Висновки. Останнім часом історія реалізації соціальної політики в радянській період викликає підвищену увагу в наукових колах України та Росії

Останнім часом історія реалізації соціальної політики в радянській період викликає підвищену увагу в наукових колах України та Росії. Сплеск досліджень, присвячених тим чи іншим аспектам та інтерпретаціям названої теми, свідчить про її актуальність та необхідність вивчення на регіональному рівні.

У процесі вирішення визначених авторами наукових завдань були зроблені такі висновки.

1. Роль центральних органів влади в період НЕПу обмежувалася законодавчим оформленням заходів та реформ в соціальній сфері, в той час, як інтерпретація та впровадження правових засад повною мірою залежала від ресурсів, бачення, ініціативи місцевих органів влади та конкретних установ, які щоденно цим займалися. З одного боку – класовий, з іншого - спорадичний, ситуативний характер соціальних програм і постійний пошук шляхів їх реалізації в умовах перманентного браку коштів та задекларованого масового охоплення населення були тими факторами, що супроводжували соціальні трансформації протягом всього періоду, який досліджується. У першій половині 1920-х рр., як і до кінця 1920-х рр. не було вироблено чіткої структурованої програми загальних та конкретних заходів у сфері регулювання суспільних відносин і проблем. У керівництва держави було скоріше бачення можливих шляхів реформ, ніж інструкції їх реалізації. До того ж це бачення змінювалося під впливом конкретної історичної дійсності. Класовий підхід мав приховані суперечності. При декларативному розподілі основних матеріальних та нематеріальних винагород, допомог, пільг і т. ін. пріоритет віддавався пролетаріату та незаможному селянству. Але фактичний стан справ не завжди відповідав цьому принципу, оскільки реально найбільшу кількість «привілеїв» отримували відповідальні робітники та партійні функціонери.

2. Головним джерелом прибутку найманих робітників та їх родин в 1920 х рр. була заробітна плата. В цей період вона характеризувалася нестабільністю форми, часу виплати та системи обчислення. Багато в чому залежала від конкретних історичних умов. З успішним проведенням 1922-1924 рр. грошової реформи почався процес стабілізації економіки взагалі, та грошового обігу зокрема, від якого в безпосередній залежності знаходилася система виплати заробітної плати. Поступово відбувалося підвищення її абсолютних показників. Найвищий рівень заробітку в Донбасі в першій половині 1920-х рр. був у працівників поліграфічного виробництва та шкіряної промисловості. У другій половині 1920-х рр. проводилася політика, спрямована на поліпшення матеріального забезпечення робітників важкої промисловості.

3. Структура та пропорції доходів різних соціальних груп Донбасу в 1920-ті рр. не були однаковими. Добробут робітників головним чином залежав від заробітної плати чоловіка, його професії та складу родини. Прибуток селян був надто різновекторним, в ньому надходження від сільськогосподарської діяльності переважали, але з ними конкурували сторонні заробітки. Матеріальне становище відповідальних робітників багато в чому залежало від пільг та привілеїв, що їх надавала партія, та власної протизаконної ініціативи. Будова видатків робітників та селян Донбасу в період НЕПу також різнилася. Родини робітників в першу чергу переймалися потребами у продовольстві та одязі, а сільські мешканці – купівлею хатнього майна, одягу, сплатою єдиного сільськогосподарського податку. В другій половині 1920-х рр. раціон робітників, службовців, ремісників, торговців та селян складався переважно з хліба, борошна та овочів (картоплі). Найбільші обсяги споживання харчових продуктів були у селян, а різноманітність (помітна присутність в меню м’ясних та молочних продуктів) – у ремісників, торговців та службовців).

4. В Донбасі в 20-х рр. ХХ ст. складові соціально-побутової сфери (житлове забезпечення, комунальне обслуговування, медична допомога) не становили розвиненого комплексу гарантованих, чи, бодай, загальнодоступних послуг. Вони скоріше нагадували мозаїку, сегменти якої мали різну передісторію, якість, масштаб охоплення та ефективність роботи. З іншого боку, всі три напрямки мали спільні риси: до революції вони були орієнтовані на задоволення потреб обмеженого, чітко визначеного кола споживачів, яке складало меншість населення. Тож, після встановлення радянської влади перед нею повстало завдання конструювання нової системи послуг, спрямованих на інші соціальні групи, які отримали пріоритетне значення для держави. Складність реалізації такого плану полягала у тому, що ці групи були набагато чисельнішими, стартові довоєнні умови – обмеженими, а трансформації військового та революційного часу - спустошливими.

