Кокун О.М.

К 59 Психофізіологія. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літе:

ратури, 2006. – 184 с.

 

ISBN 966:364:254:8

 

Викладаються основні теми навчальної дисципліни психофізіологія.

Ці теми охоплюють питання як загальної, так і прикладної психофізіо:

логії. Питанням загальної психофізіології присвячені перші 10 розділів

посібника (психофізіологія на сучасному етапі розвитку, методи пси:

хофізіологічних досліджень, психофізіологія сенсорних і пізнавальних

процесів, психофізіологія емоцій, свідомості, несвідомого, сну, рухової

діяльності, системні засади психофізіології). Питанням прикладної –

розділи 11–14 (психофізіологія діяльності, станів та адаптації людини,

психофізіологічне забезпечення діяльності). Значно юмірою матеріал

навчального посібника побудований із використанням новітніх резуль:

татів досліджень українських психофізіологів.

Для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за напрям:

ком “Психологія”, аспірантів, викладачів, науковців.

 

ISBN 966:364:254:8 © Кокун О.М., 2006

© Центр навчальної літератури, 2006.

 

Вступ

 

Психофізіологія – галузь науки, яка дуже швидко розви(

вається. Результати психофізіологічних досліджень знаходять

надзвичайно широке застосування у різних сферах життєдіяль(

ності людини. Це цілком закономірно, оскільки погляди щодо

необхідності підходу до людини як цілісної біопсихосоціальної

системи в сучасній науці набули значного поширення. Для

сучасної психофізіології характерне зміщення інтересів від дос(

лідження нейродинамічних основ психіки до вивчення фізіо(

логічних процесів у структурі активної, психічно опосередко(

ваної взаємодії людини зі світом.

Обсяг тем даного посібника відповідає обсягу академічних

занять, який відводиться на теоретичний курс з навчальної

дисципліни "психофізіологія" у вузах України. Посібник скла(

дається із 14 розділів, які охоплюють питання як загальної, так

і прикладної психофізіології. Питанням загальної психофізіо(

логії присвячені розділи 1–10 (психофізіологія на сучасному

етапі розвитку, методи психофізіологічних досліджень, психо(

фізіологія сенсорних і пізнавальних процесів, психофізіологія

емоцій, свідомості, несвідомого, сну, рухової діяльності, системні

засади психофізіології). Питанням прикладної – розділи 11–14

(психофізіологія діяльності, станів людини, адаптації, психо(

фізіологічне забезпечення діяльності).

При підготовці навчального посібника широко використо(

вувались, особливо у прикладних розділах, результати дослі(

джень українських психофізіологів (В.В. Клименка, М.С. Ко(

рольчука, М.В. Макаренка, О.Р. Малхазова та інших, а також

власних досліджень автора), які були опубліковані за останні

5–10 років.

З метою закріплення знань та глибшого засвоєння на(

вчального матеріалу наприкінці кожної теми наведені питан(

ня для самоконтролю, список літератури до теми, а також

теми рефератів та творчі завдання, які студенти мають вико(

нувати самостійно.

 

 

Розділ 1

 

Психофізіологія на сучасному

етапі розвитку

 

 Предмет та завдання психофізіології.

 Психофізіологічна проблема.

 Сучасні проблеми психофізіології.

 

1.1. Предмет та завдання психофізіології

Термін " психофізіологія " був уперше запропонований на

початку XIX ст. французьким філософом Н. Массіасом. Спочат(

ку він використовувався для позначення широкого кола дослід(

жень психіки, що спиралися на точні об’єктивні фізіологічні

методи (визначення сенсорних порогів, часу реакції і т. ін.).

Психофізіологія нині істотно відрізняється за предметом

свого дослідження від такої досить близької і схожої за назвою

наукової дисципліни як фізіологічна психологія, що вивчає фізіо(

логічні механізми психічної діяльності на всіх рівнях її органі(

зації. Хоча досить довгий період розвитку психофізіології йшов

саме шляхом фізіологічної психології.

Але, як справедливо відзначив Б.І. Кочубей, тенденції роз&;

витку сучасної психофізіології полягають у зміщенні інтересів від

дослідження нейродинамічних основ психіки до вивчення

фізіологічних процесів у структурі активної, психічно опосеред(

кованої взаємодії людини зі світом [3]*_.

