Реферат. 1. Jean-Marie Henckaerts, Louise Doswald-Beck Droit international humanitaire coutumier / Jean-Marie Henckaerts et Louise Doswald-Beck1. Jean-Marie Henckaerts, Louise Doswald-Beck Droit international humanitaire coutumier / Jean-Marie Henckaerts et Louise Doswald-Beck. Volume 1: Règles. – MKKK, 2006. – 878 c. 2. Тетенькина, Т.Ю. Le français: Droit, économie = Французский язык для юристов и экономистов: учебно-методич. Комплекс: в 2 ч. / Т.Ю. Тетенькина, Л.Е. Левонюк; Брест. гос. ун-т имени А.С. Пушкина. – Брест: БрГУ, 2011. – Ч. 1: Учимся читать профессионально ориентированные тексты. – 99 с. 3. Словарь??? 4. Словарь
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДВНЗ «НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
Юридичний факультет Кафедра філософії
РЕФЕРАТ З дисципліни «Філософія» на тему: « Релігійно-філософське вчення буддизму »
Виконала: студентка групи: Бс-КН-14-2 Таранець І.Ю. Перевірив: Доц. Жадяєв Д.В.
Зміст Вступ 1. Буддистська філософія 2. Течії Буддизму 2.1 Хинаяна 2.2Махаяна 2.3Ваджраяна 3.Відмінності від інших навчань і вірувань Література
Вступ
Буддизм — релігійно-філософське вчення про духовне пробудження, яке виникло близько VI століття до н. е. в Давній Індії. Засновником вчення вважається Сіддхартха Гаутама, в подальшому отримав ім'я Будда Шак'ямуні. Буддизм — одна зі світових релігій, яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії: від Шрі Ланки до Бурятії, і від Калмикії до Японії. Найбільше послідовників має в країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди). Слово «буддизм» створене європейцями у XIX столітті. Вважається, що це одна з найдавніших світових релігій, яка сповідується в багатьох регіонах світу. «Без розуміння буддизму неможливо зрозуміти і великі культури Сходу — індійську, китайську, не говорячи вже про культури Тибету та Монголії, які пронизані духом буддизму до їх останніх основ». Буддизм виник на північному сході Індії, на території держав Маґадга, Кошала і Вайшалі, де проповідував історичний будда Сіддгартха Ґаутама. Час появи цієї релігії пов'язується із датою смерті Ґаутами, яких в буддійській традиції існує дві — 544 до Р.Х. і 486 до Р.Х. Перша дата була прийнята ЮНЕСКО як дата заснування буддизму. Проте вона заперечується буддологами, які вважають, що будда помер близько 400 до Р.Х., до походів Александра Македонського в Індію. Відповідно, появу буддизму слід датувати початком 4 століття до Р.Х., серединою «осьового часу». Причиною виникнення буддизму називають кризу традиційного ведичного брахманізму в середині 1 тисячоліття до Р.Х. Місце зародження буддизму — північно-східна Індія — була форпостом альтернативних релігійно-філософських рухів, які підтримувалися станом воїнів-кшатріїв для боротьби за владу із жерцями-брахманами. Відповідно, соціальною опорою буддизму в Індії стали воїни, а точніше їхні лідери — правителі раджі. Сам будда Ґаутама також походив зі стану воїнів. На відміну від монотеїстичних релігій (іудаїзм, християнство, іслам), в буддизмі немає ні всемогутнього Бога-творця чи Бога-особи, ні вічної душі. В буддизмі немає також поняття про «багатьох богів». Ці ж положення та заперечення кастової системи відрізняє буддизм від індуїзму та брахманізму, хоча він і визнає вчення про карму. 1. Буддистська філософія
Буддизм - релігійно-філософське вчення - виникло в Індії у VI-V стст. до н. є. Його засновником вважають індійського принца Сідхарху Гаутаму, який отримав пізніше ім'я Будди - Просвітленого. Просвітлення Гаутами заклало основи буддійської релігії і філософії, що тривалий період поширювалися на території Цейлону, Тибету, Китаю, Японії та Кореї. Найдавнішим джерелом, що містить учення Будди, є Трипітака (Три кошики вчень), укладена його найближчими учнями. Трипітака має три канонічних тексти: «Вінаяпі-таку» (правила поведінки), «Абхідхамма-пітаку» (філософські погляди на зовнішній світ та буття в ньому людини), «Сутта-пітаку» (зібрання проповідей і висловів Будди). Філософська доктрина буддизму стверджує, що життя людини повне страждань, і важливо покласти їм край. Не теоретизування про душу і світ, а пошук шляху звільнення людини від страждань є справжнім призначенням людини. Буддійська ідея звільнення людини від страждань