5. Значний дефіцит житлового фонду, що склався в Донбасі до початку 1920-х рр., вкрай негативно впливав на економічне та соціокультурне становище міського населення регіону. В період НЕПу цю проблему намагалися вирішувати за допомогою різних засобів. Найбільш ефективним серед них було створення нової житлової площі завдяки відомчому, індивідуальному та кооперативному будівництву.

6. Житлові умови більшості городян Донеччини в 1920-х рр. не відповідали мінмальним санітарним нормам, що пояснюється двома чинниками: обмеженими можливостями, або відсутністю комунальних мереж (у переважній більшості осель взагалі не було водогону та каналізації), і перенаселенням квартир внаслідок житлової кризи і постійної міграції населення. Навіть статус окружного центру не гарантував наявності у ньому комунальних вигод, і навпаки, маленькі поселення біля рудників та шахт мали можливість бути хоча б частково забезпеченими електричним освітленням чи водогоном.

7. Міста та міські поселення Донбасу з точки зору умов проживання городян ще не набули переваг нового способу побутування у сучасному розумінні, бо надто рідко і невпевнено могли запропонувати полегшене, у порівнянні з сільською моделлю, ведення повсякденних справ у сфері домашнього господарства та особистої гігієни. У роки НЕПу житло в містах ще не так приголомшливо відрізнялося від сільського, бо пересічний будинок мав один поверх, на якому розміщувалася невелика кількість переважно одно-двокімнатних квартир без вигод. З іншого боку, встигли розвинутися негативні риси міського проживання: значна перенаселеність помешкань руйнувала духовні основи родинного та сусідського побутування, обмежувала особистий життєвий простір кожної людини, сприяла встановленню шкідливої для здоров’я обстановки нестачі повітря, швидкому розповсюдженню заразних захворювань та епідемій.

8. Система медичного обслуговування населення регіону в період НЕПу, що в даній роботі вивчається на прикладах двох напрямків (охорони материнства та дитинства і боротьби з соціальними хворобами), перебувала на складному етапі становлення. Керівники медичних установ всіх рівнів намагалися привести у відповідність дві протилежні вимоги. Перша полягала у необхідності швидкого розширення, а подекуди, виникнення мережі лікарських закладів в міській та сільській місцевостях, що було обумовлено як загальним значним погіршенням стану здоров’я населення внаслідок війн, революцій та голоду, так і обіцянкою опікуватися потребами робітників та селян. Друга передбачала здійснення масштабних перетворень за умов дуже скромного фінансування. Нестачу коштів мала компенсувати творча ініціатива лікарів та персоналу. В результаті вдалося досягти певних успіхів, хоча весь період НЕПу супроводжувався пошуком найбільш економних та ефективних методів організації лікування та профілактики.

8. Поряд з іншими завданнями в соціальній сфері перед владою та суспільством в 1920-х рр. постали проблеми, що вимагали екстреної реакції та вирішення (підтримка великої кількості безпритульних дітей, безробітних та матеріально незабезпечених верств населення). Нехтування цих завдань загрожувало не тільки загостренням відносин між різними соціальними та національними верствами, ворожим ставленням до влади як такої. У подоланні аномалій суспільного розвитку найяскравіше проявлялося застосування органами влади механізмів соціальної мобілізації. Практика використання матеріального та морального потенціалу власних громадян була корисним вимушеним засобом впровадження соціальної політики в умовах гострого дефіциту коштів, кадрів, ресурсів. Принаймні, цей механізм приносив державі набагато більше позитивних зрушень, ніж такий же широко вживаний механізм «чистки» реєстрів Бірж праці чи собезів. В цілому в період НЕПу держава досягла значних успіхів в справі надання соціального захисту певним групам населення, враховуючи складність конкретно-історичних умов, в яких вона перебувала.

У роботі не розкрито питання соціальної політики, які становлять собою самостійну наукову проблему та вимагають окремого вивчення, зокрема, подолання голоду в регіоні в 1921-1923 рр. тощо.