Еволюція раціонального знання

За своєю структурою та методами ноосферологія є частиною наукового знання. Раціональні методи пізнання обґрунтовують структуру академічної науки. В основі створення наукового знання перебуває система методів отримання об'єктивної істини. Сукупність наукових методів називається методологією. Перш ніж розглядати методологічні засади сучасного наукового знання, зокрема ноосферології, необхідно вивчити генезис поля раціонального знання. Дослідження природи та продукування раціонального знання сформувалися ще в класичній грецькій філософії.

Важливим завданням наукових досліджень завжди було вивчення природи та принципів раціональності. Пошуки шляхів несуперечливого доказового мислення розпочали філософи й учені в античній Греції. Як знайти найкоротший шлях до істини? Як відокремити об'єктивне знання від міфу? Платон та Арістотель здійснили першу успішну спробу побудови доказового логічно несуперечливого мислення. Силогістика Арістотеля, більше відома як «формальна логіка» з деякими змінами слугувала (і служить) багатьом поколінням учених уже більше двох тисяч років. Часто розглядається як еталон продукування правильних форм мислення. В історії філософії очевидне прагнення до безперервних пошуків місця та меж раціональності. Дослідження логічних форм і достовірних способів доказу, а також створення спеціальної логічної термінології характерне також і для середньовічної філософії від Боеція й Августина до Хоми Аквінського й Оккама. Найбільш важливим етапом вивчення раціональних принципів продукування наукового й філософського знання виявляється епоха Нового часу. Особливий інтерес до природи раціональності виникає в XVII столітті. Європейський раціоналізм від Декарта до Гегеля значною мірою звернений до проблематики отримання об'єктивного знання. Як одна з найбільш відомих і значущих історичних форм раціоналізму можна назвати пан-раціоналізм Гегеля, що базується на постулаті тотожності буття та мислення.

Дискусія про межі раціонального методу, про співвідношення «раціонального», «нераціонального» та «ірраціонального» способів пізнання триває до сих пір. Початкова форма раціонального знання відображена в грецькому терміні episteme, протилежному за сенсом доксе (doxа), як недоведеній думці. Основні характеристики раціонального знання зберігаються й донині.

Вирізнимо чотири основні етапи еволюції системи раціонального знання європейського типу.

Перший етап характеризується синкретизмом наукового знання. Найбільш розвинена форма античного раціонального типу (органічне поєднання пояснювальних моделей міфу й логічних доказів у Стародавній Греції до IV ст. до н.е. у Платона). Епістемічне знання посідає ключове положення в системі Арістотеля й надалі стає методологічним обґрунтуванням будь-якого раціонального знання.

Другий етап сформувався в XI – XII ст. у межах європейської схоластики. Проте раціональне за методом знання (арістотелівська силогістика) застосовувалося для вирішення проблем, породжених інтерпретаціями релігійних богословських текстів.

Третій етап становлення раціонального знання багато в чому залежав від математичних досліджень і механіки XVII – початку ХVІІІ століття. Теорія пізнання посідала ключове місце в системі природничих наук. Завершенням цього етапу стала універсальна система знання, створена Гегелем на початку XІХ століття. Це всеосяжна «Енциклопедія філософських наук» (1817 рік).

Дещо пізніше спроби Конта й Маркса реформувати систематику знання, спираючись на нові соціальні й емпіричні дослідження, були обґрунтованими та результативними. Проте посилення диференціації наукового знання, поява безлічі новітніх наук прискорили кризу універсальної методології і єдиного філософського підходу до обґрунтування всього поля академічних наук.

Четвертий етап починається в другій половині XIX століття. Формується він більшою мірою під впливом технічного пафосу промислової революції в Британії (після винаходу парової машини Дж. Уаттом в кінці XVIII століття, патент на винахід двигуна отримано в 1784 році). Технічна діяльність вимагала практичного застосування раціонального способу мислення. Прикладні й інженерні науки починають тіснити суто теоретичні академічні дослідження, і досягають успіху в цьому завдяки пріоритетному фінансуванню й очевидній ефективності техніки. Особливо просуваються інженерно-технічні знання в 20 – 40 роках XX століття. Починається епоха НТР, збігаючись з мобілізацією європейських економік перед початком Другої світової війни. Тоді й виникає філософська рефлексія відносно до всюдисущності «технічного розуму». З'являються ґрунтовні дослідження у формі нової філософської дисципліни – «філософії техніки» (Шпенглер, Хайдеггер, Ясперс, Гелен та ін.).