так чи інакше поділялася практично всіма філософськими системами Стародавньої Індії, лише теоретичне підґрунтя ідеї викликало заперечення прихильників ортодоксальних учень. На противагу брахманізму, буддизм декларував рівність людей незалежно від станової та кастової приналежності, а також виступав проти доктрини Атмана - субстанційного Я, Душі, всепроникаючого і постійного духовного початку. Замість духовного початку буддизм розглядав потік послідовних станів як джерело ілюзії постійної душі. Усі речі підлягають змінам і розкладу, стверджували буддисти. Існування є лише моментом у такому потоці постійності. Не існує і незмінності душі, тому що незмінність лише видимість душі, яка залишалася б незмінною у безперервному потоці перероджень. Життя - безперервний ряд станів, кожен з яких безпосередньо залежить від попереднього і породжує наступний. Душа і людина - лише умовні назви певного поєднання тіла, самосвідомості, подібно до того, як колісниця - сукупність коліс, осей, голобель. Існування людини повністю залежить від такої сукупності. Коли сукупність розпадається, людина припиняє існування. Ланцюг смертей-народжень - це коло сансари, у якій статус живої істоти при кожному народженні визначається співвідносинами позитивної і негативної активності у попередньому існуванні, тобто кармою. Спасіння мислителя як занурення у нірвану - стан Будди, абсолютного спокою, звільнення від пристрастей і бажань. Буддизм же стверджує, що всі явища світу зумовлені. Хто бачить загальний зв'язок - той бачить і закон (дхамму), «хто бачить закон (дхамму) -той бачить причинний зв'язок» - така думка Будди. Для того, хто осягнув закон (дхамму), стверджує буддизм, відкриються «Чотири благородних істини»: життя у світі повне страждань; існує причина таких страждань; можна припинити страждання; існує шлях, який приведе до припинення страждань.Буддизм учив, що не тільки смерть, хвороба, Сансара старість, горе, сум, бажання, відчай, але й все, (дванадцять джерел щ0 прив'язує людину до земного, є страждаи-страждань) пям (духка). Молодість минає, задоволення колись закінчуються, страх людини втратити їх перетворює задоволення на справжні джерела страху, скорботи і страждання. У вченні Будди дається визначення дванадцяти джерел страждань. Усі земні страждання починаються з народження - джаті. Якби людина не народжувалася, то не зазнавала б ні хвороб, ні смерті. Народження зумовлене прагненням до життя -бхавою. Саме прагнення приводить людину до народження у світі. Бажання бути народженим випливає з прив'язаності до речей - упадани. Прив'язаність до речей - результат жаги насолоджуватися предметами зовнішнього світу - тришни. Щоб виникла жага речей, то речі мають спочатку міститися у чуттєвому досвіді - ведані, оскільки неможливо бажати того, що ніколи не сприймалося і не закріплювалося у якому-иебудь досвіді. Чуттєвий досвід передбачає зіткнення з об'єктами - спаршу. Зіткнення з об'єктами можливе лише за наявності органів сприйняття - п'яти почуттів і розуму, які утворюють тілесно-духовний ембріон людини - нама-рупу. Такий організм не зміг би розвиватися у череві матері і народитися, якби був мертвий, тобто позбавлений деякої первісної свідомості - віджняни. Наявність первісної свідомості, яку вимушені, за вченням буддизму, визнати у ембріона, є лише проявом вражень минулого буття - самскару. Саме такі враження, що містять у знятому вигляді результати всіх минулих діянь, зумовлюють нове народження. Стійкість вражень, а, отже, кожне наступне народження пояснюється лише однією причиною - незнанням -авіл'єю. Якби людина подолала незнання і набула справжнього знання свого життя, то могла б уникнути долі (карми), яка викликає нові народження і супровідні їм страждання. Така саисара - коло буття і причина страждань. Припинення страждань - це усунення земних