Згідно із сучасними науковими уявленнями психофізіоло

гія являє собою галузь науки, яка вивчає закономірності співвідно&;

шення психологічного і фізіологічного для встановлення психофізіо&;

логічних механізмів життєдіяльності, поведінки, розвитку,

навчання та праці людини.

 

* У квадратних дужках посилання на літературні джерела, які наведені

після кожного розділу.

 

Розділ 1. Психофізіологія на сучасному етапі розвитку

Отже предметом вивчення психофізіології можна вважати

саме психофізіологічні механізми життєдіяльності, поведінки,

розвитку, навчання та праці людини.

Вважається, що сучасна психофізіологія поєднує фізіологіч(

ну психологію, фізіологію вищої нервової діяльності (ВНД),

"нормальну" нейропсихологію і системну психофізіологію. Узя(

та в повному обсязі своїх завдань психофізіологія включає три

відносно самостійні частини: загальну, вікову і диференційну

психофізіологію.

Загальна психофізіологія вивчає фізіологічні основи пізна(

вальних процесів (когнітивна психофізіологія), емоційно(по(

требової сфери людини і функціональних станів.

Вікова – онтогенетичні зміни фізіологічних основ психічної

діяльності людини.

Диференційна – природно(наукові основи і передумови

індивідуальних відмінностей у психіці і поведінці людини [4].

 

1.2. Психофізіологічна проблема

Мислителів у різні часи хвилювало те, яким чином матері(

альне, фізичне (головний мозок), може породжувати ідеальне,

духовне (думки, почуття, потяги тощо). Згодом це питання,

одне із ключових та традиційних для психофізіології, отрима(

ло назву психофізіологічної проблеми.

Психофiзiологiчна проблема – це проблема характеру

спiввiдношення психiчної дiяльностi людини та дiяльностi її го&;

ловного мозку.

За часи розвитку наукового знання існували різні підходи до

її вирішення. Спочатку її намагались вирішувати як психофізичну

проблему. При вирішенні психофізичної проблеми розглядалось

питання включення душі (свідомості, мислення) у загальну меха(

ніку світобудови, її зв’язок з Богом, винайдення власного місця

для психічного (свідомості, мислення) у цілісній картині світу.

Так, Р. Декарт розглядаючи душу і тіло як дві самостійні,

незалежні субстанції, став родоначальником паралелізму (мето(

дологічної позиції, що заперечує взаємодію психіки і мозку).

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Вчення Декарта, що виходить у поясненні сущого з наявності

двох протилежних початків – матеріального і духовного, діста(

ло назву дуалізму Декарта. Подібних поглядів дотримувалися

багато послідовників Декарта. Наприклад, відповідно до уяв(

лень Г. Лейбница, душа і тіло діють незалежно й автоматично в

силу своєї внутрішньої будови, але діють узгоджено і гармоній(

но, подібно до пари точних годинників, що завжди показують

той самий час [4].

Значну роль у подоланні психофізіологічного паралелізму

відіграв I.М. Сєченов, який пiдкреслював, що не можна нi ото(

тожнювати психiчне та фiзiологiчне, нi роздiляти їх. Сутність

його психофiзiологiчної концепцiї полягала в тому, що:

 психiчне та фiзiологiчне, нервове є двома рiзними за сту(

пенем складностi дiяльностями головного мозку;

 внутрiшнiй, психiчний свiт не може бути повністю зведе(

ний до його матерiальних, нервових основ;

 психiчне та нервове мають глибоку внутрiшню

спорiдненiсть;

 психiчна дiяльнiсть та органiзацiя залежать вiд нервової

дiяльностi та органiзацiї;

 психiчне бере участь у поведiнцi як вищий регулятор.

Певним чином погляди I.М. Сєченова отримали розвиток

у працях I.П. Павлова, психофiзiологiчна концепцiя якого, по(

яснюючи фiзiологiчнi основи психiчної діяльності, створювала

умови для пояснення самої психiчної дiяльностi. Павлов вва(

жав, що оскiльки фiзiологiчна дiяльнiсть, що лежить в основi

психiки та зумовлює її, є повнiстю детермiнованою i являє со(

бою вiдображення навколишнього свiту, постільки i психiчна

дiяльнiсть, що залежить вiд свого фiзiологiчного фундаменту,

повинна розглядатись, як детермiнована зовнішнім світом, але

як незрівнянно складніша [2].

