатий, идеологических установок и т. д.); • рост социобиологической защищенности личности (благодаря развитию медицины, социального страхования, правоохранительной системы, демократических форм контроля над деятельностью государства); • увеличение длительности жизни, а значит, и возможностей поиска различных путей для самореализации личности, для достижения полноты жизни и счастья; смена стилей поведения и мышления в рамках одной жизни, подкрепляющая идею развития, изменения, диалога поколений. Культура, ориентированная на развитие человеческой свободы, несовместима с насилием над личностью. Однако сама защита личности от насилий далеко не всегда может обойтись от насилия и репрессий против тех, кто покушается на свободу людей и общественные порядки, ее обеспечивающие. Это противоречие принимает подчас очень болезненные для общества формы. От того, насколько удастся его разрешить, во многом зависит будущее. 3. Плюрализм и унификация Современная культура плюралистична (от лат. pluralis — множественный) никогда прежде не было такого обилия и разнообразия культурных систем и подсистем, взглядов, направлений и т. д., как сейчас. По одному и тому же вопросу можно встретиться с массой различных точек зрения: научной, философской, художественной, религиозной, этической, юридической, политической... При этом признается их относительная независимость и не сводимость. Плюрализм проявляется и внутри каждой системы или подсистемы: существует множественность религий, философских концепций, математических и естественнонаучные теорий, художественных стилей, школ в искусствознании, медицинских учений, теорий личности. Культура в целом «избыточна» — в том смысле, что порождает избыточное множество возможных подходов к любой проблеме, которая в ней встает. Далеко не все из них оказываются эффективными для решения данной проблемы, но в результате создается культурный «фон», на котором рождаются новые идеи, могущие принести пользу при решении других проблем. «Избыточность» — результат и вместе с тем источник творческого развития культуры. Но механизмы массовой культуры действуют в обратном направлении - в сторону унификации, шаблонизации, культурной жизни. Ее принцип — тиражирование и распространение в обществе одних и тех же материальных и духовных ценностей. Она стандартизирует все — от условий быта, питания и одежды до желаний, мыслей и идеалов. Вездесущие СМК (средства массовой информации) внушают индивидам, принадлежащим к самым разным общественным слоям, одинаковые социальные стереотипы. Сотни миллионов людей в разных странах получают примерно один и тот же комплект ежедневных новостей, смотрят одни те же фильмы и спортивные состязания, слушают одних и тех же певцов, читают одни и те же детективы, восхищаются одними и теми же кумирами и «звездами». В массовой культуре совершается «бегство от свободы»: личность освобождается от выбора собственной позиции, от рассмотрения множества возможных вариантов, из которых нужно выбирать, взяв на себя ответственность за выбор. Выбор передается другому — авторитету, лидеру, телеобозревателю, священнику или просто власти. Унификация, шаблонизация вкусов, взглядов, идеалов сочетается с конформизмом, утратой самостоятельности и автономии личности (я — «как все»), неприятием — нередко доходящим до фанатической ненависти — иных идей, не совпадающих с «общим мнением». «Избыточность» культуры на этом уровне исчезает. Складывается узкое, единообразное, примитивное видение мира, приспособленное к восприятию малообразованного большинства. Впрочем, примитивизм и невежество здесь в какой-то мере даже вносят свой вклад в плюрализм современной культуры: они уравнивают науку с мифом, логику — с мистическими откровениями, точный расчет — со здравым смыслом, а это ведет к добавлению в культуры множества всяческой чепухи и дурацких вымыслов, которые наделяются общественном мнении «равными правами» на существование и считаются «ничуть не хуже» высших продуктов творческого разума. Возможно, что компьютеризация общества и развитие информационной сети (Интернет и т. п.) расширит доступ людей к источникам информации и приведет в будущем к уменьшению власти СМК, стереотипов и невежественных представлений над умами людей. Но пока до этого еще далеко. 