Восьмиступеневий шлях пристрастей, всього того, що зв'язує людину із усунення страждань світом. Стан звільнення означає згасання при (нірвана) страстей - нірвану. Вчинки людини, яка досягла згасання пристрастей, позбавлені жаги життя, прив'язаності до нього, не породжують долю (карму) і, отже, переродження. Згасання пристрастей - це стан безтурботності, незворушеності і ііеупередженого самовладання людини, пояснити його у поняттях повсякденного досвіду неможливо. Згасання пристрастей можна досягти і в сучасному житті, якщо суворо дотримуватися шляху - маргу, яким йшов Будда і якого можуть дотримуватися інші. Шлях марга має назву восьмиступеневий благородний шлях. Оскільки визначною причиною страждань людини, за вченням Будди, є незнання і помилки, що випливають, то найперша умова звільнення - формування правильних поглядів: засвоєння суті буддизму, чотирьох благородних істин. Для перетворення життя необхідно також долати недобрі нахили і наміри, ворожнечу до людей. Людина має уникати неправди, наклепів, брутальності, не завдавати шкоди всьому живому, не красти, не вдаватися до недозволеного у досягненні своєї мети, здобувати засоби до існування лише чесним шляхом. Правильна рішучість - саммасакаппа - контролює людину: спілкування, поведінку і, нарешті, весь спосіб життя. Але навіть дотримуючись правил уникнення страждань, загальноприйнятих норм поведінки, людина не застрахована від втрати здобутого. Причина найчастіше прихована у закоренілих звичках та ідеях, що за сприятливих умов обов'язково проявляться. Єдиний засіб, що дозволяє протистояти закоренілим звичкам і появі шкідливих ідей - це правильне зусилля - саммаваява, тобто вироблення протилежних звичок та ідей. Шлях звільнення передбачає постійну пильність: слід завжди пам'ятати про вже досягнуте. Правильне мислення полягає у постійному утриманні свого Я від змішування із змістом свідомості, почуттів. Тому і слід розглядати тіло як тіло, відчуття як відчуття, розум як розум. Усе це тлінне і минуще. Судження типу: «Я розгніваний!», «Я у скорботі», «Це моє» не повинні затьмарювати чистоту думки, її постійну зосередженість на істині. В результаті правильних поглядів, правильної рішучості, правильного спілкування, правильної поведінки, способу життя, правильного зусилля, спрямування думки виникає правильне зосередження (саммасамадхі), за допомогою якого людина крок за кроком звільняється від страждань, досягає безпристрасності, досконалої мудрості (праджії) і досконалої праведності (шили). Вчення старійшин (хіиаяна або тхеравада) – най Вчення старійшин ранніша форма буддизму, свого роду релігія без(Хінаяна) бога, місце якого займає загальний моральний закон - Дхарма (або Дхамма). Повністю поділяючи ідею буддизму про восьмиступеневий благородний шлях звільнення від страждань, учення стверджує, що кожна людина повинна сама, без сторонньої допомоги, без сподівань на божественне милосердя, лише дотримуючись шляху, що вказаний Буддою, і віруючи в моральний закон, досягти власного звільнення. Такий шлях надзвичайно тяжкий і під силу лише небагатьом обраним. Стрімке поширення буддизму, зростання чисельності прихильників -основні фактори, що зумовили появу модифікацій ортодоксального вчення і мали відносно закритий характер, незрозумілі широким верствам населення. Виникло вчення Махаяии. Найбільш значуща в буддизмі, за Махаяною, ідея спасіння всіх істот, які страждають. В ученні Махаяни підкреслюється: все життя Будди після просвітління служить тим, хто страждає, тому просвітління треба шукати не для власного порятунку, а для звільнення всіх істот, які сповненні почуттям життя. Духовний ідеал Махаяпи -досягнення стану мудрого існування — бодхісаттви (або бодісаттви). Мудрість існування полегшувала страждання інших, а страждання інших сприймали на себе мудреці, які досягли мудрого існування. Вчення про мудре існування ґрунтувалися на розумінні індивідуального Я як моменту абсолютної реальності. Звичайно, історичний Будда - Гаутама - в філософії Махаяни перетворювався у символ первісного буття. Існували перекази про три різні Трикаї (три тіла), перевтілення і народження Будди. За доктриною трикаї, окремі Будди - в тому числі і історичний Гаутама - лише імена верховного божества. Концепція Махаяни - мудрого існування - знайшла поширення в китайських школах буддизму. Буддизм починає історичний шлях з відкидання зовнішньої релігійності ортодоксального індуїзму. Але, не зважаючи на перетворення буддизму на одну із світових релігій, філософія буддизму невидимими нитками зв'язує буддизм з історичним лоном - давньою культурою іпдо-аріїв, справила значний вплив на розвиток філософської думки Індії.