Серед зарубiжних психофiзiологiчних концепцiй ХХ ст., які

пов’язані із вирішенням психофiзiологiчної проблеми,

видiляються три основнi напрямки: 1(й – дуалiстичнi концепцiї,

якi виходять з принципової різнорідності двох протилежнос(

тей – матерії та духу; 2(й – концепцiї паралелiзму, якi намага(

 

Розділ 1. Психофізіологія на сучасному етапі розвитку

ються синтезувати матерiалiстичнi та iдеалiстичнi пiдходи; 3(й –

концепції, в яких виражаються ідеї залежностi свiдомостi вiд

матеріальної органiзацiї людини [2].

Кiлька концепцiй, які мають відношення до вирішення

психофiзiологiчної проблеми, були сформульовані в

радянськiй науці.

Оскільки сутність першої концепції можна стисло висловити

у тезі – "психiчне є формою руху матерiї", вона не залишає мiсця

для категорiї iдеального та суб’єктивного, а тому, по сутi знiмаючи

категорiю психiчного, знiмає і саму психофiзiологiчну проблему.

Сутність другої полягала в розумiннi спiввiдношення психiчного

та фiзiологiчного як нижчого та вищого. Представники третьої

визначали психiчне, iдеальне як якiсть певного класу

фiзiологiчних процесiв, що протiкають у головному мозку.

I остання, четверта концепцiя, у межах якої психофізіоло(

гічна проблема вирішується найбільш повно, базується на теорiї

функцiональної системи П.К. Анохiна. На думку цiлого ряду

видатних учених: Б.Ф. Ломова, В.Б. Швиркова, К.К. Платоно(

ва, Є.П. Iльїна, К.В. Судакова та iнших, пiдхiд до вирiшення

проблеми спiввiдношення психологiї та фiзiологiї став можли(

вим саме на основi теорiї функцiональної системи i пов’язаний

з вивченням загальних принципiв цiлiсної дiяльностi органiзму.

Базуючись на означенiй концепції, можна сказати, що

вирiшення психофізіологічної проблеми полягає в тому, що

спiввiдношення психiчних та фiзiологiчних процесiв розглядається не

за допомогою прямого спiвставлення, а через їх поєднання в єдину

систему, яке здійснюється за допомогою якiсно своєрідних систем&;

них процесiв. Таким чином, психiчне та фiзiологiчне виступають

одне по вiдношенню до iншого саме як системнi процеси [5].

 

1.3. Сучасні проблеми психофізіології

Точкою відліку сучасної психофізіології (на відміну від тра(

диційної) можна вважати початок 60(х рр. ХХ ст. коли, зокре(

ма, почали розвиватися методи викликаних потенціалів (ВП) і

біологічного зворотного зв’язку (БЗЗ), коли був зареєстрова(

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

ний ряд нових психофізіологічних феноменів. А в якості само(

стійного нового наукового напрямку психофізіологія одержала

офіційний статус в травні 1982 р., після Першого Міжнародно(

го конгресу психофізіологів і створення на ньому Міжнародної

психофізіологічної асоціації.

До трьох найбільш актуальних проблем сучасної психофізіо(

логії відносяться проблем: активності, вибірковості і змістов(

ності [3].

Проблема активності. Ця проблема на теоретичному рівні

в психофізіології була поставлена ще М.О. Бернштейном.

Зараз ж теза про активний характер психофізіологічних про(

цесів являє собою повсякденну емпіричну реальність психофізіо(

логічних досліджень. Найбільш наочно цей активний характер

виявляється в дослідженнях, що використовують метод біологі&;

чного зворотного зв’язку. Одержуючи зворотну інформацію про

поточний стан певної психофізіологічної функції, людина на(

вчається довільно керувати цією функцією, хоча зазвичай вона

вважається непідвласною контролю з боку свідомості і волі.

У численних експериментах була показана можливість лю(

дини регулювати за допомогою БЗЗ пульс, артеріальний тиск,

швидкість кровотоку в окремих частинах тіла й органах, тем(

пературу шкіри, шкірно(гальванічну реакцію (ШГР), електро(

міограму (ЕМГ), амплітуду і частоту ритмів электроенцефалог(

рами (ЕЕГ).