4. Элитарность и массовость Более или менее явное расслоение культуры на «культуру всех» и «культуру избранных» существовало всегда. Даже в первобытные времена шаманы и жрецы составляли культурную элиту, обладающую особыми познаниями, выходящими за пределы общеплеменной культуры. С появлением письменности возникло различие между элитарной культурой образованных и фольклорной (народной, этнической) культурой. В XX в. это различие уступило место противостоянию элитарной и массовой культуры. Объем информации, содержащейся в современной культуре, необъятен. В библиотеках лежат десятки миллиардов книг, и каждый год к ним добавляются еще сотни тысяч. Наука стала малопонятной для непосвященных. Если в XVII в. Паскаль к 10-летнему возрасту смог освоить тогдашнюю физику и математику настолько, что начал самостоятельные научные исследования (в 10 лет он сделал свою первую научную работу по физике, а в 17 лет обогатил математику теорией конических сечений), то ныне на овладение наукой требуется 15 лет в школе и вузе, а потом еще 3 года в аспирантуре, т. е. к самостоятельной научной работе приступают обычно лишь в возрасте 26-27-лет. Аристотель знал едва ли не все, что было написано греками до него библиотеке Спинозы насчитывалось около 60 книг, и этого было ему достаточно, чтобы быть на высоте философской мысли своего времени. Сейчас ни кто не может похвастаться тем, что прочел все, что, относится к его специальности. Первые энциклопедии — Французская, британская — писались XVIII в. несколькими людьми, а сейчас в их издании участвуют десятки тысячи специалистов. Чрезвычайно сложным стало и современное искусство. Глубокие художественные произведения современности нелегки для восприятия и требуют для своего понимания умственных усилий и достаточной образованности. Не имея никаких познаний в области истории искусства, эстетики, литературоведения, культурологи и т. д., трудно по достоинству оценить многие выдающиеся шедевры литературы (например, Джойса, Гессе, Борхеса, Хаксли, поэтов-символистов), музыки (Стравинского, Малера, А. Шнитке), живописи (кубизма, абстракционизма, сюрререализма), кино (Тарковского или Сокурова). «Высокая культура» стала специализированной. Время энциклопедически образованных универсалов, чувствующих себя как дома во всех сферах культуры, прошло. В каждой сфере культуры теперь есть своя, сравнительно немногочисленная, элита. На протяжении XX в. в западном мире претерпела существенное преобразование и народная культура. Ее корни — в деревне, но деревня в современном индустриальном обществе утратила свою былую культурную независимость от города. Всеобщая грамотность, развитие средств массовой коммуникации, появление кинематографа, радио и телевидения, звуко- и видеозаписи — таковы важнейшие каналы, которые приобщили сельское население к городской культуре и фактически сделали культуру деревни подражательной по отношению городской. На смену традиционным, архаическим формам народного культуротворчества пришла «индустрия культуры» — производство культурных ценностей для массового потребления, основанное на практически безграничных возможностях их тиражирования, которые предоставляет современная техника. Это производство стало рассматриваться как бизнес, который должен приносить прибыль. В культуру вторглись законы рынка: чтобы увеличить доходы, производимая «индустрией культуры» продукция — книги, картины, фильмы, песни, формы досуга, газеты, телепрограммы, стандарты жизни и соответствующие им идеалы, установки мышления, нормативы поведения и т. д. и т. п. — всё это должно получить максимально широкий сбыт. Но элитарные культурные ценности не отвечают запросы широкой публики. Гораздо выгоднее ориентироваться на самые простейшие, примитивные потребности и вкусы толпы, чем пытаться навязывать толпе непонятную для нее «высокую» культуру элиты. Это тем более выгодно, что удовлетворить примитивный вкус несложно и не требует больших творческих усилий. Так формируется массовая культура, характерными чертами которой являются общедоступность, легкость восприятия, развлекательность, упрощенность. Ее мир многолик: приключенческая и детективная литература, любовная лирика, щекочущая нервы кинематография с драками, вампирами, убийствами, эротикой, поп-музыка, рок, рэп, регги и т. п., популярные очерки о научных, околонаучных и псевдонаучных делах, образцы техники, магазины, сенсационные новости, таинственные оккультные явления, спорт, реклама... Массовая культура не требует от человека ни знаний, ни размышлений — более того, они разрушают ее, ибо она строится на непосредственных эмоциональных реакциях. Поэтому неудивительно, что в ней происходит возвращение к древним мифам с их иррационально-эмоциональным настроем и создание новых мифов, принимаемых столь же непосредственно — «не разумом, но сердцем» (колдовство, астрология, гадание, вера в чудеса, расистские, национал-социалистические, большевистские утопии). В массовой культуре сталкиваются две тенденции: одна связана с игрой на самых примитивных чувствах и побуждениях, вплоть до биологических инстинктов (секс, агрессия), и в своем крайнем выражении порождает контркультуру и антикультуру, воинствующе-невежественную и враждебную к существующим в обществе порядках, вообще, погрязшую в наркотиках, порнографии, преступности, сектантское изуверстве и пр.; другая — с учетом имеющегося у простых людей стремления повысить свой социальный статус и образовательный уровень (популяризация науки, комиксы с кратким изложением сюжетов произведений классической литературы и т. д.).
|
1759027.4
246.28