2. Течії Буддизму
На основі махаянских уявлень буддизм часто ділять на Хинаяну («Малу колісницю») і Махаяну («Велику колісницю»), окремо від останньої також часто виділяють Ваджраяну («Діамантову колісницю»). Хинаяна також може ділитися на колісницю шраваков і колісницю пратьєкабудди, утворюючи таким способом разом з Махаяной Три колісниці за іншим принципом. Сучасний буддизм також ділять на Махаяну («велику колісницю»), до якої відносяться тибетські і далекосхідні школи, і Тхераваду («вчення найстаріших") - єдину збережену школу Ніка (англ.) Рос. раннього буддизму. Причина оновленого поділу полягає в тому, що термін «хинаяна» через образливого характеру не застосовується до тхераваде деякими дослідниками, а також тими послідовниками буддизму, представники яких прибули на шостий буддійський собор, що проводився в середині XX століття, і уклали угоду про незастосування терміну для тхеравади. Весь період існування буддизму між колісницями тривав процес взаємопроникнення. Виразне поділ буддизму на колісниці почалося в період поширення буддизму з Індії в інші країни і продовжилося після зникнення буддизму в Індії. Буддизм, поширений серед деякої частини мирян і значно відрізняється від буддизму, проповедуемого в чернечій середовищі, присутністю різних забобонів і добуддийских місцевих вірувань, носить назву простонародного. Течії, «що включають в себе елементи буддійського віровчення і практик», але не є частиною традиційного буддизму, позначають як необуддизм.
2.1 Хинаяна Хинаяна - колісниця, послідовники якої прагнуть до особистого звільнення. Називається «малою колісницею», оскільки здатна привести до звільнення тільки самого послідовника. Назва було введено махаянскими школами для позначення всіх немахаянскіх напрямків буддизму і застосовувалося в історичній полеміці з нині не існуючими школами раннього буддизму з метою пояснення поняття Бодхичитта. Хинаяна розділяється на колісниці шраваков (слухачів) і пратьєкабудди, що досягають нірвани без підтримки сангхи. Містила в собі, згідно з сучасними дослідженнями, від 23 до 30 шкіл, включаючи єдину збережену ортодоксальну школу тхеравади, а також такі школи, як Сарвастивада (Вайбхашики), Саутрантики, ватсипутриев, самматія та інші. Сучасна тхеравада заявляє своє походження від вібхаджавади, що існувала на Шрі-Ланці. В іншому значенні під тхеравадою також мають на увазі напрям стхавіравади, що включало в себе 18 шкіл і сформувалося після початкового поділу сангхи на стхавіравади і махасангхиков. В даний час тхеравада набула поширення в Шрі-Ланці, М'янмі, Таїланді, Лаосі та Камбоджі. Також з хінаяною пов'язана збереглася школа Риссю, що мала на 1992 рік 50-60 тисяч послідовників і більше двадцяти храмів. У той же час дана школа не є «чисто хінаяністского школою» через використання махаянской філософії.