Велику увагу психофізіологів також привертає проблема

пізнавальної активності та її фізіологічна модель – орієнтовна

реакція (ОР). ОР уявляється нині своєрідною багатоланковою

функціональною системою, що включає інформаційно(когнітив(

ний та емоційно(оцінний блоки, які виконують функцію знят(

тя невизначеності і працюють за механізмом негативного зво(

ротного зв’язку. Показано зв’язок індивідуальних особливостей

ОР з характеристиками темпераменту, особистості, уваги, на(

вченості, інтелекту і когнітивних стилів.

Більш розгорнута форма пізнавальної активності дослід(

жується в сучасній психофізіології головним чином як ак(

тивність довільної уваги. Тепер за допомогою методу ВП вирі(

 

Розділ 1. Психофізіологія на сучасному етапі розвитку

шуються такі питання, як проблема стадійності уваги, роль про(

цесів фільтрації у довільній увазі, проблема симультанного добо(

ру ознак релевантного об’єкта, вимір ступеня концентрації й ін.

Таким чином, сучасне вирішення психофізіологією пробле(

ми активності припускає відмову від уявлень про людину як істо(

ту, що пасивно реагує на зовнішні впливи, і перехід до нової

"моделі" людини – активної особистості, що спрямовується внут(

рішньо заданими цілями, здатної до довільної саморегуляції.

Проблема вибірковості. Ця проблема пов’язана з вирішен(

ням питання про узагальнений чи вибірковий характер пси(

хофізіологічних явищ. Хоча увага з психологічної точки зору

являє собою вибіркову спрямованість психічної діяльності,

психофізіологія впродовж тривалого часу обмежувалася вив(

ченням не спрямованої уваги. Сучасній психофізіології ж до(

ступне вивчення найтонших селективних механізмів спрямо(

ваної уваги.

Проблема змістовності. Традиційним є виділення інформа(

ційних і енергетичних аспектів діяльності мозку і психіки.

Прийнято вважати, що нейрофізіологічна основа психічного

життя пов’язана головним чином з енергетичними аспектами.

Енергетичні і психофізіологічні характеристики мозкової актив(

ності являють собою дві досить незалежні сфери.

Хоча на психофізіологічному рівні і можливе відображен(

ня психічного продукту (результату психічної діяльності), на(

багато більше значення має прояв у фізіологічних параметрах

тих психічних процесів, що у своїй сукупності призводять до

формування даного продукту. Так, когнітивна психологія при(

пускає існування ряду етапів переробки інформації людиною,

однак ідентифікувати ці етапи за допомогою суто психологіч(

них методів не завжди можливо. Психофізіологічний ж аналіз

дозволяє виділити певні ланки переробки інформації, знайти

їх порушення при захворюваннях чи при фізіологічному

старінні, виявити їхню роль у вирішенні певних типів завдань.

Таким чином, у психофізіологічних дослідженнях відбулася

переорієнтація з вивчення енергетичного обміну із середови(

щем на обмін інформацією.

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Питання для самоконтролю

1. У чому полягають тенденції розвитку сучасної психофізіології?

2. Що є предметом вивчення психофізіології?

3. Які напрямки поєднує сучасна психофізіологія?

4. У чому полягає психофiзiологiчна проблема?

5. У чому полягають психофiзiологiчні концепцiї I.М. Сєченова та

I.П. Павлова?

6. Які зарубiжні та радянські концепції пов’язані із вирішенням

психофiзiологiчної проблеми?

7. Які проблеми є найбільш актуальними проблемами сучасної психо(

фізіології, у чому полягає їх зміст?

 

Література

1. Данилова Н.Н. Психофизиология: Учебник для вузов. – М.: Аспект

Пресс, 2000. – 373 с.

2. Дубровский Д.И. Психические явления и мозг. – М.: Наука, 1971. –

386 с.

3. Кочубей Б.И. Некоторые тенденции современной психофизиологии //

Вопр. психол. – 1986. – № 5. – С.31–37.

4. Марютина Т.М., Ермолаев О.Ю. Введение в психофизиологию. – 4(е

изд. – М.: Флинта, 2004. – 400 с.

5. Теория функциональных систем в физиологии и психологии. – М.:

Наука, 1978. –384 с.

 

Теми рефератів

1. Психофізіологія – історія розвитку.

2. Психофізіологічна проблема.

3. Перспективи розвитку психофізіології.