2.2 Махаяна
На початку нашої ери махаяной стали позначати нове буддійське вчення, ідейно протистоїть хинаяне. Існує кілька версій походження махаяни. Ранні версії походження з мирян і походження зі школи махасангхиков в даний час вважаються спростованими. Продовжує існувати версія походження махаяни з місць шанування і зберігання сутр і версія походження від частини буддистів-аскетів, що вибрали життя в лісі. Останнім часом з'явилася версія про «текстовому русі», пов'язана з поширенням махаянских сутр і практиками їх копіювання, запам'ятовування і декламування. Згідно з однією з версій, махаяна остаточно сформувалася на півдні Індії, згідно з іншою, на північному заході Індії. Надалі махаяна активно поширюється в період правління царів їсти (поч. I століття - сер. III століття). На Четвертому буддійським соборі, організованому царем Канишки I, відбувається узаконення махаянских доктрин. З VI століття махаяна активно поширюється в Тибеті, Китаї, Японії і поступово припиняє своє існування в Індії. В даний час багато буддисти махаяни живуть на Далекому Сході і в Центральній Азії, також значне їх число проживає на Заході. Головними «опорами» махаянской традиції є праджня (інтуїтивна мудрість) і каруна чи жалість. За допомогою Каруни і майстерних засобів або упайя реалізується вчення про Бодхичитта, що припускає прагнення до власного пробудженню «на благо всіх живих істот». Порятунок всіх без винятку живих істот увазі безмежну любов і співчуття до них або махакаруну, що втілюється в бодхисаттве - істоті, який дав обітницю відмовитися від індивідуального досягнення нірвани до тих пір, поки він не допоможе всім істотам звільнитися від страждань. Бодхисаттва йде шляхом шести параміт, особливе місце серед яких займає праджня-параміта. Сутри Праджняпараміти, що описують останню «позамежну мудрість», вказують на порожнечу і бессущностность всіх явищ дійсності або дхарм. Весь існуючий світ, згідно Праджняпарамиті, є Дхарми або буддовость, а те, що «людина розрізняє в ньому, і багато іншого є ілюзією (майей)». Таким чином, сансара або «світ розрізнень» характеризується як сновидіння.
2.3 Ваджраяна
Ваджраяна є тантричним напрямком буддизму, що утворився Всередині Махаяни в V столітті Нашої ері. Практика в системі Ваджраяни передбачує отримання спеціальної Абхишека и супутніх Їй повчань від сягнуло реалізації вчителя. Головний засіб Досягнення просвітління в ваджраяне вважається Таємна мантра. Іншими методами є йогічна медитація, візуалізації образів медитативних божеств, мудрі и шанування гуру. Ваджраяна ширший у Непалі, Тібеті і від часті в Японії. З Тибету прийшла в Монголію, звідти - до Бурятії, Туві и Калмикії. Основні школи:
Тібетські школи ¾ Ньингма ¾ Сакья ¾ Каг'ю ¾ Джонанг ¾ Гелуг ¾ Сингон (японська школа)
3. Відмінності від інших навчань і вірувань
На відміну від монотеїстичних релігій (іудаїзм, християнство, іслам), в буддизмі немає:
¾ всемогутнього Бога-творця або Бога-особистості, ¾ створення світу, світ вважається «ніким не створеним і ніким не керованим»; в той же час питання про те, чи є у світу початок, вважається «не мають відповіді», ¾ вічної душі, ¾ спокутування гріхів, ¾ беззастережної віри, зокрема, віри в надприродні сили (хоча буддизм вказує на можливість перевірки існування магії, але не допускає прагнення до її набуття, див. Магія і буддизм), ¾ абсолютної відданості, ¾ релігійної організації, аналогічної церкви (буддійська сангха є спільнотою, а не організацією), ¾ єресей, з тієї причини, що в буддизмі також немає: ¾ єдиного канону текстів, спільного для всіх шкіл (загальна ж Тріпітака або збірник всіх буддійських текстів в останній махаянской китайської редакції являє собою 220-томне видання), ¾ загальних і незаперечних для всіх шкіл догматів, ¾ єдиного світобудови, число світів вважається нескінченним, ¾ провидіння, за що буддизм іноді характеризують як «релігії-самопорятунку», ¾ неодмінного відмови послідовника від інших релігій. Послідовник буддизму може бути одночасно послідовником синтоїзму, даосизму і «будь-який інший релігії», при цьому не порушуючи основ буддійського вчення, що є одним із проявів буддійської толерантності.
Деякі з цих положень і заперечення кастової системи відрізняє буддизм від індуїзму та брахманізму, хоча індуїзм також визнає вчення про карму. В цілому, як зазначає буддолог В. П. Андросов, буддизм, індуїзм і джайнізм розробляли свої філософії «в умовах взаємно збагачує полеміки». Незважаючи на заперечення Бога в буддизмі, самі представники буддизму і деякі дослідники не визнають буддизм як атеїстичне вчення і краще використовувати термін non-theism, який в російськомовній літературі зазвичай перекладається що не-теїзм. Будда не вважав себе богом, «надприродною істотою» або «посередником між людьми та вищими силами», на відміну від проповідників інших релігій, а говорив лише те, що він пережив деякий досвід «містичного прозріння реальності як вона є». Будда також виступав різко проти культу самого себе, хоча надалі культ Будди Шак'ямуні та деяких інших будд, а також місцевих богів все-таки з'явився. Буддизм в певній мірі визнає існування різних богів (девів), демонів і інших подібних істот, але вважає це «даністю" природного "пристрою всесвіту» і ставить їх в один ряд з людьми, тваринами і рослинами, оскільки такі істоти теж перебувають у сансаре і підкоряються карму. Буддизм не говорить про те, що потрібно вірити в богів, карму або переродження, а вказує на можливість «експериментальної перевірки», наприклад, за допомогою медитації. У той же час буддизм зазначає, що поклоніння богам є «марною тратою часу». Деякі з буддистів не вірять у переродження, як і раніше залишаючись буддистами. Серед буддійських авторів зустрічаються три точки зору на переродження: «переродження є, переродження ні, неважливо, є воно чи ні». Будда вказував, що в його вченні віра в переродження не є необхідною, зазначаючи що «благородний учень з чистим розумом» може не дотримуватися такої віри. Деякі відомі вчені вважали, що буддизм і наука близькі один одному, що з нинішніх світових релігій саме буддизм найбільш відповідає сучасним науковим уявленням. Так Бертран Рассел відзначав, що буддизм спирається на науковий метод і дозволяє досліднику відповісти на ті питання (наприклад, на питання «що таке свідомість і матерія?»), На які не може відповісти наука через її обмеженого набору методів дослідження. Далай-лама XIV, розглядаючи взаємодію науки і буддизму, вказував, що якщо який-небудь підтверджений науковими дослідженнями факт буде суперечити буддійської теорії, то «немає сумнівів у тому, що в такому випадку ми повинні прийняти результати наукового дослідження».
Література:
1. Варнавский П. К. «Національна» релігія в контексті глобалізації: традиційний буддизм у сучасній Бурятії // Антропологічний форум / гл. ред. А. Байбурин 2. Философия буддизма: энциклопедия / отв. ред. М. Т. Степанянц. 3. Урбанаева И. С. Специфика буддизма как философии и религии. 4. Торчинов Е. А. Философия буддизма Махаяны. 5. Торчинов Е. А. Введение в буддологию. Курс лекций. Реферат
Пермь
Содержание
1.Экономико-географическое положение……………………………3
2.Особенности воспроизводства и размещения населения…………4 1.2 Воспроизводство населения…………………………..................4 2.2 Стадия и уровень экономического развития………....................4 3.2 Государственный строй и территориально-административное деление………………………………………………………………….4
3.Обеспеченность природными ресурсами и их размещения………5 1.3 Минеральные ресурсы………………………………..................5 2.3 Земельные ресурсы……………………………………………...5 3.3 Водные ресурсы…………………………………………………5 4.3 Лесные ресурсы………………………………………………….6 5.3 Климат……………………………………………………………6 6.3 Рекреационные ресурсы………………………………………...6
4. Экономика…………………………………………………………...7 1.4 Автомобильная промышленность……………………………...7 2.4 Судостроение……………………………………………………8 3.4 Машиностроение………………………………………………..8 4.4 Текстильная промышленность…………………………………8 5.4 Энергетическая промышленность……………………………...8 6.4 Металлургия……………………………………………………..9 7.4 Нефтехимическая промышленность…………………………...9 8.4 Сельское хозяйство……………………………………………...9 9.4 Транспорт………………………………………………………10 10.4 Внешне экономические связи………………………………..10
Использованная литература………………………………………..11
|
Дніпропетровськ
